Українці Румунії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

Культура
ЛітератураМузикаАрхітектура
Народне мистецтвоОбразотворче мистецтво
КіноТеатрТанціКухняМодаСпорт

Українська діаспора
АвстраліяАргентинаБразиліяБілорусь
ГреціяГрузіяКазахстанКанадаКитай
МолдоваНімеччинаПольщаПортугалія
РумуніяРосіяСловаччинаСШАУгорщинаУругвай

Етнографічні групи українців
БойкиВолиняниГаличаниГуцули
КубанціЛемкиЛитвиниНаддніпрянці
ПінчукиПодоляниПокутяниПоліщуки
РусиниСіверяниСлобожани

Українська міфологія
Релігія
Православ'я: УАПЦУПЦ-КПУПЦ (МП)
Католицизм: РКЦУГКЦ
ПротестантизмІсламЮдаїзмАтеїзм

Мова
Українська та її діалекти

Інші статті
УкраїнаЗнамениті українціІсторія
Всесвітні форуми українцівГолодомори
Етнокультурні регіониРозселенняУкраїнські меценати

Румунські українці (рум. ucrainieni) — четверта за чисельністю етнічна спільнота Румунії, після румунів, угорців та циган (ромів).Згідно з даними перепису 2011 року, спільнота налічує 51 007 осіб, що становить 0,27 % всього населення Румунії. За переписом 1948 року українців за мовою налічувалось 37,6 тисяч осіб, за переписом 1966 р. — 54,7 тис. за самоідентифікацією. Чисельність осіб, які спілкуються українською мовою, перевищує офіційну чисельність українців, що свідчить про політичну ідентифікацію, як румун, проте етнічну, як — українців.

Українська діаспора переважно проживає в північній частині Румунії, на кордоні з Україною в Мармарощині і Буковині, а також у Подунав'ї (Північна Добруджа і Південна румунська Молдавія). Більше половини всіх румунських українців проживає в повіті Марамуреш на Мармарощині (34 027 чоловік), де вони становлять до 6,67 % всього населення. Велика кількість українців проживає також у Сучаві (8 506 осіб) і Тіміші (7  261 особа).

Українці становлять більшість у муніципалітетах Бистра, Великий Бичків, Руська Поляна, Ремета, Кривий, Вишня Рівня, Рускова, Балківці, Ульма, Ізвори, Щука та Копечеле.

Як офіційна національна меншина українці мають одне зарезервоване місце в парламенті Румунії. 29 грудня 1989 року засновано Союз українців Румунії.

Історія румунських українців[ред.ред. код]

До 1918 року українці жили на території тогочасної Румунії в північній Добруджі — у дельті Дунаю (див. також Задунайська Січ). Їх поселення (близько 20 000) пов'язане безпосередньо з українською етнографічною територією в південній Бесарабії. Незначне число українців (близько 50 000) жило у північній Молдові (повіти Дорогой і Ботошани), населення якої до 17 століття було здебільше українським. Тепер тільки в деяких селах (наприклад, Семеніча) частково збережено українську мову й звичаї.

Після Першої світової війни у межах «великої» Румунії опинилися Буковина, Бессарабія та мала частина Закарпаття — південна частина Мармарощини, а у зв'язку з цим частина української суцільної етнографічної території й низка українських етнографічних островів у цих країнах, зокрема у Бессарабії; врешті, українські острови у Банаті, який до 1918 належав до Угорщини. Крім того, на території корінної Румунії, головним чином у Бухаресті, опинилися українські політичні емігранти з України; їх основу становили колишні старшини і вояки 2 Запорізької бригади Армії УНР, які восени 1920 перейшли Дністер. З 1923 у Бухаресті існувала централя Громадсько-Допомогового Комітету Української Еміграції в Румунії (голова К. Мацієвич, заступник голови В. Трепке, секретар Д. Геродот (Івашин)), яка координувала працю 10 філій емігрантів (найчисленніша — Громада Українських Емігрантів у Букарешті). В Бухаресті ще діяли: Союз українок-емігранток у Румунії (голова — Н. Трепке), Товариство Українських Вояків у Румунії (голова Г. Порохівський) і заснований гетьманською групою 1921 Союз Українських Хліборобів у Букарешті (голова П. Новіцький). До міст Румунії наплинуло також деяке число українців з Буковини і Бессарабії, переважно учителі й службовці, що їх румунська влада переселила, щоб ослабити український стан посідання, студенти, які вчилися у вищих навчальних закладах, головним чином у Бухаресті (вони заснували в Бухаресті товариство «Зоря» , 1921 — 26, згодом Українське Культурно-спортове товариство «Буковина», 1926-44) й Ясах.

З 1941 Румунія дала українській національній меншості деякі культурні права: у Бухаресті організовано українське радіомовлення (керівник М. Ковалевський), виходила газета «Життя» (ред. І. Гаврилюк), журнал «Батава».

Число українців, що жили в корінній Румунії збільшилося на 1940 утікачів, які після зайняття СРСР Буковини і Бесарабії шукали захисту в Румунії. Перед зайняттям всієї Румунії радянським військом 1944 частина українців з Румунії подалася на захід, більшість залишилася. Дехто з українських громадських діячів (І. Григорович, О. Масикевич, В. Якубович та ін.) були заарештовані й вивезені до СРСР.


