Іслам і насильство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Іслам

теч

Історія ісламу

Основи Ісламу

ЄдинобожністьСимвол віри
МолитваПіст
Благодійність
Паломництво до Мекки

Основні представники

МагометПророки ісламу
Сподвижники пророка
Халіфи
Нащадки пророка

Книги і закони

КоранСуннаХадис
МазгабШаріатІджтигад

Течії ісламу

СунізмШиїзмСуфізмВаххабізмСалафізм
ІбадизмАшаритиМатуридизмМутазиліти
ІсмаїлізмДрузиАлавіти
ІмамітиЗейдити
Хариджизм

Ісламська культура
ТеологіяДжихад

ІсламізмПанісламізмУмма
СвятаЖінка
Ісламська літератураІсламська поетикаІсламська каліграфіяІсламська наукаІсламська архітектураІсламська держава
Термінологія


Іслам і насильство — основний ісламський закон передбачає детальні правила використання насильства, включаючи застосування насильства в сім'ї або домогосподарстві, використання тілесних і смертних вироків, а також як, коли і проти кого вести війну.

Шаріат[ред. | ред. код]

Картина з Сієр-і Небі, Алі обезголовлює Надр ібн аль-Харіса у присутності Мухамеда та його товаришів.

Шаріатський закон є основним ісламським релігійним законом[en], виплеканим з релігійних заповідей ісламу, зокрема Корану, а також думок і прикладів життя Мухамеда (Хадис і Сунна), які є основними джерелами шаріату[1][2]. Що стосується тем та питань, які безпосередньо не розглядаються в цих первинних джерелах, але формується шаріат. Визначення відрізняється між різними відгалуженнями ісламу (більшість — суніти та шиїти), а також різними школами юриспруденції, такими як Ханафі, Малікі, Шафіі, Ханбалі та Джафарі[3][4]. Шаріат в цих школах вибудовується ієрархічно з використанням одного або декількох наступних правил: Іджма (як правило, консенсус товаришів Мухамеда), Кіяс (аналогія, отримана з першоджерел), Істихсан (постанову, яка служить інтересам ісламу на розсуд Ісламських юристів) та Урф[en] (порядок доісламського звичаєвого права)[3]. Шаріат є важливим джерелом законодавства у різних мусульманських країнах. Деякі застосовують весь шаріат, а саме Саудівська Аравія, Судан, Іран, Ірак, Афганістан, Пакистан, Бруней, Об'єднані Арабські Емірати, Катар, Ємен та Мавританія. У цих країнах шаріатові покарання, такі як обезголовлювання, бичування та побиття камінням, продовжують практикуватися судом або позасудово[5][6]. Введення шаріату є давньою метою для ісламістських рухів у всьому світі, але спроби нав'язати шаріат супроводжувались полемікою[7], насильством[8], та навіть війнами[9]. Різниця між шаріатом і світським правом призвела до суперечки щодо того, чи є шаріат сумісним зі світськими формами правління, правами людини, свободою думки та правами жінок[10][11][12][13].

Іслам і війна[ред. | ред. код]

Перші військові постанови були сформульовані протягом перших сто років після того, як Мухамед створив ісламську державу в Медіні. Ці постанови складалися відповідно до тлумачень Корану (мусульманських святих писань) та хадисів (записані традиції Мухамада). Основними темами цих рішень була законність[en] ведення війни та оголошення й заборона джихаду. Рішення не охоплюють ворожнечі та збройні конфлікти в цілому[14]. Тисячоліття мусульманських завоювань можна було класифікувати, як технічно релігійну війну.

Деякі вказували на те, що нинішній західний погляд секуляризації на необхідність чіткого «відокремлення між релігією та державою» був лише вперше прийнятий на законодавчому рівні після XVIII століття серед християн в західному світі[15]. Хоча більшість мусульманських урядів, таких як Туреччина та більшість мусульманських колишніх радянських республік, офіційно намагалися включити цей принцип поділу влади в свої уряди, концепція всередині мусульманського світу все ще залишається дещо в стані триваючої еволюції.

Іслам ніколи не мав жодної офіційно визнаної традиції пацифізму, і протягом своєї історії війна була невід'ємною частиною ісламської теологічної системи[16][17][18]. З часів Мухамада іслам розглядав війну як законне вираження релігійної віри і прийняв його для захисту ісламу[19]. Протягом приблизно перших тисяч років свого існування використання воєнних дій мусульманських верств населення часто приводило до де-факто насильницького поширення ісламу.

Попри те, що раннє поширення ісламу часто виникало під загрозою військового завоювання, в рамках християнства її раннє поширення часто було питанням політичної доцільності[20]. Меншість суфійського руху в ісламі, що включав у себе певні пацифістичні елементи, часто був офіційно «терпимим» до багатьох урядів мусульманської більшості. Крім того, деякі відомі мусульманські клірики, такі як Абдул Гафар-хан[en], розробили альтернативні ненасильницькі мусульманські теологічні погляди. Деякі стверджують, що формальне юридичне визначення війни в ісламі є невідворотним і постійним зв'язком всередині ісламу між політичними та релігійними обґрунтуваннями війни[21]. Коранічна концепція джихаду включає в себе як фізичну, так і внутрішню боротьбу[22].

Іслам і злочинність[ред. | ред. код]

Ісламське кримінальне право є кримінальним законом у відповідності до шаріату. Ісламське право не має окремого корпусу «кримінального права». Тобто розподіляє злочини на три різні категорії в залежності від правопорушення — Худуд (злочини «проти Бога»[23], покарання яких зафіксоване в Корані та Хадісах); Кісас[en] (злочини проти особи або родини, покарання яких рівнозначне відплаті в Корані та хадісах); і Тазір[en] (злочини, покарання яких не вказується в Корані та Хадісах, і залишається на розсуд правителя або Каді, тобто судді)[24][25][26][27]. Деякі додають четверту категорію Сіасах (злочини проти уряду)[28], інші вважають її частиною злочинів Хад або Тазір[29][30].

Тероризм[ред. | ред. код]

Ісламський тероризм, за визначенням, являє собою терористичні акти, вчинені мусульманськими групами або особами, які сповідують ісламські чи ісламістські мотиви або цілі покладаючись на конкретні тлумачення положень Корану та Хадісів, посилаючись на ісламські тексти, щоби виправдати насильницькі акти, включаючи масові вбивства, геноцид, розбещення дітей та рабство[31]. В останні десятиліття випадки ісламського тероризму сталися в глобальному масштабі, що відбуваються не тільки у державах з більшістю мусульманського населення в Африці та Азії, але й за кордоном у Європі[en], Росії[en] та Сполучених Штатах[en], і такі напади спрямовані однаково проти мусульман і не мусульман[32]. У ряді найбільш постраждалих мусульманських регіонів ісламські терористи зустріли збройні групи опору[33], акції державних діячів і політично ліберальні протистояння проти мусульман терористів[34].

Домашнє насилля[ред. | ред. код]

Використання за країнами шаріату в юридичних питаннях щодо жінок:
   Шаріат не відіграє ніякої ролі в судовій системі
   Шаріат застосовується до питань особистого статусу
   Шаріат застосовується повністю, включаючи кримінальне право
   Регіональні відмінності в застосуванні шаріату

В ісламі (певні тлумачення Сури, Ан-Ніза, 34[en] в Корані) визнають, що чоловік, який бив дружину — мав дозвіл[35], але це було оскаржено[36][37][38][39][39].

Хоча деякі автори, такі як Філіс Чеслер[en], стверджують, що іслам пов'язаний з насильством щодо жінок, особливо у вигляді вбивств честі[40], інших осіб, таких як Тахіра Шахід Хан, професор, що спеціалізується на жіночих питаннях в Університеті Ага Хан Пакістану стверджує, що саме панування чоловіків та нижчий статус жінок у суспільстві ведуть до цих дій, а не релігія[41][42]. Громадський (наприклад, через засоби масової інформації) та політичний дискурс, де обговорюються відносини між ісламом, імміграцією та насильством щодо жінок, дуже суперечливі в багатьох країнах Заходу[43].

