Українці Польщі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Українці Польщі Coat of arms of Poland-official3.png
Загальна кількість 30 000 - 500 000
Найбільші розселення Вармінсько-Мазурське воєводство, Варшава, Краків та ін.
Близькі етнічні групи поляки
Мова українська мова
польська мова
Релігія християнство (УПЦ, ГКЦ)
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

Культура
АрхітектураКухняКіно
ЛітератураМодаМузика
Народне мистецтво
Образотворче мистецтво
СпортТеатрТанці

Українська діаспора
АвстраліяАвстріяАргентинаБельгія
БолгаріяБоснія і ГерцеговинаБразилія
БілорусьВеликобританіяВірменія
ГреціяГрузіяІспаніяІталіяКазахстан
КанадаКиргизстанКитайЛитва
ЛатвіяМолдоваНімеччинаПарагвай
ПольщаПортугаліяРумуніяРосія
СербіяСловаччинаСШАУгорщина
УругвайФранціяХорватіяЧехія

Етнографічні групи українців
БойкиВолиняниГаличаниГуцули
КубанціЛемкиЛитвиниНаддніпрянці
ОполяниПінчукиПодоляниПокутяни
ПоліщукиРусиниСіверяниСлобожани

Українська міфологія
Релігія
Православ'я: УАПЦУПЦ-КПУПЦ (МП)
Католицизм: РКЦУГКЦ
ПротестантизмІсламЮдаїзм
Атеїзм

Мова
Українська та її діалекти

Інші статті
УкраїнаЗнамениті українціІсторія
Всесвітні форуми українцівГолодомори
Етнокультурні регіониРозселення
Етногенез українцівУкраїнські меценати

Українці Польщі (пол. Ukraińcy w Polsce) — одна з національних меншин Польщі. Згідно з даними останнього перепису населення 2002 року, понад 27 тисяч польських громадян визнають себе українцями. Реальна чисельність автохтонного населення оцінюється у 150–300 тис. українців. За даними Об'єднання українців у Польщі, кількість українців становить 250–500 тис. На території Польщі перебуває до 800 тис. українських заробітчан.

Регіоном компактного проживання меншини є Вармінсько-Мазурське воєводство та великі міста, такі як Варшава (5-10 тис. українців), Краків (3 тис.) та інші. Предки українців споконвіку проживали в історичних областях Бойківщини, Лемківщини, Підляшші, Холмщині, Надсянні. У 1947 році за рішенням польського уряду була проведена акція «Вісла» — примусове переселення українців з південно-східних земель в глиб Польщі: на північні та північно-західні землі. Акція мотивувалася тим, що українське населення становило для загонів УПА велику матеріальну і людську базу, що ускладнювало їх ліквідацію. Основна маса українського населення ще й досі живе розсіяно на західних і особливо північних територіях — в Ольштинському, Гданському, Кошалінському та інших воєводствах.

Історія українців Польщі[ред.ред. код]

Вважається, що після припинення евакуації українців з Польщі у липні 1946 року, відповідно до Угоди між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення від 9 вересня 1944 року, на території Польщі — історичній Холмщині та Підляшші, Надсянні й Лемківщині — залишилось ще близько 170 тисяч українського населення. Польське керівництво 40-х років XX століття, в яке входили не лише комуністи Владислава Гомулки, соціалісти Ціранкевича, а й національні демократи С. Грабського, було налаштоване на будівництво однонаціональної Польської держави — «Polski jednolitej». Наявність значної української меншини на історико-етнічній східній українській смузі, що залишалася тут після липня 1946 року, перешкоджала такому наміру. Крім цього, та вже дуже розріджена меншина все ж продовжувала залишатись соціальною основою українського збройного підпілля в Польщі, ворогом якого була не лише так звана Польща Людова, а й Радянський Союз.

