Тор (ЗРК)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
9K330 «Тор»
По класифікації МО США і НАТО: SA-15 "Gauntlet"
Tor-M1 SAM (2).jpg
9K330 (вигляд ззаду)
Тип: тактичний зенітний ракетний комплекс
Походження: СРСР СРСР, Росія Росія
Історія служби
Термін використання 1986-нині
Використання у Див. оператори
Історія виробництва:
Конструктор Алмаз-Антей:
Antey design bureau (головний розробник)
MKB Fakel (розробник ракети)
MNIIRE Altair (розробник морської версії)
Розроблено 1975
Виробник IEMZ Kupol
Metrowagonmash (GM chassis designer),
MZKT (wheeled chassis designer)
Виготовлено 1983
Вартість близько US$ 25 млн
Варіанти Тор, Тор-М1, Тор-М2, Тор-М1-2У
Характеристики
Маса 34 т
Тип і модель двигуна V-12 дизельний
Швидкість 65 км/год
Потужність двигуна 618 кВ (830 к.с.)
Запас ходу 500 км
Основне озброєння 9М330, 9М331
Довжина 7.5 м
Ширина 3.3 м
Висота 5.1 м (радар піднято)
Обслуга 3

Commons-logo.svg Тор (ЗРК) у Вікісховищі

«Тор» (індекс ГРАУ — 9 К330, по класифікації МО США і НАТО — SA-15 Gauntlet («Латна рукавиця»)) — всепогодний тактичний зенітний ракетний комплекс, призначений для вирішення завдань протиповітряної і протиракетної оборони на рівні дивізійної ланки.

Система «Тор» призначена для прикриття важливих адміністративних, економічних і військових об'єктів, перших ешелонів сухопутних військ від ударів протирадіолокаційних і крилатих ракет, дистанційно пілотованих літальних апаратів, авіабомб що планують (керованих авіабомб), літаків і вертольотів, в тому числі і виконаних по технології «стелс». Може працювати як в ручному, за участю операторів, так і повністю автоматичному режимі. При цьому система «Тор» сама контролює окреслений повітряний простір і самостійно збиває всі повітряні цілі, що не упізнані системою «свій-чужий».

Історія створення[ред.ред. код]

Робота над новим комплексом розпочалась в 1972 році в НДЕМІ з НДР «Тор» (замовлення 038). Відповідальний виконавцем був призначений Дрізе І. М. М. В 1975 році було видане тактико-технічне завдання, а в 1976 році — захищений ескізно-технічний проект. Головний конструктор ЗРС «Тор» — Веніамін Павлович Єфремов. Комплекс взято на озброєння 19 березня 1986 року[1].

Опис конструкції[ред.ред. код]

Основним режимом роботи комплекса «Тор» є окрема робота кожної батареї, проте існує і режим централізованого керування начальником ППО дивізії або командира зенітно-ракетного полка. Ймовірність враження однією ракетою цілі типу «літак» становить від 30 до 77%, гелікоптери вражаються з ймовірністю 50-88%, безпілотні літальні апарати — 85-95%. Забезпечує захист від цілей, що рухаються зі швідкостями до 700 м/с, на відстані від 0,5 до 12 км і на висотах від 10 м до 6 км. Переведення із похідного в бойове положення триває до 3 хвилин. Час реакції комплексу — 8-12 секунд[2].

Склад[ред.ред. код]

Бойова машина 9А330[ред.ред. код]

Бойова машина 9А330 на шасі виробництва Мінського тракторного заводу

Основною одиницею комплексу «Тор» є бойова машина. До складу бойової машини входять станція виявлення цілей, станція наведення, ЕОМ, пускова установка, інша апаратура (стартова автоматика, система топологічного прив'язування і навігації, газотурбінний енергоагрегат для авномоного електричного живлення та система життєзабезпечення). Все обладнання бойової машини встановлене на гусенічне шасі «Об'єкт 355», уніфіковане з шасі бойової машини 2С6 ЗПРК 2К22 «Тунгуска». На бойовій машині розташовано 8 ЗКР 9М330. Старт ракет відбувається вертикально за аналогією з ЗРС С-300 для захисту від кліматичних чинників, а також від осколків бомб і снарядів. Став першою системою ближнього бою в світі з вертикальним стартом.