Багато вчених[12][44] заявляють, що законом шаріату заохочується домашнє насильство над жінками, коли чоловік підозрює в своїй дружині нушуз (непокору, нелояльність, бунт, погану поведінку)[45]. Інші вчені заявляють, що нашиза[46] не відповідає сучасним поглядам на Коран[47]. Деякі консервативні переклади показують, що мусульманським чоловікам дозволяється діяти так, як відомо, на арабській мові як Ідрібухуна з використанням «легкої сили», а іноді як страйк, удар, покарання чи побиття[35][48][49] [a][51]. Сучасний єгипетський вчений Абд аль-Хейлім Абу Шака називає думку юристів Ібн Гаджара аль-Аскалані[en], середньовічного шафіїта і сунітського вченого з ісламу, який представляє ціле царство Шайх аль-Ісламу та аль-Шокані[en] Єменський салафський вчений з ісламу, юрист і реформатор, який заявляє, що побиття має відбуватися лише у надзвичайних випадках[52]. Деякі ісламські вчені та коментатори підкреслили, що удар, навіть де це дозволено, не повинен бути жорстоким[48][53][b].

Інші тлумачення тексту стверджують, що не підтримують побиття жінки. Варіації в інтерпретації обумовлені різними школами ісламської юриспруденції, історіями та політикою релігійних установ, перетворенням, реформами та освітою[55].

Незважаючи на те, що іслам дозволяє жінкам розлучитися з-за насильства в сім'ї, вони підпадають під дію законів своєї нації, які можуть зробити жінці досить важкою процедуру отримання розлучення[56][57][58]. У повазі до Сури 4:34, багато мусульманських народів за законом шаріату відмовилися розглядати справи про домашнє насильство або судити за ними[59][60][61].

Сексуальні злочини[ред. | ред. код]

Зіна в ісламському праві сповідується в чотирьох школах сунітського фікху (ісламської юриспруденції), так і в двох школах Шіа фікх, стосовно незаконних сексуальних відносин між мусульманами, які не одружені один з одним через Нікху[62][63][64][65]. Включає позашлюбний секс та дошлюбний секс[66][67], такий, як перелюб (консенсуальні сексуальні відносини поза шлюбом)[68], блуд (консенсуальний статевий акт між двома неодруженими особами)[69], нелегальний секс із рабовласницькою дівчиною[6][70] та гомосексуалізм (консенсусні статеві стосунки між одностатевими партнерами)[71]. Традиційно одружений або неодружений мусульманин може мати секс поза шлюбом з не мусульманською рабською дівчиною за її згодою або без неї[72][73][74].

Згідно з Кораном 24:4, доказом того, що статевий акт відбувся, вважаються чотири очевидці статевого акту, який повинен був бути вчинений чоловіком та жінкою, які не є законно одруженими один з одним, і цей акт повинен був бути навмисним[75][76]. Доказ може також визначатися зізнанням учасників статевого акту[76]. Але це сповідування повинно бути добровільним і засвідчене на юридичному засіданні; воно повинно бути повторене в чотирьох окремих випадках і зроблене людиною, яка є здоровою[77]. В іншому випадку обвинуваченому надають вирок про наклеп (що означає призначення покарання бичуванням або тюремне ув'язнення), і його свідчення виключають з усіх майбутніх судових справ[78][79]. Між ісламськими вченими існують розбіжності з приводу того чи свідчення жінок є припустимим у справах Зіни (для інших злочинів, шаріат вважає, що два свідчення жінок прирівняні до свідчення одного чоловіка)[80].

Зіна є злочином Гудуд, зазначеного в кількох сагихських хадисах[en], які заслуговують покарання з камінням (Раджм[en])[6][66][81]. В інших випадках каміння призначається як покарання за нелегальний секс між чоловіком і жінкою[82]. У деяких сунах описується спосіб каменування, спочатку копають яму і частково ховають нижню частину людини в ній[83][84]. Базуючись на цих хадісах, у деяких мусульманських країнах одружені перелюбники засуджуються до смертної кари, тоді як консенсуальний секс між незаміжніми людьми «засуджується 100 разів». Перелюб можна покарати до сотні ударів, хоча це не є обов'язковим, і остаточне рішення завжди буде за суддєю, призначеного державою або громадою[85][86]. Однак у Корані не згадується про каміння або смертну кару за перелюб, лише згадується про прикріплення до покарання за перелюб. Тим не менше, більшість вчених стверджують, що існує достатньо доказів того, що хадіси отримали постанову карати[87][88][89].

Закон про шаріат робить відмінність перелюбства від зґвалтування та застосовує різні правила[76][90][91]. У випадку зґвалтування дорослий чоловік-злочинець (тобто ґвалтівник) такого вчинку повинен одержати хадзін, але жінка, яка не погоджується або не має згоди (жертва насильства за злочином), вчинок якої довели чотири очевидця, слід розглядати як невинний зін і звільнений від хадового покарання[92][93][94]. Визнання з розкаянням та чотири свідчення на підставі судового переслідування зіни зустрічаються рідко. Більшість випадків судового переслідування є випадками, коли жінка завагітніла, або коли вона була зґвалтована, шукає справедливості, а влада шаріату стягує її за звістку замість належного розслідування ґвалтівника[94][95][96]. Деякі фікхи (школи ісламської юриспруденції) створили принцип шубха (сумніву), в якому не буде ніяких звинувачень, якщо мусульманка стверджує, що вважає, що він займався сексом з жінкою, з якою він був одружений або з жінкою, якій він належав як раб[72][97].

Зіна звертається лише до незаконності статевих актів між вільними мусульманами; зґвалтування не мусульманської рабині не є злочином, оскільки діяння вважається злочином не проти зґвалтованої рабині, а проти власника раби[80][97][98].

Закони про зіну і зґвалтування у країнах, що знаходяться під законом шаріату, є предметом глобальних дебатів з прав людини та одним з багатьох питань реформ та інтернаціональної боротьби щодо ісламу[99][100]. Сучасні активісти з прав людини називають це новим етапом в політиці гендеру в ісламі, боротьбі між силами традиціоналізму[en] та модернізму в мусульманському світі, а також використання релігійних текстів ісламу через державні закони для санкцій і практики гендерного насильства[101][102].

На відміну від правозахисників, ісламські вчені та ісламістські політичні партії розглядають аргументи «універсального права людини» як нав'язування мусульманській культурі не мусульманської культури, неповага до традиційних культурних практик та сексуальних кодексів, які є основними для ісламу. Закони зіни потрапляють під гудуд — сприймаються як злочин проти Аллаха; ісламісти посилаються на такий тиск і пропозиції щодо реформування закону та інших законів, що суперечать ісламу. Спроби міжнародного права людини реформувати релігійні закони та кодекси ісламу стали ісламістською точкою протистояння під час політичних кампаній[103][104].

Насильство щодо ЛГБТ[ред. | ред. код]

У Корані містяться сім посилань на долю «людей Лута», і їх знищення пов'язане з їхніми сексуальними вчинками[105][106][107]: Враховуючи те, що Коран є нібито невизначеним щодо покарання гомосексуалістів (содомітів), ісламські юристи звернулися до збірок хадисів і сіра (про життя Мухамада), щоб підтримати їх аргументи на покарання Худуд[108]. Були різні погляди на те, як слід було провести смертну кару над представниками нетрадиційної сексуальної орієнтації. Очевидно, що Абу-Бакр рекомендував скинути зі стіни злочинця або ж спалювати їх живцем[109], тоді як Алі ібн Абу Таліб вказав заподіяти смерть побиттям камінням і було вказував скинути їх з вершини мінарету Ібн Аббас, щоби останнє покарання супроводжували побиттям камінням[108]. За рідкісним винятком, всі вчені шаріату або мусульманського права інтерпретують гомосексуальну діяльність як карний злочин і гріх одночасно. Проте не передбачено конкретного покарання, і це, як правило, залишається на розсуд місцевої влади щодо ісламу[110][111]. Існує кілька методів, за допомогою яких шаріатські юристи виступають за покарання сексуально активних геїв та лесбіянок. Однією з форм виконання вироку, щодо засуджених за гомосексуальні дії, є закидання камінням на смерть натовпом мусульман[112]. Інші мусульманські юристи встановили іджму, що ті, хто здійснює гомосексуальні дії, їх треба викидати з дахів або висот[113], і це є позицією більшості салафітів[114].

