Нікополь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нікополь
Nikopol city gerb.png Nikopol city prapor.png
Герб Нікополя Прапор Нікополя
Будівля Нікопольської міської ради
Будівля Нікопольської міської ради
Нікополь
Розташування Нікополя на карті України
Розташування Нікополя на карті України
Нікополь
Розташування міста Нікополь
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Дніпропетровська область Дніпропетровська область
Район/міськрада
Рада Нікопольська міська рада
Код КОАТУУ 1211600000
Засноване 1639
Перша згадка 1624
Статус міста з статус міста отримало у 1915 р. року
Населення 117 857 (01.01.2014)[1]
Агломерація Нікопольська агломерація
Площа 50 км²
Густота населення 2357 осіб/км²
Поштові індекси 53200—53239
Телефонний код +380-5662, 566
Координати 47°34′38″ пн. ш. 34°21′27″ сх. д. / 47.57722° пн. ш. 34.35750° сх. д. / 47.57722; 34.35750Координати: 47°34′38″ пн. ш. 34°21′27″ сх. д. / 47.57722° пн. ш. 34.35750° сх. д. / 47.57722; 34.35750
Висота над рівнем моря 13 - 78 м
Водойма р. Дніпро, Каховське водосховище
Міста-побратими Грузія Чіатура
Чорногорія Котор
Румунія Зімніча[2]
США Толідо
Відстань
Найближча залізнична станція Нікополь
До обл./респ. центру
 - фізична 108 км
 - автошляхами 122 км
До Києва
 - фізична 421 км
 - залізницею 546 км
 - автошляхами 512 км
Міська влада
Адреса м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 3, 5-04-76
Веб-сторінка Офіційний сайт Нікопольської міської ради
Міський голова в. о. м. г. Фісак

Ні́кополь (Никипіль, Нікопіль, Микитино) — місто обласного підпорядкування у Дніпропетровській області. Адміністративний центр Нікопольського району. Четверте за чисельністю населення місто області, центр Нікопольського марганцевого басейну, в місті працюють два підприємства металургійної та декілька машинобудівної промисловості.

Розташування, рельєф, клімат[ред.ред. код]

Нікополь розташований у південній частині області на правому березі Каховського водосховища. Відстань до крупних промислових міст становить 65 кілометрів до Запоріжжя, 80 кілометрів до Кривого Рогу і 120 кілометрів до Дніпропетровська.

Клімат міста помірно-континентальний із посушливим літом та малосніжною зимою. Середньорічна температура повітря — 9,2 °C. Суттєво впливає на клімат міста Каховське водосховище, створюючи додатковий тепловий ефект[3].

Фізико-географічна зона — Причорноморська низовина. Висота над рівнем моря в місті коливається від 13 до 78 метрів.

Історія[ред.ред. код]

Заселення території, де розташоване зараз сучасне місто Нікополь, за результатами археологічних досліджень відноситься до часів неоліту, доби міді-бронзи, скіфо-сарматського періоду. Вона була зручна для заселення внаслідок перетину саме тут торгового водного (по Дніпру) та сухопутного шляхів, зокрема відомого в VIXIII ст. «із варяг у греки» та Соляного з Криму. Тривалий час (із IV по XIV ст.) цей край входив до складу володінь різних кочових народів — гунів, аварів, болгар, хозар, угрів, печенігів, половців, ногаїв. Це була південна точка улуса Мамая.

Пам'ятник Б. Хмельницькому на місці Микитиного Рогу. Проект належить українському скульптору Івану Кавалерідзе, встановлений у 1954 р.

Період запорозького козацтва[ред.ред. код]

У кінці 15 століття землі за Дніпровськими порогами починають освоювати українські козаки. Наприкинці 16 століття на місці сучасного Нікополя існувала козацька переправа через Дніпро — Микитин Ріг. Сама назва Микитин Ріг відноситься до часів готської держави. Саме в цих місцях загинув великомученик Микита, готський воїн. Зараз він є святим покровителем Нікополя. Перше документальне свідчення про цю переправу, є у щоденнику посла німецького імператора Еріха Лясоти, який побував у Запорізькій Січі 1594 року[4].

З 1639 по 1652 рік у районі Микитиного Рога (в парку Перемоги, центр сучасного міста)) була розташована Січ, яку називають Микитинською або ще Першою чи Старою. Саме сюди 1647 року, рятуючись втечею від переслідувань польської влади, прибув Богдан Хмельницький. Під його керівництвом у січні 1648 року козаки розгромили польський гарнізон, який стояв на Січі. Тут же Хмельницького, на початку лютого, було обрано гетьманом України.

