Юдейське царство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Judea.jpg

Юдейське царство — південне ізраїльське царство зі столицею в Єрусалимі. Царство Юди проіснувало понад 300 років і було знищене Вавилоном близько 600 до н.е.

Ізраїльське царство проіснувало 120 років: Саул, Давид і Соломон царювали кожен по 40 років. Після смерті царя Соломона царство поділилося. Десять поколінь (племен) утворили Північне Царство, яке отримало назву Ізраїль зі столицею в Самарії. Два покоління (племена) Юда та Веніямин утворили Південне Царство, зване Юдея, зі столицею в Єрусалимі. Але і тих два царства не були тривалі, і не був у них ізраїльський народ щасливий. Північне Царство проіснувало понад 200 років і було знищене Ассирією 721 р. до Різдва Христового. Південне Царство проіснувало понад 300 років і було знищене Вавилоном близько 600 р. до Різдва Христового.

Південна частина ізраїльської країни, Юдея, була повною протилежністю щодо Півночі. Непривітна і безплідна, вона подібна до гористої пустелі з оазами. На південному сході Юдеї знаходиться надзвичайно солоне Мертве море; риба, яка потрапляє сюди з життєдайного Йордану, тут же гине.

Юдея під владою Риму[ред.ред. код]

Після смерти Ірода Великого стався розподіл Палестини поміж його синами. Галилея та Зайордання були віддані Іродові Антипі; землі на північ від них – Іроду Пилипу; а Юдея з Самарією – Архелаю, який повинен був з часом успадкувати й титул царя. Однак Архелай викликав незадоволення як у євреїв, так і у римлян, і імператор Август змістив його в шостому році нашої ери, передавши владу над Юдеєю римському прокуратору.

З політичної точки зору Галілея і Юдея були хоч і підвладними Римові, а проте цілком окремими державами. У євангельські часи Галілеєю правив Ірод Антипа (з 4 р. до н. е. до 39 р. н. е.), а Юдеєю — Понтій Пилат (з 26 по 36 р. н. е.), про що також повідомляє євангеліст Лука (3.1). Юдея і Галілея були штучно об’єднані Давидом в 11 ст. до н. е., однак після смерті його сина Салимона (Соломона) у 927 р. до н. е. ця імперія розпалася на Ізраїль зі столицею в Самарії і вчетверо меншу Юдею зі столицею в Єрусалимі. У часи Хреста в Галілеї проживала незначна юдейська діаспора, а в Юдеї були компактні поселення галілеян, наприклад, у Витанії неподалік Єрусалима.

Галілеяни і юдеї відрізнялися не лише етнічно, але й расово: перші були арійцями, а другі — семітами (вихідцями з Аравійського півострова). Про етнічно-расові відмінності, серед іншого, свідчить те, що «арамейська мова була загальновживаною мовою Палестини часів Ісуса» (Геллей Генри. С. 410), проте, розмовляючи нею, галілеяни і юдеї суттєво відрізнялися способом її вимови. Наприклад, попри всі старання Петра, єрусалимляни його легко впізнали за галілейською вимовою (Мт 26.73, Мк 14.70, Лк 22.59).

Варто пояснити, що після повернення юдеїв з вавилонського полону арамейська мова стала у них розмовною, хоч їхні священні тексти традиційно писалися давньоєврейською мовою. Галілеяни також перебрали арамейську мову, але, попри те, зберігали свою материнську, «хатню» мову. Саме цією мовою Христос промовив свої останні слова: «А коло дев’ятої години Ісус скрикнув сильним голосом, кажучи: Елі Елі лема савахтані» (Мт 27.46). Почувши їх, юдеї подумали, що Ісус кличе пророка Іліяху (Мк 15.34—35).

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]