Українці в Румунській Соціалістичній Республіці[ред.ред. код]

Кордони УРСР з Румунією не покриваються докладно з етнографічними межами, і тому в Румунії залишилися невеликі простори української етнографічної території:

  • в Південній Буковині (близько 40 000 українців у 39 місцевостях);
  • у Добруджі (30 000 українців у 37 місцевостях);
  • в Мармарощині (близько 30 000 у 16 місцевостях);
  • близько 10 000 українців живе у 8 селах у Банаті (дехто з них виїхав у кінець 1940-их pp. до СРСР);
  • бл. 10 000 — в розпорошенні у межах румунської етнічної території.;

у всій Румунії близько 120 000.

За офіційним переписом 21.02.1956, в Румунії жило 68300 українців, у тому числі в тодішніх областях:

  • Банат (райони Луґож і Карансебеш) 4700,
  • Добруджа (район Тульча) — 7 900,
  • Марамуреш (райони Вішев і Сигіт) — 25 200,
  • Сучава (райони Радівці, Кимполюнґ, Дорогой, Ґура-Гуморулуй і Ватра Дорней) — 28 900
  • розпорошених по всій Румунії 1 500;

останні найбільше перебувають у Букарешті (офіційно 500, насправді близько 2 000). Інші міста, у яких живуть українці: Констанца, Тімішоара, Бая-Маре, Плоєшти, Яси, Клюж, Луґош.

У соц. Румунії немає жодних українських громадських організацій, хоч конституція гарантує кожній національній меншості національно-культурні права. Партія і уряд країни міняли своє наставлення до місцевих українців. До 1947 вони не визнавали в практиці існування української національної меншості; у 1948–1963 існувала відносна можливість праці в культурон-шкільній ділянці, хоч, щоб налякати українську інтеліґенцію, у 1959 у Букарешті влаштовано показовий процес проти В. Білівського, якому закидали заохочування читачів до української мови і плекання української культури (його засуджено на 7 pp. в'язниці; аналогічний процес відбувся і в Сиготі). З 1964 румунська влада поступово ліквідувала попередні здобутки української національної групи. Не принесла покращення становища українців у Румунії нова конституція 1965, яка формально запевняла меншостям національні права. Щоправда, 1968 дозволено організувати укр. пов. ради трудящих при Фронті Соціальної Єдності для Сучавського й Мармароського повіту (гол. І. Захарійчук і Ю. Канюка), але вони не виявили ніякої української національної праці.

Культурно-освітнє життя[ред.ред. код]

Шкільна реформа 1948 дала можливість для розвитку народився, сер, і вищої освіти українською мовою. Упродовж 10 pp. у Р. існувало 120 нар. шкіл з українською мовою навчання (бл. 200 укр. учителів і бл. 10 000 учнів) та паралельні класи з українською мовою навчання в гімназіях у Сереті, Сиготі й Сучаві (за 1957 — 77 випускників) і у пед. школах: в Сереті, Сиготі й Тульчі (за 1957 — 54 випускники). Для шкіл створено різнородні підручники українською мовою, серед ін. «Курс іст. граматики української мови» М. Павлюка та «Рум.-укр. словник» (30 000 слів) і «Укр.-рум. словник» (35 000 слів) — обидва за ред. Ю. Кокотайла.

Культ.-осв. діяльність по укр. селах. провадили читальні, клуби, будинки культури, гуртки самодіяльности, гуртки молоді; по містах відділи Рум. Об'єднання для зв'язків з Сов. Союзом (ARLUS — Asociaţia Romînă pentru legătŭri cu Uniunea Sovietică). Рівень культ. праці був досить низький. Програми місц. культ. улаштувань велися укр., рум. та рос. мовами. Поза Букарештом не було жадного значнішого ансамблю чи мистця.

Почавши з 1964 вся культ.-осв. праця українців у Р. зазнає переслідування. Ліквідовано майже всі школи з українською мовою навчання (животіє тальки укр. відділ при гімназії в Сиготі і укр. лекторат у Букарештському Університеті) і всю укр. осв.-культ. працю по селах, заборонено вживати в публікаціях укр. назви місцевостей.

Преса представлена двотижневиком «Новий Вік» (з 1949; ред. В. Білівський, С. Загородний, з 1959 І. Колесник, М. Водня), наклад спершу 10000, нині 4000; тепер газ. мусить містити рум. зміст українською мовою. У 1950 — 58 виходив літ.-іст. двомісячник «Культ. порадник», наклад 600–1000, ред. В. Федорович і В. Вілівський.

Деяке ч. українців працює в Р. у високих школах і в наук. інститутах; І. Робчук, К. і А. Реґуші в Інституті Лінґвістики, В. Виноградник (†1973) в інституті Пастера в Букарешті, славісти К. Драпака і І. Лемний, педагог О. Антохій, фізик Б. Павлюх (політехніка в Ясах) та В. Карамзин-Каковський тощо. У Букарешті існує відділ української мови і літератури (з 1952 при славістичному відділі Букарештського Університету), з 1963 при катедрі слов. мов Інституту іноземних мов і літератур, завідувач доцент М. Павлюк.

