Українці Румунії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

Культура
АрхітектураКухняКіно
ЛітератураМодаМузика
Народне мистецтво
Образотворче мистецтво
СпортТеатрТанці

Українська діаспора
АвстраліяАвстріяАргентинаБельгія
БолгаріяБоснія і ГерцеговинаБразилія
БілорусьВеликобританіяВірменія
ГреціяГрузіяІспаніяІталіяКазахстан
КанадаКиргизстанКитайЛитва
ЛатвіяМолдоваНімеччинаПарагвай
ПольщаПортугаліяРумуніяРосія
СербіяСловаччинаСШАУгорщина
УругвайФранціяХорватіяЧехія

Етнографічні групи українців
БойкиВолиняниГаличаниГуцули
КубанціЛемкиЛитвиниНаддніпрянці
ПінчукиПодоляниПокутяниПоліщуки
РусиниСіверяниСлобожани

Українська міфологія
Релігія
Православ'я: УАПЦУПЦ-КПУПЦ (МП)
Католицизм: РКЦУГКЦ
ПротестантизмІсламЮдаїзм
Атеїзм

Мова
Українська та її діалекти, російська

Інші статті
УкраїнаЗнамениті українціІсторія
Всесвітні форуми українцівГолодомори
Етнокультурні регіониРозселення
Українські меценати

Румунські українці (рум. ucrainieni) — четверта за чисельністю етнічна спільнота Румунії, після румунів, угорців та циган (ромів). Згідно з даними перепису 2011 року, спільнота налічує 51 007 осіб, що становить 0,27 % всього населення Румунії. За переписом 1948 року українців за мовою налічувалось 37,6 тисяч осіб, за переписом 1966 р. — 54,7 тис. за самоідентифікацією. Чисельність осіб, які спілкуються українською мовою, перевищує офіційну чисельність українців, що свідчить про політичну ідентифікацію, як румун, проте етнічну, як — українців.

Українська діаспора переважно проживає в північній частині Румунії, на кордоні з Україною в Мармарощині і Буковині, а також у Подунав'ї (Північна Добруджа і Південна румунська Молдавія). Більше половини всіх румунських українців проживає в повіті Марамуреш на Мармарощині (34 027 чоловік), де вони становлять до 6,67 % всього населення. Велика кількість українців проживає також у Сучаві (8 506 осіб) і Тіміші (7  261 особа).

Українці становлять більшість у селах: Бистрий, Великий Бичків, Руська Поляна, Ремети, Кривий, Вишня Рівня, Рускова, Вишевська Долина, Балківці, Ульма, Ізвори, Щука, Копечеле і інші.

Як офіційна національна меншина українці мають одне зарезервоване місце в парламенті Румунії. 29 грудня 1989 року засновано Союз українців Румунії.

Історія румунських українців[ред.ред. код]

До 1918 року українці жили на території тогочасної Румунії в північній Добруджі — у дельті Дунаю (див. також Задунайська Січ). Їх поселення (близько 20 000) пов'язане безпосередньо з українською етнографічною територією в південній Бесарабії. Незначне число українців (близько 50 000) жило у північній Молдові (повіти Дорогой і Ботошани), населення якої до 17 століття було здебільше українським. Тепер в південній Буковині частково збережено українську мову й звичаї.

