Пісня про Нібелунгів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Пісня про Нібелунгів»
Nibelungenlied2.jpg
Оригінал Das Nibelungenlied
Жанр епос / епос
Автор невідомий автор
Мова німецька мова
Написаний кінець XII — початок XIII століття

«Пі́сня про Нібелу́нґів» (нім. Das Nibelungenlied) — середньовічна німецька епічна поема, написана невідомим автором наприкінці XII — початку XIII століття. Належить до числа найвідоміших епічних творів людства. У ній розповідається про одруження драконоборця Зіґфріда з бурґундською принцесою Крімгільдою, його смерть з причини конфлікту Крімгільди з Брунгільдою, дружиною її брата — Ґунтера, а потім про помсту Крімгільди за смерть чоловіка.

Зміст[ред.ред. код]

Генеалогічне дерево персонажів

Зміст її зводиться до 39 частини (пісень), що мають назву «авентюр».

1-а авентюра[ред.ред. код]

В Бурґундії, у Вормсі, що на Рейні, під захистом своїх братів-королів Ґунтера, Ґернота й Ґізельгера жила юна Крімгільда. Вона була прекрасна собою та чиста душею, й кожен звитяжець, побачивши її, мріяв уже лише про неї. Якось наснилось їй, немов у її домі прижився вільний сокіл; аж раптом на нього спускаються два орли та закльовують його на смерть.

Сильно засмучена, Крімгільда розповідає сон своїй матері. «Сокіл, — пояснює та, — означає благородного чоловіка; не приведи Боже, щоб він рано покинув тебе!». Але Крімгільда не хоче й чути про заміжжя: «Я збережу свою молодість і красу, щоб не довелось сплачувати стражданням за любов».

Зігфрид

2-а авентюра[ред.ред. код]

В цей час у Нідерландах, на нижньому Рейні в столиці Ксантені, жив королевич Зіґфрід, син Зіґмунда й Зіґлінди, який ще юнаком прославився численними подвигами. Він мав гарну зовнішність та сильний дух і був до вподоби будь-якій красуні. Коли настав час посвячувати сина в лицарі, Зіґмунд влаштував семиденне щедре свято й хотів передати йому свою корону, але Зіґфрід відмовився, обіцяючи оберігати своїм мечем рідну землю.

3-я авентюра[ред.ред. код]

До Зіґфріда дійшла звістка про красу Крімгільди; він вирішує відправитись до Вормсу просити її руки. Батьки з ваганнями погоджуються відпустити його, оскільки їм відомі могутність та зверхність бурґундів; попри це, Зіґфрід їде, з невеликою свитою (12 витязів). На сьомий ранок, він прибув до Вормсу й під'їхав до королівського палацу; але ніхто не впізнав прекрасного витязя.

Королі посилають за найсильнішим своїм васалом Гаґеном, який знає всі чужі землі. Гаґен теж ніколи не бачив Зіґфріда, але здогадався, що це відомий переможець нібелунґів, що відібрав у карлика Альберіга плащ-невидимку; він також убив страшного дракона Фафні й скупався у його крові, від чого шкіра його стала невразливою, як ріг. «Я раджу прийняти його якнайкраще, щоб він не був невдоволеним», — радить Гаґен.

Зіґфріда зустріли з великими почестями, незважаючи на його різкість, й він незабаром наладив дружні стосунки зі своїми господарями. Задля славнозвісного гостя влаштовують веселі свята й турніри. Так проходить цілий рік, упродовж якого Крімгільда часто милувалась з вікна Зіґфрідом; але витязь, незважаючи на все своє бажання, не мав можливості бачити її.

4-а авентюра[ред.ред. код]

Король саксів Людеґер, разом з датським королем Людеґастом, оголосили війну бурґундам. Зіґфрід запропонував замінити Ґунтера; з тисячею відбірних бурґундських витязів і своїми супутниками, він вирушив у похід, де після декількох блискучих перемог, взяв у полон обох королів.

Коли посланець з цією звісткою прибув до Вормсу, Крімгільда потайки покликала його до себе, щоб довідатись про подвиги Зіґфріда. Ґунтер запрошує переможців на свято. Зіґфрід хотів поїхати, але лишається заради Крімгільди.

