Гайворон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гайворон
Gaivoron arms.png
Герб Гайворона
Гайворон
Гайворон на карті Гайворонського району
Гайворон на карті Гайворонського району
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Кіровоградська область Кіровоградська область
Район/міськрада Прапор-Гайворонського-район.png Гайворонський район
Рада Гайворонська міська рада
Код КОАТУУ 3521110100
Засноване 1796
Статус міста з 1949 року
Населення 15 087 (01,01,2014)[1]
Поштові індекси 26300—309
Телефонний код +380-5254
Координати 48°20′26″ пн. ш. 29°51′59″ сх. д. / 48.34056° пн. ш. 29.86639° сх. д. / 48.34056; 29.86639Координати: 48°20′26″ пн. ш. 29°51′59″ сх. д. / 48.34056° пн. ш. 29.86639° сх. д. / 48.34056; 29.86639
Водойма Південний Буг
День міста Остання неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Гайворон
До обл./респ. центру
 - залізницею 245 км
 - автошляхами 227 км
До Києва
 - автошляхами 279 км
Міська влада
Адреса м. Гайворон, пл. Радянська, 5, тел. 2-17-35
Веб-сторінка Гайворонська міськрада
Міський голова Руденко Петро Миколайович
Гайворон, вид на Південний Буг

Га́йворон — місто в Кіровоградській області, на березі річки Південний Буг. Адміністративний центр Гайворонського району. Залізничний вузол. Засновано в XVIII ст. як козацький зимівник.

Економіка[ред.ред. код]

Гайворон — залізничний вузол. Також функціонують тепловозоремонтний, олійних заводи, гранітний кар'єр, гідроелектростанція. Тепловозоремонтний, маслосироробний заводи, гранітний кар'єр, гідроелектростанція.

Транспорт[ред.ред. код]

Вузькоколійна залізниця Рудниця-Бершадь-Гайворон-Голованівськ. Розклад руху

На залізниці існують приміські поїзди. Вартість проїзду за низьким соціальним тарифом з наданням усіх пільг.

Рудницький напрямок[ред.ред. код]

Приміські вузькоколійні дизель-поїзди Гайворон-Рудниця через зупинки: пл. Передбужжя, пл. 5 км, пл. Піонер, пл. Осіївка, пл. Устя, пл. Кириївка,станція Бершадь, пл. Яланець, пл. Каташин, пл. Дохно, пл. Куренівка, пл. Щербакове, станція Нефар.

На ст. Рудниця можлива пересадка на приміські поїзди до ст. Одеса (Попелюхи, Гонорівка, Кодима, Олександрівка, Слобідзея, Борщі, Побережжя, Котовськ, Перехрестове, Роздільна), до ст. Вапнярка (Криклівці, Крижопіль, Заболотне, Княжеве)

Голованівський напрямок[ред.ред. код]

Приміські вузькоколійні дизель-поїзди Гайворон-Голованівськ через зупинки: Хащувате, Мощена, Таужня, Грушка, пл. 339 км.

На ст. Голованівськ є зручна пересадка на приміський поїзд до ст. Помічна (через Йосипівку, Підгородну, Первомайськ).

Раніше також існувала залізниця Гайворон-Зятківці-Вінниця, але рух (принаймні, пасажирський) по ній навесні 2013 року було припинено.

Історія міста Гайворона[ред.ред. код]

Археологічні дослідження підтвердили, що понад Бугом люди селилися ще в добу неоліту, тобто у VI–III тисячоліттях до нашої ери. У добу міді (IV–III тисячоліттях до н. е.) тут володарювали племена трипільської культури, на що вказує розкопане поблизу Гайворона трипільське поселення.

Рідна мова населення Гайворона за даними перепису 2001 року

У І тисячолітті нашої ери на Прибужжі проживали землеробські племена східних слов'ян. Вони свого часу входили до антського племінного союзу, що уславився завдяки своїм відносинам з Візантією. Поблизу Гайворона археологами було виявлено поселення ранньослов'янської черняхівської культури (II-VI ст. н. е.) Ця культура була поширена головним чином на території України і займала майже всю лісостепову зону від Прикарпаття до водорозділу Дніпра і Дону.

Ранньослов'янський металургійний центр[ред.ред. код]

У 1960–1961 роках біля Гайворона на невеликому острові Південного Бугу археологами розкопано і досліджено ранньослов'янський металургійний центр VI–VII століть н. е., який увійшов в історію під назвою «Гайворонське поселення». Було виявлено 25 залізоплавильних печей, залишки напівземлянкового житла, виробничий інвентар, предмети побуту, прикраси.

Струньків і Струньківський Ташлик[ред.ред. код]

За переказами Струньків і Ташлик Струньківський спочатку були невеликими давніми поселеннями, а із збільшенням у них кількості жителів вони злились в один населений пункт. Біля Струнькова (нині центральна частина Гайворона) простягався Гардовий шлях.

