Перські сади
Перські сади | |
---|---|
The Persian Garden [1] | |
Світова спадщина | |
![]() | |
Країна | Іран |
Тип | Культурний |
Критерії | i, ii, iii, iv, vi |
Об'єкт № | 1372 |
Регіон | Азія і Океанія |
Зареєстровано: | 2011 (35 сесія) |
| |
![]() |
Традиції і стиль садового дизайну, представлені перськими садами (перська باغ ایرانی), справили вплив на дизайн садів від Андалузії до Індії і далі[2][3]. Сади Альгамбри показують вплив філософії та стилю перського саду в масштабах мавританського палацу, починаючи з епохи Аль-Андалус в Іспанії. Гробниця Хумаюна і Тадж-Махал мають одні з найбільших перських садів у світі, часів Імперії великих Моголів у Індії.
Поняття і етимологія[ред. | ред. код]


З часів династії Ахеменідів ідея земного парадісу (раю )поширюється через перської літератури і приклад до інших культур, наприклад елліністичні сади Селевкідів і Птолемеїв в Александрії. Авестійське слово pairidaēza-, давньоперське *paridaida-,[note 1] мідійське *paridaiza- (які всі означали «обнесений стіною», тобто огороджений сад), було запозичене у Стародавній Греції: дав.-гр. παράδεισος, трансліт. parádeisos, потім перекладене на латинь paradīsus, і звідти увійшло в європейські мови, наприклад, французька paradis, німецький Paradies, і англійська paradise. Слово потрапило і семітські мови: Аккадська pardesu, іврит pardes, і арабський firdaws.[4]
Як видно зі значення слова, такі сади були огороджені. Метою саду було та є забезпечити місце для захищеного відпочинку в різних формах: духовного і розважального (наприклад, зустрічі з друзями), по суті «рай на землі». Спільноіранське слово для «замкнутого простору» було *pari-daiza-- (авестійська pairi-daēza-), — термін, який був запозичений християнською міфологією для опису Едемського саду або раю на землі.[5]
Форма саду може бути формальною (з акцентом на структуру) або випадковою (з акцентом на природу), виконуючи кілька простих дизайнерських правил. Це дозволяє максимізацію, з точки зору функціональності і емоцій, того, що може бути зроблено в саду.
Історія[ред. | ред. код]

За деякими теоріями, витоки перських садів сягають ще 4000 р. до нашої ери[6], оскільки декор на гончарних виробах того часу показує типовий хрестоподібний план такого саду. Схему Пасаргади, побудованого близько 500 року до н. е., можна побачити і сьогодні.
У часи правління Сасанідів (з третього по сьоме століття н. е..), і під впливом Зороастризму, вода в мистецтві ставала все більш важливою. Ця тенденція проявилася і в садовому дизайні, з великим акцентом на фонтани і стави.
Після ісламського завоювання, естетичний аспект саду став більш важливим, а корисність відійшла на задній план. Прикладом є чахар-бак(چهارباغ), форма саду, яка намагається наслідувати Едем з чотирма ріками і чотирма квадрантами, які представляють світ. Іноді форма не квадратна, а прямокутна - витягнута по одній осі більше, ніж у поперечному напрямі, і може мати водні канали, які проходять через кожен з квадрантів і з'єднуються з центральним басейном.
Вторгнення в Персію монголів у XIII столітті призвело до нових акцентів — більшу декоративність саду; так були привнесені деревоподібні півонії і хризантеми. Монгольська імперія поширила традиції перського саду на свої інші частини (особливо Індію).
В Індію перські сади приніс Бабур. Сад Арам-Бак (зараз занедбаний) в Аґрі був першим з багатьох перських садів, які він там створив. Сад Тадж Махалу уособлює перську концепцію ідеального, райського саду.
Сефевідська династія (XVII—XVIII століття) будувала і розвивала великі та епічні сади, які виходили за рамки простого продовження палаців і стали їх невід'ємною естетичної та функціональною частиною. У наступні століття європейський садовий дизайн почав впливати на сади Персії, зокрема, плани садів з Франції, і менше з Росії та Сполученого Королівства. Західні впливи призвели до змін у використанні води і видів рослин на клумбах.
Традиційні форми і стиль досі застосовуються в сучасних іранських садах. Вони також з'являються в історичні місцях, музеях і маєтках багатіїв.
Елементи перського саду[ред. | ред. код]

Сонячне світло і його ефекти були важливим фактором структурного дизайну перських садів. Фактури та форми спеціально обирались архітекторами, щоб використовувати світло.[7]

