Крімгільд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Генрі Фюзелі. Крімгільд показує Ґюнтеру у в'язниці перстень Нібелунгів. 1807. Кунстгаус. Цюрих

Крімгільд (середньоверхньонім. Kriemhilt) — головний жіночий персонаж середньовічної поеми «Пісня про Нібелунгів»; сестра бургундських королів Ґюнтера, Ґернота та наймолодшого Ґізельгера. Дружина прославленого вояка та короля нідерландців Зіґфріда. Відома незвичною красою, яка спричинилася до смерті багатьох звитяжних воїнів.

Біографія[ред.ред. код]

Крімгільд, донька бургундського короля Данкрата та королеви Уте[de], сестра Ґюнтера, Ґернота та Ґізельгера, яка представляється читачам в першій авентюрі «Пісні…».

В бургундському краї дівча колись росло,

Ніде такої кралі у світі не було.
Було тій красуні Крімгільда на ім'я,

I не один же левень за неї 'ддав життя.[1]

Багато воїнів та знатних осіб намагалось добитися її руки, але Крімгільд всім відмовляла, адже одного разу побачила пророчий сон, в якому побачила загибель свого майбутнього чоловіка, й зареклася кохати кого-небуть й виходити заміж.

Не матиму кохання, минатиму його,
Не знатиму й страждання, поки життя мого.

Але Крімгільд все ж закохалася у відважного воїна Зіґфріда, наслухавшись про його звитяги та доблесті. Коли Зіґфрід, після всіх послуг, виказаних бургундським королім, засватав Крімгільд, її брати з радістю дали свою згоду на шлюб. Після весілля Крімгільд з чоловіком вирушили до Ксантену, на його Батьківщину, й Зіґмунд поступився синові короною. Десять років подружжя щасливо жило й правило нідерландськими землями, Крімгільд народила спадкоємця, якого назвали на честь дядька Ґюнтером.

От рік пішов десятий - вродила вже на світ

Його дружина сина на радість всій рідні

Й до щастя у столиці та рідній стороні.[2]

Тим часом Брунгільді, дружині Ґюнтера, не давала спокою думка, що Зіґфрід, якого вона вважала васалом свого чоловіка, не з'являється на службу Ґюнтеру, а Крімгільд не виявляє своїй володарці почестей.

Звідкіль в Крімгільд присутні чванливість і пиха?

Бо ж чоловік зовиці і досі наш васал,

Хоча уже давненько в нас на службі не бував.

Брунгільд умовила Ґюнтера покликати Зіґфріда та Крімгільд погостювати у Вормс, й незабаром нідерландський правитель з дружиною та своїм стареньким батьком прибуває. Після входу до собору Крімгільд та Брунгільд затіяли сварку під приводом того, хто з них гідна увійти до церкви першою. Брунгільд заявила, що Крімгільд — лише дружина васала її чоловіка, а отже, має підкорятися їй, а Крімгільд посміялась над тим, що в першу шлюбну ніч з Брюнгільд був не Ґюнтер, її чоловік, а Зіґфрід. Образивши таким чином зовицю, Крімгільд першою увішла до собору. Ця сварка прислужилася зав'язкою наступних трагічних подій.
Крім того, що Крімгільд спровокувала цю сварку, вона також невільно видала Гаґену, підступному ворогові Зіґфріда, його слабке місце. Перед від'їздом Зіґфріда на полювання з Ґюнтером та Гаґеном, Крімгільд мучать зловісні передчуття, вона вже розкаялась, що розповіла Гаґену таємницю свого чоловіка, але вона не змогла вмовити Зіґфріда лишитися й не їхати. На полюванні Гаґен, з мовчазної згоди Ґюнтера, по-зрадницьки вбиває Зіґфріда ударом в спину, а після цього наказує віднести його труп Крімгільд. Вона гірко оплакує його смерть й прагне підтвердження своїх здогадок про те, хто винен в смерті її чоловіка.

Горе мені, нещасній! Упав ти не в бою,

А впав від рук убивці - бо ж добрий щит цілий.

Якби могла я знати, хто автор драмі цій!

Вона наполягла на тому, аби за давнім обрядом присутні на полюванні лицарі наблизились до тіла Зіґфріда, й лишень підійшов Гаґен, як рани вбитого снову розкрилися й закровоточили.

Не раз траплялось диво на пам'яті людській:

Коли підходив тільки до вбитого злодій,
Як рани відкриваються і кров назовні б'є.

Так зранку злочин Гаґена відомий всім стає.

Після цього нідерландці хотіли взятися за зброю, аби помститися за свого короля, але Крімгільд зупинила їх. Після урочистого поховання Зіґфріда нідерландці повернулись до Ксантену, Зіґмунд кликав Крімгільд з ними, але вона, піддавшись вмовлянням рідні, залишилася у Вормсі, за умови, що Гаґен не буде потраплятись їй на очі. Три з половиною роки після смерті чоловіка Кірмгільд не розмовляла зі своїм братом Ґюнтером, поки той не прийшов до неї з проханням про примирення та був пробачений.
У власність Крімгільд перейшов скарб Нібелунгів, яким раніше володів Зіґфрід. Його вдова щедро дарувала золото лицарям, які слугували їй, що викликало незадоволення та заздрість Гаґена. Він переконав Ґюнтера відібрати скарб у сестри й заховати його на дні Рейну. Так бургундський король знову смертельно образив свою сестру.

