Назва
|
Розташування, координати
|
Фото
|
Короткі відомості
|
Юрію Дрогобичу
|
Площа Замкова гора, 2, перед дзвіницею костелу святого Варфоломія 49°21′07″ пн. ш. 23°30′16″ сх. д. / 49.35185° пн. ш. 23.504418° сх. д. / 49.35185; 23.504418
|
|
1999 рік. Автори — Євген Безніско та Теодозія Бриж[1],[2],[3].
|
Степанові Бандері
|
В однойменному парку 49°21′12″ пн. ш. 23°30′32″ сх. д. / 49.353221° пн. ш. 23.508886° сх. д. / 49.353221; 23.508886
|
|
Повнофігурний пам'ятник Степану Бандері на постаменті відкрито 14 жовтня 2001 року[4].
|
Тарасові Шевченку
|
Перед готелем «Тустань» 49°21′14″ пн. ш. 23°30′29″ сх. д. / 49.35378° пн. ш. 23.507961° сх. д. / 49.35378; 23.507961
|
|
|
Іванові Франку
|
Вулиця Івана Франка. Перед Народним домом 49°21′17″ пн. ш. 23°30′10″ сх. д. / 49.354657° пн. ш. 23.502827° сх. д. / 49.354657; 23.502827
|
|
Пам'ятник Івану Франку біля Народного дому.
|
Папі Іванові Павлу ІІ
|
Перед центральним входом костелу святого Варфоломія 49°21′11″ пн. ш. 23°30′15″ сх. д. / 49.353057° пн. ш. 23.504109° сх. д. / 49.353057; 23.504109
|
|
Встановлений на День Незалежності 24 серпня 2007 року[5].
|
Адамові Міцкевичу
|
На вулиці Шевченка між приміщеннями педуніверситету та філармонії 49°21′13″ пн. ш. 23°30′05″ сх. д. / 49.353537° пн. ш. 23.501459° сх. д. / 49.353537; 23.501459
|
|
Встановлений в 1898 році.
|
Василеві Стефанику
|
Між Катедральним собором Пресвятої Трійці та вулицею Гончарською, 11 49°21′01″ пн. ш. 23°30′19″ сх. д. / 49.350399° пн. ш. 23.505144° сх. д. / 49.350399; 23.505144
|
|
Встановлений у 1986 році.
|
Пам'ятник воїнам-афганцям «Смуток»
|
Вулиця Шевченка, ліворуч від вілли Яроша 49°21′12″ пн. ш. 23°30′03″ сх. д. / 49.353233° пн. ш. 23.500963° сх. д. / 49.353233; 23.500963
|
|
У війні в Афганістані загинуло 3280 українців, серед яких — 12 дрогобичан. Це Анатолій Герцан, Григорій Толстой, Степан Прінда, Василь Микосовський, Володимир Вороняк, Олександр Богонос, Михайло Прухницький, Віктор Пенделяк, Роман Данилків, Валерій Аладьїн, Анатолій Шилов, Дмитро Петров. 31 мешканець Дрогобиччини отримав поранення[6]. Автором пам'ятника «Смуток» є відомий скульптор, викладач кафедри образотворчого мистецтва та дизайну художнього факультету Прикарпатського університету ім. В.Стефаника Богдан Гладкий[7].
|
«Борцям за волю України» (2000-ліття християнства)
|
На розі вулиць Івана Франка, Лесі Українки та Січових Стрільців 49°21′20″ пн. ш. 23°29′51″ сх. д. / 49.355489° пн. ш. 23.497522° сх. д. / 49.355489; 23.497522
|
|
Пам'ятник 2000-ліття християнства встановлено в 2000-му році.
|
Меморіал «Стіна плачу»
|
вулиця Ковальська 49°21′08″ пн. ш. 23°30′25″ сх. д. / 49.352091° пн. ш. 23.507078° сх. д. / 49.352091; 23.507078
|
|
Пам'ятник дрогобичанам, загиблим в результаті репресій під час Другої світової війни. Поставлено за радянських часів(1974 рік)[8]. Таким чином комуністична влада нібито віддавала шану дрогобичанам, в першу чергу євреям, винищеним гітлерівцями. Але євреї під час окупації жили в гетто, їм було заборонено ходити центральними вулицями, а знищували їх в Броницькому лісі[9]. Навпроти готелю та ресторану «Європа» справді відбувались розстріли та повішення здебільшого українських повстанців та в меншій мірі поляків, але місце це знаходиться метрів на 50 ближче до площі Ринок[10].
