Юхни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Юхни
Країна Україна Україна
Область Київська
Район/міськрада Миронівський
Рада/громада Юхнівська сільська рада
Код КОАТУУ 3222988801
Основні дані
Засноване 1600
Населення 670
Площа 38,28 км²
Густота населення 17,50 осіб/км²
Поштовий індекс 08843
Телефонний код +380 4574
Географічні дані
Географічні координати 49°36′42″ пн. ш. 30°53′24″ сх. д. / 49.61167° пн. ш. 30.89000° сх. д. / 49.61167; 30.89000Координати: 49°36′42″ пн. ш. 30°53′24″ сх. д. / 49.61167° пн. ш. 30.89000° сх. д. / 49.61167; 30.89000
Середня висота
над рівнем моря
183 м
Водойми р. Бутеня
Відстань до
обласного центру
112 км
Відстань до
районного центру
12 км
Найближча залізнична станція Карапиші
Відстань до
залізничної станції
9 км
Місцева влада
Адреса ради 08843, с. Юхни, вул. Леніна 23; тел. 4-54-31
Сільський голова П'ятенко Валентина Петрівна
Карта
Юхни is located in Україна
Юхни
Юхни
Юхни is located in Київська область
Юхни
Юхни

Юхни — село в Україні, у Миронівському районі Київської області. Відстань до обласного центру становить 112 км, до райцентру становить 12 км, що проходить автошляхом місцевого значення. Відстань до найближчої залізничної станції Карапиші становить 9 км.

Село є адміністративним центром Юхнівської сільської ради, якій підпорядковані Юхни. Населення становить 670 мешканців.

Географія[ред.ред. код]

Село розташоване у схилах глибокої балки, по дну якої тече р. Безіменна, що є початком р. Мокра Бутеня — правої притоки р. Росава. Межує на півночі з селом Карапиші, на півдні з селом Шупики, а на сході з Владиславкою.

Урочища[ред.ред. код]

Урочища навколо Юхнів мають назви: Верблюжі гори, Коліївщина, Лисиче провалля, Озерища, Попів лісок, Пудові яри, Чобіток, Шелихайлиха.

Хутори[ред.ред. код]

Хутори навколо Юхнів мають назви: Баші, Діброва, Ковалівщина.

Походження назви Баші. Існує легенда про заснування цього поселення на околиці Юхнів (до 1962 року — самостійне село). За часів Золотої Орди один і воєначальників на ім'я Баша вибрав цю місцевість для відпочинку свого війська. На одному з пагорбів він поставив свій намет, а воїни розташувалися у широкій долині, яка могла напоїти воїнів та їхніх спраглих коней чистою джерельною водою. З часом ординці пішли далі, а назва Баші залишилась.

Яри[ред.ред. код]

Юхни оточені ярами, один з яких носить назву — Могилка.

Топоніми[ред.ред. код]

Перші згадки про село Юхни датуються ХІ століттям. Існує легенда, яка повідає нам про двох братів Юхима та Якима. Посварилися брати і розійшлись. Місце, де оселився Яким, назвали Яхнами, а там, де осів Юхим — Юхнами.

Урбаноніми[ред.ред. код]

Вулиці: Богуславська, Гагаріна Юрія, Комсомольська, Леніна Володимира, Лермонтова Михайла, Мічуріна Івана, Набережна, Першотравнева, Польова, Приймака Івана, Пушкіна Олександра, Садова, Степова, Чапаєва Василя.

Провулки: Тракторний.

Історія[ред.ред. код]

За часів панської Польщі[ред.ред. код]

Юхни вперше згадуються у 1661 р.

У 70-х роках XVIII ст. село було дароване у спадкове володіння Кіндрату Шелесту. Після люстрації 1765 р. — це було дуже маленьке село на 10 дворів і приносило прибутків на суму 140 злотих на рік. Зовсім іншим з'являється це село в люстрації 1789 р.: кількість дворів збільшилася до 87, а річний прибуток зріс до 2820 злотих 22 гроші — тобто населення збільшилося у дев'ять разів, а річний прибуток — більше ніж у двадцятеро разів.

Такі блискучі результати, що були досягнуті за відносно невеликий період часу (не більше 15-ти років), показує на надзвичайні здібності Шелеста у веденні господарської діяльності. Люстрація заключає і певні вказівки на ті кошти, які були використані для досягнення поставленої мети: по-перше, один з підданих, а саме Іско (Йосип) Коваленко, який був названий «засновником поселення» — отже заселення проводилось звичайним способом, за допомогою слободи; по-друге, деякі поселенці користувалися особливо пільговими умовами: з 87 господарств — 27 сплачували невеликий регулярний фіксований оброк, розміром в 4 злотих та не несли ніяких повинностей; пільги ці по своїй суті мали тимчасовий характер: принаймні засновник поселення Коваленко ніс усі повинності, не виключаючи і різних робіт.