Після Першої світової війни у межах «великої» Румунії опинилися Буковина, Бессарабія та мала частина Закарпаття — південна частина Мармарощини, а у зв'язку з цим частина української суцільної етнографічної території й низка українських етнографічних островів у цих країнах, зокрема у Бессарабії; врешті, українські острови у Банаті, який до 1918 належав до Угорщини. Крім того, на території корінної Румунії, головним чином у Бухаресті, опинилися українські політичні емігранти з України; їх основу становили колишні старшини і вояки 2 Запорізької бригади Армії УНР, які восени 1920 перейшли Дністер. З 1923 у Бухаресті існувала централя Громадсько-Допомогового Комітету Української Еміграції в Румунії (голова К. Мацієвич, заступник голови В. Трепке, секретар Д. Геродот (Івашин)), яка координувала працю 10 філій емігрантів (найчисленніша — Громада Українських Емігрантів у Букарешті). В Бухаресті ще діяли: Союз українок-емігранток у Румунії (голова — Н. Трепке), Товариство Українських Вояків у Румунії (голова Г. Порохівський) і заснований гетьманською групою 1921 Союз Українських Хліборобів у Бухаресті (голова П. Новіцький). До міст Румунії наплинуло також деяке число українців з Буковини і Бессарабії, переважно учителі й службовці, що їх румунська влада переселила, щоб ослабити український стан посідання, студенти, які вчилися у вищих навчальних закладах, головним чином у Бухаресті (вони заснували в Бухаресті товариство «Зоря» , 1921 — 26, згодом Українське Культурно-спортове товариство «Буковина», 1926-44) й Ясах.

З 1941 Румунія дала українській національній меншості деякі культурні права: у Бухаресті організовано українське радіомовлення (керівник М. Ковалевський), виходила газета «Життя» (ред. І. Гаврилюк), журнал «Батава».

Число українців, що жили в корінній Румунії збільшилося на 1940 утікачів, які після зайняття СРСР Буковини і Бесарабії шукали захисту в Румунії. Перед зайняттям всієї Румунії радянським військом 1944 частина українців з Румунії подалася на захід, більшість залишилася. Дехто з українських громадських діячів (І. Григорович, О. Масикевич, В. Якубович та ін.) були заарештовані й вивезені до СРСР.


Українці в Румунській Соціалістичній Республіці[ред.ред. код]

Кордони УРСР з Румунією не покриваються докладно з етнографічними межами, і тому в Румунії залишилися невеликі простори української етнографічної території:

  • в Південній Буковині (близько 40 000 українців у 39 місцевостях);
  • у Добруджі (30 000 українців у 37 місцевостях);
  • в Мармарощині (близько 30 000 у 16 місцевостях);
  • близько 10 000 українців живе у 8 селах у Банаті (дехто з них виїхав у кінець 1940-их pp. до СРСР);
  • бл. 10 000 — в розпорошенні у межах румунської етнічної території.;

у всій Румунії близько 120 000.

За офіційним переписом 21.02.1956, в Румунії жило 68300 українців, у тому числі в тодішніх областях:

  • Банат (райони Луґож і Карансебеш) 4700,
  • Добруджа (район Тульча) — 7 900,
  • Марамуреш (райони Вішев і Сигіт) — 25 200,
  • Сучава (райони Радівці, Кимполюнґ, Дорогой, Ґура-Гуморулуй і Ватра Дорней) — 28 900
  • розпорошених по всій Румунії 1 500;

останні найбільше перебувають у Букарешті (офіційно 500, насправді близько 2 000). Інші міста, у яких живуть українці: Констанца, Тімішоара, Бая-Маре, Яси, Клюж, Луґож, Сігет, Сучава.

У соц. Румунії немає жодних українських громадських організацій, хоч конституція гарантує кожній національній меншості національно-культурні права. Партія і уряд країни міняли своє наставлення до місцевих українців. До 1947 вони не визнавали в практиці існування української національної меншості; у 1948–1963 існувала відносна можливість праці в культурно-шкільній ділянці, хоч, щоб налякати українську інтеліґенцію, у 1959 у Букарешті влаштовано показовий процес проти В. Білівського, якому закидали заохочування читачів до української мови і плекання української культури (його засуджено на 7 pp. в'язниці; аналогічний процес відбувся і в Сиготі). З 1964 румунська влада поступово ліквідувала попередні здобутки української національної групи. Не принесла покращення становища українців у Румунії нова конституція 1965, яка формально запевняла меншостям національні права. Щоправда, 1968 дозволено організувати укр. пов. ради трудящих при Фронті Соціальної Єдності для Сучавського й Мармароського повіту (гол. І. Захарійчук і Ю. Канюка), але вони не виявили ніякої української національної праці.

