Джордж Гамов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джордж Гамов
Gamov.JPG
Народився 20 лютого (4 березня) 1904(1904-03-04)
Одеса
Помер 9 серпня 1968(1968-08-09) (64 роки)
Громадянство США США
Відомий завдяки: теорія альфа-розпаду, Великого вибуху

Георгій (Джордж) Га́мов (*20 лютого (4 березня) 1904(19040304), Одеса — † 9 серпня 1968) — американський фізик-теоретик, космолог українсько-російського походження. Побудував теорію альфа-розпаду через тунелювання, працював в області радіоактивного розпаду атомних ядер, ядерного синтезу в надрах зірок, теорією Великого вибуху, походження елементів і над проблемами генетики. Втікач з СРСР. Світове визнання Г.Гамов одержав за розробку теорії Великого вибуху тобто походження Всесвіту, розрахунок генетичного коду, відкриття способів передачі спадкової інформації. Як фізик вивів формулу, що започаткувала теоретичне обґрунтування альфа-розпаду атомного ядра. Г.Гамов — автор теорії утворення хімічних елементів, згідно з якою вся речовина первісно складалася з нейтронів.

Біографія[ред.ред. код]

Походження та юність (1904–1921)[ред.ред. код]

Георгій Гамов народився в Одесі 4 березня 1904 в учительській родині. Батько, Антон Михайлович Гамов, викладав російську мову та літературу в приватній гімназії, мав ранг статський радник (ранг відповідав військовому званню генерал-майора) — серед його учнів був один з майбутніх вождів більшовицької революції Л. Троцький. Мати, Олександра Арсеніївна Лебединцева, донька митрополита, рано померла. Як по батьківській, так і по материнській лінії Гамов походив з відомих в Україні сімей. Рід Лебединцевих сходить до нащадків запорізьких козаків. Значна кількість чоловіків Лебединцевих були священиками, займаючи високі посади в церковній ієрархії. Також родичами по материнській лінії були відомий математик К. Ф. Лебединцев, автор низки підручників з алгебри початку XX століття, і народоволець Всеволод Лебединцев (двоюрідний брат Гамова), якого було страчено за спробу замаху на міністра юстиції Івана Щегловітова. З боку батька більшість предків Гамова були військовими, його дід займав пост коменданта Кишинева.

Батько заохочував захоплення Гамова науками, фізикою, астрономією, біологією, подарував мікроскоп і телескоп.

Навчання в університеті (1921—1927)[ред.ред. код]

Навчався в Одеському (тоді Новоросійському) та Петроградському університетах.

У 1921 році вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Новоросійського (Одеського) університету, де його викладачами були фізик Микола Кастерін і математик Веніамін Каган. Одночасно Гамов підробляв обчислювачем в Одеській астрономічній обсерваторії.

Але вже 1922 року незадоволений рівнем викладання в Одеському університеті Гамов перевівся в Петроградський університет, де читав лекції професор Олександр Фрідман — автор виведеної з теорії відносності теорії «нестаціонарного (розширеного) Всесвіту», що зацікавило юного одесита. Серед його однокурсників було багато відомих в майбутньому фізиків: Лев Ландау, Дмитро Іваненко, Матвій Бронштейн, Віктор Абранцумян. З ними разом Гамов створив неформальну групу під назвою «джаз-банд» або «Джо-банд», що мав гасло «Не бути знаменитим — некрасиво», видавали журнал «Покидьки фізики».

Під час навчання в університеті працював співробітником Метеорологічної станції Державного лісового університету (1922–1923), завідувачем польової метеорологічної обсерваторії Артилерійської школи (1923–1924), позаштатним співробітником Державного оптичного інституту (1924–1925). За його участі було розроблено метод оцінки якості скла

У цей же час публікує свої перші наукові статті з теоретичної фізики.

Стажування за кордоном (1928-1931)[ред.ред. код]

У 1928 році Гамова посилають на стажування в Геттінгенський університет (Німеччина) — провідний центр розвитку квантової механіки (одержував стипендію Рокфеллера). Тут він написав свою першу визначну дослідницьку працю про потенціальний бар'єр атомних ядер (тунельний ефект). Молодий дослідник не згодився з висновками Ернеста Резерфорда щодо розсіювання альфа-частинок в урані. Виведена Гамовим формула описувала можливість хвиле-механічного проникнення. Це відкриття стало початком теоретичного обґрунтування альфа-розпаду ядер і зробило вченого світовою знаменитістю. Про успіхи Гамова навіть писала центральна комуністична газета "Правда".