Сьогодні в більшості ісламського світу гомосексуалізм не є соціально чи юридично прийнятим. У Афганістані, Брунею, секторі Газа, Ірані, Мавританії, Нігерії, Саудівській Аравії, Судані, Об'єднаних Арабських Еміратах та Ємені, за гомосексуальну діяльність — смертна кара[115][116][117][118]. В інших, таких як Алжир, Мальдіви, Малайзія, Пакістан, Катар, Сомалі та Сирія, це незаконно[119][120][121][122].

Одностатевий сексуальний контакт є легальним у 20 мусульманських країнах (Албанія, Азербайджан, Бахрейн, Боснія і Герцеговина, Буркіна-Фасо, Чад, Джибуті, Гвінея-Бісау, Ліван, Ірак, Йорданія, Казахстан, Косово, Киргизстан, Малі, Нігер, Таджикистан, Туреччина, Західний берег (штат Палестина) та більшість Індонезії (за винятком провінції Ачех та Південна Суматра, де ухвалені акти про права ЛГБТ), а також Північний Кіпр). У Албанії, Лівані та Туреччині йшлося про легалізацію одностатевого шлюбу[123][124][125]. Гомосексуальні стосунки між жінками легальні в Кувейті, Туркменістані та Узбекистані, але гомосексуальні дії між чоловіками є незаконними[126][127][128].

Більшість країн-мусульман та Організація Ісламського співробітництва (або «ОІК») виступають проти дій, спрямованих на просування прав ЛГБТ в Організації Об'єднаних Націй, Генеральної Асамблеї та Комісії з прав людини ООН[en]. У травні 2016 р. група з 51 мусульманських держав блокувала 11 гей і транссексуальних організацій від участі в нараді високого рівня при Організації Об'єднаних Націй по боротьбі зі СНІДом[129][130][131]. Проте Албанія, Гвінея-Бісау та Сьєрра-Леоне підписали Декларацію ООН про підтримку прав ЛГБТ[132][133]. Косово, а також (міжнародно не визнана) мусульманська більшість Турецької республіки Північного Кіпру також мають антидискримінаційні закони[124].

З 12 червня 2016 р. в масовій стрільбі в геївському нічному клубі в Орландо (штат Флорида), було вбито щонайменше 49 людей та 50 отримали поранення у другій смертельній масовій стрілянині, і є найнебезпечнішим випадком насильства щодо ЛГБТ-людей в історії США. Стрілець, Омар Матін, обіцяв вірність ІДІЛ. Цей акт трактувався слідчими як ісламський терористичний акт та злочин на ґрунті ненависті, незважаючи на те, що він страждав від проблем психічного здоров'я, і ​​діяв окремо[134][135][136]. Після подальшого розгляду, слідчі зазначили, що Омар Матін мав ознаки радикалізації, що свідчить про те, що обіцянка стрільця щодо ІДІЛ може бути розрахунковим кроком[137]. Афганістан[138], Алжир[139], Азербайджан[140], Бахрейн[141], Джібуті[142], Єгипет[143], Ірак[144], Іран[145], Пакістан[138], Саудівська Аравія[146], Туреччина[147], Туркменістан і Об'єднані Арабські Емірати засудили напад[148][149]. Багато американських мусульман, включаючи лідерів громади, засудили напад[150][151]. Молитви за жертв пройшли в мечетях по всій країні. Флорідська мечеть, де іноді молився Матін, виступила із заявою, засудивши напад та заявивши співчуття жертвам[152]. Рада з американсько-ісламських відносин назвала атаку «жахливою» і висловила співчуття жертвам. Рада американо-ісламських відносин[en] Флориди закликала мусульман пожертвувати кров'ю і виділяти кошти на підтримку сімей потерпілих[150][153].

Відступництво[ред. | ред. код]

Відступництво в ісламі зазвичай визначається як свідома відмова від ісламу мусульманським словом або через дію[154][155]. Більшість вважає, що відступництво в ісламі є певною формою релігійних злочинів[156][157][158].

Визначення відступництва (апостазії) в ісламі та його відповідне покарання є суперечливими, і вони відрізняються між ісламськими вченими[156]. Відступництво в ісламі може включати в себе не лише відмову від ісламу мусульманином та навернення його до іншої релігії або приєднання до атеїстичних переконань, а й заперечення будь-якого «основного принципу віросповідання» ісламу, такого як божественність Бога, пророцтва з Мухамада, знущання над віросповіданням або поклоняючись ідолам[159][160][161]. Термін «апостат» (або «муртад») також використовувався щодо людей в релігіях поза ісламом, наприклад, бахаї в Ірані, але які жодного разу не були мусульманами. Відступництво в ісламі не включає в себе дії проти ісламу або переходу до іншої релігії, яка є небажаною, через психічні розлади, примусовою або зробленою як приховування від страху[en] перед переслідуванням або під час війни (Такія або Кітман)[162][163][164].

Історично більшість ісламських вчених вважали апостазію кримінальним злочином, а також гріхом, прирівняним до вчинення про державну зраду, що карається смертною карою, згідно ісламського закону про відступництво та покарання, яке є одним з незмінних законів ісламу[165][166][167]. Покарання за відступництво передбачає державне примусове анулювання раніше укладеного шлюбу, відбирання дітей та конфіскацію майна з автоматичним призначенням опікунів та спадкоємців, а також смертну кару для відступників[168][169][170], як правило, після періоду очікування, щоби дати апостатові час покаятися і навернутися до ісламу[171][172][173]. Жінки-апостати можуть бути страчені, за даними Шафії, Малікі та Ханбалі, школи сунітської ісламської юриспруденції (фікх) або ув'язнені доти, поки вона не навернеться до ісламу, що підтримується школою сунітської ханафі і шиїтськими науковцями[164][174]. Репатріація, що вважається покаранням юристів політично[175]. Ранні ісламські вчені не погоджувалися із смертю та призначили нескінченне позбавлення волі на змушування покаятися. Ганафійський юрист Сарахсі[en] закликав до різноманітних покарань релігійних апостатів, крадіїв, політиків й зрадників[pl][176][177]. Деякі сучасні вчені також стверджують, що смертна кара є невідповідним покаранням[178][179][180], що суперечить Коранові 88:21-22[181] або «не примушування до релігії[en]»[182]; і що це не є загальним правилом, а прийнято в той час, коли рання мусульманська громада зіткнулася з ворогами, які загрожували його єдності, безпеці, і повинні були запобігати та покарати дезертирів та державних зрадників[183] і повинні були застосовані лише тоді, коли апостазія стає механізмом суспільної непокори і розладу (фітна)[184]. За словами Халід Абу-ель-Фадл, помірні мусульмани відкидають таке покарання[181].

Мусульманська секта Ахмаді вважає, що немає покарання за відступництво, ні в Корані, ні у навчанні засновника ісламу Мухамеда[185]. Ця позиція секти Ахмаді не є широко прийнятою в інших сектах ісламу, і секта Ахмаді визнає, що основні секти мають різну інтерпретацію та визначення апостазії в ісламі: Улема серед основних сект ісламу вважає і мусульманську секту Ахмаді як кафір-невірні (18-25[185]) і апостати (8[185])[186][187].