Існує легенда про місце його смерті та поховання. В одному документі 1792 р., надрукованому у «Архиве Юго-Западной России» зустрічається випадкова згадка про могилу якогось полковника Шелеста, — саме розташування земельної ділянки визначено наступними словами (мовою оригіналу): «…prosto Buteni, na gruntach Tunickich, koło szlachu Pustowoytowskiego, gdzie krźyź Szelesta pulkownika był lezącego». Надто імовірно, що «полковник», про якого тут згадується, і є тим самим колишнім сотником Кіндратом Шелестом, тим більше, що місцевість, де похований цей полковник, знаходиться поблизу володінь Кіндрата Шелеста: с. Туники знаходиться на відстані 2-3 км від с. Юхни. Сам же спосіб поховання — не на цвинтарі, а на великій дорозі наштовхує нас на припущення про насильницьку смерть…

Існує ще легенда, що саме козацький урядник Шелест приніс частку мощів Святого Священномученика Макарія до юхнівської церкви Різдва Пресвятої Богородиці, біля якої по смерті і був похований.

Наприкінці XVIII ст. власником Богуславського староства стає король Речі Посполитої князь Станіслав Август Понятовський, а після його смерті староство, у тому числі Юхни та сусіднє село Баші, переходять у власність графа Ксаверія Браницького.

У середині ХІХ ст. власником цих земель був онук Ксаверія Браницького - Костянтин. Частина степової ділянки поблизу села належала Анзиру Полиновському, а фільварок був у власності Марії Байковської. У 1879 р. Костянтин Браницький продає свої маєтки в межах Богуславщини царському уряду, у тому числі і Юхни з Башами.

Під владою Царської Росії[ред.ред. код]

У XIX ст. села Юхни та Баші належали до Пустовійтівської волості, Канівського повіту, Київської губернії.

У 1860 р. при церкві Святої Покрови, була відкрита церковнопарафіяльна школа, яка функціонувала до 1907 року.

В церкві Святої Покрови, котра знаходилася біля будівлі школи з 1895 по 1898 рр. служив псаломником Гдишинський Полікарп Петрович, випускник Богуславського духовного училища (1889 р.) і Київської духовної семінарії (1895 р.), котрий був однокласником і приятелем Олександра Кошиця. Олександр Антонович часто згадує його у своїх спогадах, зокрема як хориста з гарним тенором. На початку ХХ ст. юхнівська церква Святої Покрови та церкви ще 13 навколишніх сіл належали до 7-го благочинного округа Канівського повіту Київської єпархії, де благочинним священиком був парох церкви Введенія Пресвятої Богородиці с. Вахутинці о. Миколай Маєвський[1].

У серпні 1876 року в селі відбувся з'їзд мирових посередників, на якому стояло питання про церковні землі у навколишніх селах.

На початку XX століття земство виділило кошти на будівництво нової кам'яної школи. На той час це була велика простора школа. Відкрите нове приміщення у 1907 р..

Радянська влада в селі[ред.ред. код]

Радянську владу в Юхнах встановлено у січні 1918 року. Революційна рада, яку очолював Карапищенко І. Н., розташовувалася у дерев'яному одноповерховому будинку.

У 1920 році створюються сільські ради в Юхнах і Башах, які у 1923 році увійшли до новоствореного Миронівського району.

На початку 1920-х років почали виникати товариства спільної обробки землі (ТСОЗ) та невеликі сільсько господарські артілі. На початку 1930-х років почалася суцільна колективізація та розкуркулення.

Після 1925 р. в Юхнівській школі було відкрито лікнеп. У 1933 році в Юхнах було відкрито нову школу.

У 1932 році в Юхнах було створено колгосп «Жовтень», а у Башах — колгосп ім. Ворошилова.

Під час Голодомору 1932—1933 років, від штучного голоду з 2800 мешканців Юхнів померло 865 осіб.