Станція виявлення цілей (СВЦ)[ред.ред. код]

Когерентно-імпульсна радіолокаційна станція кругового огляду вирішує задачі виявлення повітряних цілей і видає їхні координати місцезнаходження. Станція обладнана системою розпізнавання «свій-чужий». Працює в сантиметровому діапазоні хвиль[en] з окремим керуванням за кутом місця променем. Водночас може здійснювати огляд кута місця одразу трьома променями, черговість встановлюється з допомогою ЕОМ. Кожен промінь завширшки 4° за кутом місця і 1,5° за азимутом. Один промінь здатен перекрити сектор в 32° за кутом місця. В основному режимі темп перегляду зони виявлення складає три секунди, при цьому нижня частина зони сканується двічи. Додатково, наявний режим огляду трьома променями з темпом в 1 секунду. Відмітки з координатами виявлених цілей зав'язуються в траси. Всього станція виявлення цілей може зв'язати 10 трас по 24 виявленим цілям.

Мішені з векторами швидкості, номерами трас, ступенем небезпеки та номером променя, в якому знаходиться ціль, відображаються на індикаторі командира бойової машини. За наявності потужних пасивних перешкод наявна можливість блокування проблемної ділянки огляду і введення в ЕОМ координат цілі за допомогою ручного накладання маркера і ручного знімання координат. Максимальні помилки при визначенні координат не перевищують половину роздільної здатності станкції виявлення цілей. Роздільна здатність: не гірше 1,5-2° за азимутом, 4° — за кутом місця, і 200 метрів — за відстаню. Ймовірність виявлення літака типу F-15 на висоті від 30 до 6000 метрів та відстані 25-27 км складає 80%. Безпілотні літальні апарати можливо виявити на відстані від 9 до 15 км з ймовірністю 70%. Гелікоптери, що знаходяться на землі, з вимкненими гвинтами на відстані 6—7 км можуть бути виявлені з ймовірністю 40—70%, завислі в повітрі на відстані 13—20 км — 60-80%, при виконанні підстрибування на висоту 20 м при відстані 12 км — не менше 60%. Для вчасного виявлення цілей використовується захист від протирадіолокаційних ракет.

Станція наведення[ред.ред. код]

Когерентно-імпульсна радіолокаційна станція призначена для виявлення і автосупроводу однієї цілі по трьох координатах з допомогою моноімпульсного методу, і наведення однієї або двох ракет на ціль після запуску. Працює в сантиметровому діапазоні хвиль. Конструкція РЛС являє малоелементну (570 елементів) фазовану антенну решітку, здатну формувати промінь завширшки 1° за кутом місця і азимуту[3]. Станція наведення забезпечує електронне сканування і пошук цілей в секторі 3° за азимутом і 7° за кутом місця. Через єдиний передатчик антенної решітки здійснюється передача на борт команд наведення, крім того, здійснюється водночас визначення координат цілі і ракет, що на неї наводяться. Середньоквадратична похибка при супроводі ЗКР не перевищує 2,5 метрів, при автосупроводі винищувачів — не більше 7 метрів за відстанню і 30 м/с за швидкістю. Роздільна здатність: не гірше 1° за азимутом і куту місця, 100 метрів — за відстанню.

ЗКР 9М330[ред.ред. код]

Основні характеристики 9М330

  • Призначення: Зенітна керована ракета
  • Розробник: МКБ «Факел»
  • Маса спорядженої, кг: 165
  • Діаметр, мм: 230
  • Довжина, мм: 2890
  • Розмах крила, мм: 650
  • Відстань пуску макс.:
    • в передній півкулі, км: 12,0
  • Швидкість польоту цілі, км/год: 2520
  • Швидкість польоту, М: 2,11..2,41
  • Бойова частина: 14,8 кг
  • Наведення: радіокомандне
  • Підривач: радіопідривач
  • Носії: 9А330, 3К95
  • Модифікації: 9М330, 9М330-2, 9М331, 9М331-2, 9М332

