Нікополь
Ні́кополь — місто обласного підпорядкування у Дніпропетровській області. Адміністративний центр Нікопольського району. Четверте за чисельністю населення місто області, центр Нікопольського марганцевого басейну, в місті працюють два підприємства металургійної та декілька машинобудівної промисловості.
Зміст |
Розташування, рельєф, клімат [ред.]
Нікополь розташований у південній частині області на правому березі Каховського водосховища. Відстань до крупних промислових міст становить 65 кілометрів до Запоріжжя, 80 кілометрів до Кривого Рогу і 120 кілометрів до Дніпропетровська.
Клімат міста помірно-континентальний із посушливим літом та малосніжною зимою. Середньорічна температура повітря — 9,2 °C. Суттєво впливає на клімат міста Каховське водосховище, створюючи додатковий тепловий ефект[2].
Фізико-географічна зона — Причорноморська низовина. Висота над рівнем моря в місті коливається від 13 до 78 метрів.
Історія [ред.]
Заселення території, де знаходиться зараз сучасне місто Нікополь, за результатами археологічних досліджень відноситься до часів неоліту, доби міді-бронзи, скіфо-сарматського періоду. Вона була зручна для заселення внаслідок перетину саме тут торгового водного (по Дніпру) та сухопутного шляхів, зокрема відомого в VI–XIII ст. «із варяг у греки» та Соляного з Криму. Тривалий час (із IV по XIV ст.) цей край входив до складу володінь різних кочових народів — гунів, аварів, болгар, хозар, угрів, печенігів, половців, ногаїв. Це була південна точка улуса Мамая.
Проект належить українському скульптору Івану Кавалерідзе, встановлений у 1954 р.
Період запорозького козацтва [ред.]
У кінці 15 століття землі за Дніпровськими порогами починають освоювати українські козаки. Наприкынці 16 століття на місці сучасного Нікополя існувала козацька переправа через Дніпро — Микитин Ріг. Самана назва Микитин Ріг відноситься до часів готської держави. Саме в цих місцях загинув великомученик Микита, готський воїн. Зараз вінє святим покровителєм Нікополя. Перше документальне свідчення про цю переправу, є у щоденнику посла німецького імператора Еріха Лясоти, який побував у Запорізькій Січі 1594 року[3].
З 1639 по 1652 рік в районі Микитиного Рога (в парку Перемоги, центр сучасного міста)) була розташована Січ, яку називають Микитинською або ще Першою чи Старою. Саме сюди 1647 року, рятуючись втечею від переслідувань польської влади, прибув Богдан Хмельницький. Під його керівництвом у січні 1648 року козаки розгромили польський гарнізон, який стояв на Січі. Тут же Хмельницького, на початку лютого, було обрано гетьманом України.
У джерелах 1652 року згадується невелике поселення Микитине, розташоване в цій же місцевості. За умовами Андрусівського договору у Микитиному козаки, що їздили за сіллю в Крим, мали переправлятись через Дніпро. З цього часу в документах поселення згадується під назвою Микитинський Перевіз. Січ звідси була перенесена на острів Чортомлик у 1652 року. 1764 року російський уряд прийняв рішення про будівництво у цій місцевості пристані з фортецею. 1779 року розпочалося будівництво фортеці, якій було дано назву Слов'янськ. За наказом новоросійського губернатора Г. Потьомкіна разом з фортецею мали побудувати і місто Слов'янськ, майбутній центр губернії. Але не фортеця, ні місто так і не були збудовані. 1782 року місто було перейменоване на Нікополь[4] (грец. місто Микити). На той час у ньому налічувалось 200 будинків, головним чином це були запорожські козаки, які пересилилися до містечка після зруйнування Нової Січі.[5].
Мешканці Нікополя займалися в основному торгівлею, землеробством і рибальством. В описі до атласу Новоросійської губернії за 1798 рік зазначено, що у казенному містечку Нікополі було три водяні млини, 21 вітряк. Через містечко проходив чумацький шлях, яким возили сіль з Криму.