У джерелах 1652 року згадується невелике поселення Микитине, розташоване в цій же місцевості. За умовами Андрусівського договору у Микитиному козаки, що їздили за сіллю в Крим, мали переправлятись через Дніпро. З цього часу в документах поселення згадується під назвою Микитинський Перевіз. Січ звідси була перенесена на острів Чортомлик у 1652 року.

1764 року російський уряд прийняв рішення про будівництво у цій місцевості пристані з фортецею. 1779 року розпочалося будівництво фортеці, якій було дано назву Слов'янськ. За наказом новоросійського губернатора Г. Потьомкіна разом з фортецею мали побудувати і місто Слов'янськ, майбутній центр губернії. Але ні фортеці, ні міста так і не було збудовано. 1782 року поселення було перейменоване на Нікополь[5] (грец. місто Микити). На той час у ньому налічувалось 200 будинків, головним чином це були запорозькі козаки, які переселилися до містечка після зруйнування Нової Січі.[6].

Мешканці Нікополя займалися в основному торгівлею, землеробством і рибальством. В описі до атласу Новоросійської губернії за 1798 рік зазначено, що у казенному містечку Нікополі було три водяні млини, 21 вітряк. Через містечко проходив чумацький шлях, яким возили сіль з Криму.

У першій половині 19 століття Нікополь починає розвиватись як торгово-ремісниче містечко. Важливу роль у цьому відігравала Нікопольська пристань. Щороку тут відбувалося 4 ярмарки. Першим заводом у 1832 р. став цегляний. 1836 року було засновано матроський цех, який займався перевезення товарів водними шляхами. А з 1853 року почалося регулярне судноплавство з Нікополя до Одеси.

Станом на 1886 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Нікопольської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії, мешкало 6570 осіб, налічувалось 1251 дворове господарство, існували 2 школи, салотопний завод, 2 цегельних заводи й 2 лавки[7].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 17097 осіб (8276 чоловічої статі та 8821 — жіночої), з яких 13432 — православної віри, 3284 — іудейської[8].

Промисловий розвиток міста[ред.ред. код]

Загальний вигляд міста на поч. ХХ ст.
Вулиця Єкатеринославська, нині Микитинська, кін. XIX ст.

В середині 19 століття у Нікополі з'явилися перші промислові підприємства — салотопні, цегельні, тютюнові. Населення поступово відходить від сільського господарства. На розвиток Нікополя мали великий вплив початок видобування марганцевої руди у басейні з 1886 року та введення в експлуатацію залізниці Кривий Ріг—Нікополь—Олександрівськ у 1903 році, у 1905 р. було збудовано вокзал. З початком видобування руди були засновані чавуно-ливарний і механічний завод Худякова (згодом завод «Більшовик»), який виготовляв дрібне обладнання для гірничої промисловості. 1895 року почав діяти ще один механічний завод Каршевських. Крім цих підприємств на 1896 рік у Нікополі діяло ще понад 20 невеликих заводів (цегельно-черепичний, олійницький, миловарний, пивоварний та ін.), на яких працювало близько 300 робітників. Також у місті було 154 ремісничі майстерні.

Розвиток промисловості і торгівлі сприяв зростанню чисельності населення. 1867 року у Нікополі проживало 7 650 мешканців, а у 1896 — вже 19 472. В місті налічувалося 2763 житлові будинки, 101 вулиця і 7 провулків. Тривалий час у місті не було жодного медичного закладу, 1896 року було відкрито лікарню на 25 ліжок.

Перший навчальний заклад — парафіяльне училище — відкрили 1808 року. 1838 року воно перетворене на морське парафіяльне училище.

ХХ століття[ред.ред. код]

Напередодні Першої світової війни у Нікополі проживало 26 тисяч мешканців. Кількість будинків становила 2692, в місті діяло 2 лікарні і 14 навчальних закладів. Була бібліотека, кінотеатр і громадський сад.