А для вдовиці вже прийшла печальная пора.

Вона позбулася всього - і мужа, і добра,
І серце їй з'їдали образа та журба,

Яким кінець покласти лиш смерть може сама.

Тринадцять років Крімгільд жила у Вормсі, оплакуючи Зіґфріда й сумуючи за ним, поки до неї не заслав сватів король гунів Етцель. Брати Крімгільд дали згоду на цей шлюб, не зважаючи на протести Гаґена, й сама вона прийняла пропозицію гуна, хоча й не одразу. Крімгільд стала дружиною Етцеля й на сьомий рік шлюбу народила йому сина, якого охрестили за її наполяганням й назвали Ортлібом. Всього з часу весілля пройшло тринадцять років, протягом яких Крімгільд мучила спрага помсти і пам'ять про образи, здійснені їй, та відібраного в неї щастя з Зіґфрідом.

Не раз вона згадала старе своє життя,

Щасливі дні колишні, бургундськії поля,
І Гаґена, який усе в неї забрав,

Тож почала вона гадать, як відповідь він б' дав.

Крімгільд вмовила Етцеля надіслати до Бургундії посольство, аби запросити своїх братів на бенкет, й незабаром Ґюнтер, Ґернот, Ґізельгер, Гаґен та багато інших знатних бургундів прибули до двору Етцеля. Під час бенкету Бльодель, брат Етцеля, за намовою Крімгільд починає бій з бургундами, який закінчується страшними втратами з обох сторін, загибеллю Ґернота, Ґізельгера та маленького Ортліба, а також полоном Ґюнтера та Гаґена. Крімгільд дає слово змилостивитися над своїми ворогами, але потім порушує цю обіцянку, наказавши відрубати голову Ґюнтеру. Вона показує відрубану голову бургундського короля Гаґену й вимагає назвати їй місце, де заховано скарб Нібелунгів, але той відповідає їй відмовою. Тоді Крімгільд вбиває його мечем Зіґфріда. Побачивши, що вона порушила своє слово, Гільдебранд вбиває Крімгільд.

Старий, сповнений гнівом, до Крімгільд скочив.

Мечем своїм важким махнув він що є сил.
Крімгільд лише здригнулась, і скрикнула ледь-ледь,

На цьому все скінчилось - її забрала смерть.

Художній образ[ред.ред. код]

Образ Крімгільд протягом розвитку подій змінюється. Спочатку всі її вчинки носять нормативний характер та засновуються на співпадінні бажаного та дійсного. Потім в поведінці Крімгільд неочікувано проявляється якість доволі конкретна, реальна, притаманна вже зовсім не ідеальним натурам — Крімгільд виявляється пихатою, й саме вона першої починає сварку з Брунгільд. Суперечка про те, чий чоловік могутніший володар, призводить до непередбачуваних наслідків. Трагічна вина Крімгільд не лише в тому, що вона розв'язала сварку, а й у тому, що вона невільно видає вбивцеві вразливе місце свого чоловіка. Всі наступні десятиліття Крімгільд буде нести почуття вини, від якого, як їй здається, її звільнить лише помста. Крімгільд є величною в своєму сумі за Зіґфрідом. В цей час відбувається роздвоєння образу. Зовнішньо вона покірна долі й своїм братам. Вона лишається доживати своє життя у них у Вормсі, не розриваючи сімейних зв'язків. Внутрішньо ж вона спалюється єдиною пристрастю, прагнучи будь-яким чином помститися своїм рідним за смерть чоловіка. Втративши чоловіка, Крімгільд втрачає й скарб Нібелунгів, що стає ще однією спонукою до помсти. Зганьбленням пам'яті Зіґфріда стає й те, що вбивця привласнив собі його доспіхи. Якщо сварка з Брунгільд була результатом надмірної пихи Крімгільд, то, затіваючи помсту Гаґенові та Ґюнтеру, вона чинить як глибоко зневажена жінка. Оповідач не виправдою Крімгільд, але зусібічно мотивує її поведінку.

Цікаві факти[ред.ред. код]

На честь Крімгільд названо астероїд 242 Крімхільда, відкритий 1884 року, а також астероїд 328 Ґудрун, відкритий 1892 року.

Література[ред.ред. код]

  • Ганина Н. А. Спор королев (Песнь о Нибелунгах, XIV авентюра): генезис коллизии и синхрония текста // Атлантика: Записки по исторической поэтике. Выпуск V. М., 2001. С. 17-38

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тут і далі переклад Миколи Лукаша (якщо не зазначено іншого).
  2. Тут і далі переклад Ілька Біленко-Шумахера (якщо не зазначено іншого).