Для сухого спекотного клімату Ірану тіні в саду є дуже важливими. Для створення біотичних тіней використовували дерева і шпалери, а павільйони і стіни для штучних перепон світлу.
Вода також дуже важлива, як для як дизайну, так і для утримання саду. Полив може забезпечуватись через форму підземного тунелю, який називається канат, що транспортує воду з місцевого водоносного шару. Канал закінчується схожими на криницю спорудами, з яких можливо витягувати воду або альтернативно перською криницею, в якій воду витягують на поверхню рухом тварин по колу. Такі колісні системи також рухали воду по поверхневим водним системам, напр. чахар-баку. Дерева часто висаджують у рів, який має назву жуй, який попереджував випаровуванню води дозволяв швидкий доступ води до коріння дерев.
Перський стиль часто намагається інтегрувати приміщення з природою через поєднання навколишнього саду з внутрішнім двориком. Дизайнери часто розміщують архітектурні елементи, такі як склепінчасті арки між зовнішніми та внутрішніми зонами, щоб відкрити прохід між ними.
Опис[ред. | ред. код]
Ранній опис (з першої половини четвертого століття до н. е.) перського саду присутній у «Ойкономії» Ксенофонта, в якому Сократ розповідає історію відвідування спартанського генерала Лісандра перського царевича Кіра молодшого, який показує греку його «парадіс у Сарді». У цій історії Лісандр «вражений красою дерев, посаджених на рівній відстані, довгими прямими рядами, ідеальна регулярність, прямокутна симетрія цілого, і багато солодких ароматів, які висіли навколо них, поки вони прогулювалися парком»[8].
Найстаріші представницькі описи та ілюстрації перських садів походять з мандрівників, які потрапляли в Іран з заходу. Ці описи включають розповіді Ібн Батути в XIV ст., Руя Гонсалеса де Клавіхо в XV ст. і Енгельберта Кемпфера в XVII ст. Батута і Клавіхо сади згадали лише побіжно і не описували їх конструкцію, а от Кемпфер створив детальні малюнки й перетворив їх у детальні гравюри після свого повернення в Європу. Вони показують сади типу чахар-бак, який мав стіну по периметру, прямокутні басейни, внутрішню мережу каналів, садові павільйони і пишну зелень. Збереглися приклади цього типу садів у Язді (Даулатабад) і в Кашані (Бак-є-Фін). Можна ідентифікувати розташування садів у Ісфахані, які були описані Кемпфером.
Стилі[ред. | ред. код]

Шість основних стилів перського саду можна побачити в наступній таблиці, яка ставить їх у контексті їх функціональності і стилю. Сади не обмежується певним стилем, а часто поєднують їх або мають зони з різними функціями і стилями.
Класичний | Формальний | Неформальний | |
Громадський | Хаят | Мейдан | Парк |
Приватний | Хаят | Чахар-бак | Бак |
Хаят[ред. | ред. код]
Публічні хаяти мають класичний перський поземний план з наголосом на естетику понад функцією. Штучні споруди в саду мають особливе значення, з арками і басейнами (які можуть бути використані для купання). Ґрунт часто покритий гравієм, переміженим каменем. Насадження, як правило, дуже прості — наприклад, ряди дерев, які, крім естетики, дають також тінь.
Приватні хаяти — це сади часто з басейном по центру і, знову ж таки, структуровані. Басейн слугує фокусом та джерелом вологи для навколишньої атмосфери. В саду є небагато рослин, часто через обмежену доступність води в міських поселеннях.
Мейдан[ред. | ред. код]

Це суспільний, формальний сад, який робить більший акцент на біотичний елемент, ніж хаят (hayāt), і мінімізує споруди. Асортимент рослин охоплює дерева, кущі, рослини для клумб, трави. Але є такі елементи, як басейни і гравійні доріжки, які ділять газони. Коли використовуються споруди, вони часто будуються для забезпечення тіні, як у випадку з альтанками.
Чахар-бак[ред. | ред. код]
Ці сади є приватними і формальними. Основна структура складається з чотирьох квадрантів, розділених водними каналами чи доріжками. Традиційно, багаті використовували такі сади для службових функцій (наприклад, розважання послів). Ці сади балансують споруди з озелененням, рослини часто по розташовані периметрах структури з басейну, каналів і доріжок.
Парк[ред. | ред. код]
Так само як і багато інші парків, перські парки виконують неформальні суспільні функції з акцентом на рослинний світ. Вони мають доріжки і місця для сидіння, але, як правило, інших конструкційних елементів мало. Мета таких місць — відпочинок та соціалізація.
Бак[ред. | ред. код]
Як і інші неформальні сади, бак підкреслює природний і зелений вид на сад. На відміну від парку, це приватна територія, яка часто примикає до будинків і складається з газонів, дерев, і наземних рослин. Водні шляхів і доріжок менше, ніж у більш формальних садах, і багато в чому вони функціональні. Основна функція таких садів — сімейний відпочинок.
Об'єкти Світової спадщини з перськими садами[ред. | ред. код]
- Перські сади. До цього об'єкту включено 9 садів різних стилів у різних регіонах Ірану:
- Пасаргадський перський сад в Пасаргади, Іран
- Чехель Сотун, Ісфахан, Іран
- Бак-є-Фін, Кашан, Іран
- Сад Ерам, Шираз, Іран
- Сад Шахзаде, Махан, Керман, Іран
- Сад Долатабад, Язд, Іран
- Сад Аббасабад, Аббасабад, Мазендеран, Іран
- Сад Акбаріє, Південний Хорасан, Іран
- Сад Пахлеванпур, Іран[9]
- Тадж Махал, Аґра, Індія
- Гробниця Хумаюна, Нью-Делі, Індія
- Сади Шалімара, Лахор, Пакистан
- Хенераліфе, Ґранада, Іспанія
Див. також[ред. | ред. код]