Відповідно до чинного законодавства в ісламських країнах фактичне покарання за апостат коливається щодо строку покарання позбавлення волі[188][189]. Ісламські народи з шаріатськими судами використовують цивільний кодекс, щоби позбавити шлюбу мусульманських апостатів (щоби не розмножувалися біологічно) і позбавити їх права на догляд дитини (щоби не впливали на виховання нового покоління), а також права[en] його спадщини (соціально принизити) за відступництво[190]. Двадцять три країни з мусульманами, починаючи з 2013 р., були охоплені відступництвом від ісламу через свої кримінальні закони[191]. Сьогодні апостазія є злочином у 23 із 49 більшості мусульманських країн; У багатьох інших мусульманських країнах, таких як Індонезія та Марокко, на апостазію побічно поширюються інші закони[188][192]. У деяких країнах, наприклад, в Ірані та Саудівській Аравії, існує кримінальна відповідальність (смертна кара), хоча страти за відступництво зустрічаються рідко. Відступництво є законним у світських мусульманських країнах, таких як Туреччина[193]. У багатьох ісламських країнах багато людей були заарештовані та покарані за апостазію без будь-яких вчинених злочинів пов'язаних із капіталом[192][194][195]. У доповіді 2013 р., що базується на міжнародному опитуванні релігійних настроїв, більш ніж 50 % мусульманського населення в 6 ісламських країнах підтримують смертну кару для будь-якого мусульманина, який покидає іслам виявляючи свободу совісті (робить апостазію)[196][197]. Аналогічне опитування мусульманського населення у Сполученому Королівстві в 2007 р. виявило, що майже третина віруючих віком від 16 до 24 років вважали, що мусульмани, які переходять в іншу релігію, повинні бути страчені, тоді як лише менше п'ятої частини тих, хто старше 55 років вважає так само[198].

Див. також[ред. | ред. код]

Нотатки[ред. | ред. код]