У першій половині 19 століття Нікополь починає розвиватись як торгово-ремісниче містечко. Важливу роль у цьому відігравала Нікопольська пристань. Щороку тут відбувалося 4 ярмарки. Першим заводом у 1832 р. став цегляний. 1836 року було засновано матроський цех, який займався перевезення товарів водними шляхами. А з 1853 року почалося регулярне судноплавство з Нікополя до Одеси.
Промисловий розвиток міста [ред.]
В середині 19 століття у Нікополі з'явилися перші промислові підприємства — салотопні, цегельні, тютюнові. Населення поступово відходить від сільського господарства. На розвиток Нікополя мали великий вплив початок видобування марганцевої руди у басейні з 1886 року та введення в експлуатацію залізниці Кривий Ріг — Нікополь — Олександрівськ у 1903 році, у 905 р. було збудовано вокзал. З початком видобування руди були засновані чавуно-ливарний і механічний завод Худякова (згодом завод «Більшовик»), який виготовляв дрібне обладнання для гірничої промисловості. 1895 року почав діяти ще один механічний завод Каршевських. Крім цих підприємств на 1896 рік у Нікополі діяло ще понад 20 невеликих заводів (цегельно-черепичний, олійницький, миловарний, пивоварний та ін.), на яких працювало близько 300 робітників. Також у місті було 154 ремісничі майстерні.
Розвиток промисловості і торгівлі сприяв зростанню чисельності населення. 1867 року у Нікополі проживало 7 650 мешканців, а у 1896 — вже 19 472. В місті налічувалося 2763 житлові будинки, 101 вулиця і 7 провулків. Тривалий час у місті не було жодного медичного закладу, 1896 року було відкрито лікарню на 25 ліжок.
Перший навчальний заклад — парафіальне училище — відкрили 1808 року. 1838 року воно перетворене на морське парафіальне училище.
ХХ століття [ред.]
Напередодні Першої світової війни у Нікополі проживало 26 тисяч мешканців. Кількість будинків становила 2692, в місті діяло 2 лікарні і 14 навчальних закладів. Була біліотека, кінотеатр і громадський сад.
Під час подій в ході Першої світової війни і громадянської війни у Нікополі неодноразово змінювалась влада. Після жовтневого перевороту 1917 року в Нікополі в січні 1918 року створюються органи влади під керівництвом партії більшовиків. За Берестейською угодою влада УНР дозволила увійти на свою териорії німецько-австрійським військам і у квітні 1918 року австрійці зайняли Нікополь. З листопада 1918 року внаслідок революції у Німеччини австріці покинули місто і владу захопили більшовики. У червні 1919 р. в місті відбулося народне повстання (ТРоїцьке) проти комуністичної влади, яке було потплено у крові угорцями і китайцями. У серпні 1919 року Нікополь окупували війська Добровольчої армії під командуванням генерала Денікіна. Але у вересні в місто увійшла Країнська народно-повстанська армія Нестора Івановича мАхно. До січня 1920 р. Нікополь був центром анархістської республіки. В січні 1920 року знову захоплений Червоною Армією і встановлено радянську владу. У жовтні того ж року до міста підійшли війська під командуванням П. Врангеля і на декілька днів захопили місто. Блія с. Шолохове відбувся найбільши кінний бій Громадянської війни між 2-ю Кінною армією і кінним корпусом генерала Бабієва. Ьілі програли і 18 жовтня з Нікополя їх витіснили війська більшовиків.
Після входження до складу УРСР 1921 року Нікополь став центром однойменного повіту, з 1923 року — райцентром у складі Криворізької округи. Голомор 1921–1922 рр. уніс життя тисяч нікопольцев, фіксувалися випадки людожерства. лише допомога американської благодійної організації АРА допомгло вижити нікопольця. На 1 січня 1925 року в місті проживало 9 955 жителів.
