Вождизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Форми правління
редагувати

Вождізм — політика, направлена на затвердження однієї людини в ролі незаперечного керівника. Для вождизма характерна особиста відданість одній людині — вождю, визнаному ідейному керівнику у жорстко централізованих структурах (державі, партії).

Особливого розвитку вождизм отримав після Першої світової війни, чому існують різні суперечливі теоретичні пояснення. Вождизм супроводжував багатьом тоталітарним суспільствам з різною ідеологією і політичною організацією.

Вождизм як політико-суспільне явище відомий у СРСР (сталінізм), фюрерській Німеччині та Італії Муссоліні (фашизм), КНР, КНДР.

Вождізм у деяких країнах[ред.ред. код]

Німеччина[ред.ред. код]

У Третьому Рейху вождизм (Führerprinzip) був одним з постулатів нацистської ідеології. Вже в 1921 році А. Гітлер проголосив «фюрерство» законом нацистської партії. Абсолютна відповідальність вождя і його помічників замінить «безвідповідальність парламентаризму», говорив Гітлер. На «принципі фюрерства» грунтувалася повсякденна діяльність багатьох націонал-соціалістичних організацій. Гітлера називали «Великим вождем імперії», а частіше просто вождем (фюрером).

Італія[ред.ред. код]

В Італії за Муссоліні з 1922 по 1945 роки також був поширений принцип вождизму. Муссоліні іменувався вождем (дуче).

СРСР[ред.ред. код]

Марксизм - ленінізм , ідеологічна основа Радянської влади , в теорії відкидає вождизм , обмежуючи « роль особистості в історії» , що виникало з марксистського принципу рівності. Однак деякі вчені вважають вождизм природним наслідком ленінізму. Наприклад , російський філософ М. Бердяєв вважав , що «Ленінізм є вождизм нового типу, він висуває вождя мас, наділеного диктаторською владою». Після Жовтневої революції 1917 року в Радянській Росії та СРСР стали використовуватися у множині і однині титули «вожді революції » і просто «вожді » стосовно до В. І. Леніну і Л. Д. Троцькому ( останній також іменувався « вождем Червоної армії» , а Г. Є. Зінов'єв - « вождем Комінтерну »).

Після опозиції і відсторонення від влади Троцького до 1929 року було поширено множинне вираз «вожді партії » стосовно до лідерів партії , а також схожі титули в однині ( наприклад , « ленінградським вождем » називали С. М. Кірова , «вождем України» - С. В. Косіора ) . З набуттям всієї повноти влади І. В. Сталіним ці вирази практично зникли , тому що в повноцінно вождистського суспільстві вождь може бути тільки один , яким і був оголошений Сталін під час його перебування у влади в СРСР. При розквіті його культу особи титули « Великий вождь » , « Великий вождь і вчитель » по відношенню до Сталіна часто використовувалися в офіційних публіцистиці і риторики.

КНР[ред.ред. код]

Засновник КНР Мао Цзедун іменується «великим керманичем», тобто вождем.

КНДР[ред.ред. код]

Кім Чен Ір теоретично обгрунтував вождизм і розглядав взаємозв'язок партії і вождя: «Вождь, партія і маси - це єдиний комплекс, який ділив спільну долю, горе і радість. Вони тісно згуртовані між собою єдиною думкою і волею, почуттям морального обов'язку і в цьому гарантія непереможності справи соціалізму. Ми повинні ще тісніше згуртовувати весь народ навколо партії і вождя, безперервно зміцнювати силу однодумності і згуртованості вождя, партії і мас ». Батька Кім Чен Іра Кім Ір Сена в тоталітарній КНДР називали «Великим вождем», а самого Кім Чен Іра - «Великим керівником».