5-а авентюра[ред.ред. код]

На Трійцю розпочалось свято, на яке з'їхались витязі з близьких та далеких країн. До гостей мала з'явитись і Крімгільда з матір'ю.

Ґунтер підвів Зіґфріда до сестри; той по-лицарському вклонився їй; вони потайки поглянули одне на одного, та їх миттєво охопило кохання. По обідні Кримхільда стала дякувати йому за допомогу братам. «З кохання до вас я служив їм», — відмовив Зіґфрід. 12 днів тривало свято, й Крімгільда щодня виходила до гостей.

Коли вони стали роз'їжджатись, хотів поїхати й Зіґфрід, але Ґізельгер без зусиль вмовив його залишитись.

6-а авентюра[ред.ред. код]

Змагання в силі при дворі Брунгільди

В цей час за морем жила королева Брюнгільда, діва чудесної краси та сили. Багато-хто домагався її кохання, але вона вирішила належати лише тому, хто переможе її у воєнних іграх; переможений підлягав смерті. З нею й надумав одружитись Ґунтер.

Зіґфрід спочатку намагався відмовити його, але потім побіцяв йому своє сприяння з метою, щоб Ґунтер віддав за нього Крімгільду. Зіґфрід та Ґунтер у супроводі Гаґена й Данкварта, вирушили кораблем до Ізенштейну, замку Брюнгільди. Кораблі було зібрано нашвидкуруч, оскільки бажання Ґунтера оволодіти Брюнгільдою було спонтанним, і кораблів було три.

7-а авентюра[ред.ред. код]

Брюнгільда лагідно зустрічає Зіґфріда й питає того про ціль прибуття. «Я, — відповідає Зіґфрід, — васал короля Ґунтера, який приїхав сватати тебе».

Почались приготування до випробування. Щит Брюнгільди був таким тяжким, що його ледве внесли вчотирьох; приносять спис і камінь, який могли підняти лише 12 чоловік. Ґунтер жахнувся; проте Зіґфрід поспішив до нього на допомогу, надягнувши плащ-невидимку; Ґунтер лише робив відповідні жести, а Зіґфрід за нього показував свою надзвичайну силу. Брюнгільду переможено й вона має стати дружиною Ґунтера.

Зіґфрід від'їжджає до країни нібелунґів.

8-а авентюра[ред.ред. код]

Звідти Зіґфрід привозить 1000 мужів як свиту для

Ґунтера; Ґунтер з нареченою вирушають додому.

9-а авентюра[ред.ред. код]

З дороги Зіґфрід їде до Вормсу, щоб попередити королеву й Крімгільду.

Шлюбна ніч Гунтера (Генріх Фюсслі, 1807)

10-а авентюра[ред.ред. код]

Після прибуття додому, Ґунтер виконав обіцянку: Крімгільда була заручена із Зіґфрідом, їх посадили навпроти короля й королеви. Побачивши їх поряд, Брюнгільда почала гірко плакати; коли Ґунтер спитав її про причину сліз, вона сказала: «Я плачу про Крімгільду, яку ти віддаєш за васала; вічно буду я у скорботі, що її так принижено».

У шлюбному покої Брюнгільда ще раз бореться з Ґунтером, який цього разу без допомоги, змушений здатись, його було зв'язано й підвішено на цвях. Другого дня, він розповідає про це Зіґфріду; той знову надягає плащ-невидимку, знову перемагає Брюнгільду й бере в неї пояс та каблучку, які дарує Крімгільді. Визнавши Ґунтера своїм чоловіком, Брюнхільда була позбавлена своєї надзвичайної сили (за середньовічною літературною традицією Діва-воїтелька, втрачаючи невинність, втрачала й свою воїнську силу, стаючи звичайною жінкою).

11-а авентюра[ред.ред. код]

Після закінчення весільних свят, Зіґфрід з дружиною вирушив на батьківщину, де батько віддав йому корону. Минуло 10 щасливих років. Крімгільда народила Зіґфріду сина, який, на честь дядька, отримав ім'я Ґунтера, як і син Ґунтера отримав ім'я Зіґфріда. Зіґфрід багатший за всіх королів, оскільки йому належить незліченний скарб нібелунґів.