У 1932 р. в Нікополі розпочалось масштабне будівництво Південнотрубного заводу. на його будівництві люди рятувалися від голодної смерті. але все одно у місті померло більш 2 тисяч чоловік.. У квітні 1935 року почав діяти Нікопольський південнотрубний завод, який згодом став одним з найбільших виробників прокатних труб в СРСР. Значно розширили виробництво інші 23 промислових підприємства. У 1937 році Нікополю був наданий статус міста обласного підпорядкування. До 1941 року чисельність населення зросла до 70 тисяч.
Під час Німецько-радянської війни Нікополь був окупований німецькими військами з 17 серпня 1941 року. 8 лютого 1944 року в ході Нікопольсько—Криворізької операції звільнений від окупації.
.jpg)
У 50—80-ті роки Нікополь став центром промислового вузла, основу якого становили підприємства металургії — Південнотрубний завод та завод феросплавів (з 1966 року), машинобудування — заводи кранобудівний, легкої та харчової промисловості, будматеріалів. Місто нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Таблиця зміни чисельності населення [ред.]
 |
Цей розділ потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення його верифіковуваності. (жовтень 2011) |
Зірочками позначені дані переписів населення, без зірочок — відомості Державного комітету статистики України станом на 1 січня відповідного року.
| 1897* | 1939* | 1959* | 1970* | 1979* | 1989* |
|---|---|---|---|---|---|
| 21 282 | 57 800 | 82 992 | 124 949 | 145 654 | 157 608 |
| 2001* | 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | 2011 |
| 136 280 | 129 207 | 127 532 | 125 599 | 123 748 | 121 784 |
Економіка [ред.]
Економічну основу міста складають: ЗАТ «Нікопольський завод феросплавів» (основний виробник в Україні агломерату, флюсів, феросплавів), ЗАТ «Нікопольський Південнотрубний завод» із системою закритих акціонерних товариств «Ют. і Ст.», «Нікопольський завод нержавіючих труб», «Нікотьюб», «Труболіт» (асортимент труб), ВАТ «Нікра» (запчастини для сільськогосподарської техніки, крани), ВАТ «Нікопольський завод трубопровідної арматури» (засувки для трубопроводів), ВАТ «Нікопольський прядильно-нитковий комбінат» (нитки, пряжа), ЗАТ «Рибокомбінат» (рибопродукти), ВАТ «Пивзавод» (напої), ВАТ «Механік» (товари широкого вжитку), ВАТ «Хлібокомбінат» (хлібопродукти), ЗАТ «Надія» (швейні вироби) та інші.
Промисловість [ред.]
Промислові підприємства є основними наповнювачем міського бюджету, на долю яких припадає понад половина від загального обсягу надходжень. Загальний обсяг реалізованої продукції по місту склав: за 2007 рік — 8818 млн грн., за 2008 рік — 11986,8 млн.грн.
Основною складовою промисловості міста є металургія і обробка металів. На їх долю припадає 95,6% від загального обсягу виробництва промислової продукції міста. На промислових підприємствах Нікополя працюють понад 19 тисяч осіб, або 40% від загальної кількості працюючих (42 тис.)[6].
На відстані 3 км на північ від міста розташований Нікопольський завод феросплавів (НЗФ), найбільший у Європі та другий за розмірами у світі (за іншими даними — найбільший у світі)[7])
Транспорт та зв'язок [ред.]
Нікополь має річковий порт, залізничну станцію на магістралі Апостолове — Запоріжжя. Через місто проходить автомобільна дорога національного значення Н23 (Кіровоград — Запоріжжя). Відстань до облцентру становить 122 км і проходить автошляхом Н08, який згодом переходить в Т 0809.
Нікополь має всі сучасні види зв'язку, є телевізійний ретранслятор, телеграф, міжміська телефонна станція, радіовузол, виходять 6 міських газет, працюють 3 міські телестудії.
Соціальна сфера [ред.]
Освіта і наука [ред.]
У місті широко розвинута система освіти:
- 33 дошкільних заклади;
- 24 загальноосвітніх шкільних закладів;
- 2 професійно-технічних училища, серед яких Нікопольський центр професійної освіти[8], та 4 вищих навчальних заклади І-ІІ рівня акредитації, в тому числі Нікопольський технікум Національної металургійної академії Украіни і Нікопольський коледж Дніпропетровського державного аграрного університету;
- 5 вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівня акредитації, серед яких Нікопольський факультет Національного університету «Одеська юридична академія» та Нікопольський інститут Запорізького національного університету.