Нотатка[ред. | ред. код]
- ↑ Хоча початкова староперська форма повинна була бути *paridaida-, сучасна перська palīz («сад») з середньоперської palēz передбачає варіант *pardaiza- (з синкопе на -і-), який, імовірно, є когнатом від *paridaida- з іншої іранської мови (авестійської, мідійської або парфянської), запозиченою перською мовою ще в ранньому періоді. Див. протоіранське *paridaiźa-
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ * Назва в офіційному англомовному списку
- ↑ Was the Persian Garden at Pasargadae a model for the Garden of Eden?. About.com Education. Архів оригіналу за 10 листопада 2016. Процитовано 9 лютого 2016.
- ↑ Centre, UNESCO World Heritage. The Persian Garden - UNESCO World Heritage Centre. whc.unesco.org (англ.). Архів оригіналу за 7 липня 2017. Процитовано 9 лютого 2016.
- ↑ Fakour M., Achaemenid Gardens [1] [Архівовано 5 червня 2019 у Wayback Machine.]; CAIS-Online — accessed Jan 15, 2007
- ↑ Persians: Masters of Empire, p 62, ISBN 0-8094-9104-4
- ↑ Khansari, Mehdi; Moghtader, M. R.; Yavari, Minouch (31 грудня 2003). The Persian Garden: Echoes of Paradise (English). Washington, DC: Mage Publishers. ISBN 978-0-934211-75-8. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 6 листопада 2016.
- ↑ Pasargadae: The Persian Gardens | Kaveh Farrokh. kavehfarrokh.com. Архів оригіналу за 4 жовтня 2016. Процитовано 9 лютого 2016.
- ↑ Xenephon. Oeconomicus. Gutenberg Press. Архів оригіналу за 6 травня 2015. Процитовано 11 червня 2015.
- ↑ UNESCO official website. Архів оригіналу за 7 липня 2017. Процитовано 6 листопада 2016.
Подальше читання[ред. | ред. код]
- Rostami, Raheleh., Hasanuddin, Lamit., Khoshnava, S. Meysam., Rostami, Rasoul (2014). «The Role of Historical Persian Gardens on the Health Status of Contemporary Urban Residents». Journal of EcoHealth, 11 (3), 308—321.
- Rostami, Raheleh., Hasanuddin, Lamit., Khoshnava, S. Meysam., Rostami, Rasoul (2015).Sustainable Cities and the Contribution of Historical Urban Green Spaces: A Case Study of Historical Persian Gardens, Journal of Sustainability, 7, 13290-13316.
- Rostami, Raheleh., Hasanuddin, Lamit., Khoshnava, S. Meysam., Rostami, Rasoul (2015).Successful Public Places, A case Study of Historical Persian Gardens, Journal of Urban Forestry & Urban Greening, In Press, doi:10.1016/j.ufug.2015.08.011
- Rostami, Raheleh., Hasanuddin, Lamit., Khoshnava, S. Meysam., Rostami, Rasoul (2011). «Contribution of Historical Persian Gardens for Sustainable Urban and Environment: Lessons from Hot Arid Region of IRAN». American Transaction on Engineering and Applied Sciences 1(3), 281—294.
- Khonsari, Mehdi; Moghtader, M. Reza; Yavari, Minouch (1998). The Persian Garden: Echoes of Paradise. Mage Publishers. ISBN 0-934211-46-9.
- Multiple authors (2010). «Garden». Encyclopædia Iranica. Архів оригіналу за 17 листопада 2016. https://web.archive.org/web/20161117070249/http://www.iranicaonline.org/articles/garden-index. Процитовано 6 листопада 2016.
- Newton Wilber, D (1979). Persian Gardens and Garden Pavilions. Washington.
- Michel Conan, Dumbarton Oaks (2007). Middle East Garden Traditions: Unity and Diversity [Архівовано 19 квітня 2017 у Wayback Machine.].
Посилання[ред. | ред. код]
![]() |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сади Ірану |
![]() |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Перські сади |
- Isfahan «Persian Garden Design» website [Архівовано 29 жовтня 2016 у Wayback Machine.]. Retrieved 3 January 2012.
- Babur's Garden [Архівовано 5 лютого 2011 у Wayback Machine.] — video from the Asia Society, US
- Animated film inspired by the Persian Architecture [Архівовано 8 листопада 2016 у Wayback Machine.]
- Farnoush Tehrāni, The Meaning of the Persian Garden [Архівовано 17 березня 2016 у Wayback Machine.], in Persian, Jadid Online, 12 Novembre 2009.
- Аудіо-слайдшоу: [2] [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (5 хв 58 сек).
- Farnoush Tehrāni, The Face of the Persian Garden [Архівовано 22 березня 2016 у Wayback Machine.], in Persian, 13 November 2009.
- Аудіо-слайдшоу: [3] [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] (6 хв 16 сек).
|
|