Підгородне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Підгородне
Подгородное герб.png Pidgorodne prapor.png
Герб Прапор
Підгородне
Розташування міста Підгородне
Підгородне
Розташування міста Підгородне
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Дніпропетровська область Дніпропетровська область
Район/міськрада Дніпропетровський район
Рада Підгородненська міська рада
Код КОАТУУ 1221411000
Засноване 17 століття
Статус міста з 1981 року
Населення 19 322 (01.01.2011)[1]
Агломерація Дніпровська агломерація
Площа 35,5 км²
Густота населення 500 осіб/км²
Поштові індекси 52001-52004
Телефонний код +380-562(2)
Координати 48°34′30″ пн. ш. 35°06′08″ сх. д. / 48.57500° пн. ш. 35.10222° сх. д. / 48.57500; 35.10222Координати: 48°34′30″ пн. ш. 35°06′08″ сх. д. / 48.57500° пн. ш. 35.10222° сх. д. / 48.57500; 35.10222
Висота над рівнем моря 56 м
Водойма Кільчень, Самара
День міста 25 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Підгородна
До обл./респ. центру
 - фізична 12 км
 - залізницею 22 км
 - автошляхами 17 км
До Києва
 - фізична 405 км
 - залізницею 552 км
 - автошляхами 455 км
Міська влада
Адреса м. Підгородне, вул. Центральна, 46, 712-90-77
Міський голова Дудка Петро Федорович

Підгоро́дне — місто районного значення у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області. Населення за переписом 2001 року становить 17 778 осіб.

Є адміністративним центром Підгородненської міської ради, до якої, крім того, входить село Перемога.

Географія та розташування[ред.ред. код]

Річка Кільчень

Місто Підгородне розташоване у центральній частині області на берегах річки Кільчень біля її впадіння у річку Самара. Географічна зона — Придніпровська низовина. Висота над рівнем моря у місті — 55-60 метрів.

Підгородне є північним передмістям Дніпропетровська. На відстані 10 кілометрів на північ розташоване інше велике місто області — Новомосковськ.

Підгородненській міській раді підпорядковане також село Перемога.

Історія[ред.ред. код]

Свято-Іоанно-Богословська церква

В місцевості, де розташоване Підгородне, на березі Кільчені були виявлені кургани епохи мідібронзи, які відносяться до трипільської культури, а також скіфів, сарматів і кочівників 1114 століть. Розкопки проводились I. Ковальовою у 1973 році.

Перші відомі поселення виникли на території сучасного Підгородного на початку 17 століття. Спершу тут були зимівники козаків та військової старшини із запорізького містечка Стара Самара[2]. У 1688 році після спорудження Богородицької (Усть-Самарської) фортеці для захисту від татарських нападів сюди із Старої Самари переселилося багато козаків[3].

За Прутською угодою 1711 року, Усть-Самарська фортеця була зруйнована і російські війська відступили за річку Оріль. До 1735 року ці землі були під владою Кримського ханства, а тоді знову перейшли до Російської імперії.

Після зруйнування 1775 року Запорізької Січі цю місцевість знову заселили запорожці.

У 1776 році, при впадінні річки Кільчень в річку Самару, за розпорядженням Азовської губернської Канцелярії, було засноване місто Катеринослав (так званий Катеринослав І або Кільченський).

У 1778 році запорозькі хутори, були об'єднані у державну військову слободу Підгородну. Назва була пов'язана із розташуванням поблизу губернського міста Катеринослава — «під го́родом». Населення слободи у 1782 році становило 896 осіб.

У 1784 році через несприятливі кліматичні умови й часті хвороби, за наказом Катерини ІІ Катеринослав перенесли на правий, більш високий та сухий берег Дніпра, а Катеринослав І переіменували у Новомосковськ — центр Новомосковського повіту. Це сповільнило розвиток Підгородного, яке мало бути частиною Катеринославу Кільченського.

Козацьке населення слободи було включене до Катеринославського козацького війська, після його ліквідації у 1796 році військових жителів Підгородного переселили на Кубань, а решта отримали статус державних селян.

За переписом 1826 року в Підгородному налічувалось 180 дворів з населенням 1 044 жителі.

У 1856 році прокладено перше у Катеринославській губернії кам'яне шосе довжиною 9 верст між Катеринославом і Підгородним.

У 1886 році Підгородне було центром Підгороднянської волості Новомосковського повіту з 3328 мешканцями, 543 дворами. Тут було волосне правління, православна церква, єврейський молитовний будинок, школа, пошта (поштова станція), 3 готелі, 4 магазини (лавки), ярмарок, базар по середах і п'ятницях.

ХХ століття[ред.ред. код]

Напередодні Першої світової війни в Підгородному налічувалось 1 170 дворів і 7 831 житель[4].

Під час Першої світової війни і революційних подій 19171920 років Підгородне захоплювали військові частини Червоної Армії, німецько-австрійські війська, частини білогвардійської армії генерала Денікіна. На початку 1920 року у селі встановлено радянську владу.