Повертаючись із закордонного відрядження, Гамов у Копенгагені зустрівся з Нільсом Бором, який добився надання вченому Карлсберзької стипендії Королівської академії наук Данії. Так Гамов затримався за кордоном. Він побував в Англії у Кавендишській лабораторії Кембриджського університету у Ернста Резерфорда. 1930 — у Данії, де завершив дослідження, що лягли в основу його майбутньої доповіді на І-му Міжнародному науковому конгресі з атомного ядра в Римі у жовтні 1931 року, куди його запросили, зокрема, Марія Кюрі, Енріко Фермі, Вольфганг Паулі. Але повернувшись в СРСР, вчений не одержав дозволу на поїздку на конгрес, проте його доповідь була зачитана на високому науковому зібранні й включена в збірник матеріалів конгресу.

Останні роки в СРСР (1931-1933)[ред.ред. код]

Окрилені першими успіхами, Гамов, Ландау та їхні прихильники рішуче заявляли про безперспективність сучасного їм покоління науковців і вимагали створення нового інституту теоретичної фізики під їхнім керівництвом. Зрозуміло, що до протесту молодих ніхто не прислухався (хоча нині існує пропонований інститут і він носить ім'я одного з «протестантів» — Лева Ландау). Ландау переїхав до Харкова, а Гамова захопили інші плани.

У березні 1932 Гамов за пропозицією Володимира Вернадського був обраний членом-кореспондентом Академії наук СРСР (став наймолодшим в історії академії член-кором; після вимушеної еміграції з СРСР вчений був позбавлений цього наукового звання). Гамов розумів, що перспектив для реалізації своїх наукових проектів в умовах заполітизованої й забюрократизованої радянської науки у нього немає. Молодий вчений почав шукати способів емігрувати з СРСР. Відпочиваючи в Криму, подружжя Гамових спробувало допливти до турецьких берегів на звичайному човні. На щастя, море повернуло їх на батьківщину. Тоді Гамов вирішив добиватися дозволу на наукове закордонне відрядження. За посередництва М.Бухаріна він потрапив на прийом до Голови Раднаркому В.Молотова. Вчений прохав надати йому статус, який мав Петро Капіца — радянський фізик, який працював у Великобританії. Але йому було відмовлено.

Еміграція (1934-1968)[ред.ред. код]

1934 рік став переломним в житті видатного вченого — будучи разом з дружиною у відрядженні в Брюселі на Сольвеєвському конгресі, він відмовився повертатися до Радянського Союзу, за що був викреслений зі списків членів-кореспондентів АН СРСР (відновлений лише 1990, посмертно). Фактично Г.Гамов відкрив вікно у вільний світ для багатьох радянських вчених, які вслід за ним проникали за «залізну завісу» з СРСР (до речі, П.Капіца після цього випадку теж став «невиїзним»). Радянська наука надовго потрапила в зону ізоляції від світової.

Г.Гамов емігрував до США, став професором Університету імені Вашингтона у Вашингтоні (до 1956), а потім — університету штату Колорадо. Спільно з Е.Теллером — «батьком» американської водневої бомби, вчений узагальнив теорію ще одного виду радіоактивності — бета-розпаду. До роботи над американським атомним проектом Г.Гамова не залучили, а над водневим проектом він працював, починаючи від 1949 року (побував на атолі Бікіні — атомному полігоні США). До речі, в Е.Теллерові Г.Гамов знайшов палку підтримку свого рішення не повертатися в СРСР. Е. Теллер — угорець, який на власні очі бачив криваві події, що супроводжували комуністичний заколот в Угорщині 1919 року й на все життя став запеклим антикомуністом.

Колишній одесит заклав основи американської астрофізики та космології. Вченого зацікавив зв'язок між ядерними процесами та космологією. У 1937–1940 роках він вибудував першу послідовну теорію еволюції зірок з термоядерним джерелом енергії. 1942 — разом з Е.Теллером запропонував теорію будови червоних гігантів. 1946-48 — розробив теорію утворення хімічних елементів шляхом послідовного нейтронного захоплення та модель «гарячого Всесвіту» (теорію Великого Вибуху). Наукові передбачення Г.Гамова були підтверджені експериментами американських дослідників А.Пензіаса та Р.Вільсона, котрі 1978 стали Нобелівськими лауреатами.

1954 — наукові інтереси вченого перемістилися в галузь біології. Його гіпотеза (концепція генетичного коду) була підтверджена подальшим розвитком молекулярної генетики. 1968 — американські вчені Р.Холлі, Х.Коран та М.Ніренберг одержали Нобелівську премію за розшифровку генетичного коду, «підказану» Г.Гамовим. Цікаво, що Г.Гамов був автором трьох видатних відкриттів, продовжувачі розробки яких стали лауреатами премій Нобеля.

