Ірод I Великий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Ірод І Великий
івр. הוֹרדוֹס‎, лат. Herodus'
Prise de Jérusalem par Hérode le Grand.jpg
Ірод I Великий захоплює Єрусалим
Цар Юдеї
Початок правління: 37 р. до н. е. (40-ві до н. е.)
Кінець правління: 4 до н. е. (1 до н. е.) (0-ві до н. е.)
Попередник: Антигон II (Хасмоней)
Наступник: Ірод Архелай
Дата народження: 73 до н. е.(-073)
Місце народження: Ідумея
Дата смерті: 4 до н. е.(-004)
Місце смерті: Єрихон
Діти: сини: Антипа, Александр, Арістобул, Ірод Філіпп I, Ірод Архелай, Ірод Антипа, Ірод Филип ІІ, Ірод та Фазаіл
дочки: Салампсо, Кіпра, Олімпіада, Роксана і Саломея
Династія: Іродіади
Батько: Антипатр Ідумеянин

І́род I Вели́кий (івр. ‎הוֹרְדוֹס,Хордос, Хордус; грец. Ἡρῴδης, Hērōdēs; лат. Herodus, Геродус; українською — Ірод від традиційної середньогрецької вимови) (* бл. 73-74 рр. до н. е. — † 4 до н. е. Єрихон[1]; за іншими даними, 1 до н. е.[2]) — цар Юдеї та клієнт Римської імперії, ідумеянин, син Антипатра, римського прокуратора Юдеї. Цар Юдеї (40 до н. е. — 4 до н. е.). Засновник ідумейської династії Іродіадів.

Походження[ред.ред. код]

Дід Ірода, Антипатр, походив із багатої ідумейської родини, підкорився юдейській державі, прийняв юдаїзм і зберіг за собою владу над Ідумеєю. Ідумеяни мешкали в регіоні, розташованому на південь від Юдеї, і не належали до юдейських племен. Після захоплення Ідумеї юдеями під проводом Йоханана Гіркана (175—104 до н. е) всі її жителі перейшли у юдаїзм. Батько Ірода — Антипатр Ідуменянин активно підтримував римську експансію (кульмінацією якої було взяття Єрусалиму Помпеєм у 63 р. до н. е.), сподіваючись ослабити опір євреїв. У 47 році до н. е. Ірод отримав римське громадянство. Хоча він дотримувався юдейських традицій, юдеї не сприймали його як свого правителя, бо він не походив із коліна Ізраїля.

Політична кар'єра[ред.ред. код]

Політичну кар'єру Ірод почав у 48 році до н. е. як 25-ти річний губернатор (тетрарх) Галілеї (ІС кн.14, розд. 9:2), де прославився розгромом банд Єзекії (батька Іуди Галілеянина), які перешкоджали римлянам збирати податки. Розгром банд і страта 'Галілейських розбійників' викликала схвалення римських намісників Сирії і осуд з боку консервативних юдеїв, що дозволяє зробити висновок, що банда Єзекії була фінансована заможними юдеями.

Нашестя парфян у 40 р. до н. е. змусило Ірода залишити Галілею й утікати на південь — спочатку до Єрусалиму, потім до Ідумеї. Зрештою Ірод через Єгипет (де він удостоївся аудієнції у цариці Клеопатри — ІС кн.14, розд. 14:2) відплив на кораблі в Рим. Там він, заручившись підтримкою Марка Антонія, був представлений римському сенату і 'затверджений' новим царем Юдеї.

З Італії Ірод у 39 р. до.н. е. прибув до Птолемаїди, де за підтримки римської влади зібрав військо з найманців та єврейських біженців для протистояння парфянській експансії і визволення Єрусалима (ІС кн.14, розд. 15:1). Після поразки парфян, римляни посилили найману армію Ірода 11-ма регулярними легіонами під проводом Сосія, яким і вдалося у 37 р. до н. е. взяти Єрусалим (де тоді правив ставленик парфян юдейський цар Антигон). Ще під час облоги, щоб підвищити свої шанси на престол, Ірод одружився на Маріамні, внучці первосвященика Йоханана Гіркана II, прагнучи тим самим надати своїй династії санкцію кровної спорідненості з родом Давида. Запанувавши у Єрусалимі, Ірод розправився з 45-ма активними прихильниками Антігона і подбав, щоби скинутого останнього юдейського царя-хасмонея стратили в Антіохії.

'Чорним роком' для Ірода став 31 р. до н. е., коли після Битви при Акції Марк Антоній зазнав поразки, а до Юдеї вторглися араби. У самому Єрусалимі стався велике землетрус, який забрав 30 тис. життів (ІС кн.15, розд. 5:1-2). Проте Ірод з честю вирішив вийшов зі скрутної ситуації: він налагодив контакт з новим римським цезарем Октавіаном Августом (завіз у Рим 2 тони срібла) та вигнав арабів. Також Ірод розгорнув широкомасштабне будівництво по всій країні, оскільки як римський васал не міг самостійно провадити ані військових, ані дипломатичних справ.