Під час Великого терору 1937—1938 рр., коли сталінські репресії були різко посилені й доведені до максимуму своєї інтенсивності, було репресовано 10 мешканців села, із таборів повернулося лише двоє юхнівців.[2]

З початком німецько-радянської війни, близько двохсот односельців пішли на фронт. Оборонні бої за села Юхни та Баші вели 227-ма стрілецька дивізія під командуванням полковника Макарчука (резерв Південно-Західного фронту) та 14-та кавалерійська дивізія.[3] Село було окуповане Вермахтом 22 липня 1941 року.

У грудні 1941 року кадровий військовий, політрук Червоної армії Іван Кузьмович Приймак, уродженець Юхнів, створив підпільну групу «Комітет № 8», яка налічувала 10 чоловік. Згодом чисельність групи становила понад 60 осіб та переросла у партизанський загін № 8, до якого входили мешканці сіл: Юхни, П'ятихатка, Салів хутір. Комісаром загону був О. Ломака. Підпільники діяли на території Миронівського та Богуславського районів. У червні 1943 року підпільна група «Комітет № 8» об'єдналася з партизанами с. Григорівка однє велике партизанське з'єднання ім. Чапаєва, яке очолив Приймак. Серед інших у загоні були: льотчик — Герой Радянського Союзу Лавриненков (підібраний 16 вересня 1943 р. разом з капітаном Корюхіним), голова військового трибуналу Київського гарнізону, юрист першого класу В. О. Іванесов, Герой Радянського Союзу Роберт Клейн; командир 3-ого загону, письменник Касим Кайсенов.[4]

З 1942 року на примусові роботи до Німеччини з Юхнів було вивезено понад 100 односельців, переважно молодих хлопців та дівчат.

2 лютого 1944 року Юхни та Баші були звільнені від німецько-фашистських загарбників. Визволення села проводили батальйони 54-го укріпрайону під командуванням генерал-майора Михайла Титовича Карначова. В боях при обороні та звільненні села загинуло близько 25 воїнів Червоної армії, які поховані у братській могилі, неподалік сільської школи. На могилі встановлено пам'ятний знак з викарбуваними іменами героїв на ньому. З війни не повернулося 126 односельців. За період тимчасової окупації окупантами було розстріляно 14 місцевих мешканців.

Після війни зруйновані Юхни було відроджено у найкоротші строки. В обох приміщеннях школи був зроблений ремонт. Навчально-виховний процес відновився. Директором школи на той час був Іван Амросійович Довженко. У школі навчалося 350 учнів. Стара (молодша) школа працювала в одну зміну, а нова — в три зміни. В третій зміні навчались учні, яким було за 20 років.

У 1950 році в результаті укрупнення колгоспу в Юхнах, колгоспи ім. К. Ворошилова (с. Баші) та «Жовтень» (с. Юхни) було об'єднано в один колгосп, який отримав назву ім. В. Молотова, а головою новоствореного колгоспу став М. І. Носков. Колгоспна контора та сільська рада знаходилися в Юхнах, а село Баші було підпорядковано Юхнівській сільській раді.

Вже у 1957 році колгосп ім. В. Молотова перейменовано на «Перше Травня», а головою колгоспу став Д. Л. Приходько. За його керівництва було створено міцну матеріально-технічну базу господарства та відбудовано, у значній мірі, соціальну сферу села, а саме побудовано фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, Будинок культури. У селі діяли школа, бібліотека, магазини.

У 1962 році с. Баші остаточно стає частиною Юхнів, а Юхни підпорядковуються однойменній сільській раді.

На початку 1970-й років за колгоспом «Перше Травня» з центральною колгоспною конторою в Юхнах було закріплено 2032 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1947 га орних земель. Виробничим напрямом колгоспу було рільництво, м'ясо-молочне тваринництво та бджільництво.

У 1975 році колгосп «Перше Травня» приєднався до колгоспу ім. В. Чапаєва (с. Владиславка), в результаті укрупнення останнього, але у 1988 році від'єднується і стає самостійним господарством, яке перейменовують на КСП «Перше Травня». Напрям господарювання — вирощування зернових культур та м'ясо-молочне тваринництво.

За визначні трудові досягнення 25 колгоспників було нагороджено орденами та медалями.

В незалежній Україні[ред.ред. код]

У 1996 році відбулося розпаювання земель колгоспу. Правонаступником КСП «Перше Травня» стало новостворене СП АЗАТ «Юхни», головою правління якого обрано В. М. Вашківа. За господарством закріплено 1659 га сільгоспугідь, ріллі — 600 га. Напрямки діяльності — рільництво, м'ясо-молочне тваринництво, бджільництво. Нині в АЗАТ «Юхни» налічується 480 акціонерів, з них працюючих — 172. В селі також працює 3 фермерських господарства.