  1. Абдулла Юсуф Алі[en] в коментарях до Корану зазначає, що «у випадку сімейних потрясіннях згадуються чотири етапи, що приймаються в такому порядку: (1) Можливо, достатньо вербальних порад або нагадування; (2) якщо ні, то сексуальні відносини можуть бути припинені; 3) якщо цього недостатньо, може бути введено деяку незначну фізичну корекцію, але Імам Шафіті вважає це недоцільним, хоча і допустимим, і всі органи влади одностайні, принижуючи будь-яку жорстокість, навіть неприємного виду, як це зазначено в наступному положенні; (4) якщо все це не вдається, сімейна рада рекомендована у розділі 4:35.»[50]
  2. Ібн Касір ад-Дімашкі записав у своєму Тафсір аль-Коран аль-Азім, що "Ібн Абас і деякі інші сказали, що Ая згадує про побиття, яке не є насильницьким", - сказав Аль-Хасан Аль-Басрі, що це означає, що це б'ється не суворо."[54]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. (англ.)Oxford Dictionar Definition of sharia in English. OxfordDictionaries.com. Oxford University Press. Процитовано 22 March 2016. 
  2. (англ.)John L. Esposito, Natana J. DeLong-Bas (2001), Women in Muslim family law, p. 2. Syracuse University Press, ISBN 978-0815629085. Цитата: «[…], до IX століття класична теорія права встановила джерела ісламського права на чотири: „Коран“, „Сунна“ пророка, „Кияс“ (аналогічне міркування) й „іджма“ (консенсус).»
  3. а б (англ.)Hisham M. Ramadan (2006), Understanding Islamic Law: From Classical to Contemporary, Rowman Altamira, ISBN 978-0759109919, pp. 6–21
  4. (англ.)Esposito, John (1999). The Oxford history of Islam. New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-510799-9. 
  5. (англ.)Otto, Jan (2010). Sharia incorporated a comparative overview of the legal systems of twelve Muslim countries in past and present. Leiden: Leiden University Press. ISBN 978-90-8728-057-4. 
  6. а б в (англ.)Nisrine Abiad (2008), Sharia, Muslim States and International Human Rights Treaty Obligations, British Institute of International and Comparative Law, ISBN 978-1905221417
  7. (англ.)Hamann, Katie (December 29, 2009). «Aceh's Sharia Law Still Controversial in Indonesia» Архівовано 2 травня 2016 у Wayback Machine.. Voice of America. Retrieved September 19, 2011.
  8. (англ.)Staff (January 3, 2003). «Analysis: Nigeria's Sharia Split». BBC News. Retrieved September 19, 2011. «Thousands of people have been killed in fighting between Christians and Muslims following the introduction of sharia punishments in northern Nigerian states over the past three years».
  9. (англ.) Library of Congress Country Studies: Sudan:. «The factors that provoked the military coup, primarily the closely intertwined issues of Islamic law and of the civil war in the south, remained unresolved in 1991. The September 1983 implementation of the sharia throughout the country had been controversial and provoked widespread resistance in the predominantly non-Muslim south … Opposition to the sharia, especially to the application of hudud (sing., hadd), or Islamic penalties, such as the public amputation of hands for theft, was not confined to the south and had been a principal factor leading to the popular uprising of April 1985 that overthrew the government of Jaafar an Nimeiri».
  10. (англ.)Encyclopædia Britannica // Shari'ah (Islamic law), 2006 // Otto, J. M. (2008). Sharia and National Law in Muslim Countries (Vol. 3), Amsterdam University Press
  11. (англ.)Abdullahi Ahmed An-Na'im, «Islamic Foundations of Religious Human Rights» // Religious Human Rights in Global Perspective: Religious Perspectives, pp 351–56 (John Witte Jr. & Johan D. van der Vyver eds., 1996).
  12. а б (англ.)Hajjar, Lisa. «Religion, state power, and domestic violence in Muslim societies: A framework for comparative analysis.» Law & Social Inquiry 29.1 (2004); pp. 1–38
  13. (англ.)Al-Suwaidi, J. (1995). «Arab and western conceptions of democracy» // Democracy, war, and peace in the Middle East (Editors: David Garnham, Mark A. Tessler), Indiana University Press, Chapters 5-6; ISBN 978-0253209399
  14. (англ.)Aboul-Enein, H. Yousuf; Sherifa, Zuhur. Islamic Rulings on Warfare. Diane Publishing Co. с. 3–4. ISBN 978-1-4289-1039-3. 
  15. (англ.)«Separation of Church and State: In the West and Under Sharia» By Immanuel Al-Manteeqi. Counter Jihad. August 17, 2016. Downloaded Mar. 1, 2017.
  16. (англ.)Johnson, James Turner (1 November 2010). 1. Holy War Idea in Western and Islamic Traditions. Penn State University Press. с. 20–25. ISBN 0-271-04214-1. 
  17. (англ.)Efraim Karsh, Islamic Imperialism (A History), 2013, 304 p., Yale University Press — ISBN 9780300198171.
  18. (англ.)Lews, Bernard, «Islam and the West», Oxford University Press, 1993, pp. 9–10.
  19. (англ.)Aboul-Enein, H. Yousuf and Zuhur, Sherifa, Islamic Rulings on Warfare, p. 22, Strategic Studies Institute, US Army War College, Diane Publishing Co., Darby PA, ISBN 1-4289-1039-5
  20. (англ.)«Paul and the Government of the Soul Архівовано 30 липень 2016 у Wayback Machine.» Journal of Philosophy and Scripture. By Jason Adams. Downloaded Mar. 6, 2017.
  21. (англ.)Johnson, James Turner (1 November 2010). 1. Holy War Idea in Western and Islamic Traditions. Penn State Press. с. 20–25. ISBN 0-271-04214-1. 
  22. (англ.)Morgan, Diane (2010). Essential Islam: A Comprehensive Guide to Belief and Practice. ABC-CLIO. с. 87. ISBN 0-313-36025-1. Процитовано 5 January 2011. 
  23. (англ.)Dammer, Harry; Albanese, Jay (4 January 2013). Comparative Criminal Justice Systems. Cengage Learning. с. 60. ISBN 1-285-06786-X. Процитовано 19 May 2015. 
  24. (англ.)Criminal Law Oxford Islamic Studies, Oxford University Press (2013).
  25. (англ.)Mohamed S. El-Awa (1993). Punishment In Islamic Law. American Trust Publications. с. 1–68. ISBN 978-0892591428. 
  26. (англ.)Silvia Tellenbach (2015). The Oxford Handbook of Criminal Law (Ed: Markus D. Dubber and Tatjana Hornle). Oxford University Press. с. 251–253. ISBN 978-0199673599. 
  27. (англ.)Mark Cammack (2012), Islamic Law and Crime in Contemporary Courts, Berkeley J. of Middle Eastern & Islamic Law, Vol. 4, No. 1, pp. 1–7.
  28. (англ.)Tabassum, Sadia (20 April 2011). Combatants, not bandits: the status of rebels in Islamic law. International Review of the Red Cross 93 (881): 121–39. doi:10.1017/S1816383111000117. 
  29. (англ.)Omar A. Farrukh (1969). Ibn Taimiyya on Public and Private Law in Islam or Public Policy in Islamic Jurisprudence. 
  30. (англ.)M. Cherif Bassiouni (1997), Crimes and the Criminal Process, Arab Law Quarterly, Vol. 12, No. 3 (1997), pp. 269–86.
  31. (англ.)Greg Botelho (12 December 2014). ISIS: Enslaving, having sex with 'unbelieving' women, girls is OK. CNN. Процитовано 7 January 2015. 
  32. (англ.)Mona Siddiqui. Isis: a contrived ideology justifying barbarism and sexual control. the Guardian. Процитовано 7 January 2015. 
  33. (англ.)Constanze Letsch. Kurdish peshmerga forces arrive in Kobani to bolster fight against Isis. the Guardian. Процитовано 7 January 2015. 
  34. (англ.)Christine Sisto. Moderate Muslims Stand against ISIS. National Review Online. Процитовано 7 January 2015. 
  35. а б (англ.)Ahmed, Ali S. V.; Jibouri, Yasin T. (2004). The Koran: Translation. Elmhurst, NY: Tahrike Tarsile Qur'ān. Print.
  36. (англ.)Bakhtiar, Laleh. Verse in Koran on beating wife gets a new translation. NYTimes.com
  37. (англ.)Minhaj Internet Bureau. an-Nisā’ (Women). Irfan-ul-Quran. Процитовано 2013-06-11. 
  38. (англ.)Osama Abdallah. Systematic comparison with 4:94 Islamawareness.net
  39. а б (англ.)Nomani, Asra Q. (October 22, 2006). Clothes Aren't the Issue. Washington Post. 
  40. (англ.)Phyllis Chesler. Are Honor Killings Simply Domestic Violence?. Middle East Forum. Процитовано 22 August 2015. 
  41. (англ.)Mayell, Hillary (12 February 2002). Thousands of Women Killed for Family "Honor" (PDF). Lincoln, Nebraska: University of Nebraska–Lincoln. Процитовано 28 November 2015. 