Під час подій в ході Першої світової війни і громадянської війни у Нікополі неодноразово змінювалась влада. Після жовтневого перевороту 1917 року в Нікополі в січні 1918 року створюються органи влади під керівництвом партії більшовиків. За Берестейською угодою влада УНР дозволила увійти на свою території німецько-австрійським військам і у квітні 1918 року австрійці зайняли Нікополь. З листопада 1918 року внаслідок революції у Німеччини австрійці покинули місто і владу захопили більшовики. У червні 1919 р. в місті відбулося народне повстання (Троїцьке) проти комуністичної влади, яке було потоплено у крові угорцями і китайцями. У серпні 1919 року Нікополь окупували війська Добровольчої армії під командуванням генерала Денікіна. Але у вересні в місто увійшла Українська народно-повстанська армія Нестора Івановича Махно. До січня 1920 р. Нікополь був центром анархістської республіки. В січні 1920 року знову захоплений Червоною Армією і встановлено радянську владу. У жовтні того ж року до міста підійшли війська під командуванням П. Врангеля і на декілька днів захопили місто. Біля с. Шолохове відбувся найбільший кінний бій Громадянської війни між 2-ю Кінною армією і кінним корпусом генерала Бабієва. Білі програли і 18 жовтня з Нікополя їх витіснили війська більшовиків.

Після входження до складу УРСР 1921 року Нікополь став центром однойменного повіту, з 1923 року — райцентром у складі Криворізької округи. Голодомор 1921–1922 рр. уніс життя тисяч нікопольцев, фіксувалися випадки людожерства. лише допомога американської благодійної організації АРА допомогло вижити нікопольцям. На 1 січня 1925 року в місті проживало 9 955 жителів.

Будівля міськради, 1934

У 1932 р. в Нікополі розпочалось масштабне будівництво Південнотрубного заводу. на його будівництві люди рятувалися від голодної смерті. але все одно у місті померло більш 2 тисяч чоловік.. У квітні 1935 року почав діяти Нікопольський південнотрубний завод, який згодом став одним з найбільших виробників прокатних труб в СРСР. Значно розширили виробництво інші 23 промислових підприємства. У 1937 році Нікополю був наданий статус міста обласного підпорядкування. До 1941 року чисельність населення зросла до 70 тисяч.

Під час Німецько-радянської війни Нікополь був окупований німецькими військами з 17 серпня 1941 року. 8 лютого 1944 року в ході Нікопольсько—Криворізької операції звільнений від окупації.

Чорно-біле фото вигляду центральної частини міста в 1980 році

У 5080-ті роки Нікополь став центром промислового вузла, основу якого становили підприємства металургії — Південнотрубний завод та завод феросплавів1966 року), машинобудування — заводи кранобудівний, легкої та харчової промисловості, будматеріалів. Місто нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Сучасна історія[ред.ред. код]

Влітку, 2014-ґо року згоріла архітектурна історична цінність міста — перша пошта міста[1].

25 жовтня 2014 року у місті було завалено пам'ятник Леніну.[9][10]

Таблиця зміни чисельності населення[ред.ред. код]

Графічне зображення росту населення м. Нікополь згідно з переписами населення
Статистична динаміка росту населення м. Нікополь


Зірочками позначені дані переписів населення, без зірочок — відомості Державного комітету статистики України станом на 1 січня відповідного року.

Таблиця зміни чисельності населення
1897* 1939* 1959* 1970* 1979* 1989*
21 282 57 800 82 992 124 949 145 654 157 608
2001* 2007 2008 2009 2010 2011
136 280 129 207 127 532 125 599 123 748 121 784

Економіка[ред.ред. код]

Економічну основу міста складають: ЗАТ «Нікопольський завод феросплавів» (основний виробник в Україні агломерату, флюсів, феросплавів), ЗАТ «Нікопольський Південнотрубний завод» із системою закритих акціонерних товариств «Ют. і Ст.», «Нікопольський завод нержавіючих труб», «Нікотьюб», «Труболіт» (асортимент труб), ВАТ «Нікра» (запчастини для сільськогосподарської техніки, крани), ВАТ «Нікопольський завод трубопровідної арматури» (засувки для трубопроводів), ВАТ «Нікопольський прядильно-нитковий комбінат» (нитки, пряжа), ЗАТ «Рибокомбінат» (рибопродукти), ВАТ «Пивзавод» (напої), ВАТ «Механік» (товари широкого вжитку), ВАТ «Хлібокомбінат» (хлібопродукти), ЗАТ «Надія» (швейні вироби) та інші.

Промисловість[ред.ред. код]

Промислові підприємства є основними наповнювачем міського бюджету, на долю яких припадає понад половина від загального обсягу надходжень. Загальний обсяг реалізованої продукції по місту склав: за 2007 рік — 8818 млн грн., за 2008 рік — 11986,8 млн грн.

Основною складовою промисловості міста є металургія і обробка металів. На їх долю припадає 95,6% від загального обсягу виробництва промислової продукції міста. На промислових підприємствах Нікополя працюють понад 19 тисяч осіб, або 45% від загальної кількості працюючих (42 тис.)[11].