Будівничий[ред.ред. код]

Модель Храму Ірода, Єрусалим

Найважливішим справою Ірода Великого була реконструкція Єрусалимського храму (другого), що отримав назву Храму Ірода. Будівництво почалося у 19 році до н. е. і тривало 9 років. За час робіт служби в храмі не припинялися. Одним з аргументів реконструкції був той факт, що побудований за перського поневолення другий храм був на 60 ліктів меншим від Соломонового храму (ІД кн. 15, розд. 11: 1).

У передмісті Єрусалима Ірод побудував амфітеатр. На арені цього амфітеатру на честь цезаря проводилися міжнародні гладіаторські бої, змагання борців і гімнастів, кінні перегони (ЮД кн.15, розд.8: 1). Тим самим Ірод виступив провідником елінізації в Юдеї, що викликало обурення консервативних елементів юдейської громади, які навіть пробували робити замах на життя царя. Крім амфітеатру в самому Єрусалимі Ірод звів палац і цитадель Антонію. На честь свого померлого брата Фазаеля, Ірод побудував мавзолей з вежею, що по висоті не поступалася Фароському маяку (ЮД кн. 16, розд. 5: 2).

Ірод побудував середземноморський порт Кейсарія з амфітеатром на місці Стратонової Вежі і зручною гаваню, що значно пожвавило торгівлю. Повної реконструкції зазнала Самарія, перейменована на грецький манер у Себастію, де Ірод побудував житло для своїх солдатів. Перебудовані Газа і Масада, заснований Іродіон і Ессевон (на території Йорданії).

Масштаб будівництв царя Ірода перевищував територію Юдеї. Як подяку за гостинність він на острові Родос побудував Піфійський храм. А в Антіохії за власний рахунок вимостив площу міста (ЮД кн. 16, розд. 5: 3).

Голод[ред.ред. код]

Приблизно в 25 р. до н. е. у Юдейському царстві стався неврожай і за ним наступив голод. Ситуація ускладнювалася тим, що казна була виснажена широкомасштабним будівництвом минулих років. Тоді Ірод зібрав у своєму палаці все золото і обміняв його в Єгипті на хліб (ЮД кн.15, розд.9: 2). Оперативна й ефективна боротьба з голодом здобула Іродові народну підтримку і обеззброїла його ворогів.

Кінець царювання[ред.ред. код]

Мідна монета Ірода І Великого

Останні роки правління Ірода відзначені особливою підозрілістю, мстивістю і жорстокістю. Якщо раніше небезпека виходила тільки від консервативних елементів суспільства, то тепер він почав підозрювати у змовах своє найближче оточення, включаючи родичів. Так за доносом він наказав стратити навіть своїх власних синів від першої дружини — Олександра і Арістобула (вони були повішені в Самарії), а також Антипатра. Перекази про це стали мотивом для легенди про вбивство немовлят, пов'язаних з народженням Ісуса Христа, яке знайшло опис у Євангелії від Матвія (Мт. 2:16).

Ірод дожив до похилого віку, був царем Єрусалима 34 роки (ЮД кн.17, розд.8: 1) і прожив 70 років. Однак перед смертю він жахливо страждав від болю в животі. Після безуспішних спроб вилікуватися, він примирився зі своєю смертю, шкодуючи, що після смерті заслужить засудження своїх підданих. Ірод виплатив платню своїм відданим воїнам. Царство він розділив між своїми синами: Архелаєм (Юдея і Самарія), Антипою (Галілея) і Филипом (Йорданія).

Іродіон, де знаходиться гріб Ірода І Великого

Архелай влаштував своєму батькові пишні похорони: тіло померлого було покладено на золоте ложе і покрито порфіром. У процесії брала участь почесна варта з гальських, германських і фракійських воїнів. Згідно з волею покійного його тіло було поховане в Іродіоні, де його могила була виявлена археологами у 2007 році[3] . Траур по Іродові тривав сім днів.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Peter Richardson, Herod: King of the Jews and friend of the Romans, (Continuum International Publishing Group, 1999) pp. xv-xx; Jerry Knoblet, Herod the Great (University Press of America, 2005), с. 179.; Samuel Rocca, Herod's Judaea: a Mediterranean state in the classical world (Mohr Siebeck, 2008) с.159.; Fergus Millar, Emil Schürer, Geza Vermes, The History of the Jewish People in the Age of Jesus Christ (Continuum International Publishing Group, 1973) с. 327.; N. T. Wright, The New Testament and the People of God (SPCK, 1992), с. 172.
  2. The Journal of Theological Studies, V. XVII, No 2, 1966
  3. Herodes Grab entdeckt ntv, 8. Mai 2007; Christoph u. Matthias Schulz: Trümmerspur zum Tyrannen. у: Der Spiegel. Hamburg 2007,20, 150ff. ISSN 0038-7452; Herod's tomb 'found' in West Bank; Tomb of King Herod discovered in West Bank

Джерела[ред.ред. код]

Йосип Флавій. Юдейські старожитності(рос.)


Ірод Великий
Попередник:
Антигон II
Цар Юдеї
37 р. до. н. е — 4 р.
Наступник:
Ірод Архелай
Владика Галілеї
37 р. до. н. е — 4 р.
Наступник:
Ірод Антипа
Владика Батанеї
37 р. до. н. е — 4 р.
Наступник:
Ірод Филип ІІ