Щоб усунути українську перешкоду, тодішні польські верхи, безсумнівно, за погодженням з Москвою, вирішили радикально її ліквідувати. Був розроблений план примусової депортації зі застосуванням військової сили українського населення польського східного прикордоння на північний захід — на ті території, які за результатами міжнародного післявоєнного врегулювання відійшли зі складу довоєнної Німеччини до складу післявоєнної Польської держави: вздовж рік Одри (Одера) і Ниси Лужицької (Нейсе) з містами Вроцлав, Зелена Гура, Щецин, Кошалін тощо.

Надалі той план і його реалізація отримали назву акції «Вісла». Його здійснення розпочалося у квітні 1947 року і тривало до літа того ж року. Військові підрозділи оточували поселення, населенню давали наказ упродовж 12—24 годин зібратися до виселення у визначеному місці. Після чого чоловіків, жінок, дітей з майном і пожитками кидали в автомобілі, потім у залізничні вагони і тижнями везли на «відновлені території» (пол. ziemie odzyskane), там розселяли по дві, найбільше по десять сімей в окремих колишніх німецьких поселеннях, зазвичай, у вороже до українців оточення польських виселенців із західних областей України, які за своє виселення звинувачували не Сталіна чи Гомулку, а українців взагалі.

Поширення української (та русинської) мов у Другій Речі Посполитій за даними перепису 1931 року

Розріджене поселення українців серед поляків передбачало їх неминучу асиміляцію, адже ніде не мало бути українських шкіл, лише польські, скрізь — польське соціальне середовище, мова управління, масової інформації тощо.

Попри все, відповідні антиукраїнські настановлення впроваджувались у життя під час проведення переписів населення, а також унаслідок окремого обліку українців і лемків як нібито окремої національної меншини. З огляду на це, перепис 2002 року зареєстрував у Польщі всього 30 957 українців, у тому числі польського громадянства 27 172 особи, та 5863 лемків, у тому числі 5850 польського громадянства.

Українське громадсько-політичне середовище у Польщі оцінює поточні показники про чисельність українців і лемків у Польщі великою мірою фальсифікованими. Формат перепису давав змогу задекларовувати лише одну національну приналежність, що саме по собі викреслювало з українського етносу тих осіб, які належали до мішаних у національному відношенні сімей. Велика маса громадян Польщі — майже 775 тисяч з певних міркувань і обставин взагалі не подали відомостей про свою національну віднесеність.

Головна сцена фестивалю «Лемківська ватра».

Українська спільнота в Польщі від 1944 року і до наших днів зазнавала драматичних умов існування, а це об'єктивно призводило до її повільного, але неухильного зникання: до 1946 року — фактично примусове виселення в Українську РСР. Від 1947 року після здійснення операції «Вісла» українців було розпорошено по 90 повітах дев'яти північно-західних воєводств із забороною зміни місця проживання чи повернення з місця свого виселення. Від 1956 року наступило певне режимне послаблення стосовно українців. У зв'язку з цим виникли Українське суспільно-культурне товариство (УСКТ), видавались українські газети «Наше слово». Філіали УСКТ з'явилися у 63 повітах 8 воєводств; у 152 польських школах були створені пункти навчання української мови. Був відкритий Бартошицький український педагогічний ліцей, з'явились десятки українських гуртків художньої самодіяльності. 3 1957 року дано дозвіл для бажаючих українців на повернення у місця попереднього проживання.

У 1960-1988 роках польська етнічна політика вирізнялась певним поверненням до наступу на національні форми культурного життя етнічних меншин, у тому числі й української. Проте УСКТ не зменшувало активності. У 1980 році воно мало 181 відділення, в яких об'єднувалось до 8 тисяч осіб, діяло 15 фольклорних ансамблів, 5 хорів, 4 танцювальні колективи, 18 інструментально-вокальних тощо.