  42. (англ.)Sanctuary for Families. Sanctuary for Families. Архів оригіналу за 2012-11-15. Процитовано 22 August 2015. 
  43. (англ.)UNRISD. Religion, Culture and the Politicization of Honour-Related Violence: A Critical Analysis of Media and Policy Debates in Western Europe and North America. Процитовано 22 August 2015. 
  44. (англ.)Treacher, Amal. «Reading the Other Women, Feminism, and Islam.» Studies in Gender and Sexuality 4.1 (2003); pages 59-71.
  45. (англ.)John C. Raines & Daniel C. Maguire (Ed), Farid Esack, What Men Owe to Women: Men's Voices from World Religions, State University of New York (2001) — pages 201—203.
  46. (англ.)Nashiza Definition
  47. (англ.)Jackson, Nicky Ali, ed. Encyclopedia of domestic violence. CRC Press, 2007. (see chapter on Qur'anic perspectives on wife abuse)
  48. а б (англ.)Grand Ayatullah Nasir Makarem Shirazi: Fatwas and viewpoints. Al-Ijtihaad Foundation. Retrieved 14 Nov. 2011.
  49. (англ.)Roald, Anne S. (2001). Women in Islam: The Western Experience. Routledge. с. 166. ISBN 0415248965. 
  50. (англ.)Абдулла Юсуф Алі[en], (1989) The Holy Qur'an: Text, Translation and Commentary. Brentwood, MD: Amana Corporation. ISBN 0-915957-03-5.
  51. (англ.)Ibn Kathir, «Tafsir of Ibn Kathir», Al-Firdous Ltd., London, 2000, 50-53.
  52. (англ.)Roald (2001) — p. 169.
  53. (англ.)Classic Manual of Islamic Sacred Law, Al-Nawawi, section m10.12, «Dealing with a Rebellious Wife», page 540; may hit her as long as it doesn't draw blood, leave a bruise, or break bones.
  54. (англ.)Shafaat, Ahmad, Tafseer of Surah an-Nisa, Ayah 34 Архівовано 27 березень 2002 у Wayback Machine., Islamic Perspectives. 10 Aug. 2005.
  55. (англ.)Hajjar, Lisa. (2004) Religion, State Power, and Domestic Violence in Muslim Societies: A Framework for Comparative Analysis. Law and Social Inquiry. 29(1):1-38.
  56. (англ.)Coomaraswamy, Radhika. Further Promotion and Encouragement of Human Rights and Fundamental Freedoms. United Nations. Economic and Social Council. 5 Feb. 1996. Retrieved 19 Oct. 2011.
  57. (англ.)Jones, Gavin. «Marriage and Divorce in Islamic South East Asia.»
  58. (англ.)Muḥammad, Farida Khanam; Ḫān, Wahīd-ad-Dīn. (2009). The Quran. New Delhi: Goodword. Print.
  59. (англ.)Maghraoui, Abdeslam. "Political authority in crisis: Mohammed VI's Morocco."Middle East Report 218 (2001): 12-17.
  60. (англ.)Critelli, Filomena M. «Women's rights= Human rights: Pakistani women against gender violence.» J. Soc. & Soc. Welfare 37 (2010), pages 135—142.
  61. (англ.)Oweis, Arwa, et al. «Violence Against Women Unveiling the Suffering of Women with a Low Income in Jordan.» Journal of Transcultural Nursing 20.1 (2009): 69-76.
  62. (англ.)Julie Chadbourne (1999), Never wear your shoes after midnight: Legal trends under the Pakistan Zina Ordinance, Wisconsin International Law Journal, Vol. 17, pp. 179—234.
  63. (англ.)Quraishi, A. (1997). Her Honor: An Islamic Critique of the Rape Laws of Pakistan from a Woman-Sensitive Perspective, Michigan Journal of International Law, vol.18, No.287 (1997).
  64. (англ.)Sidahmed, A. S. (2001). «Problems in contemporary applications of Islamic criminal sanctions: The penalty for adultery in relation to women», British Journal of Middle Eastern Studies, 28(2), pp.187-204.
  65. (англ.)R. Peters, Encyclopaedia of Islam, 2nd Edition, Edited by: P. Bearman et al., Brill, ISBN 978-9004161214 // article Zinā
  66. а б (англ.)Muḥammad Salīm ʻAwwā (1982), Punishment in Islamic Law: A Comparative Study, American Trust Publications, ISBN 978-0892590155
  67. (англ.)Sakah Saidu Mahmud (2013), Sharia or Shura: Contending Approaches to Muslim Politics in Nigeria and Senegal, Lexington, ISBN 978-0739175644, Chapter 3.
  68. (англ.)Ursula Smartt, Honour Killings Justice of the Peace, Vol. 170, January 2006, pp. 4–6.
  69. (англ.)Z. Mir-Hosseini (2011), Criminalizing sexuality: zina laws as violence against women in Muslim contexts, Int'l Journal on Human Rights, 15, 7–16.
  70. (англ.)Hadith, Sunan Abu Dawood, 38:4448 Архівовано 19 вересень 2018 у Wayback Machine..
  71. (англ.)Camilla Adang (2003), Ibn Hazam on Homosexuality, Al Qantara, Vol. 25, No. 1, pp. 5–31.
  72. а б (англ.)Z. Mir-Hosseini (2011), Criminalizing sexuality: zina laws as violence against women in Muslim contexts, SUR-Int'l Journal on Human Rights, 8(15), pp. 7–33.
  73. (англ.)M. S. Sujimon (2003), Istilḥāq and Its Role in Islamic Law, Arab Law Quarterly, Vol. 18, No. 2, pp. 117–43.
    • (англ.)Ali, Kecia (2010). Marriage and slavery in early Islam. US: Harvard University Press. с. 161–72. ;
    • (англ.)Haeri, Shahla (1989). Law of Desire: Temporary Marriage in Shi'i Iran. Syracuse University Press. с. 24–32. ISBN 978-0815624837. «Цитата: Статеві зносини з власною рабською дівчиною продовжували залишатися законними до недавнього часу в більшості ісламських суспільств. Рабовласницьке володіння не слід плутати з рабським шлюбом. Рабський шлюб передбачає одруження раба з іншою особою, з дозволу рабовласника. Шлюб не потрібний між чоловіком рабовласником та його рабом жіночої статі. Його власність надає право на право спілкування, володіння.» 
  74. (англ.)Translations of the Qur'an, Surah 24: Al-noor (the light) – 24:2. Center for Muslim-Jewish Engagement. Архів оригіналу за 18 August 2016. Процитовано 25 February 2016. 
  75. а б в (англ.)Leaman, Oliver (2013). Controversies in Contemporary Islam. Routledge. с. 78. ISBN 978-0-415-67613-7. 
  76. (англ.)Leaman, Oliver (2013). Controversies in Contemporary Islam. Routledge. ISBN 978-0-415-67613-7. 
  77. (англ.)Leaman, Oliver (2013). Controversies in Contemporary Islam. New York: Routledge. с. 78. ISBN 978-0-415-67613-7. 
  78. (англ.)Коран 24:4.
  79. а б (англ.)A. Engineer (2004), The Rights of Women in Islam, 3rd Edition, ISBN 978-8120739338, pp. 80–86.
  80. (англ.)KB Khan (2014), Versions and Subversions of Islamic Cultures in the Film The Stoning of Soraya, Journal of Literary Studies, 30(3), pp. 149–67.
  81. Sahih Muslim, 8:3435 Архівовано 10 жовтень 2017 у Wayback Machine..
  82. (англ.)Sunan Abu Dawood, 38:4421 Архівовано 19 вересень 2018 у Wayback Machine., 38:4429 Архівовано 19 вересень 2018 у Wayback Machine..
  83. (англ.)Z Maghen (2005), Virtues Of The Flesh: Passion and Purity In Early Islamic Jurisprudence, Studies in Islamic Law and Society, Brill Academic, ISBN 978-9004140707, p. 155.
  84. (англ.)Center for Muslim-Jewish Engagement. Архів оригіналу за 18 August 2016. 
  85. (англ.)Hallaq, W. B. (1999). A History of Islamic Legal Theories: An Introduction to Sunni Usul al-Fiqh. Cambridge University Press, ISBN 978-0-521-59986-3, pp.70-71.
  86. (англ.)E. Ann Black, Hossein Esmaeili and Nadirsyah Hosen (2014), Modern Perspectives on Islamic Law, ISBN 978-0857934475, pp. 222—223.
  87. (англ.)Muhammad Qasim Zaman (2012), Modern Islamic Thought in a Radical Age, Cambridge University Press, ISBN 978-1107096455, pp. 30–31.
  88. (англ.)Neal Robinson (2013), Islam: A Concise Introduction, Routledge, ISBN 978-0878402243, Chapter 7, pp. 85–89.
  89. (англ.)Kamali, M. H. (2003), Principles of Islamic jurisprudence, Cambridge, UK (Islamic Texts Society).
  90. (англ.)Guy Bechor (2012), Between Vision and Reality: Law in the Arab World, pp.105-110.
  91. (англ.)Failinger, Marie A. (2013). Feminism, Law, and Religion. Farnham, England: Ashgate Publishing. с. 328–29. ISBN 978-1409444213. 
  92. (англ.)A. Quraishi (1999), Her honour: an Islamic critique of the rape provisions in Pakistan's ordinance on zina, Islamic studies, Vol. 38, No. 3, pp. 403–31.
  93. а б (англ.)Joseph Schacht, An Introduction to Islamic Law (Oxford: Clarendon Press, 1973), pp. 176–83.
  94. (англ.)A.S. Sidahmed (2001), Problems in contemporary applications of Islamic criminal sanctions: The penalty for adultery in relation to women, British journal of middle eastern studies, 28(2): 187—204.