На відстані 3 км на північ від міста розташований Нікопольський завод феросплавів (НЗФ), найбільший у Європі та другий за розмірами у світі (за іншими даними — найбільший у світі)[12])

Транспорт та зв'язок[ред.ред. код]

Електровоз ЧС2-470 на станції «Нікополь»

Нікополь має річковий порт, залізничну станцію на магістралі АпостоловеЗапоріжжя. Через місто проходить автомобільна дорога національного значення Н23 (КіровоградЗапоріжжя). Відстань до облцентру становить 122 км і проходить автошляхом Н08, який згодом переходить в Т 0809.

Нікополь має всі сучасні види зв'язку, є телевізійний ретранслятор, телеграф, міжміська телефонна станція, радіовузол, виходять 6 міських газет, працюють 3 міські телестудії.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Освіта і наука[ред.ред. код]

У місті широко розвинута система освіти:

Культура[ред.ред. код]

Для культурних потреб мешканців міста працюють Краєзнавчий музей, 11 бібліотек, зокрема Центральна Бібліотека Нікополя і Центральна Дитяча Бібліотека Нікополя[2] (де розпочав свою діяльність Український Розмовний Клуб Нікополя), 1 палац культури, Палац урочистих подій, 6 клубів, школа мистецтв, кінотеатр. У місті діють духовий оркестр, народний фольклорний ансамбль «Микитин Ріг», народний ансамбль танцю «Радість», український народний музично-драматичний театр, естрадний театр танцю «Богема».

У 2014 році з початку літа і на початку осені відбувалися зйомки спільного російсько-німецько-українського фільму «Милий Ханс, дорогий Петро». Жителі міста були в ролі масовки, а основними декораціями був місцевий завод феросплавів та його околиці. Режисер стрічки Олександр Міндадзе[3].

Місцеві активісти намагються зробити життя у місті більш цікавим і яскравим, тому постійно організовують нові види заходів, і не тільки патріотичні, як прибирання і відновлення парків, чи мітинги, марші, тощо. У 2014 році, в серпні, вперше за багато років прямо у парку почав свою діяльність Кіноклуб, де місцева молодь дивилася фільми прямо серед парку, за міськвиконкомом[4].

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Медичну допомогу населенню надають 22 заклади: серед них — 3 лікарні, пологовий будинок, станція швидкої медичної допомоги, стоматологічна поліклініка, 16 амбулаторно-поліклінічних установ та медико-діагностична лабораторія «DIAVITA» — єдиний у регіоні монопрофільний й вузькоспеціалізований лабораторно-діагностичний центр.

Спорт[ред.ред. код]

У 2000 році Нікополь зайняв перше місце у Дніпропетровській області в огляді-конкурсі на кращу організацію фізкультурно-оздоровчої роботи, яка базується на 2 стадіонах, 3 спортклубах, 5 спортшколах, яхт-клубі. Найбільш розвинутими видами спорту у місті є легка атлетика, футбол, волейбол, вітрильний спорт, кікбоксинг, боротьба дзюдо й самбо. В останні роки місто дало путівку у великий спорт Г. Шайдуко й О. Антоновій — учасникам XXVI Олімпійських ігор, Р. Щуренку — учасникові XXVII Олімпійських ігор.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Пам'ятки Нікополя

У Нікополі взято на державний облік і під охорону 68 пам'яток, у тому числі історії й культури — 44, монументального мистецтва — 3, архітектури й містобудування місцевого значення — 20.

Церква Різдва Богородиці в Сулицькому (1827 р.) по вул. Войкова, 68 охороняється державою як пам'ятка національного значення.

25 жовтня в Нікополі небайдужі громадяни скинули з постаменту бовван Леніна.

Цікаві факти[ред.ред. код]

На одному з рукавів Дніпра — на косі біля р Лапинки поблизу Нікополя можна побачити і почути досить рідкісне у світі явище — «співаючі» піски. Їх дивовижне «спів» можна чути після дощу, коли верхній шар злипається, і з нього утворюється тендітна кірка. Якщо ви пройдетеся по ній, то почуєте звуки на зразок свисту повітря, випущеного з автомобільної камери. Обсипаючи, пісок може видавати звук, який триватиме від декількох секунд до 15 хв.[14]

Персоналії[ред.ред. код]

Почесні громадяни міста[ред.ред. код]