12-а авентюра[ред.ред. код]

Брюнгільда вважає себе ображеною тим, що Зіґфрід не прибуває до двору бурґундського, подібно до інших васалів.

Ґунтер спершу намагається заспокоїти її словами, але потім відправляє посланців до Зіґфріда, щоб запросити його на свято. Зіґфрід приймає запрошення й щедро обдаровує послів. Коли вони після повернення показують свої подарунки, Гаґен висловлює бажання, щоб скарб нібелунґів коли-небудь перейшов до землі бурґундів.

13-а авентюра[ред.ред. код]

Зіґфрід приїжджає до Вормсу в супроводі дружини, старого-батька та численної свити. Їх прийняли з великими почестями.

14-а авентюра[ред.ред. код]

Сварка королев

Десять днів тривали свята й лицарські ігри; одинадцятого дня обидві королеви сиділи разом, й Крімгільда почала вихваляти Зіґфріда. «Він усе-таки лише васал Ґунтера, — відповідала Брюнгільда; — він сам сказав це, коли твій брат сватав мене». Крімгільда просить її припинити такі образливі слова: хіба ж брати видали б її за васала? Суперечка розпалюється; Крімгільда, у гніві, вигукує, що доведе їй того ж дня, що вона не дружина васала, а така ж королева, і увійде першою до церкви.

Брюнгільда очікує на суперницю біля собору, й коли та наближається, вона голосно наказує їй зупинитись, оскільки служниця не повинна входити перед господинею. «Ти б краще мовчала, — каже їй Крімгільда. — Зіґфрід підкорив тебе для Ґунтера, він же й позбавив тебе цноти», — й проходить вперед.

По обідні Брюнхільда вимагає від Крімгільди доказів; та показує їй каблучку й пояс. Відбувається з'ясування між Зіґфрідом й Ґунтером: перший клянеться, що не казав дружині нічого подібного й обіцяє провчити її, але й Ґунтер має заборонити Брюнгільді вести себе так різко.

Побачивши сльози своєї королеви, Гаґен обіцяє помститись за неї Зіґфріду. Йому вдається залучити на свій бік багатьох бурґундів і самого Ґунтера; лише

Ґізельхер вважає цю жіночу сварку надто нікчемною, щоб такий герой, як Зіґфрід, втратив життя. За порадою Гаґена, розпускають брехливі чутки про війну з данами, що начебто загрожує Ґунтеру.

15-а авентюра[ред.ред. код]

Зіґфрід одразу пропонує допомогу бурґундам. Гаґен йде до Крімгільди попрощатись; та просить його оберігати Зіґфріда у битві; коли він купався в крові дракона, листок впав йому межи плечі, й саме туди можна вразити його; за пропозицією Гаґена, вона нашиває на це місце шовковий хрестик. Після виступу в похід несправжні датські посли оголошують, ніби їхній король просить миру; Ґунтер, у підробній радості, влаштовує велике полювання.

Смерть Зігфрида

16-а авентюра[ред.ред. код]

Крімгільду мучить зловісне передчуття, наслідок віщих снів; Зіґфрід заспокоює її ласками та їде. Після полювання, де Зіґфрід перевершив всіх відвагою та силою, мисливців мучить спрага, а вина немає, за розпорядженням Гаґена, який і пропонує бігти навипередки до джерела. Зіґфрід прибіг першим, але не став пити раніше за Ґунтера. Коли той напився, нахилився до води й Зіґфрід; тоді Гаґен завдав йому списом смертельного поранення у місце, позначене хрестиком. Звівся на ноги Зіґфрід і, не знайшовши іншої зброї, вдарив Гаґена щитом з такою силою, що той впав на землю. Впав і Зіґфрід; гірко звинувачував він бурґундів у зраді; всі були збентежені, й лише Гаґен пишався своєю справою, яка повернула першість бурґундам. Згадуючи про свою дружину, Зіґфрід доручив її братській любові Ґунтера й незабаром помер. Дехто пропонував звернути вбивство на розбійників; але Гаґен не захотів цього й узявся доставити труп до порогу Крімгільди.

