Кримчаки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кримчаки́
Кърымчахлар
Krymchaks1.jpg

Духовний лідер общини «хахам». Кінець XIX ст.
Загальна кількість 1,5 — 2,7 тис. осіб
Найбільші розселення Україна (406 (Крим)),Росія (157), Грузія, Узбекистан, Ізраїль, США
Близькі етнічні групи Євреї, Кримські татари
Мова Російська, кримчацька
Релігія Іудаїзм


Кримчаки́ (кримчацька кърымчахлар, однина — кърымчах) — народ, який переважно мешкає на території Криму (див. «Історія євреїв в Україні» та «Караїми в Україні»).

Кримчаки — це окрема етнолінгвістична спільнота єврейського населення, жиди «хрим-аюду», окрема група жидів, котрі говорять кримськотатарською мовою[1]. До 1917 року в документах Російської імперії їх називали «євреї-кримчаки». Аналіз кримчацьких прізвищ доводить наявність тюркських, ашкеназьких і сефардських елементів[1]. За переписом населення 1926 року їх чисельність — 6000[1].

Вчений-антрополог В. Д. Дяченко в книзі «Антропологічний склад українського народу»[2] пише: "Етногенез кримчаків не з'ясований. Сформувалися вони, очевидно, на базі місцевого населення, яке прийняло юдейську релігію, з пізнішим змішанням, ймовірно, хазарського, єврейського, італійського та частиною татарського (вірніше тюркського) елемента … "

Самі кримчаки стверджують, що належать до самостійної народності.[3]

Загальна чисельність — приблизно 1,5 тис. осіб, з них приблизно 500 осіб — у Криму, 157 осіб — у Росії. Точна кількість кримчаків у США й Ізраїлі невідома, на початок 1950-х років в Ізраїлі їх мешкало приблизно 1000 осіб, більшість пізніше асимілювалася з іншими єврейськими групами.

Кримчацька мова близька до кримськотатарської (відрізняється від кримськотатарської та караїмської своїми лексичними і фонетичними особливостями) й належить до тюркських мов, однак сьогодні цією мовою володіють лише люди похилого віку, решта рідною вважає переважно російську мову.

Час появи кримчаків у Криму деякі вчені відносять зазвичай до VIIX ст. н. е., хоча є дані про іудейські монуміссії (написи на каменях) першого та наступних століть — у Пантікапеї, Кафі, Сугдеї, Партеніті. Кримчаки зберегли рукописний молитовник з датою написання або придбання — 847 р. У 1930 р. він був переданий науковому співробітникові Азіатського музею АН СРСР у Ленінграді В. Л. Дашевському. Цей рукопис з біблійним квадратним шрифтом на спеціально виробленій телячій шкірі з одною дерев'яною кришкою був найдавнішим рукописним пам'ятником, що зберігався в СРСР. Молитовник знаходиться в Інституті східних рукописів РАН у Санкт-Петербурзі.

Згідно з камеральним описом Криму 1783 р., кримчаки жили компактно в Карасубазарі, а також у Кафі (Феодосія), Мангупі (середньовічне городище в південно-західній частині Криму), Ескі-Крим (Старий Крим), Бахчисараї і окремими родинами в містах Темрюк і Тамань.

Їх основними заняттями були: садівництво, ремесла — шапошне, шкіряне.[3]

Чоловічий костюм складався з вузьких штанів, чобіт з м'якої шкіри і довгого каптана, підперезаного поясом — широким ременем, на якому висів невеликий татарський ніж.  Жінки теж носили каптани, а на ногах — туфельки з загнутими носками — папучі. Дуже різноманітні були жіночі прикраси: сережки, каблучки, персні, нагрудні намиста з золотих і срібних монет, срібний або позолочений пояс. Одяг дітей був подібним батьківському. Правда, головним убором дівчат була феска — циліндрична шапочка, розшита срібними і золотими нитками і дрібними монетами. З-під фаски на плечі спадали безліч заплетених кісок.[4]

Перепис 1897 зафіксував 3345 кримчаків. Перед Другою світовою війною в Криму мешкало їх приблизно 6 тис. Після захоплення півострова німцями все кримчацьке населення Криму було розстріляне восени 1941 року разом з іншими євреями, які на той час мешкали в Криму. Після Другої світової війни живими лишилися лише чоловіки, які воювали на фронті, та родини, які встигли евакуюватися.

У 1989 р. було створено культурно-просвітницьке товариство кримчаків «К'римчахлар» з метою відродження національної культури зникаючого народу.[4]

Протягом 1990-х кількадесят кримчацьких родин емігрували до Ізраїлю. Кримчаки сповідують юдаїзм і через це мають право на репатріацію до Ізраїлю згідно із Законом про повернення. Остання кримчацька синагога в Тель-Авіві була закрита 1981 року.

Кримчаки в Україні[ред.ред. код]

Згідно перепису населення 2001 року, в Україні мешкало 406 кримчаків. Розселені вони були переважно у Криму, невелика кількість також розсіяна по більшості регіонів України.

Перепис не зафіксував жодного кримчака у Волинській, Закарпатській, Кіровоградській, Миколаївській, Полтавській, Рівненській, Чернівецькій та Чернігівській областях[5]

Відомі кримчаки[ред.ред. код]


Герб АРК Це незавершена стаття про Крим.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Етнографія Це незавершена стаття з етнографії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • «Кримчаки» // Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000. Т. 3, С. 1189;
  • Полінська М. До тлумачення етноніма «кримчак» // Україна в минулому. — 1996 р. — т. 8. — С. 173 — 175.
  • Ачкіназі І. В. Кримчаки: проблема формування спільності та її етнічна історія до 1913 р. Автореф. дис. … к.і.н. — К., 1999  — 19 с.
  • Ачкинази, И. В. К вопросу об этногенезе крымчаков в советской историографии // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии / Симферопольский гос. ун-т им. М. В. Фрунзе; ред.-сост. А. И. Айбабин. — Симферополь, 1990. — Вып. I. — С. 170–173. — Библиогр. в конце ст. . — ISBN 5-7780-0291-2
  • И. Б. Котлер, Фамилии крымчаков как источник их этнической истории. — Малые и дисперсные этнические группы в Европейской части СССР (География расселения и культурные традиции), Москва 1985
  • В. Ю. Чернин, О появлении этнонима «крымчак» и понятия «крымчакский язык». — География и культура этнографических групп татар в СССР, Москва 1983
  • Кизилов М. Крымчаки // От киммерийцев до крымчаков. Ред. И. Н. Храпунов, А. Г. Герцен. Симферополь, 2004. с. 193–203
  • Кизилов М. Крымчаки // От киммерийцев до крымчаков. Изд. второе, переработанное и дополненное. Ред. И. Н. Храпунов, А. Г. Герцен. Симферополь, 2004. с. 270–283
  • Гурджи, М. Я. Источники по этнической истории крымчаков // Къасевет (Qasevet). — 1991. — № 1 (21). — С. 18-19.