Від 1989 року польська державна політика стала не лише офіційно підтримувати українські форми національного життя, а й певною мірою фінансувати їх через Міністерство культури і мистецтва. За цих умов виникли нові товариства: Об'єднання українців Польщі (ОУП), Об'єднання лемків (ОЛ), Стоваришіння лемків, Лемківський круг лемків «Господар» та ін. Активізувались прихильники ідеї окремої лемківської нації, яка неодноразово ініціювалася у польській етнологічній науці як така, що заперечувала приналежність лемківської етнографічної групи до українського народу.

В серпні 1989 року на з'їзді української молоді у Гданську було утворено Спілку української незалежної молоді (СУНМ). Дещо активізували участь у громадському житті українські релігійні структури (православна і греко-католицька), що об'єдналися в Українське християнське братство.

З'їзд УСТ 1990 року реформував Товариство, надавши йому нову назву Об'єднання українців у Польщі (ОУП). Об'єднанням керує обрана на з'їзді Головна рада з 38 осіб, а в період між сесіями останньої — Головна управа з дев'яти осіб. П'ятий з'їзд ОУП, який відбувався в місті Ольштин у 2005 році, зазначав, що в рядах ОУП об'єднується 7500 осіб, що ОУП видає тижневик «Наше слово» накладом 4100 примірників, двомісячний додаток для дітей «Світанок», річний «Український альманах». Багато локальних і професійних об'єднань українців мають статус організацій-прихильників ОУП, у тому числі Об'єднання лемків, яке щорічно організує проведення у Гдині на Лемківщині «Лемківської ватри».

Окрім названих українських об'єднань, від 90-х років виникали різні регіональні та професійні товариства, як, наприклад, Товариство «Руська бурса» у Горлиці, Товариство розвитку Музею лемківської культури в селі Зиндрановій, Український «Народний Дім» у місті Перемишль, загальнопольський молодіжний «Пласт», Спілка юристів, Союз українок, Українське історичне товариство, Союз українців Підляшшя (у 2001 році об'єднував 383 члени), Спілка українців-політв'язнів сталінського періоду, Українське вчительське товариство, Українське лікарське товариство, Українське християнське братство святого Володимира, Товариство підприємців, Товариство імені Б. Лепкого у Кракові та інші.

Українці в Польщі. 2002 рік.

Важлива роль у національному житті українців Польщі належала церквам: Греко-католицькій церкві візантійського обряду та Польській православній церкві. Перша має дві адміністрації: Перемишльсько-Варшавська архієпархія і Вроцлавсько-Гданська єпархія. Чисельність віруючих Греко-католицької церкви станом на початок 2000 року визначалася у кількості 82 тисяч осіб. Польська автокефальна православна церква об'єднує до 500 тисяч віруючих українців, росіян, білорусів, у тому числі українців — близько 100 тисяч осіб.

Достатньо широка мережа українських шкіл у Польщі. Вони діють у багатьох населених пунктах: У Перемишлі, Лігниці, Білому Борі, Гурові Ілавецькому, Бартошицях та інших. У Варшавському університеті створена кафедра української мови, в Яґеллонському — україністики, Люблінському — української філології, Познанському — російсько-української філології, Ольштинському — української філології тощо.

На початку 2000 року їх кількість українських художніх ансамблів стала ще більшою і сягає 60 колективів. Це хори «Журавлі», «Полонина», «Проліски», танцювально-пісенні колективи «Кичора», «Ранок», «Бандура», «Родина», «Горпина», «Хутір» та інші.

Кілька українських громадських діячів, зокрема професор Володимир Мокрий із Кракова, публіцист[1] Мирослав Чех із Варшави у 90-х роках обиралися депутатами Сейму Польщі.

Відносно жваве національне життя українців Підляшшя, яких 1947 року не захопила акція «Вісла» нібито через їх невизначену національну ідентичність. Тут виходить регіональний місячник «Над Бугом і Нарвою», молодіжний журнал «Діалоги», церковні «Благовіст» і «Вісті Польської православної автокефальної церкви».

У Польщі виходить кілька видань у лемківському діалекті, наприклад, «Загорода», «Ватра», «Бесіда». Воєводські центри Гданськ, Люблін, Кошалін, Білосток, Ольштин, Жешув, Щецин мають українські радіопрограми.