У 2010 р. було переобрано голову АЗАТ «Юхни». Новим головою товариства став Володимир Григорович Карапищенко.

17 листопада 2007 року у приміщенні Національного академічного театру опери і балету України ім. Т. Г. Шевченка в м. Києві пройшло урочисте засідання працівників агропромислового комплексу Київської області, на якому було відзначено Почесними грамотами Київської обласної державної адміністрації працівників агропромислового комплексу області та вручено іменні годинники. Серед них і механізатор тракторної бригади АЗАТ «Юхни» — Бевза Іван Григорович[5].

З 1992 року в селі ведеться активне будівництво молодими забудовниками, в чому надають їм допомогу місцеве господарство та сільська рада, яку понад 25 років очолював Василь Валентинович Пустовіт. Від 2010 року його справи продовжила П'ятенко Валентина Петрівна. Юхнівська сільська рада неодноразово була переможцем серед сільських рад району.

Освіта[ред.ред. код]

У селі працює одна школа — юхнівська загальноосвітня школа I—II ступенів, яка поділяється на молодший і старший корпус. У молодшому корпусі (колись — церковно-приходська школа) діти навчаються з 1 по 4 клас, а в старшому корпусі — з 5 по 9 клас.

Для найменших мешканців села працює дитячий садок «Берізка». Всі культурні заходи проходять в сільському Будинку культури, де щодня працює бібліотека.

Історія розвитку шкільництва у Юхнах[ред.ред. код]

Молодший корпус юхнівської загальноосвітньої школи I—II ступенів (1907)

У 1860 році в Юхнах при церкві Святої Покрови відкрили трикласну церковно-приходську школу. Це був дерев'яний, одноповерховий будинок, оббитий гонтом. Першим викладачем (вчителем) був Олексій Газдієвскій. Священик церкви Святої Покрови був помічником учителя. У трьох класах навчалося 25 дітей, яким викладали Закон Божий, російську мову, арифметику, геометрію, історію держави Російської, чистописання. Значну допомогу школі надавала сільська громада. Була в селі і бібліотека з досить багатими зборами літератури. Будівля школи простояло трохи більше 40 років і в підсумку прийшло в непридатність: прогнили підлоги, дах протікав тощо. Село потребувало нової школи. І на початку XX століття земство виділило кошти на будівництво нової кам'яної школи. Відкрито нове приміщення в 1907 році і це була велика, простора школа.

Після 1917 року до школи почали ходити діти з ближніх сіл Башів та Шупиків. В Юхнах був пан Чмирь, до якого ходили жителі для того, щоб отримати початкові ази грамотності. Навчав Чмирь безкоштовно. Наприкінці 1920-х років, коли з села був вигнаний священик, а його будиночок, який знаходився неподалік від школи, передали в користування народній освіті. Від середини 1920-х років директором школи був І. Лисков.

Після 1925 р. в юхнівській школі було відкрито лікнеп. Тут навчалися мешканці села, які раніше не навчались, вдень ходили на роботу, а вечорами приходили на заняття. Для них в лікнепі давали ази читання, рахування і письма. Писали гусячим пір'ям, а замість чорнила використовували відстояну рідину з плодів бузини. Діти вчилися з великим бажанням, але в школу ходили переважно діти заможних, багатих селян, у яких було в що одягнутися і взутися. Було й так, що батьківські чоботи і материнський светр малі діти одягали по черзі, тому в школу ходили не кожен день. У селі все більше ставало людей, які мали початкову освіту. Старші селяни, навіть хвалилися, що закінчили у той, страшний час лише кілька класів-коридорів.

За страшні роки голодомору ряди учнів значно порідшали. Голодна смерть своєю «чорною косою» знищувала цілі сім'ї. Від голоду пухли і діти, і дорослі. По селу не бігали ні коти, ні собаки, навіть білки, миші, горобці, жуки, жаби, щурі та все, що бігало, літало, повзало було з'їдено. Багато дітей померло в той час. У селі не було хати, з якої не винесли б небіжчика. Кожен думав про те, як протриматися і вижити у ці важкі роки та дожити до кращих часів.

Ця чорна сторінка в історії українського народу була перевернута і село почало відроджуватися. Класи в школі були переповнені і іноді кількість учнів досягало сорока. Навчання проходило у дві зміни: перша зміна (з ранку й до обіду) — початкові класи, а друга (по обіді) — старші класи. Було багато дітей-переростків, які були різного віку, проживали в різних соціальних умовах, але навчалися в одному класі.

