Національна кінематека України: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Taromsky (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 1: Рядок 1:
'''Національна кінематека України''' скорочено '''НКУ''' (до 1991 ''"Київської кіностудії науково-популярних фільмів" (Київнаукфільм)'') — київська державна [[кіностудія]]. Київнаукфільм була [[Українська РСР|радянською]] кіностудією, створена у [[1941]] році, що продукувала наукові (з 1941) та мультиплікаційні (з 1959 року) фільми. У 1991 році Київнаукфільм перетворилися на 2 компанії: [[Укранімафільм]] та Національну кінематеку України.
'''Національна кінематека України''' ''(НКУ)'' — київська [[кіностудія]], державне підприємство.

НКУ є правонаступником Київської кіностудії науково-популярних фільмів (Київнаукфільм) — [[київ]]ська [[кіностудія]], що діяла в [[Українська РСР|Українській РСР]] з [[1941]] і продукувала наукові та мультиплікаційні фільми (з 1959 року). Тимчасовим об'єднанням мультиплікаційних фільмів був [[Укранімафільм]].


== Історія ==
== Історія ==

Версія за 07:47, 25 травня 2018

Національна кінематека України скорочено НКУ (до 1991 "Київської кіностудії науково-популярних фільмів" (Київнаукфільм)) — київська державна кіностудія. Київнаукфільм була радянською кіностудією, створена у 1941 році, що продукувала наукові (з 1941) та мультиплікаційні (з 1959 року) фільми. У 1991 році Київнаукфільм перетворилися на 2 компанії: Укранімафільм та Національну кінематеку України.

Історія

В 1933 році в Москві та Ленінграді створюються студії «Центрнаукфільм» та «Леннаукфільм», а в Києві при Київській кіностудії було відкрито відділ «Техфільм», який спеціалізувався на інструктивних навчальних фільмах. Серед перших фільмів відділу: «Людина і мавпа» А. Вінницького, Ю. Муріна, «Напівавтоматичне блокування» Д. Федоровського, кінокурси для Червоної Армії.

1 січня 1941 року відділ було перетворено в окрему кіностудію. В 194244 студія була евакуйована до Ташкента, де випускала навчальні та пропагандистські фільми для Радянської Армії. З 1944 року — знову в Києві.

З 1954 мала назву «Київнаукфільм». У 1966 році споруджено сучасний комплекс студії, куди входять павільйони для зйомок та звукового оформлення фільмів, цехи художньої й технічної мультиплікації, кінолабораторії тощо. Випускалось щороку понад 400 науково-популярних, художньо-мультиплікаційних, техніко-пропагандистських, навчальних та рекламних фільмів. Понад 300 фільмів, створених на студії, відзначено призами и дипломами на всесоюзних та міжнарнародних кінофестивалях. Нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (1967).

Станом на 1991 рік на студії функціонує шість творчих об'єднань: «Нотабене» (художній керівник Юрій Аліков), «Четвер» (художній керівник Володимир Задумін), «Тяжіння» (художній керівник Тимур Золоєв), «Спектр» (художній керівник Володимир Міндлін), «Відгук» (художній керівник Віктор Олендер), «Культурне надбання» (художній керівник Юрій Омельчук).

Результатом роботи студії став цілий ряд фільмів, як наприклад Лікар Айболіт, серії про Козаків, серій Пригоди Капітана Врунгеля, або версія Острів Скарбів.

Правонаступником студії після розпаду СРСР стала «Національна кінематека України кіностудія Київнаукфільм». Національна кінематека України належить до виробників національних фільмів в Україні, затверджених постановою кабінету Міністрів України від 26 січня 2011 р. N 48[1].

З жовтня 2015 року порушено справу про банкрутство кіностудії[2].

Популярні мультиплікаційні роботи

Популярні документальні та наукові фільми

  • Мова тварин (1967)
  • Чи думають звірі? (1970)
  • Індійські йоги — хто вони? ( А.Серебреников,1970)
  • Луна наших емоцій (1977)
  • Зірка Вавілова (Анатолій Борсюк; 1984)
  • Экспертиза одной сенсации (1985)
  • Отпечаток (1985)
  • Мужчина с шести до полуночи
  • Толкование сновидений (1989)
  • Миссия Рауля Валенберга (1990)
  • Невідома Україна (1993)

Поважні особи студії

Реквізити

  • Україна, м. Київ, вул. Кіото, 27

Див. також

Література та джерела

Посилання