В пусковому контейнері бойової машини знаходяться зенітні керовані ракети 9М330. Антенне та пусковий прилад створюють єдину конструкці, що обертається навколо вертикальної вісі. ЗКР 9М330 виконана за конструктивною схемою «качка». Під час старту ракети викидаються катапультним пристроєм із контейнера зі швидкістю 25 м/c, потім розкриваються складені крила. Для сихлення ракети на заданий кут у основи аеродинамічного керма встановлений спеціальний газогенератор. В залежності від потрібного повороту керма перекривають газоходи, що ведуть до сопел. На висоті 16-21 м вмикається двигун і через 1,5 км ракета сягає швидкості 700–800 м/с. На відстані 250 метрів вмикається режим командного наведення. В залежності від швидкості зближення з ціллю з метою оптимального знищення зі станції наведення на борт ЗКР передають значення затримки підривача. При роботі на малих висотах існує можливість вибору поверхні та ініціації підривача при контакті з самою ціллю. В ракеті використаний твердопаливний ракетний двигун.

Модифікації[ред.ред. код]

ЗК95 «Кинджал»[ред.ред. код]

Пускова установка 3К95 «Кинджал» на великому протичовновому кораблі Адмірал Виноградов проекту 1155

Морська версія комплексу «Тор» з ракетою 9М330-2 (по класифікації НАТО — SA-N-9).

9К331 «Тор-М1»[ред.ред. код]

Бойова машина 9А331-1 на шасі виробництва Митіщінського машинобудівного заводу.

Водночас з прийняттям на озброєння комплекса «Тор» були розпочаті роботи з його подальшої модернізації. Випробування нової модифікації з позначенням 9К331 були розпочаті в березні 1989 року і завершились в грудні того ж року. В 1991 році комплекс був прийнятий на озброєння. Результатом модернізації стало впровадження другого цільового каналу, в ракеті 9М331 використана ефективніша бойова частина, зона ураження цілей на невеликій висоті була збільшена, з'явилась можливість роботи з уніфікованим батарейним командним пунктом 9С737 «Ранжир». Ймовірність ураження однією ракетою цілі типу F-15 дорівнює від 26 до 75%, ймовірність ураження крилатих ракет ALCM від 45% до 99%, гелікоптери «Х'юКобра» можуть бути збиті з ймовірністю від 50 до 98%. Зона ураження у двоканальному режимі залишилась на рівні ЗРК «Тор» за рахунок зменшення часу реакції до 7,4 с під час стрільби на позиції і до 9,7 при короткій зупинці.

Істотних змін зазнала апаратура бойової машини. Обслуга машини була зменшена до трьох чоловіків (командир, оператор, механік-водій). Для запровадження другого цільового каналу встановлена двопроцесорна обчислювальна система з підвищеною швидкодією і розширеним функційним контролем. Станція виявлення має трьохканальну цифрову систему обробки сигналів для ефективнішого захисту від перешкод. Для захисту від хибних міток впроваджений спеціальний алгоритм. Використаний новий підсилювач, що забезпечує вищу чутливість. Кількість цілей, які система здатна виявити і розпізнати, збільшено до 48. Для підвищення точності супроводу цілі станції наведення в телевезійно-оптичному візирі за кутом місця доданий автомат супроводу цілі. Для сполучення з УБКП 9С737 «Ранжир» встановлені додаткові радіостанції і апаратура передачі даних.

Нові ракети 9М331 здатні витримувати перевантаження до 30g і вражати цілі, що маневрують з перевантаженнями до 12g. Ракети розміщені в чотирьохмісних транспортно-пускових контейнерах 9Я281 замість пускової установки. ТПК вироблені зі сплавів алюмінію. Маса ТПК з ЗКР і катапультними установками дорівнює 936 кг. Транспортно-пускові контейнери можуть бути з'єднані в пакети і перевозитись із допомогою транспортної машини 9Т244.

На базі бойової машини 9А331 була створена бойова машина 9А331-1, в якій базове шасі ГМ-335 було замінено на шасі ГМ-5955, виробництва Митіщинського машинобудівельного заводу.

«Тор-М1ТА»[ред.ред. код]

Модифікація комплексу 9К331 з розміщенням на колісній базі. Апаратна кабіна розташована на автомобілі Урал-5323, антенно-пусковий пост розташований на напівпричепі ЧМЗАП 8335.

«Тор-М1Б»[ред.ред. код]

Буксована модифікація комплексу 9К331. Все обладнання розташоване на колісних напівпричепах.