  • Ануфрієва Лідія Олексіївна — вчителька, визволитель м. Нікополя;
  • Богуш Павло Михайлович — вчитель, історик-краєзнавець;
  • Бредихін Володимир Дмитрович — Заслужений тренер з легкої атлетики. Виховав Антоніну Настобурко (срібний призер Кубка світу та Європи, бронзовий призер чемпіонату Європи в спринті), Олега Степаненко (напівфіналіст Олімпіади 1968 з бігу на 110 м)[16], Григорія Тарана (рекордсмен світу з бігу на 3000 м з перешкодами)[17] та ін.;
  • Величко Борис Федорович — Герой Соціалістичної Праці, директор НЗФ (1987–1995);
  • Воловик Володимир Іванович — Заслужений тренер України;
  • Ганчев Іван Дмитрович — двічі Герой Соціалістичної Праці, бригадир бригади тресту «Нікопольбуд»;
  • Гонтаренко Анатолій Федорович — Перший секретар міськкому партії у 1985–1990 рр.;
  • Грязев Петро Іванович — Герой Соціалістичної Праці, працівник НПТЗ;
  • Єрьомін Борис Миколайович (1913–2005)[18] — Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант авіації, визволитель м. Нікополя;
  • Зав'ялов Микола Іванович — Герой Радянського Союзу, генерал-майор, визволитель м. Нікополя;
  • Зданович Гаврило Станіславович — Герой Радянського Союзу, генерал-майор, визволитель м. Нікополя;
  • Ігнатенко Олексій Миколайович — голова правління ВАТ «Нікопольський завод трубопровідної арматури», Заслужений машинобудівник України;
  • Костенко Ілля Іванович — Заслужений вчитель УРСР, визволитель м. Нікополя;
  • Куценко Іван Степанович — Герой Соціалістичної Праці, старший майстер цеху № 2 НПТЗ;
  • Лелюшенко Дмитро Данилович — Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант авіації, визволитель м. Нікополя[19];
  • Майстренко Федір Михайлович — директор НПТЗ (1944–1947);
  • Марущак Анатолій Якович — протоієрей, настоятель Спасо-Преображенського собору, духівник Криворізько-Нікопольскої єпархії УПЦ;
  • Надьожкін Герасим Мартим'янович — Герой Радянського Союзу, визволитель м. Нікополя;
  • Поцелуєв Іван Миколайович — Герой Радянського Союзу, визволитель м. Нікополя;
  • Савицьких Євген Якович — двічі Герой Радянського Союзу, Маршал авіації;
  • Свечкарьов Олександр Іванович — Герой Радянського Союзу, визволитель м. Нікополя;
  • Судець Володимир Олександрович — Герой Радянського Союзу, Маршал авіації, визволитель м. Нікополя;
  • Таран Павло Андрійович — двічі Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант авіації;
  • Тихонов Микола Олександрович — двічі Герой Соціалістичної Праці, депутат ВР СРСР по Нікопольському округу, голова Ради Міністрів СРСР у 1980–1985 рр.;
  • Чуйков Василь Іванович — двічі Герой Радянського Союзу, Маршал Радянського Союзу, визволитель м. Нікополя;
  • Шпуняков Сергій Павлович — Герой Радянського Союзу, полковник авіації у відставці, визволитель м. Нікополя;

Міста-побратими[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Панорама південної частини міста  (2008)
Панорама південної частини міста (2008)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2014
  2. а б «Lista municipiilor înfrățite din România» [List of municipality twinnings in Romania] (Romanian). Архів оригіналу за 2009-12-22. Процитовано 2013-08-21. 
  3. Экологоческий сервер Никополя (рос.)
  4. Г. Шапошников Як виникло місто Нікополь // Історико-географічний збірник, т. 4. — К., 1931
  5. Городские поселения Российской империи, т. 2. Екатеринославская губерния. — СПб., 1861.(рос.)
  6. Путешественные записки Василия Зуева от Петербурга до Херсона в 1781–1782 гг., — стор. 263, 269.
  7. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  8. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-61)
  9. https://twitter.com/di_man88/status/525938767476322305
  10. http://www.radiosvoboda.org/content/article/26655808.html
  11. Офіційний звіт прес-служби міського голови. Газета «Электрометаллург» № 8 (2013) за 20 февраля 2009 года
  12. «Киевский телеграф». Ферросплавный лидер страны. Архів оригіналу за 2011-08-24. Процитовано 2009-05-03. 
  13. Нікопольський центр професійної освіти
  14. Вы когда-нибудь слышали об украинских «поющих» песках? (рос.)
  15. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 300 с. ISBN 966-8201-26-4
  16. Никополь изменявший мир
  17. Рекордсмен с улицы Никитской
  18. Качинське вище військове авіаційне училище льотчиків
  19. Офіційний веб-сайт Дніпропетровської облдержадміністрації

Джерела[ред.ред. код]

Посилання і література[ред.ред. код]