Поховання Зігфрида

17-а й 18-а авентюри[ред.ред. код]

Жахливим було горе нещасної вдови, й великою була печаль нібелунґів; Крімгільда вмовила їх поїхати, не намагаючись помститись за героя. Старий Зіґмунд кликав її з собою, але вона відмовилась і лишилась у Вормсі.

19-а авентюра[ред.ред. код]

Крімгільда жила в усамітненні недалеко від місця, де було поховано Зіґфріда, й молилась за упокій його душі; граф Еккеварт віддано служив їй. Щоб оволодіти багатством нібелунґів, Гаґен порадив Ґунтеру помиритись із сестрою; за допомогою Ґернота й Ґізельгера справа облаштувалась, й вона погодилась перевезти величезний скарб нібелунґів — він належав їй, як Morgengabe (післявесільний подарунок чоловіка) — до Вормсу. Кріимгільда стала щедро роздавати бідним та багатим свої скарби, що прихилило до неї серця багатьох лицарів, і Гаґен почав боятись, що це послугує для нього причиною загибелі. Тому він опустив скарб до Рейну, й королі дали клятву не відкривати нікому, де заховано скарб, допоки живий хоч один з них: нова образа Крімгільді.

Хаген кидає золото до Рейну. Статуя у Вормсі

20-а авентюра[ред.ред. код]

Вже 13 років сумувала Крімгільда, коли помирає господиня Гільда, дружина короля гунів Етцеля, й друзі вказують йому на вдову Зіґфріда, як на гідну його наречену. Рюдіґера, маркграфа бегларенського, відряджають на Рейн, щоб просити її руки. Брати з радістю приймають пропозицію; один лише Гаґен не передбачає для бурґундів нічого доброго від цього шлюбу; але на нього не звертають уваги. Крімгільда спочатку не хоче й чути про нового чоловіка, до того ж язичника, та коли Рюдіґер потайки обіцяв помститись за неї всім її ворогам, її осяйнула думка відплатити Гаґену за його образи, погодилась стати дружиною Етцеля й вирушила у далеку подорож.

Зустріч Кримхільди та Етцеля. Скульптурна група в Тулліні

21-а й 22-а авентюри[ред.ред. код]

Етцель зустрічає Крімгільду на дорозі, й вони разом вирушають до Відня, де святкують весілля з нечуваним блиском. Але Крімгільда сумна й мовчазна серед галасливих святкувань: вона згадує про минуле щастя.

23-я авентюра[ред.ред. код]

Триває 13-й рік з часу весілля; у Крімгільди від Етцеля вже 6-річний син Ортліб (хрещений на її вимогу). Вона звертається до чоловіка з проханням запросити в гості її родичів, «інакше народ подумає, що я вигнанка чи не маю роду». Етцель негайно відсилає своїх музик, Вербеля й Свеммеля, до Вормсу, кликати в гості Ґунтера та його васалів. Крімгільда доручає їм особливо постаратись, щоб приїхав Гаґен.

24-а авентюра[ред.ред. код]

Отримавши запрошення, бурґунди починають готуватись в дорогу. Гаґен не хоче їхати, нагадуючи, що Крімгільда ніколи не пробачить їм своїх образ; але Ґізельгер каже йому, що він може лишитись, якщо боїться за своє життя; після цього й Гаґен дієво клопоче про поїздку й обирає витязів для охорони.

25-а авентюра[ред.ред. код]

Одруження Гізельхера з дочкою Рюдігера

1000 лицарів, не враховуючи 60 відбірних бійців, та 9000 слуг вирушають з бурґундами. Марно умовляла їх лишитись мати королів, що бачила зловіщий сон. Коли бурґунди доїхали до Дунаю, що вийшов з берегів, Гаґен пішов шукати перевізника й побачив віщих жінок, що купались, вони передбачили, що ніхто з бурґундів, окрім королівського капелана, не повернеться додому. Коли Гаґен перевозив свиту, він скинув у воду капелана, щоб не дати збутись пророцтву; але той вибрався на бурґундський берег, хоча й не вмів плавати.

26-а й 27-а авентюри[ред.ред. код]

Після сутички з баварцями (за вбитого Гаґеном перевізника) бурґунди прибули до Рюдіґера, який прийняв їх з почестями й наказав доньці привітати поцілунком королів та їх головних витязів. Коли дівчина мала поцілувати Гаґена, він здався їй таким страшним, що вона зблідла від жаху. Гості пробули тут декілька днів, і Ґізельгер заручився з дочкою Рюдіґера.