|
Меморіал «Вічний вогонь»
|
На перетині вулиць Івана Франка та Самбірської 49°21′22″ пн. ш. 23°29′48″ сх. д. / 49.355975° пн. ш. 23.496669° сх. д. / 49.355975; 23.496669
|
|
Меморіал пам'яті жертв німецько-радянської війни. Побудований у 1974 році. По ідеї — поховання воїнів Червоної Армії, які загинули, визволяючи місто. Фактично значних боїв за Дрогобич не велося, за винятком кількагодинного зранку 6 серпня 1944 року в районі нафтопереробного заводу[9]. За свідченнями дрогобичан старшого покоління, в цьому місці ховали співробітників підрозділів НКВС-МВС та НКДБ-МДБ-КДБ, які загинули в післявоєнний період в боях з борцями за незалежну Україну. Серед могил траплялися поховання навіть 1953 року[11]. Тому під час будівництва на плитах викарбувані тільки прізвища похованих, але відсутні дати смерті та номери частин, які були до того[10].
|
В'ячеславові Чорноволу
|
Вулиця Шевченка, перед приміщенням центральної бібліотеки для дорослих, яка носить його ім'я. 49°21′13″ пн. ш. 23°30′00″ сх. д. / 49.353546° пн. ш. 23.499887° сх. д. / 49.353546; 23.499887
|
|
Погруддя Героєві України (звання присвоєно 21 серпня 2000 року), лідерові Народного Руху України Вячеславу Чорноволу було відкрито 5 квітня 2009 року. У відкритті взяли участь Голова Народного Руху України Борис Тарасюк, дружина Вячеслава Максимовича Атена Пашко, сестра В.Чорновола Валентина Чорновіл, лідер фракції «Рух» в Дрогобицькій міськраді Ростислав Стецівка, міська влада та громадськість.Єпископ Самбірсько — Дрогобицької єпархії Української Греко-Католицької Церкви Юліан (Вороновський) благословив громаду та освятив погруддя. З привітальним словом виступив Голова НРУ Борис Тарасюк, Атена Пашко та Валентина Чорновіл[12].
|
«Колона Свободи»
|
Вулиця 22 січня. Перед будівлею райради та райдержадміністрації Дрогобицького району. 49°21′31″ пн. ш. 23°30′35″ сх. д. / 49.358595° пн. ш. 23.509774° сх. д. / 49.358595; 23.509774
|
|
Колона свободи або пам'ятник Помаранчевій революції. Встановлено у листопаді 2005 року в першу річницю події на кошти мешканців Дрогобиччини, зібрані під час революції і не використані в 2004 році.
|
Григорію Геврику
|
Вулиця Горішня Брама 49°20′57″ пн. ш. 23°29′22″ сх. д. / 49.349115° пн. ш. 23.489459° сх. д. / 49.349115; 23.489459
|
|
У 1970 р. споруджено пам'ятник[13]. Серед дрогобичан старшого покоління ще з радянських часів популярна версія, що Геврик до мобілізації в Червону Армію був членом ОУН-УПА та добровольцем дивізії «Галичина»[14],[15].
|
Григорію Геврику
|
Вулиця Зварицька. Перед будівлею школи № 5.
|
|
Бюст Григорія Геврика перед школою № 5, у якій до 1941 року він навчався і яка в повоєнні радянські часи носила його ім'я. Встановлений 1970 року. Скульптори Валентин Подольський, Валентин Борисенко.[16]
|
Івану Васильєву
|
Спочатку поставлено на площі Ринок біля ратуші навпроти центральної аптеки. За незалежної України перенесено до Вічного вогню. 49°21′22″ пн. ш. 23°29′49″ сх. д. / 49.356013° пн. ш. 23.496808° сх. д. / 49.356013; 23.496808
|
|
Член Військової ради 1-ї гвардійської армії генерал-майор Іван Васильович Васильєв загинув 11 серпня 1944 року неподалік села Кринтята. За офіційною версією — з метою оволодіння населеним пунктом на річці Стрий, але не згадується, проти кого. Нема даних і у відповідній статті російської Вікіпедії. За неофіційними даними — в бою проти ОУН-УПА. Пам'ятник встановлено 13 серпня 1944 року[17]. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистським загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм гвардії генерал-майору Васильєву Івану Васильовичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.[18].
|
Меморіал «Тюрма на Стрийській»
|
На подвір'ї Дрогобицького педуніверситету по вулиці Стрийській, 3 49°21′09″ пн. ш. 23°30′46″ сх. д. / 49.352368° пн. ш. 23.512794° сх. д. / 49.352368; 23.512794
|
|
Меморіал «Тюрма на Стрийській» відкрито 12 липня 2012 року.[19][20][21][22][23] Розпочато роботи по створенню експозиції в приміщеннях університету.[24]
|
Скульптурна композицію «Повернення воїна АТО»
|
Навпроти торгового центру «Гетьман» (вулиця Малий Ринок, 11/1) 49°21′10″ пн. ш. 23°30′24″ сх. д. / 49.3529123° пн. ш. 23.5066971° сх. д. / 49.3529123; 23.5066971
|
|
15 жовтня 2017 року. Автор — скульптор Тарас Данилюк[25].
|