До Підгородного було включено територію німецької менонітської колонії Кронсгартен, яку жителі покинули перед приходом до влади більшовиків.

За адміністративним поділом УРСР 1923–1932 років село Підгородне входило до складу Новомосковського району Катеринославської (згодом — Дніпропетровської) округи. У 1938 році увійшло до складу новоутвореного Дніпропетровського району. Тоді ж Підгородному було надано статус селища міського типу.

Протягом 2030-х років під час колективізації у Підгородному створювались колгоспи. На 1940 рік у селищі їх було 5, найбільший з яких ім. Ульянова. Селище було електрифіковане і радіофіковане. Тут був клуб, 6 магазинів, амбулаторія.

У 1930 році в Підгородному було побудовано аеродром, який до 1951 року був основним аеропортом Дніпропетровська[5].

Під час німецько-радянської війни село було окуповане німецькими військами з серпня 1941 по вересень 1943 року.

Після війни відбулося об'єднання колгоспів та реорганізація у радгосп «Підгородний», головним завданням якого було забезпечення овочами сусіднього Дніпропетровська.

Головою Підгородненської селищної ради з 1937–1941 і 1944–1969 роках була Явдоха Василівна Таран.

У 1981 році Підгородному надано статус міста.

У 1987 році південно-західний житловий масив міста Підгородне виділений в окремий населений пункт і названий селищем Ювілейне, яке стало адміністративним центром Дніпропетровського району[6].

За переписом 1989 року у Підгородному мешкало приблизно 19500 осіб.

Сучасність[ред.ред. код]

Промисловість і господарство[ред.ред. код]

Найвідоміше підприємство міста — ЗАТ «Ерлан», виробник безалкогольних напоїв під торговою маркою Біола.

Також працює багато підприємств торгівлі, сфери побуту, дрібних виробничих фірм, селянських фермерських господарств.

Освіта, медицина, культура[ред.ред. код]

У Підгородному є чотири загальноосвітні школи, міська лікарня, два дошкільних навчальних заклади, районний будинок культури, історико-краєзнавчий музей.

Кобзарство[ред.ред. код]

Яскравою сторінкою культури м. Підгородне є кобзарство. В козацькому краї бандурист завжди був носієм живої історії народу, оспіваної в народних піснях. Носіями такої історії в Підгородному були кобзарі Іван Ляшенко (Старченко), Іван Савович Бут, Олексій Семенович Коваль, Олександр Ананійович Солодкий, Василь Никифорович Чумак, Григорій Мартинович Паленко, Іван Опанасович Скотаренко.

І.С. Бут, О.С. Коваль, О.О.Солодкий самі майстрували бандури. В часи перебудови Іван Скотаренко та Леся Коваль були делегатами установчого та першого з'їздів кобзарів України. Їх прийняли в Спілку кобзарів України.

Транспорт[ред.ред. код]

Існує транспортне сполучення приміським транспортом із Дніпропетровськом.

Через Підгородне проходять автошляхи М04, М18, Т 04 10 і дві гілки Придніпровської залізниці. Дві залізничні станції Підгородна і Березанівка.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Памятник Великому Кобзарю
  • Поблизу міста в долині Кільчені та її схилах у 1974 році створено ландшафтний заказник загальнодержавного значення — «Кільченський», площею 100 га. Також неподалік знаходиться ландшафтний заказник місцевого значення Отченашкові наділи.
  • В Підгородному діють три православні церкви. Окрасою і святинею міста є новозбудована Свято-Іоано-Богословська церква.
  • Народний історико-краєзнавчий музей ім. О.С.Коваля. В даний час в музеї налічується більше 2000 експонатів. Розміщені вони у трьох залах.

Персоналії[ред.ред. код]

Відомі уродженці Підгородного:

Поезія[ред.ред. код]

Підгородньому присвяченно багато творчіх робіт, серед яких можна виділити вірш молодої поетеси з Підгородного Ліни Зеленської.

Серцю найдорожче, наймиліше,

Невеличке місто під горою,

Ти для мене в світі найсвітліше,

Таке рідне і близьке до болю.

Тут я вперше напилась блакиті,

Тут, де жайворонка пісня ллється,

Тільки в Підгородному щомиті,

Все мені співає і сміється.

Нелегка судилась тобі доля:

Скільки літ боролись козаки,

Щоб на цій землі розквітла воля,-

Маки з крові сяють крізь віки.

І не згасне полум'я надії,

Що в серцях народу пломенить,

Рідне Підгородне, щиро вірю:

В злагоді і щасті будем жить!

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии, вып. 1, 1880, стор. 411, 412
  3. Е. И. Дружинина. Северное Причерноморье в 1775–1880 гг., с. 178.
  4. Вся Екатеринославская губерния, 1914 г. — стор. 248
  5. История Днепропетровского аэропорта (рос.)
  6. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 24.02.1987

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.