  95. (англ.)M. Tamadonfar (2001), Islam, law, and political control in contemporary Iran, Journal for the Scientific Study of Religion, 40(2): 205–20.
  96. а б (англ.)Kecia Ali (2006), Sexual Ethics and Islam, ISBN 978-1851684564, Chapter 4.
  97. (англ.)Juan Eduardo Campo (2009). Encyclopedia of Islam. Infobase Publishing. с. 13–14. ISBN 978-1-4381-2696-8. Процитовано 28 February 2016. 
  98. (англ.)LAU, M. (2007), Twenty-Five Years of Hudood Ordinances: A Review, Washington and Lee Law Review, n. 64, pp. 1291—314.
  99. (англ.)Rehman J. (2007), The sharia, Islamic family laws and international human rights law: Examining the theory and practice of polygamy and talaq, International Journal of Law, Policy and the Family, 21(1), pp. 108–27.
  100. (англ.)KAMALI (1998), Punishment in Islamic Law: A Critique of the Hudud Bill of Kelantan Malaysia, Arab Law Quarterly, vol. 13, no. 3, pp. 203–34.
  101. (англ.)QURAISHI, A (1996), Her Honor: An Islamic Critique of the Rape Laws of Pakistan from a Woman-Sensitive Perspective, Michigan Journal of International Law, vol. 18, pp. 287—320.
  102. (англ.)A. SAJOO (1999), Islam and Human Rights: Congruence or Dichotomy, Temple International and Comparative Law Journal, vol. 4, pp. 23–34.
  103. (англ.)K. ALI (2003), Progressive Muslims and Islamic Jurisprudence: The Necessity for Critical Engagement with Marriage and Divorce Law, In: SAFI, O. (Ed.). Progressive Muslims: On Justice, Gender, and Pluralism, Oxford: Oneworld, pp. 163–89.
  104. (англ.)Duran (1993) p. 179.
  105. (англ.)Kligerman (2007) pp. 53–54.
  106. (англ.)Wafer, Jim (1997). Muhammad and Male Homosexuality. У Stephen O. Murray and Will Roscoe. Islamic Homosexualities: Culture, History and Literature. New York University Press. с. 88. Процитовано 2010-07-24. 
  107. а б (англ.)Ed. C. Bosworth, E. van Donzel, The Encyclopaedia of Islam, Leiden, 1983.
  108. (англ.)Wafer, Jim (1997). Muhammad and Male Homosexuality. У Stephen O. Murray and Will Roscoe. Islamic Homosexualities: Culture, History and Literature. New York University Press. с. 89–90. Процитовано 2010-07-24. 
  109. (англ.)Duran, K. (1993). Homosexuality in Islam, p. 184. Cited in: Kligerman (2007) p. 54.
  110. (англ.)Jim Wafer (1997). Muhammad and Male Homosexuality. У Stephen O. Murray; Will Roscoe. Islamic Homosexualities: Culture, History, and Literature. NYU Press. с. 89. ISBN 978-0-8147-7468-7. Процитовано 26 February 2016. 
  111. (англ.)The Hudud: The Hudud are the Seven Specific Crimes in Islamic Criminal Law and Their Mandatory Punishments, 1995, Muhammad Sidahmad.
  112. (англ.)Stonebanks, Christopher Darius (2010). Teaching Against Islamophobia. с. 190. 
  113. (англ.)Tax, Meredith (2010). Double Bind. с. 46. 
  114. (англ.)Lesbian and Gay Rights in the World (PDF). ILGA. May 2009. Архів оригіналу за 11 August 2011. 
  115. (англ.)Abu Dawud 32:4087 Архівовано 18 жовтень 2017 у Wayback Machine.
  116. (англ.)Sahih Bukhari 7:72:774
  117. (англ.)Ottosson, Daniel. State-Sponsored Homophobia: A World Survey of Laws Prohibiting Same-Sex Activity Between Consenting Adults. Архів оригіналу за 22 November 2010. 
  118. (англ.)Anderson, Ben (2007). The Politics of Homosexuality in Africa (PDF). Africana 1 (1). Архів оригіналу за 24 July 2011. 
  119. (англ.)Ottosson, Daniel (2013). State-sponsored Homophobia: A world survey of laws prohibiting same sex activity between consenting adults. International Lesbian and Gay Association (ILGA). с. Page 7. Архів оригіналу за 19 July 2013. Процитовано 26 February 2016. 
  120. (англ.)Syria: Treatment and human rights situation of homosexuals (PDF). Процитовано 20 January 2011. 
  121. (англ.)Pakistan Penal Code (Act XLV of 1860). Pakistani. Процитовано 2014-02-12. 
  122. (англ.)Lowen, Mark (2009-07-30). Albania 'to approve gay marriage'. BBC News. Процитовано 2013-04-22. 
  123. а б (англ.)Rough Guide to South East Asia: Third Edition. Rough Guides Ltd. August 2005. с. 74. ISBN 1-84353-437-1. 
  124. (англ.)In response to anti-LGBT fatwa, Jokowi urged to abolish laws targeting minorities. The Jakarta Post. 18 March 2015. Процитовано 7 April 2015. 
  125. (англ.)Lucas Paoli Itaborahy; Jingshu Zhu (May 2014). State-sponsored Homophobia - A world survey of laws: Criminalisation, protection and recognition of same-sex love (PDF). International Lesbian, Gay, Bisexual, Trans and Intersex Association. Архів оригіналу за 29 червень 2015. Процитовано 25 February 2016. 
  126. (англ.)Kuwait Law. ILGA Asia. 2009. Архів оригіналу за 19 July 2013. 
  127. (англ.)Law of the Republic of Uzbekistan On Enactment of the Criminal Code of the Republic of Uzbekistan. Legislationline.org. Процитовано 2016-03-22. 
  128. (англ.)Evans, Robert (8 March 2012). Islamic states, Africans walk out on UN gay panel. Reuters. Процитовано 18 July 2012. 
  129. (англ.)Solash, Richard (7 March 2012). Historic UN Session On Gay Rights Marked By Arab Walkout. Radio Free Europe-Radio Liberty, Agence France-Presse. Процитовано 18 July 2012. 
  130. (англ.)South Africa leads United Nations on gay rights, News, National, Mail & Guardian. Mg.co.za (2012-03-09). Retrieved on 2013-09-27.
  131. (англ.)UN: General Assembly statement affirms rights for all (PDF). Amnesty International (Public Statement). 18 December 2008. Архів оригіналу за 23 November 2009. 
  132. (англ.)Over 80 Nations Support Statement at Human Rights Council on LGBT Rights » US Mission Geneva. Geneva.usmission.gov. Процитовано 2013-04-22. 
  133. (англ.)Ingraham, Christopher (June 12, 2016). In the modern history of mass shootings in America, Orlando is the deadliest. Washington Post. 
  134. (англ.)Peralta, Eyder (June 13, 2016). Putting 'Deadliest Mass Shooting In U.S. History' Into Some Historical Context. NPR. 
  135. (англ.)McBride, Brian; Edison Hayden, Michael (June 15, 2016). Orlando Gay Nightclub Massacre a Hate Crime and Act of Terror, FBI Says. ABC News. Процитовано June 17, 2016. 
  136. (англ.)Investigators Say Orlando Shooter Showed Few Warning Signs Of Radicalization. NPR.org. Процитовано 2016-06-20. 
  137. а б (англ.)This Is How World Leaders Are Reacting To The Orlando Gay Nightclub Shooting. BuzzFeed. Процитовано June 12, 2016. 
  138. (англ.)Algeria: Orlando Mass Shooting, a 'Barbaric Crime,' Says President Bouteflika. All Africa. All Africa. June 13, 2016. Процитовано June 13, 2016. 
  139. (рос.) . Баку осудил теракт в США — Haqqin. Haqqin.az. Процитовано June 23, 2016. 
  140. (англ.)Foreign Ministry of Bahrain gives condolences on Orlando shooting. Ministry of Foreign Affairs. Bahrain MoFA. June 13, 2016. Процитовано June 13, 2016. 
  141. (англ.)Présidence de la République de Djibouti. Процитовано June 13, 2016. 
  142. (англ.)State Information Services Egypt strongly condemns Orlando shooting. sis.gov.eg. Процитовано June 22, 2016. 
  143. (англ.)Iraqi PMU English on Twitter: "Today we stand with the victims of the #Orlando attack on civilians by #ISIS. From #Iraq we #PrayForOrlando.". Twitter. Процитовано June 23, 2016. 
  144. (англ.)Statement by Iranian Foreign Ministry. Процитовано June 13, 2016. 
  145. (англ.)Saudi Arabia condemns Orlando shooting. June 13, 2016. Процитовано June 13, 2016. 
  146. (англ.)No: 134, 12 June 2016, Press Release Regarding the Terrorist Attack in Orlando City of the US. Архів оригіналу за 15 лютий 2017. Процитовано June 14, 2016. 
  147. (англ.)Туркменистан: золотой век. Процитовано June 13, 2016. 
  148. (англ.)Foreign Ministry of UAE gives condemns Orlando shooting. Ministry of Foreign Affairs. UAE MoFA. June 13, 2016. Процитовано June 13, 2016. 
  149. а б (англ.)Gunaratna, Shanika (June 13, 2016). Muslim Americans rush to condemn Orlando massacre. CBS News. Процитовано June 13, 2016. 
  150. (англ.)Cooke, Kristina; Ali, Idrees (June 13, 2016). Muslim leaders condemn Florida massacre, brace for backlash. Reuters. Процитовано June 13, 2016. 