«Тор-М1ТС»[ред.ред. код]

Стаціонарний варіант комплексу 9К331.

«Тор-М1-2У»[ред.ред. код]

Модернізований комплекс «Тор-М1-2У» призначений для заміни комплексів «Оса», «Тор» і «Тор-М1». Перша партія комплексів надійшла до Південного військового округу РФ в листопаді 2012 року. В грудні 2012 року з ВАТ "Іжевський електромеханічний завод"Купол"" був укладений новий контракт на суму 5,7 млрд карб.

9К332 «Тор-М2»[ред.ред. код]

ЗРК «Тор-М2». Головною відмінністю комплекса є можливість вести вогонь на ходу без зупинок, — забезпечувати захист техніки на марші.

«Тор-М2Э» (9К332МЭ) — зенітний ракетний комплекс з бойовою машиною на гусенічному шасі. До складу бойових засобів комплексу входять: бойова машина 9А331МЭ, зенітний ракетний модуль 9М334 з чотирма зенітними керованими ракетами 9М9331.

«Тор-М2К» (9К332МК) — зенітний ракетний комплекс з бойовою машиною на колісному шасі. Шасі створене білоруським підтриємством «Мінський завод колісних тягачів». До складу бойових засобів комплексу входять: бойова машина 9А331МК, зенітний ракетний модуль 9М334 з чотрима зенітними керованими ракетами 9М9331.

ТТХ
  • Зона ураження
    • за відстаню: від 1 до 15 км
    • за висотою: від 0,01 до 10 км
    • за курсовим параметром: 8 км
  • Час реакції, с: 4,8
  • Макс. швидкість цілей, що вражаються: 700 м/с
  • Кількість водночас обстрілюваних цілей: 4
  • Максимальне перевантаження ракети: 30 g
  • Швидкість польоту ЗКР: 700…800 м/с
  • Мінімальна ЕПР целі: 0,05 м²
  • Система наведення: вадозахищена радіокомандна
  • Кількість цільових каналів: 4 канала
  • Кількість ЗКР на бойовій машині: 8 ракет
  • Рік розробки: 2008
  • Обслуга: 3 чол
  • Запас ходу: 500 км

«Тор-М2КМ» (9К331МКМ) — створений у вигляді модулів, для розміщення на різних видах шасі. До складу бойових засобів комплексу входять: автономний бойовий модуль 9А331МК-1 і зенітний ракетний модуль 9М334 з чотирма зенітними керованими ракетами 9М9331. На МАКС-2013 був представлений на шасі індійської машини TATA[4][5].

Оператори[ред.ред. код]

Бойова машина 9А331 ЗРК Тор-М1
9A331 Tor-M1 - Engineering technologies 2012 (2).jpg
  • Росія Росія — понад 120 комплексів 9К330 і 9К331, станом на 2013 рік
  • Азербайджан Азербайджан — 2 батареї «Тор-М2Э», станом на 2013 рік
  • Білорусь Білорусь — 12 комплексів «Тор-М2Э», станом на 2013 рік
  • Венесуела Венесуела
    • Сухопутні війська Венесуели — 8 комплексів 9К331 «Тор-М1», станом на 2012 рік. Додатково замовлено іще 18 комплексів
    • Війська ППО Венесуели — 4 комплекса 9К331 «Тор-М1», станом на 2012 рік. Додатково замовлено іще 8 комплексів
  • Греція Греція
    • Сухопутні війська Греції — 21 комплекс 9К331 «Тор-М1», станом на 2013 рік
    • Війська ППО Греції — 4 комплекса 9К331 «Тор-М1», станом на 2013 рік
  • Єгипет Єгипет — 8 комплексів 9К331 «Тор-М1» поставлені в період з 2005 по 2011 роки
  • КНР КНР — 60 комплексів 9К331 «Тор-М1», станом на 2013 рік
  • Кіпр Кіпр — 6 комплексів 9К331 «Тор-М1», станом на 2013 рік. Греція передала Кіпру Тор-М1 в обмін на розміщення на грецькому острові Кріт кіпріотських ЗРК С-300ПМУ1
  • Іран Іран — 29 комплексів 9К331 «Тор-М1», станом на 2013 рік.
  • Україна Україна — стояли на озброєнні щонайменше до 2001 року, зняти з озброєння через неможливість утримувати в працездатному стані.