Культурно-освітнє життя[ред.ред. код]

Шкільна реформа 1948 дала можливість для розвитку середньої і вищої освіти українською мовою. Упродовж 10 pp. у Р. існувало 120 нар. шкіл з українською мовою навчання (бл. 200 укр. учителів і бл. 10 000 учнів) та паралельні класи з українською мовою навчання в гімназіях у Сереті, Сиготі й Сучаві (за 1957 — 77 випускників) і у пед. школах: в Сереті, Сиготі й Тульчі (за 1957 — 54 випускники). Для шкіл створено різнородні підручники українською мовою, серед ін. «Курс іст. граматики української мови» М. Павлюка та «Рум.-укр. словник» (30 000 слів) і «Укр.-рум. словник» (35 000 слів) — обидва за ред. Ю. Кокотайла.

Культ.-осв. діяльність по укр. селах провадили читальні, клуби, будинки культури, гуртки самодіяльности, гуртки молоді; по містах відділи Рум. Об'єднання для зв'язків з Сов. Союзом (ARLUS — Asociaţia Romînă pentru legătŭri cu Uniunea Sovietică). Рівень культ. праці був досить низький. Програми місц. культ. улаштувань велися укр., рум. та рос. мовами.

Почавши з 1964 вся культ.-осв. праця українців у Р. зазнає переслідування. Ліквідовано майже всі школи з українською мовою навчання (животіє тільки укр. відділ при гімназії в Сиготі і укр. лекторат у Букарештському Університеті) і всю укр. осв.-культ. працю по селах, заборонено вживати в публікаціях укр. назви місцевостей.

Преса представлена двотижневиком «Новий Вік» (з 1949; ред. В. Білівський, С. Загородний, з 1959 І. Колесник, М. Бодня), наклад спершу 10000, нині 4000; тепер газ. мусить містити рум. зміст українською мовою. У 1950 — 58 виходив літ.-іст. двомісячник «Культ. порадник», наклад 600–1000, ред. В. Федорович і В. Білівський.

Деяке ч. українців працює в Р. у високих школах і в наук. інститутах; І. Робчук, К. і А. Реґуші в Інституті Лінґвістики, В. Виноградник (†1973) в інституті Пастера в Букарешті, славісти К. Драпака і І. Лемний, педагог О. Антохій, фізик Б. Павлюх (політехніка в Ясах) та В. Карамзин-Каковський тощо. У Букарешті існує відділ української мови і літератури (з 1952 при славістичному відділі Букарештського Університету), з 1963 при катедрі слов. мов Інституту іноземних мов і літератур, завідувач доцент Іван Ребушапка.

Порівняно добре в Р. представлена укр. література. У 1950-их pp. укр. письм. друкували свої твори у ж. «Культ. Порадник» та у додатку «Література» до двотижневика «Новий Вік», у 1968 — 70 — у «Літ. Видавництві», з 1970 у видавництві «Критеріон» у Бухаресті, створеному для публікацій творів нац. меншостей (ред. укр. відділу М. Корсюк). У 1960-их pp. у Бухаресті вийшли зб. поезій О. Мельничука, Г. Клемпуша, Юрія Павліша, Д. Онищука; зб. новель і оп. І. Федька та С. Яцентюка; альманахи «Серпень» (1964; ред. Є. Мигайчук) та «Ліричні струни» (1968); зб. «Народився співанки» — укр. нар. пісні з півд. Буковини, Мармарощини, Банату і Добруджі, зібрані й упорядковані І. Ребошапкою. З 1970 заходами Літ. студії укр. письм., при Спілці Письм. Р. вийшли у видавництві «Критеріон» зб. поезій: С. Ткачука, М. Балана, Стеліяна Ґруї, М. Михайлюка, І. Непогоди, О. Масикевича, І. Ковача, М. Небиляка, М. Корсюка, Ю. Павліша, В. Баршая, О. Мельничук; зб. «Ой у саду-винограду» (1971) і «Відгомони віків» (1974) з нар. творчістю укр. населення Р. (обидві за ред. І. Ребошапки), «Наші весни» (1972 — зб. прози, ред. М. Михайлюк), зб. репортажів «Про землю і хліб» (1972) та «Антологія укр класичної поезії» (1970; ред. М. Ласло). В Орадя жила укр. письм. К. Бобикевич († 1971).