  151. (англ.)Blinder, Alan (June 12, 2016). Fort Pierce Mosque in Florida Condemns Attack. The New York Times. Процитовано June 14, 2016. 
  152. (англ.)Afshar, Paradise; Seiden, Michael (June 13, 2016). Muslim community condemns Orlando attack, calls for blood donations. WPLG. Процитовано June 13, 2016. 
  153. (англ.)Frank Griffel, Apostasy, in (Editor: Gerhard Bowering et al.) The Princeton Encyclopedia of Islamic Political Thought, ISBN 978-0691134840, pp. 40-41; Diane Morgan (2009), Essential Islam: A Comprehensive Guide to Belief and Practice, ISBN 978-0313360251, pages 182—183.
  154. (англ.)Hebatallah Ghali (2006), Rights of Muslim Converts to Christianity Ph.D. Thesis, Department of Law, School of Humanities and Social Sciences, The American University in Cairo, Egypt, page 2; «Тоді як апостат (муртад) є особою, яка здійснює апостазію („ртідад“), тобто свідомо відмовляється від вірності, а також відмовляється від релігійної віри або відмовляється від попередньої лояльності.»
  155. а б (англ.)Abdelhadi, Magdi (27 March 2006). What Islam says on religious freedom. BBC News. Процитовано 14 October 2009. 
  156. (англ.)Sudan woman faces death for apostasy BBC News (May 15, 2014); Цитата: «У ісламі тривають дебати, чи є апостазія злочином. Деякі ліберальні вчені стверджують, що це не так (…), інші кажуть, що є апостазія (…). Останнє є домінуючим явищем (…).»
  157. (англ.)Peters & De Vries (1976), Apostasy in Islam, Die Welt des Islams, Vol. 17, Issue 1/4, pp 16
  158. (англ.)Peters & De Vries (1976), Apostasy in Islam, Die Welt des Islams, Vol. 17, Issue 1/4, p. 3; цитата — «Муртадом або апостатом розуміється як мусульманин за народженням так і за переходом у іслам, хто відмовляється від попередньої своєї релігії, незалежно від того, чи згодом він взяв іншу віру».
  159. (англ.)Peters & De Vries (1976), Apostasy in Islam, Die Welt des Islams, Vol. 17, Issue 1/4, pp. 3-4.
  160. (англ.)Nuh Ha Mim Keller (1997), Umdat as-Salik by Ahmad ibn Naqib al-Misri, Reliance of the Traveller: A Classic Manual of Islamic Sacred Law, ISBN 978-0915957729, pp. 596—598, Section O-8.7.
  161. (англ.)R. Ibrahim (2009, editors: J. Gallagher and E. Patterson), Debating the War of Ideas, Palgrave Macmillan, ISBN 978-0-23061-9364, p. 68-72, цитата — «Мусульмани, які були змушені вибирати між відправленням ісламу чи переслідуванням, мають дозвіл брехати, уникаючи апостазію» (p. 68).
  162. (англ.)J.T. Munroe (2004), Hispano-Arabic Poetry, Gorgias Press, ISBN 978-1-59333-1153, p. 69.
  163. а б (англ.)Heffening, W. (2009-12-22). «Murtadd». Encyclopaedia of Islam. 7. Brill Academic Publishers. pp. 635–6. ISBN 978-90-04-09419-2. http://www.brill.nl/default.aspx?partid=227&pid=582. 
  164. (англ.)Mansour, A. A. (1982). Hudud Crimes (From Islamic Criminal Justice System, P 195–201, 1982, M Cherif Bassiouni, ed.-See NCJ-87479).
  165. (англ.)Lippman, M. (1989). Islamic Criminal Law and Procedure: Religious Fundamentalism v. Modern Law. BC Int'l & Comp. L. Rev., 12, pages 29, 263—269.
  166. (англ.)Rudolph Peters & Gert De Vries (1976), Apostasy in Islam, Die Welt des Islams, Vol. 17, Issue 1/4, pp 1-3, 5-7, 1-25.
  167. (англ.)Ibn Warraq (2003), Leaving Islam: Apostates Speak Out, ISBN 978-1591020684, pp. 1-27.
  168. (англ.)Saeed, A., & Saeed, H. (Eds.). (2004). Freedom of religion, apostasy and Islam. Ashgate Publishing; ISBN 0-7546-3083-8
  169. (англ.)Forte, D. F. (1994). Apostasy and Blasphemy in Pakistan. Conn. J. Int'l L., 10, 27.
  170. (англ.)Mohammed Abu-Nimer; David Augsburger (16 February 2009). Peace-Building by, between, and beyond Muslims and Evangelical Christians. Lexington Books. с. 179–194. ISBN 978-0-7391-3523-5. 
  171. (англ.)Kecia Ali and Oliver Leaman (2008). Islam: the key concepts. Routledge. с. 10. Процитовано 2013-11-29. 
  172. (англ.)John L. Esposito (2004). The Oxford dictionary of Islam. Oxford University Press. с. 22. Процитовано 2013-11-28. 
  173. (англ.)Miller, Duane Alexander (April 2011). 'Your Swords do not Concern me at all': The Liberation Theology of Islamic Christianity. St Francis Magazine 7 (2): 244, 228–260. Архів оригіналу за 3 December 2013. Процитовано 16 November 2012. 
  174. (англ.)Asma Afsaruddin (2013), Striving in the Path of God: Jihad and Martyrdom in Islamic Thought, p.242. Oxford University Press. ISBN 0199730938.
  175. (англ.)Saeed, Abdullah; Hassan Saeed (2004). Freedom of religion, apostasy and Islam. Ashgate Publishing, Ltd. с. 85. ISBN 978-0-7546-3083-8. 
  176. (англ.)Saeed, Abdullah (2005). «Ridda and the case for decriminalization of apostasy». The Qur'an: An Encyclopedia. Oliver Leaman et al. (eds.) (1st вид.). Routledge. p. 551. ISBN 978-0-415-77529-8. 
  177. (англ.)Hassan Ibrahim in Editor: Ibrahim M. Abu-Rabi (2006), The Blackwell Companion to Contemporary Islamic Thought, Blackwell Publishing, ISBN 978-1-4051-2174-3, pages 167—169.
  178. (англ.)Forte, D. F. (1994), Apostasy and Blasphemy in Pakistan, Conn. Journal of Int'l Law, Vol. 10, pages 27-41.
  179. (англ.)Kazemi F. (2000), Gender, Islam, and politics, Social Research, Vol. 67, No. 2, pages 453—474.
  180. а б (англ.)Khaled M. Abou El Fadl (2007). The Great Theft: Wrestling Islam from the Extremists. HarperCollins. с. 158. ISBN 978-0-06-118903-6. 
  181. (англ.)ELLIOTT, ANDREA (March 26, 2006). In Kabul, a Test for Shariah. New York Times. Процитовано 28 November 2015. 
  182. (англ.)John Esposito (2011), What Everyone Needs to Know About Islam, p.74. ISBN 978-0-19-979413-3.
  183. (англ.)Ahmet Albayrak, The Qur'an: An Encyclopedia: "…апостазія як правопорушення не є ознакою нетерпимості до інших релігій і не спрямована на свободу вибору релігії або залишення ісламу та охоплення іншої віри, але, навпаки, правильніше сказати, що покарання застосовується як запобіжний захід, якщо це вимагається, якщо апостазія стає механізмом суспільного непокору та розладу (фітна). Oliver Leaman, The Qur'an: An Encyclopedia, pp. 526—527.
  184. а б в (англ.)Hadrat Mirza Tahir Ahmad (2005). The Truth about the Alleged Punishment for Apostasy in Islam (PDF). Islam International Publications. ISBN 1-85372-850-0. Архів оригіналу за 16 April 2014. Процитовано 31 March 2014. 
  185. (англ.)Khan, A. M. (2003), Persecution of the Ahmadiyya Community in Pakistan: An Analysis Under International Law and International Relations, Harvard Human Rights Journal, 16, 217.
  186. (англ.)Andrew March (2011), Apostasy: Oxford Bibliographies Online Research Guide, Oxford University Press, ISBN 978-0199805969
  187. а б (англ.)Laws Criminalizing Apostasy Library of Congress (2014)
  188. (англ.)Apostasy Oxford Islamic Studies Online, Oxford University Press (2012)
  189. (англ.)Zwemer, Samuel M. THE LAW OF APOSTASY. The Muslim World 14 (4): 41–43, Chapter 2. ISSN 0027-4909. 
  190. (англ.)Laws Criminalizing Apostasy Library of Congress (2014).
  191. а б (англ.)Muslim-Majority Countries. Pew Research Center's Religion & Public Life Project. 27 January 2011. Процитовано 2015-03-17. 
  192. (англ.)Zaki Badawi, M.A. (2003). Islam. У Cookson, Catharine. Encyclopedia of religious freedom. New York: Routledge. с. 204–8. ISBN 0-415-94181-4. 
  193. (англ.)The Fate of Infidels and Apostates under Islam. International Ethics and Humanist Union. 21 June 2005. Архів оригіналу за 20 June 2013. 
  194. (англ.)Freedom of Religion, Apostasy and Islam by Abdullah Saeed and Hassan Saeed (Mar 30, 2004), ISBN 978-0-7546-3083-8
  195. (англ.)Majorities of Muslims in Egypt and Pakistan support the death penalty for leaving Islam. Washington Post. Процитовано 2015-03-17. 
  196. (англ.)The World's Muslims: Religion, Politics and Society (PDF). pewforum.org. 30 April 2013. Архів оригіналу за 30 жовтень 2014. Процитовано 25 February 2016. 
  197. (англ.)Stephen Bates. More young Muslims back sharia, says poll. The Guardian. Процитовано 2015-03-17. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • (англ.)Ferguson, John. «War and Peace in the World's Religion», 1978.