Географічна карта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фізична карта світу
Глобус

Географічна карта, мапа — зображення у певному масштабі території земної поверхні на площині, виконане за допомогою умовних знаків із застосуванням географічної (картографічної) проекції. Вона показує розміщення, властивості і зв'язки різних природних і соціально-економічних об'єктів та явищ.

До основних картографічних творів відносять також глобуси — об'ємні кулеподібні моделі Землі з нанесеним на них картографічним зображенням, виконані в певному масштабі і атласи — систематизовані цілісні зібрання карт, створені за єдиною програмою.

За приклад карт із різним охопленням території можна взяти карти світу, карти півкуль, карти материків і океанів, карти країн, карти областей, районів, карти заповідників, міст тощо.

Історія[ред.ред. код]

Герефордська карта світу, близько 1300 року н. е.

Ератосфен Кіренський (близько 275-194 до н. е.) не тільки виміряв довжину земного меридіана (250 000 стадій) і обчислив радіус Землі (40 000 стадій), але й увів поняття «паралелі» та «меридіани», довільно наніс їх на укладену ним карту заселених земель — «ойкумену». Цією картою користувались 400 років — до кінця І століття. До наших днів дійшло 27 карт давньогрецького вченого Клавдія Птолемея (близько 90-160 н. е.) з еллінзованого єгипетського міста Александрія, які він додав до своєї наукової праці «Географія». Він описав методику укладання карт, перелічив близько 8 тис. назв різних об'єктів на відомій йому місцевості, в тому числі кілька сотень із географічними координатами, визначеними за Сонцем і зірками. Птолемей уперше використав сітку меридіанів і паралелей, яка мало чим відрізнялася від сучасної.

У середні віки Землю зображували у вигляді кола або прямокутника, у центрі яких розміщували важливі міста, святі місця[1], на крайньому сході — рай, а на заході — пекло. В VI столітті одну з таких мап створив візантійський чернець Козьма Індикоплов. Зображена ним система світу розповсюдилася в тодішній Європі. Середньовічні картографи Європи і арабських країн креслили карти таким чином, що схід розташовувався нагорі карти, а північ, відповідно, ліворуч[2]. Сам термін орієнтування походить від латинського слова (лат. oriens — схід). Цю традицію вони успадкували від давньогрецьких і давньоримських мореплавців, бо насправді, в морі набагато легше відшукати схід сонця, ніж північ.

Класифікація[ред.ред. код]

Приклад топографічної карти

За масштабом карти класифікують на:

  • великомасштабні — з масштабом від 1:5000 до 1:200000, загальногеографічні карти такого масштабу називають топографічними;
  • середньомасштабні — масштаб яких від 1:200000 до 1:1000000, загальногеографічні карти такого масштабу називають оглядово-топографічними;
  • дрібномасштабні карти — масштаб дрібніший від 1:1000000, загальногеографічні карти такого масштабу називають оглядовими.

Відмінні за масштабом карти мають різні точність і детальність зображення, ступінь генералізації і нерідко різне призначення.

За змістом виділяють дві великі групи карт — загальногеографічні і тематичні.

  • Загальногеографічні карти зображають всі географічні явища: рельєф, гідрографію, рослинно-ґрунтовий покрив, населені пункти, господарські об'єкти, комунікації, кордони і таке інше. Загальногеографічні великомасштабні карти, на яких зображені всі об'єкти, які є на місцевості, називаються топографічними. Середньомасштабні загальногеографічні карти — це оглядово-топографічні, а дрібномасштабні загальногеографічні карти — оглядові;
  • Другою групою є тематичні карти, що показують розміщення, взаємозв'язки і динаміку природних явищ, населення, економіки, соціальну сферу. Їх можна об'єднати у дві групи: карти природних явищ і карти суспільних явищ.
    • Карти природних явищ охоплюють всі компоненти природного середовища і їх комбінації. В цю групу входять карти геологічні, геофізичні, карти рельєфу земної поверхні і дна Світового океану, метеорологічні і кліматичні, ботанічні, океанографічні, гідрологічні, грунтові, карти фізико-географічних ландшафтів і фізико-географічного районування тощо.
    • Карти суспільних явищ включають карти населення, економічні, політичні, історичні, соціально-географічні. Кожен з згаданих підрозділів також може ділитись. Так, економічні карти охоплюють також карти промисловості (як загальні, так і галузеві), сільського господарства, рибної промисловості, транспорту і зв'язку тощо.