Культура [ред.]
Для культурних потреб мешканців міста працюють Краєзнавчий музей, 13 бібліотек, 2 палаца культури, Палац урочистих подій, 6 клубів, школа мистецтв, кінотеатр. У місті діють духовий оркестр, народний фольклорний ансамбль «Микитин Ріг», народний ансамбль танцю «Радість», український народний музично-драматичний театр, естрадний театр танцю «Богема».
Охорона здоров'я [ред.]
Медичну допомогу населенню надають 22 заклади: серед них — 3 лікарні, пологовий будинок, станція швидкої медичної допомоги, стоматологічна поліклініка, 16 амбулаторно-поліклінічних установ.
Спорт [ред.]
У 2000 році Нікополь зайняв перше місце у Дніпропетровській області в огляді-конкурсі на кращу організацію фізкультурно-оздоровчої роботи, яка базується на 2 стадіонах, 3 спортклубах, 5 спортшколах, яхт-клубі. Найбільш розвинутими видами спорту у місті є легка атлетика, футбол, волейбол, вітрильний спорт, кікбоксинг, боротьба дзюдо й самбо. В останні роки місто дало путівку у великий спорт Г. Шайдуко й О. Антоновій — учасникам XXVI Олімпійських ігор, Р. Щуренку — учасникові XXVII Олімпійських ігор.
Славні пам'ятки [ред.]
У Нікополі взято на державний облік і під охорону 68 пам'яток, у тому числі історії й культури — 44, монументального мистецтва — 3, архітектури й містобудування місцевого значення — 20.
Церква Різдва Богородиці в Сулицькому (1827 р.) по вул. Войкова, 68 охороняється державою як пам'ятка національного значення.
Персоналії [ред.]
- Нещеретов Самсон Олександрович — підполковник ветеринарної служби Армії УНР.[9]
- Ткаченко Володимир Васильович — службовець, заслужений машинобудівник України.
- Терно Валентин Семенович — лікар, письменник, києвознавець, педагог.
- Фоменок Станіслав Федорович — заслужений художник УРСР.
Міста-побратими [ред.]
Галерея [ред.]
-
Одна з центральних вулиць міста — Першотравнева на тлі заходу сонця
-
Пам'ятник «Гармата» на честь звільнення міста від німецько-фашистських окупантів
-
Один з найбільших ТЦ у місті
-
«Кольоровий» фонтан у центрі міста
Примітки [ред.]
- ↑ Чисельність населення на 1 вересня 2012 року — Головне управління статистики у Дніпропетровській області
- ↑ Экологоческий сервер Никополя (рос.)
- ↑ Г. Шапошников Як виникло місто Нікополь // Історико-географічний збірник, т. 4. — К., 1931
- ↑ Городские поселения Российской империи, т. 2. Екатеринославская губерния. — СПб., 1861.(рос.)
- ↑ Путешественные записки Василия Зуева от Петербурга до Херсона в 1781–1782 гг., — стор. 263, 269.
- ↑ Офіційний звіт пресс-служби міського голови. Газета «Электрометаллург» № 8 (2013) за 20 февраля 2009 года
- ↑ «Киевский телеграф». Ферросплавный лидер страны. Процитовано 3 мая 2009.
- ↑ Нікопольський центр професійної освіти
- ↑ Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 300 с. ISBN 966-8201-26-4
Джерела [ред.]
- Історія міст і сіл Української РСР. Том 4. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. С. — 435–455
- Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
Посилання і література [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Нікополь |
- Сайт Дніпропетровської обласної державної адміністрації
- Портал міста Нікополя (рос.)
- Нікополь — сайт міста
- Нікополь — Інформаційно-пізнавальний портал | Дніпропетровська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 959 с.)
|
||||||||
|
||||||||
|
||||||||||||||
|
||||||||||
|
||||||||||||||
|
|
|||||
|
|||||