Більшість укр. населення в Р. була правос., греко-католики переважали на Мармарощині і в Банаті. Після ліквідації Греко-католицької церкви в Р. (1948) вірних примушено перейти на православіє. Богослуження і проповіді Рум. православної церкви майже повсюдно, крім Серету, сіл і міст Мараморощини і Банату, відбуваються рум. мовою, і т. ч. вона є одним з засобів румунізації. На румунізацію українців Р. впливає і те, що вони живуть розпорошені й ізольовані від їн. країн укр. поселення, гол. від України, а залякана укр. інтелігенція, яка живе перав. по м., має невеликий зв'язок з укр. масою.

Чисельність та розселення[ред.ред. код]

Населені пункти у Румунії у 2011 р. з переважною більшістю українського населення (світло-зелений колір).
Ucraineni Romania 2002.PNG

Динаміка чисельності українців Румунії

  • 1956 ‒ 60 479 ‒ 0,35%
  • 1966 ‒ 54 705 ‒ 0,29%
  • 1977 ‒ 55 510 ‒ 0,26%
  • 1992 ‒ 65 764 ‒ 0,29%
  • 2002 ‒ 61 091 ‒ 0,28%
  • 2011 ‒ 51 703 ‒ 0,27%

За результатами перепису 2002 р. в Румунії існувало 12 комун, де більшість населення становили українці. Більшість з них (10) знаходились у північних повітах (Марамуреш, Сучава) на кордоні з Україною. Інші 2 комуни були розташовані на південному заході у румунському Банаті (повіти Тіміш та Караш-Северін). У комунах з переважанням українського населення у 2002 р. проживало 54,5% українців Румунії (33 297 осіб з 61 091)

комуна повіт (жудець) населення українців % україномовних % релігія
Бистра Марамуреш 1316 1184 90,0%  1184 90,0%
Великий Бичків Марамуреш 713 316 44,3%  311 43,6%
Руська Поляна Марамуреш 10 033  9711 96,8%
Ремета Марамуреш 2448 2174 88,8%  2177 88,9%
Кривий Марамуреш 4761 4650 97,7%  4636 97,7% православні 63,6%, п'ятидесятники 31,3%, адвентисти 3,3%
Вишня Рівня Марамуреш 3916 3745 95,6%  3735 95,4%
Рускова Марамуреш 4854 4578 94,3%  4567 94,1% православні 86,4%, п'ятидесятники 11,3%, адвентисти 1,9%
Балківці Сучава 3393 2364 69,7%  2443 72,0% православні 74,4%, п'ятидесятники 6,3%, греко-католики 6,1%, бретрени 4,5%
Ульма Сучава 2289 1343 58,7%  1394 60,9% православні 99,0%
Ізвори Сучава 2279 1177 51,6% православні 73,9%, 23,2% інші
Щука Тіміш 1838 1170 63,7%
Копечеле Караш-Северін 1357 885 65,2%  885 65,2% православні 95,1%, п'ятидесятники 3,5%

За даними перепису 2011 р. понад 60% українців Румунії проживають у повіті Марамуреш. У 7 повітах з 41 проживають 96% українців Румунії. Розселення українців у повітах Румунії в 2011 р.:

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]