Порівняно добре в Р. представлена укр. література. У 1950-их pp. укр. письм. друкували свої твори у ж. «Культ. Порадник» та у додатку «Література» до двотижневика «Новий Вік», у 1968 — 70 — у «Літ. Видавництві», з 1970 у видавництві «Критеріон» у Букарешті, створеному для публікацій творів нац. меншостей (ред. укр. відділу М. Корсюк). У 1960-их pp. у Букарешті вийшли зб. поезій О. Мельничука, Г. Клемпуша, О. Павліша, Д. Онищука; зб. новель і оп. І. Федька та С. Яцентюка; альманахи «Серпень» (1964; ред. Є. Мигайчук) та «Ліричні струни» (1968); зб. «Народився співанки» — укр. нар. пісні з півд. Буковини, Мармарощини, Банату і Добруджі, зібрані й упорядковані І. Ребошапкою. З 1970 заходами Літ. студії укр. письм. (гол. Г. Мандрик) при Спілці Письм. Р. вийшли у видавництві «Критеріон» зб. поезій: С. Ткачука, М. Балана, Стеліяна Ґруї, М. Михайлюка, І. Непогоди, О. Масикевича, І. Ковача, М. Небиляка, М. Корсюка, Ю. Павліша, В. Баршая, О. Мельничук; зб. «Ой у саду-винограду» (1971) і «відгомони віків» (1974) з нар. творчістю укр. населення Р. (обидві за ред. І. Ребошапки), «Наші весни» (1972 — зб. прози, ред. М. Михайлюк), зб. репортажів «Про землю і хліб» (1972) та «Антологія укр класичної поезії» (1970; ред. М. Ласло). В Орадя жила укр. письм. К. Бобикевич († 1971).

Більшість укр. населення в Р. була правос., греко-католики переважали на Мармарощині і в Банаті. Після ліквідації Греко-католицької церкви в Р. (1948) вірних примушено перейти на православіє. Богослуження і проповіді Рум. православної церкви майже повсюдно, крім Серету, відбуваються лише рум. мовою, і т. ч. вона є одним з засобів румунізації. На румунізацію українців Р. впливає і те, що вони живуть розпорошені й ізольовані від їн. країн укр. поселення, гол. від УРСР, а залякана укр. інтелігенція, яка живе перав. по м., має невеликий зв'язок з укр. масою.

Чисельність та розселення[ред.ред. код]

Населені пункти у Румунії у 2011 р. з переважною більшістю українського населення (світло-зелений колір).
Ucraineni Romania 2002.PNG

Динаміка чисельності українців Румунії

  • 1956 ‒ 60 479 ‒ 0,35%
  • 1966 ‒ 54 705 ‒ 0,29%
  • 1977 ‒ 55 510 ‒ 0,26%
  • 1992 ‒ 65 764 ‒ 0,29%
  • 2002 ‒ 61 091 ‒ 0,28%
  • 2011 ‒ 51 703 ‒ 0,27%

За результатами перепису 2002 р. в Румунії існувало 12 комун, де більшість населення становили українці. Більшість з них (10) знаходились у північних повітах (Марамуреш, Сучава) на кордоні з Україною. Інші 2 комуни були розташовані на південному заході у румунському Банаті (повіти Тіміш та Караш-Северін). У комунах з переважанням українського населення у 2002 р. проживало 54,5% українців Румунії (33 297 осіб з 61 091)

комуна повіт (жудець) населення українців % україномовних % релігія
Бистра Марамуреш 1316 1184 90,0%  1184 90,0%
Великий Бичків Марамуреш 713 316 44,3%  311 43,6%
Руська Поляна Марамуреш 10 033  9711 96,8%
Ремета Марамуреш 2448 2174 88,8%  2177 88,9%
Кривий Марамуреш 4761 4650 97,7%  4636 97,7% православні 63,6%, п'ятидесятники 31,3%, адвентисти 3,3%
Вишня Рівня Марамуреш 3916 3745 95,6%  3735 95,4%
Рускова Марамуреш 4854 4578 94,3%  4567 94,1% православні 86,4%, п'ятидесятники 11,3%, адвентисти 1,9%
Балківці Сучава 3393 2364 69,7%  2443 72,0% православні 74,4%, п'ятидесятники 6,3%, греко-католики 6,1%, бретрени 4,5%
Ульма Сучава 2289 1343 58,7%  1394 60,9% православні 99,0%
Ізвори Сучава 2279 1177 51,6% православні 73,9%, 23,2% інші
Щука Тіміш 1838 1170 63,7%
Копечеле Караш-Северін 1357 885 65,2%  885 65,2% православні 95,1%, п'ятидесятники 3,5%

За даними перепису 2011 р. понад 60% українців Румунії проживають у повіті Марамуреш. У 7 повітах з 41 проживають 96% українців Румунії. Розселення українців у повітах Румунії в 2011 р.:

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]