28-а авентюра[ред.ред. код]

Бурґунди, разом із Рюдіґером, наближаються до двору Етцеля; Дітріг, що виїхав їм назустріч, застерігає, кажучи, що Крімгільда продовжує оплакувати Зіґфріда. Коли витязі приїхали до Етцеля, гуни зібрались натовпом дивитись на могутнього вбивцю Зіґфріда. Король ласкаво зустрів усіх без винятку, але Крімгільда відверто привітала одного Ґізельгера; ані вона, ані Гаґен не приховували взаємної ненависті.

29-а авентюра[ред.ред. код]

Королева йде до Гаґена, озброєного мечем Зіґфріда, докоряє та погрожує йому; він відповідає їй новим зізнанням у вбивстві Зіґфріда, за образу Брюнгільди; але ніхто з людей Крімгільди не наважується напасти на нього. Далі проходить свято у палаці Етцеля.

30-а авентюра[ред.ред. код]

Фолькер б'ється з Ільзаном

Вночі люди королеви намагаються напасти на бурґундів під час сну; але Гаґен й могутній музика Фолькер охороняють двері зали, й гуни повертаються ні з чим.

31-а авентюра[ред.ред. код]

Вранці бурґунди у повному спорядженні вирушають до обідні; потім проводяться військові ігри, а для королів та їхніх головних витязів — велике свято у палаці Етцеля, куди, на бажання Крімгільди, принесли і її сина Ортліба.

32-а авентюра[ред.ред. код]

В цей час Бледель, брат Етцеля, підмовлений Крімгільдою, нападає на людей Ґунтера, що сиділи в іншій залі, очолював яких брат Гаґена, Данкварт. Бледеля вбито Данквартом, але на допомогу до гунів підходять нові сили, й незабаром всіх бургундців перебито; лише скривавлений Данкварт пробився до зали, де святкували королі.

33-я авентюра[ред.ред. код]

Дізнавшись про те, що сталось, Гаґен відрубав голову Ортлібу й розпочав страшне побиття гунів; Данкварт охороняв двері ззовні. Крімгільда з жахом просить Дітріга Бернського захистити її. Голос Дітріга лунає залою, як звук рога; битва на хвилину переривається. Дітріг оголошує, що не хоче брати участь у битві й вимагає для себе та своїх людей пропуску. З ним разом залишають залу Етцель, Крімгільда й Рюдіґер; решта людей Етцеля перебито.

34-а авентюра[ред.ред. код]

Розгніваний докором Гаґена у боягузстві, сам Етцель рветься до бою; Крімгільда стримує його й обіцяє повний щит золота тому, хто принесе їй голову Гаґена.

35-а авентюра[ред.ред. код]

Іринґ Датський зважується битись із Гаґеном; спершу він завдає йому поранення, але потім гине від його руки; гинуть і його друзі, що бажали помститись за нього.

36-а авентюра[ред.ред. код]

До вечора втомлені бургунди просять, щоб їх випустили з зали; Крімгільда, поступаючись проханням Ґізельгера, погоджується на це, але з умовою, що вони віддадуть Гаґена. «Якби нас була тисяча чоловік, — вигукують вони, — ми й тоді б не видали жодного». Кримхільда наказує підпалити залу; бурґунди, задихаючись від жару, втамовують спрагу, за порадою Гаґена, кров'ю вбитих і проводять ніч у страшних муках серед порушених стін зали.

37-а авентюра[ред.ред. код]

Етцель закликає до Рюдіґера за допомогою; Крімгільда нагадує тому про дану їй на Рейні обіцянку — помститись за неї всім її ворогам. У душі Рюдіґера відбувається страшенна боротьба: він не може відмовити королеві, але в той же час жахливо зрадити друзів, яким він заприсягнув у вірності. Нарешті, він зважується, виступає проти бурґундів, вражає багатьох, б'ється з Ґернотом, й вони вбивають один одного.