Старший корпус юхнівської загальноосвітньої школи I—II ступенів (1935)

У зв'язку з тим, що збільшилася кількість учнів у юхнівської школі, то в селі виникла ідея будівництва другого корпусу школи. Будівництво нової школи почалося в 1934 р., а у 1935 р. в Юхнах було відкрито нове, більш просторе приміщення школи. У ній почали вчитися учні 4-7-их класів. Очолив школу Григорій Олеоленко, уродженець сусіднього с. Шупики. Трохи пізніше, силами вчителів, учнів та батьків недалеко від школи була побудована невелика глиняна майстерня на дві просторі кімнати (у 1985 р. майстерню розібрали).

З початком німецько-радянської війни, майже всі вчителі пішли на фронт. Вони були в різних військових частинах, але мужньо билися з ворогом. На захист своєї Батьківщини стали і випускники школи. Найвідоміший з них — Приймак Іван Кузьмович, який очолив велику партизанське з'єднання ім. В. І. Чапаєва. Село було окуповано 22 липня 1941 р.. З перших днів окупації занять в школі не проводилося. Окупанти зробили з приміщення школи церкву і господарську частину — стайню. 2 лютого 1944 р. село було звільнене радянською армією. Після звільнення села в обох приміщеннях школи був зроблений ремонт і у відремонтованих приміщеннях відновився навчально-виховний процес. Директором школи був призначений Довженко Іван Амросович. У школі навчалося 350 учнів. Стара (початкова) школа працювала в одну зміну, а нова — у три зміни. У третій зміні вчилися старші учні, яким війна не дала можливості довчитися.

На різних етапах життя школу очолювали досвідчені керівники, кваліфіковані педагоги, які внесли значний внесок в удосконалення навчального процесу та зміцнення навчально-матеріальної бази. У шкільній майстерні, під керівництвом вчителів — теслів, виготовляли парти, лавки, табуретки. Від руки малювали карти з історії та географії, виготовляли плакати з російської та української мови та літератури, математики. У повоєнний час керівники юхнівської школи досить часто змінювалися. Директорами школи були: Ірченко І. М., Яблунівський І. Г., Кватира М. М., Согина А. Н.. У 1960-1970-х рр. школу очолював колишній завуч, ветеран німецько-радянської війни, уродженець Юхнів — Карапищенко Іван Іванович. До складу педагогічного колективу школи постійно входило 13-15 вчителів. Так як більшість сімей в селі були багатодітними, то класи були переповнені і навчалося в них по 40-45 учнів. З 1978 р. по теперішній час Юхнівську загальноосвітню школу I—III ступенів очолює Яковенко В. І..

Кадровий потенціал школи дає можливість в цілому успішно вирішувати освітні завдання школи. Учні школи є активними учасниками усіх районних заходів.

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

В селі є власний фельдшерсько-акушерський пункт, відкритий ще на початку 1960-х.

30 жовтня 2016 року відбулося урочисте відкриття відремонтованого ФАПу. Ремонтні роботи тривали три місяці. Відкрилися нові кабінети, які з часом будуть поступово наповнені необхідною медичною апаратурою та усіма необхідними медпрепаратами. Відтепер селянам тут, на місці, будуть надаватися якісні медичні послуги, без виїзду до миронівської центральної районної лікарні[6].

Історичні пам'ятки[ред.ред. код]

Культові споруди[ред.ред. код]

Пам'ятки монументального мистецтва[ред.ред. код]

Меморіали, пам'ятники[ред.ред. код]

  • Меморіал радянським воїнам та місцевим мешканцям, які загинули та були розстріляні під час німецько-радянської війни 1941—1945 років. Меморіал відкрито у 1981 році. Імена загиблих занесені до «Книги Пам'яті» та викарбувані на граніті.
  • Пам'ятник на братській могилі воїнів Червоної Армії, які загинули під час оборони села в липні 1941 р. від німецько-фашистських загарбників.

Пам'ятні знаки[ред.ред. код]

  • Пам'ятний знак на могилі Невідомого солдата.
  • Пам'ятний знак-хрест місцевим мешканцям — жертвам Голодомору 1932—1933 років, встановлений у 1998 р. на місцевому кладовищі.

Меморіальні (пропам'ятні) таблиці[ред.ред. код]

  • Меморіальна дошка Приймаку Іванові Кузьмовичу — командиру партизанського з'єднання ім. В. І. Чапаєва, котрий навчався у місцевій школі 1923-1930 роках, встановлено на фасаді Юхнівської початкової школи.