З початку XVIII ст. відчувається вплив на прибузьку територію Запорозької Січі.

Земля і жителі Струнькового належали графу Станіславу Потоцькому. У 1752 році тут було виділено землю для церковних потреб, а в 1753-у завершено спорудження храму. Як пише Юхим Сіцинський, першу дерев'яну церкву перенесено з с. Громи, що під Уманню. Вона була зведена на честь святого Іоанна Предтечі.

На ті часи повинності на селян накладалися невеликі, бо прикордонна прибузька територія до 1768 року була заслоном проти нападу ногайських татар. Тому жителі Гайворона, Струнькового і Ташлика, крім заняття землеробством, виконували ще й функції сторожових вартових.

У XIX ст. чисельність євреїв значно збільшилась. Як писав В. К. Гульдман у книзі «Подільська губернія», улюбленим заняттям євреїв була торгівля, різні сфери побутових послуг. У їх віданні була лісова промисловість, постачання цукроварень сировиною і матеріалами. Євреї надавали кредит як поміщикам і заводчикам, так і міщанам та селянам. Єврей на селі — був ходячий ринок збуту.

Відповідно до перепису («Ревизские сказки») у 1811 р. у с. Струнькові проживало 432 жителі чоловічої статі (кількість жінок не значиться), які належали графу С. Потоцькому.

Початок ХХ століття[ред.ред. код]

У 1905 році землі села Гайворона належали Д. П. Смирнову, А. М. Канішевському і О. І. Головку. Дворів було 323, проживало 1530 чоловік. Віддаль до повітового міста Гайсина — 66 верст, а до волосного містечка (Хащувате) −12 верст. Найближча поштова станція (куди адресується кореспонденція) — залізнична станція Гайворон, найближча земська станція -м. Хащувате- 12 верст. В селі діяла православна церква і церковно-парафіяльна школа.

У с. Струнькові, що належало Алозію Чарновському, налічувалось 173 двори і 960 жителів. В селі були православний храм, двокласне церковно-парафіяльне училище, поштово-телеграфне залізничне відділення, урядницький пункт, водяний млин і аптеки.

Ташлик Струньківський належав А.Чарновському. Дворів 213, жителів — 1116 чоловік. В селі знаходився винокурний (спиртовий) завод.

9 січня 1905 року розпочалась перша народна революція. Саме тоді у Петербурзі царські війська розстріляли мирну демонстрацію. На знак солідарності розпочались страйки у промислових центрах України. 18 жовтня 1905 року залізничники гайворонського вузла підтримали всеросійський жовтневий політичний страйк. Рух поїздів припинився. Страйкарі висунули вимогу, що приступлять до роботи лише тоді, коли буде скорочено робочий день і збільшено заробітну плату.

Гайворон — районний центр[ред.ред. код]

У 1932 році Україну було поділено на 7 областей (а в 1939 р. — на 15). Гайворон у 1933 році став центром Грушківського, а з 1935 р. — Гайворонського району. В складі Одеської області він перебував до 1954 року, коли був переданий до Кіровоградської області.

22 січня 1932 року вийшов перший номер районної газети «Шлях комуни». У Гайвороні також видавалися з 1 932 по 1 940 рік відомчі газети «Топка», «Сигнал політвідділу», «Правда залізничника».

Розвивалися промислові підприємства. У 1935–1938 рр. проведено реконструкцію залізничних майстерень, на базі яких створюється паровозоремонтний завод, який підпорядковується Міністерству шляхів сполучення. На завод почали надходити для проведення капітального ремонту вузькоколійні паровози з різних місць СРСР. У 1935 році споруджено вагонне депо, реконструйовано паровозне депо і державний млин, який за добу почав видавати 180 тонн борошна.

У 1936 році введено в дію маслозавод, кілька підприємств побутового обслуговування. У 1938 році на лівому березі Південного Бугу, де впадає річка Ташличка, кам'яний масив дослідили геологи «Союз-проекту» головного управління шосейних доріг і обрахували запаси мігматитів. Родовище було передане створеному підприємству для промислової розробки.

В 1936 р. розпочалося спорудження райветлікарні. З 1927 р. по 1965 р. головним ветлікарем працював Петро Михайлович Заболотний. Його багаторічна сумлінна праця відзначена орденом «Знак пошани» та присвоєнням звання заслуженого ветеринарного лікаря України.

Навчальні заклади[ред.ред. код]

Навчальні заклади міста:

  • 4 загальноосвітні школи (№ 1, 2, 3, 5);
  • Політехнічний коледж;
  • Аграрний технічний ліцей

Персоналії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела і посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.