За призначенням карти поділяються на:

  • науково-довідкові (призначені для виконання за ними наукових досліджень і отримання максимально повної інформації);
  • культурно-освітні (призначені для популяризації знань, ідей), технічні (відображають об'єкти та умови, необхідні для вирішення якихось технічних завдань);
  • навчальні (використовуються в якості наочності для вивчення географії, історії, геології та інших дисциплін), туристичні та інші.

За охопленням території карти поділяються на:

  • Світові (карта земної кулі)
  • Океанів (карта всіх океанів)
  • Материкові (карта окремого материку «Африка»)
  • Країни (карта однієї країни «Україна»)

Створення карт[ред.ред. код]

Мапа Африки

Створення карт проводиться за допомогою картографічних проекцій — способу переходу від реальної, геометрично складної земної поверхні до площини карти. Для цього спочатку переходять до математично правильної фігури еліпса або кулі, а потім проектують зображення на площину за допомогою математичних залежностей. При цьому використовують різні допоміжні поверхні: циліндр, конус, площину.

  • Циліндричні проекції використовуються для карт світу — модель Землі ніби вміщують у циліндр і уявно проектують на його стінки земну поверхню. При розгортанні циліндра утворюється плоске зображення; меридіани і паралелі у цій проекції — прямі лінії, що проведені під кутом, лінія найменших спотворень — екватор.
  • Конічні проекції найчастіше використовуються для зображення Євразії, Азії, світу. Для цього один або декілька конусів насаджуються на модель Землі і на них переносять всі точки земної поверхні. Меридіани у такій проекції — прямі лінії, які виходять з однієї точки (полюса), а паралелі — дуги концентричних кіл.
  • Для зображення на картах окремих материків чи океанів використовують азимутальні проекції. При цьому на площину проектують поверхню материка. Точкою нульових спотворень є точка дотику площини до земної поверхні. Водночас периферійні частини карти мають в такій проекції максимальне спотворення. Паралелі у прямих азимутальних проекціях (точка дотику — полюси) зображаються концентричними колами, а меридіани — прямими (променями). У такій проекції складені карти Антарктиди, приполярних районів. У поперечно-азимутальній проекції (точка дотику — на екваторі) складена карта півкуль. У ній меридіани і паралелі — криві, за винятком екватора і середніх меридіанів півкуль. Для зображення окремих материків точки дотику вибирають у їх центрі (карти Африки, Австралії, Америки). В сучасних умовах картографічні проекції будуються також за допомогою математичних розрахунків без допоміжних поверхонь. Їх називають умовними.

Внаслідок кулястості Землі на мапах існує спотворення довжин, кутів, форм та площ. Вони є різних видів, а їх величина залежить від виду проекції, масштабу карти і охоплення території. Виявити на карті спотворення довжин вздовж меридіанів можна, порівнявши відрізки меридіанів між двома сусідніми паралелями. Якщо вони рівні, то спотворень немає.

Про спотворення відстаней на паралелі свідчить співвідношення довжин відрізків екватора і паралелі 60° широти між сусідніми меридіанами. Коли відсутні спотворення, то відрізок екватора рівно у два рази більший, ніж відрізок 60°-ої паралелі.

Про спотворення кутів, яке є характерним для більшості карт, можна зробити висновок у тому випадку, коли паралелі і меридіани не утворюють між собою прямих кутів.

Розрізнити спотворення форм можна порівнявши довжину і ширину якогось географічного об'єкта на карті і глобусі. Якщо співвідношення в обох випадках рівні, то спотворень форм немає. Ще простіше це зробити можна, порівнявши клітинки сітки на одній широті: коли вони однакові, то це свідчить про відсутність спотворень форм на даній географічній карті.

Якщо площі двох клітинок між сусідніми паралелями рівні, то з цього виходить, що на карті немає спотворення площ.

Залежно від призначення карт, для них підбирають такі проекції, на яких один із видів спотворень може бути відсутнім, або дуже незначним. За характером спотворень картографічні проекції поділяють на рівновеликі (немає спотворень площ), рівнокутні (немає спотворень кутів) і довільні (існують всі види спотворень).

Примітки[ред.ред. код]

  1. У XIII столітті на англійській карті світу, вміщеній у Псалтирі, у «центрі світу» розміщено Єрусалим — священне місто для християн.
  2. Орієнтування стародавніх карт.

Див. також[ред.ред. код]