Археологічні пам'ятки[ред.ред. код]

Кургани-насипи[ред.ред. код]

  • Кургани або Козацькі могили. За часів СРСР ці кургани охоронялися законом й на кожному з них була таблиця, на якій писалося: «Українська РСР. Пам'ятка археології. Кургани. Охороняється державою. Пошкодження карається законом». Їх було три у різних куточках великих колгоспних ланів, що належали юхнівському колгоспу «Перше Травня». Один знаходився при ґрунтовій дорозі з Юхнів до Карапишів, другий — при дорозі районного значення з Юхнів до Миронівки, третій — при дорозі з Юхнів до Шупиків. На даний час зберігся лише один курган, а два інших було розорано.

Персоналії[ред.ред. код]

  • Дідик Макар Корнійович — директор міжрайонної контрольно-насіневої лабораторії.
  • Капля Михайло — поет.
  • Малахова Тетяна — член Національної спілки журналістів України, дитяча поетеса, сценарист кіно і телебачення, активістка Майдану, автор відомого вірша «Здравствуй, мальчик за серым щитом».
  • Приймак Іван Кузьмович — керівник партизанського з'єднання ім. В. І. Чапаєва під час німецько-радянської війни. Навчався з 1923 по 1930 рр. в Юхнівській школі, на фасаді молодшого корпусу якої на його честь встановлено меморіальну таблицю.
  • П'ятенко Іван Вікторович — викладач Тімірязівської сільськогосподарської академії.

Галерея[ред.ред. код]

Відео[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Житие Святого Преподобномученника Макария Каневского, архимандрита Пинского, Овручского, Переяславского и Черкасского чудотворца. — Канев.: Изд. Украинская Православная церковь, 2008. — 32 с.
  • Історія міст і сіл Української РСР: в 26 т. Київська область / АН УРСР. Ін-т історії; Голов. редкол.: П. Т. Тронько (голова) та ін. — Київ: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. — с. 463.
  • Каневский уезд / Сказания о населенных местностях Киевской губернии или статистические, исторические и церковные заметки обо всех деревнях, селах, местечках и огородах, в пределах губернии находящихся. Лаврентий Иванович Похилевич/ Біла Церква: Видавець О. В. Пшонківський, 2005. — 425—477 с.
  • Киевская область/ Украинская Советская Социалистическая республика/ Энциклопедический справочник.- 1987. — 445—447 с.
  • Киевские епархиальные ведомости. — Киев: 13 марта 1905. — № 11. — С.7-8.
  • Памятная книжка Киевской епархии / Историко-статистические сведения об учреждениях духовного ведомства киевской епархии, статистические описи церквей епархии и общие статистические сведения по всем сторонам епархиальной церковно-религиозной жизни. Составили А. В. Нов и священник В. Антонов / Киев: Типография Т. Т. Корчак-Новицкого, Михайловская ул., собств. д., 1882. — 408 с.
  • Село Юхнов / Киевские епархиальные ведомости. - Киев, 1769. — 596—597 с.
  • Список населённых мест Киевской губернии / Издание Киевского губернского статистического комитета / Киев: Типография Ивановой, аренд. А. Л. Поповым, Спасская 10, 1900. — 1900 с. с картами.
  • 33-й: голод: Народна Книга-Меморіал/ Упоряд.: Л. Б. Коваленко, В. А. Маняк. — К.: Рад. письменник, 1991. — 584 с.
  • ЦДІАУК. — Ф. 127. — Оп. 777 (1898 р.). — Спр. 489).
  • Реабілітовані історією. Київська область. Книга друга. — К.: Основа, 2007. — 1040 с.; ISBN 966-699-170-5
  • Євген Чернецький. Браницькі. — Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2011. — 736 с.
  • Małysiak Helena / Biblioteka Branickich i Tarnowskich w Suchej / wyd. Beskidzka Oficyna Wydawnicza BTSK — Bielsko-Biała,1986 (пол.)
  • Ruszczyc Marek / Dzieje rodu i fortuny Branickich / Warszawa, 1991 (пол.)
  • Sulimierski F., Chlebowski B., Walewski W. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich: t. ІІI: Haag — Kępy / Warszawa: 1880—1902. — 960 s. (пол.)
  • Sulimierski F., Chlebowski B., Walewski W. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich: t. XV, cz. 2: Januszpol — Wola Justowska / Warszawa: 1880—1902. — 941 s. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]