Інциденти[ред.ред. код]

17 серпня 2010 року іранські засоби ППО збили в районі Бушерської АЕС винищувач іранських ВПС F-4 «Phantom».

Бойове застосування[ред.ред. код]

Російська збройна агресія проти Грузії[ред.ред. код]

На прес-конференції з приводу Російської збройної агресії проти Грузії, представник міністерства оборони Росії Анатолій Ноговіцин припустив, що Грузією був застосований комплекс «Тор» проти російських літаків. Начебто саме комплексом «Тор» був збитий Ту-22МР, що виконував розвідувальний політ[6]. Проте, з інших джерел, збиття цього літака приписують комплексу Бук-М1, який Грузія отримала від України в 2007 році[7]. Якщо буде підтверджене враження літака з комплексу «Тор», це стане першим випадком його бойового застосування.

Війна на сході України[ред.ред. код]

В січні 2015 року установка Тор, ймовірно 9К332 «Тор-М2» була помічена випадковими свідками в захопленому російськими терористами Шахтарську[8].

Вже в жовтні 2015 року було зафіксоване застосування ЗРК «Тор» в окупованому російськими терористами Донецьку. 5 жовтня, близько 20:35, мешканці окупованого Донецьку були стурбовані вибухом, внаслідок якого спрацювала сигналізація автомобілів. За повідомленнями мешканців, всього було зафіксовано близько трьох потужних вибухів.

За повідомленнями бойовиків, начебто із застосуванням ППО представники російських окупаційних сил збили БПЛА ЗСУ. При цьому, доказів збитого літального апарату не було надано, проте, були показані фото рештків ракет, які впали в Куйбишевському районі міста.

Проведена командою ІнформНапалм експертиза встановила, що на фотографіях зафіксовано рештки ракет від ЗРК «Тор»[9].

Громадянська війна в Сирії[ред.ред. код]

За даними Головного управління розвідки МО України, станом на жовтень 2015 року основною метою дій російської сторони є розгортання зональної системи ППО на підконтрольних урядовим військам районах та створення сприятливих умов для проведення ЗС Сирії наступальних операцій з провінцій Латакія та Хама у напрямку м. Алеппо. Заради цього, в тому числі, у західній частині Сирії — на авіабазі «Хмеймім» (провінція Латакія) було розгорнуто російські зенітні ракетні комплекси малої та середньої дальності дії («Панцир-С1», «Тор-М2» і «Бук-М2») та розміщено багатоцільові винищувачі Су-30СМ. Крім того, на території авіабази «Хмеймім» розгорнуто комплекси РЕБ «Красуха-4». Також контроль за повітряним простором над акваторією морського узбережжя Сирії — забезпечує ракетний крейсер «Москва», оснащений зенітною ракетною системою дальньої дії С-300Ф (зона ураження — до 150 км)[10].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Давыдов М. В., Годы и люди, стр. 284
  2. Василий, Гуринович, 2001
  3. M.W. Ganz and J.K. Smith (1996). Russian Microwave Capabilities: A Firsthand Report. IEEE Aerospace Applications Conference. Proceedings. 4. с. 67–76. doi:10.1109/AERO.1996.499403. 
  4. Рекламный буклет ЗРК «Тор-М2КМ»
  5. Новые ЗРК на МАКС-2013
  6. Russia's Defence ministry spokesman press-conference (YouTube). RussiaToday. 2008-08-10. Процитовано 2008-08-10. 
  7. Known Deliveries of Military Equipment to Georgia in 2000-2008. Moscow Defence Brief. Centre for Analysis of Strategies and Technologies. 2008. Процитовано 2000-01-15. 
  8. Идентификация сил противника: Т-80 на границе и “Тор-М2” в Шахтерске. InformNapalm. 21 січня 2015. 
  9. В “ДНР” зафиксировано использование российских ЗРК “Тор”. ІнформНапалм. 6 жовтня 2015. 
  10. Діяльність угруповання ЗС РФ у Сирії (станом на 13.10.2015). Обстановка довкола Сирії. ГУР МО України. 13 жовтня 2015. 

Посилання[ред.ред. код]


Щит та меч Це незавершена стаття про зброю.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.