38-а авентюра[ред.ред. код]

Кримхільда показує Хагену голову Гунтера

Коли до Дітріга дійшла звістка про смерть Рюдіґера, він направив людей дізнатись про справу старого Гільдебранда з готськими витязями; вони просять видати їм труп Рюдіґера; бургунди відмовляють; спалахує битва, у якій гине багато героїв; з готів повернувся до Дітріга лише поранений Гільдебранд, а з бурґундів лишились в живих тільки Гаґен і Ґунтер; гірко плакав Дітріг за своїх соратників.

39-а й остання авентюра[ред.ред. код]

Дитріх поспішає на місце битви й вимагає, щоб Ґунтер і Гаґен здались йому, за що він обіцяє їм життя і свободу. ГаҐен відмовляється; Дітріг вступає з ним у двобій, завдає йому тяжкого поранення й зв'язує; те саме робить він і з Ґунтером. Віддавши їх обох до рук Крімгільди, яка наказує розвести їх в'язницями, він просить її зберегти життя героям, що вона й обіцяє. Щойно пішов Дітріг. Крімгільда йде до в'язниці Гаґгена й обіцяє тому життя, якщо він поверне їй скарб нібелунґгів. Гаґен відповідає, що він заприсягнувся не відкривати нікому, де сховано скарб, поки живий хоч один з його повелителів. Кріимгільда наказує відтяти голову Ґунтеру і, тримаючи її за волосся, приносить Гаґену. «Тепер, — каже Гаґен, — ніхто не знає, де скарб, окрім мене і Бога, і ти, жадібна бісова жінко, ніколи не отримаєш його». Крімгільда відрубала йому голову мечем Зіґфріда; Гільдебранд, побачивши, що вона порушила обіцянку, дану Дітрігу, вбив її тут же на місці.

Історія твору[ред.ред. код]

Редакції[ред.ред. код]

"Пісня про Нібелунґів" дійшла до нас у 10 рукописах (XIII—XVI ст.) та багатьох уривках. У новий час вона стала відома з середини XVIII століття: у 1757 Бодмер видав останню частину Нібелунґів, разом з так званою Жалобою (Klage) — невеликою ліричною поемою, що розповідає, як Етцель, Дітріг з Ґільдебрандом, родина та люди Рюдіґера та інші оплакували померлих [1]. У 1782 Мюллер (Myller) видав повний текст Нібелунґів, але без усілякої спроби до наукової критики та розбору. З початку XIX століття з'являються характеристики й розбори поеми; один з її перекладачів, Гаґен, вже у 1810 прагне дати її критичне видання, з розбіжностями.

Честь першого суто наукового досліду нібелунґів належить Лахману. Палкий прибічник теорії Вольфа у гомерівському питанні, впевнений, що народні пісні самі по собі — вершина художності, що їх псують й розбавляють водою пізні поети-збирачі, Лагман поставив собі за мету відокремити в Нібелунґах істинні пісні від подальших додавань. Матеріалом для цього послужила ретельна критика тексту Нібелунґів.

З 3-х найдавніших (XIII ст.) пергаментних рукописів кожен являє особливу редакцію:

  1. один (гогенемський, нині мюнхенський, А) значно коротший за всі інші;
  2. другий (санкт-галленський, В; в ньому, як і в А, поема має назву «Der Nibelunge nôt» — Горе Нібелунґів), до якого долучається більшість рукописів пізніх та який тому може вважатись вульгарним, стоїть у цьому сенсі посередині;
  3. третій (раніше теж гогенемський, нині в Донауешингені, С — «Der Nibelunge lied» — Пісня про Нібелунґів) являє текст найбільш широкий.

Лахман робить висновок, що A найближче до пісень, а В і С — його пізніші розповсюдження; за допомогою прийомів, безсумнівно дотепних, але іноді штучних, з 2316 строф рукопису А він викидає 745, а решту 1571 розділяє на 20 пісень, які, на його переконання, явились на світ між 1190 та 1210 (все решта перероблено, до С включно, з'явились у наступному 10-літті). Оскільки Лахман у той же час роз'яснив основу поеми й визначив її відношення до скандинавських переказів про Ніфлунгів, то його висновки до 50-х років вважались загальновживаними.