Г.Гамов — автор багатьох визнаних світовою читацькою аудиторією науково-популярних книг, зокрема «Містер Томпкінс у Країні Чудес» (1939), трилогії «Народження й смерть Сонця» (1949), «Біографія Землі» (1941), «Народження Всесвіту» (1952), «Раз, два, три… нескінечність» (1947), «Тридцять років, що сколихнули фізику» (1966), «Моя світова лінія: неофіційна біографія» (1970).

Г.Гамов був членом Академії мистецтв та наук США, Міжнародного астрономічного союзу, Американського фізичного товариства, почесним доктором багатьох університетів світу.

Серед нагород Г.Гамова, зокрема, премія Калінга — найпрестижніша у світі відзнака за популяризацію науки, яку присуджує ЮНЕСКО.

Є версія, що вчений разом зі своїм другом Станіславом Уламом (народженим у Львові, випускником Львівської політехніки) передав СРСР секрет американської водневої бомби[джерело не вказано 514  днів]

Науковий внесок[ред.ред. код]

Основні праці Гамова присвячені квантовій механіці, атомній та ядерній фізиці, астрофізиці, космології, біології, історії фізики. Незалежно від Рональда Герні та Едварда Кондона застосував у 1928 році квантову механіку для пояснення альфа-розпаду, показав, що частинки навіть з невеликою енергією можуть проникати через потенціальний бар'єр, побудував модель прямокутної потенціальної ями (1928). У результаті виникло уявлення про тунельний ефект. Сформулював уявлення про рівні ексергії в ядрі та показав, що ефективнішими «ядерними снарядами» є протони. Разом із Едвардом Теллером встановив у 1936 році правила відбору в теорії бета-розпаду.

Значних успіхів досяг в астрофізиці та космології. Широко використовував для інтерпретації зоряної еволюції ядерну фізику. Першим почав розраховувати моделі зірок з термоядерними джерелами енергії, досліджував еволюційні треки зірок, запропонував у 1942 році модель оболонки червоного гіганта, досліджував роль нейтрино при спалахах нових та наднових зірок. В 1946-48 роках розробив теорію утворення хімічних елементів шляхом послідовного нейтронного захвату та модель гарячого Всесвіту, в рамках якої передбачив реліктове випромінювання і оцінив у 1956 році його температуру в 6 К. Ця модель була підтверджена в 1965 році експериментальним відкриттям реліктового випромінювання. Запропонував механізм зоряного колапсу. Гамову належить перша чітка постановка проблеми генетичного коду.

Він є автором багатьох науково-популярних книг («Створення Всесвіту», «Зірка, названа Сонцем», «Квантова механіка», «Тяжіння», «Біографія фізики», та ін.).

Бібліографія[ред.ред. код]

Книги[ред.ред. код]

Гамов є автором декількох десятків наукових та науково-популярних книг (див. його повну бібліографію (англ.)), серед яких:

  • Г. А. Гамов. Строение атомного ядра и радиоактивность. — М.; Л., 1932.
  • Дж. Гамов. Рождение и смерть Солнца (The Birth and Death of the Sun). — Viking Press, 1940.
  • Дж. Гамов. Биография Земли (Biography of the Earth). — Viking Press, 1941.
  • Дж. Гамов. Раз, два, три… бесконечность (One, Two, Three… Infinity). — Viking Press, 1947.
  • Дж. Гамов. Создание Вселенной (The Creation of the Universe). — Viking Press, 1952.
  • Дж. Гамов. Тридцать лет, которые потрясли физику (Thirty Years that Shook Physics). — Doubleday & Co., 1966.
  • Дж. Гамов. Моя мировая линия: неформальная автобиография. — М.: Наука, 1994. (My World Line:An Informal Autobiography. Viking Press, 1970). Уривок опубліковано в журналі «Химия и жизнь» (1989, № 5).
  • Г. Гамов. Приключения мистера Томпкинса. — Ижевск: РХД, Удмуртский университет, 1999.[1]
  • Г. Гамов, М. Ичас. Мистер Томкинс внутри самого себя: приключения в новой биологии. — Ижевск: РХД, Удмуртский университет, 1999. (Mr. Tompkins Inside Himself. Viking Press, 1967).
  • Г. Гамов, М. Стерн. Математические головоломки. — Ижевск: РХД, 2001. (Puzzle-Math. Viking Press, 1958).

Статті[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. До книги увійшли такі твори: «Мистер Томпкинс в Стране Чудес» (Cambridge University Press, 1939) та «Мистер Томпкинс исследует атом» (Cambridge University Press, 1944).

Література[ред.ред. код]

  • Гамов Г. А. Строение атомного ядра и радиоактивность.-М.:Л.,1932.
  • Храмов Ю. А. Физики. Биографический справочник. М.:Наука,1983.,стр. 96.
  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

Посилання[ред.ред. код]