Водночас у Польщі не припинилися різні антиукраїнські починання, зокрема в ділянці історичних інтерпретацій минулого, формування у поляків стереотипу українця як вічного гайдамаки, який завжди прагнув різати поляків, фальсифікації історії українсько-польських стосунків на західноукраїнських землях у роки Другої світової війни. Чимало польських істориків усіляко вихваляють польську національну політику міжвоєного часу в Західній Україні, вдаючись при цьому до її порівняння зі сталінськими репресіями і голодоморами, на тлі яких вона виглядала ледве не благородною.

Українські громадські організації Польщі[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • С. А. Макарчук Етнічна історія України. — Київ: Знання, 2008. (укр.)
  • Дрозд Р., Гальчак Б. Історія українців у Польщі в 1921–1989 роках / Роман Дрозд, Богдан Гальчак, Ірина Мусієнко; пер. з пол. І. Мусієнко. 3-тє вид., випр., допов. – Харків : Золоті сторінки, 2013. – 272 с.
  • Roman Drozd: Droga na zachód. Osadnictwo ludności ukraińskiej na ziemiach zachodnich i północnych Polski w ramach akcji «Wisła». Warszawa: 1997.
  • Roman Drozd, Igor Hałagida: Ukraińcy w Polsce 1944–1989. Walka o tożsamość (Dokumenty i materiały). Warszawa: 1999.
  • Roman Drozd, Roman Skeczkowski, Mykoła Zymomrya: Ukraina — Polska. Kultura, wartości, zmagania duchowe. Koszalin: 1999.
  • Roman Drozd: Ukraińcy w najnowszych dziejach Polski (1918–1989). T. I. Słupsk-Warszawa: 2000.
  • Roman Drozd: Polityka władz wobec ludności ukraińskiej w Polsce w latach 1944–1989. T. I. Warszawa: 2001.
  • Roman Drozd: Ukraińcy w najnowszych dziejach Polski (1918–1989). T. II: "Akcja «Wisła». Warszawa: 2005.
  • Roman Drozd: Ukraińcy w najnowszych dziejach Polski (1918–1989). T. III: «Akcja „Wisła“. Słupsk: 2007.
  • Roman Drozd, Bohdan Halczak: Dzieje Ukraińców w Polsce w latach 1921–1989». Warszawa: 2010.
  • Roman Drozd: Związek Ukraińców w Polsce w dokumentach z lat 1990–2005". Warszawa: 2010.
  • Halczak B. Publicystyka narodowo – demokratyczna wobec problemów narodowościowych i etnicznych II Rzeczypospolitej / Bohdan Halczak. – Zielona Góra : Wydaw. WSP im. Tadeusza Kotarbińskiego, 2000. – 222 s.
  • Halczak B. Problemy tożsamości narodowej Łemków / Bohdan Halczak // W: Łemkowie, Bojkowie, Rusini: historia, współczesność, kultura materialna i duchowa / red. nauk. Stefan Dudra, Bohdan Halczak, Andrzej Ksenicz, Jerzy Starzyński . – Legnica – Zielona Góra : Łemkowski Zespół Pieśni i Tańca "Kyczera", 2007 – s. 41–55 .
  • Halczak B. Łemkowskie miejsce we wszechświecie. Refleksje o położeniu Łemków na przełomie XX i XXI wieku / Bohdan Halczak // W: Łemkowie, Bojkowie, Rusini – historia, współczesność, kultura materialna i duchowa / red. nauk. Stefan Dudra, Bohdan Halczak, Roman Drozd, Iryna Betko, Michal Šmigeľ . Tom IV, cz. 1 . – Słupsk - Zielona Góra : [b. w.], 2012 – s. 119–133 .

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Публікації // Видавництво «Тирса» ТзОВ — Wydawnictwo Tyrsa Sp.

Посилання[ред.ред. код]