Проте 1851 року звернули увагу на цікаву обставину, приховану Лахманом: число строф у кожній пісні виявилось кратним 7 — а він був відомим прихильником гептад, у своїх роботах з історії грецької поезії. У 1854 проти теорії Лагмана виступили незалежно один від одного два германіста: Гольцман («Untersuchungen ueber das Nibelungenlied») і Царнке («Zur Nibelungenfrage»); вони відхилили можливість механічно зліплених народних пісень та дійшли висновку, що С ближче за всіх до оригіналу, а В й А — його скорочення. Спалахнула полеміка (вона мала, окрім спеціального, досить важливе загальне значення: справа йшла про участь особистості у створенні пам'яток народної поезії), оскільки на захист теорії Лахмана виступив його ученик Мюлленгоф («Zur Geschichte der Nibelunge na ôt», 1855).

У 1865 з'явилось дослідження Барча («Untersuchungen ueber d. Nibelungenlied»), який, прийняв дотепну здогадку Пфейфера, що автором Пісні був австрійський лицар Кюренбергер, що писав розміром Пісні, відніс створення поеми до 1150, а першу її переробку — приблизно до 1170; з неї вийшли незалежно В і С, А ж є лише поганим скороченням популярного тексту В, який і потрібно класти до основи видання. Дослідники кінця XIX століття погоджуються між собою в тому, що первинну редакцію поеми у дійсний час відновити неможливо, а слід прагнути до її історичного пояснення та виділення різноманітних елементів, з яких склав цю поему єдиний автор; у справжньому своєму вигляді поема призначалась не для співу, а для читання у придворних колах Австрії.

Зігфрид вбиває дракона

Витоки[ред.ред. код]

Сказання про Нібелунґів, що складає сюжет поеми, було створено в епоху переселення народів до землі прирейнських франків, з двох елементів:

  • давньонімецької героїчної саги (на думку більшості — міфу) про Зігфрида, вбивцю дракона, визволителя віщої діви Брунгільди, який потрапляє до влади лихих братів і втрачає скарб, наречену й саме життя,
  • й історичної саги про загибель бургундського королівського дому 437 року в битві з гунами Аттіли (Етцеля).

У 453 між німецькими племенами розповсюджуються чутки про смерть страшного завойовника Аттіли в ніч його шлюбу з Ільдико, яку народний голос вважає винуватицею смерті чоловіка. Шукають мотив для цього вчинку — і знаходять його у події 437 р. В результаті з’являється сага про те, як Аттіла, чоловік бургундської принцеси Гільди, вбиває її братів, королів Гундахарі, Годомара та Гізлахари, й гине від руки їхньої сестри, яка раніше була дружиною Зігфрида, що трагічно загинув.

В мистецтві[ред.ред. код]

Фестивалі[ред.ред. код]

Щороку в серпні у німецькому місті Вормс (нім. Worms) проходить Фестиваль Нібелунгів (нім. Nibelungenfestspiele), головною дією якого є сучасна театральна постановка середньовічної поеми «Пісня про Нібелунгів» (нім. Das Nibelungenlied).

Екранізації[ред.ред. код]

Відомі дві більш-менш близькі до тексту «Пісні» екранізації. 1924 року відбулась прем'єра класичного двосерійного німого фільму Фріца Ланга «Нібелунґи» («Die Nibelungen»). Його римейк, поставлений Харальдом Райнлем також у двох частинах, вийшов на екрани 1966 (перша частина) й 1967 (друга частина) роках.

Крім того існують декілька фільмів (художніх та телевізійних), у яких було використано ті чи інші мотиви епосу.

ЮНЕСКО[ред.ред. код]

30 червня 2009 року німецький героїчний епос «Пісня про Нібелунґів» включено до списку світового культурно-історичного спадку ЮНЕСКО. Таке рішення ухвалила міжнародна комісія програми «Пам’ять світу» на засіданні у Бриджтауні на острові Барбадос. До списку внесено три найповніших рукописи твору, які зараз зберігаються у Баварській державній бібліотеці в Мюнхені, Баденській земельній бібліотеці в Карлсруе та в монастирі у Санкт-Галлені у Швейцарії.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Chrimhildens Bache u. die Klage, zwei Heldengedichte etc.», Цюріх