Берда (річка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Берда
Устье реки Берда (панорама) 09.jpg

Берда неподалік від свого гирла
47°13′45″ пн. ш. 36°29′35″ сх. д. / 47.22916666999999791° пн. ш. 36.49305556000000195° сх. д. / 47.22916666999999791; 36.49305556000000195
Витік на північний захід від с. Вершина Друга
Координати витоку 47°13′45″ пн. ш. 36°29′35″ сх. д. / 47.22917° пн. ш. 36.49306° сх. д. / 47.22917; 36.49306
Гирло Азовське море (біля Бердянська)
Координати гирла 46°47′43″ пн. ш. 36°51′40″ сх. д. / 46.79528° пн. ш. 36.86111° сх. д. / 46.79528; 36.86111
Країни басейну Україна Україна:
Запорізька область
Площа басейну, км² 1 750 км²
Довжина, км 125 км
Висота витоку, м 250 м
Середньорічний стік 0,091 км² на рік
Притоки Волова, Берестова (праві); Бельманка, Грузька, Каратюк, Каратиш або Коротиш (ліві).
ідентифікатори та зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
CMNS: Берда на Вікісховищі

Бе́рда — річка в Україні, в межах Більмацького та Бердянського районів Запорізької області. Впадає до Азовського моря.

Опис[ред.ред. код]

Довжина 125 км, площа водозбірного басейну 1 750 км². Похил річки 2,1 м/км. Долина у верхній та середній течії переважно трапецієподібна, завширшки 3 км, завглибшки до 50 м; її праві схили в багатьох місцях значно вищі за ліві, порізані балками і ярами. Заплава тут одностороння, завширшки до 100 м, у пониззі заплава двостороння, в багатьох місцях заболочена. Річище звивисте, завглибшки до 1,5 м, завширшки 6—10 м, з поодинокими розливами до 15—25 м. Чверть річища заросла очеретом. Дно піщане, подекуди кам'янисте. Живлення снігове й ґрунтове. Характерні весняні повені. Замерзає у грудні, скресає в лютому. Крига нестійка. Пересічний річний модуль стоку — 1,65 л/с•км². Використовується на зрошення, водопостачання, рекреацію. Зарегульована водосховищами, ставками. Бердянське водосховище біля с. Осипенко, збудоване 1954 року, забезпечує водою місто Бердянськ. На березі побудовані зони відпочинку.

Розташування[ред.ред. код]

Берда бере початок на північний захід від села Вершина Друга, в межах Приазовської низовини. Тече спершу на схід, далі — на південний схід, у місці впадіння до неї річки Каратиш різко повертає на південний захід, у пониззі тече на південь, у пригирловій частині — на південний схід. Протягом 25 км від Калайтанівки до Білоцерківки тече кордоном з Донецькою областю. Впадає до Азовського моря на його північному узбережжі, на північний схід від міста Бердянська.

Природа[ред.ред. код]

У річці водяться краснопірка (лат. Scardinius erythrophthalmus), головень (Leuciscus cephalus), карась (Carassius), щука (Esox lucius). Річка тече степовою місцевістю, тому для її берегів характерна степова й лучна рослинність. Уздовж берегів трапляються штучні лісосмуги. На берегах можна спостерігати виходи гранітів.

Притоки[ред.ред. код]

Праві: Волова, Берестова.

Ліві: Бельманка, Грузька, Каратюк, Каратиш або Коротиш (найбільша притока).

Історія[ред.ред. код]

Давні назви річки: Гіпакіріс, Агара, Агарліберт, Каяла, Каяліберт. Річками Берда та Кінські Води в 70-х роках XVIII століття, за указом російської імператриці Катерини II Сенату від 10 травня 1770 року, була зведена укріплена Дніпровська лінія у складі семи, в 30 верстах одна від одної, фортець:

  • Олександрівська — біля гирла річки Московки, яка впадає у Дніпро;
  • Микитинська — на річці Конці праворуч в 20-ти верстах від виходу до долини Дніпра (плавні Великого Лугу);
  • Григорівська — поблизу річок Вербової і Жеребця, що впадають в Конку;
  • Кирилівська — праворуч, на річці Токмачці, притоці Конки;
  • Олексіївська — на витоках річки Берди, що впадає в Озівське море;
  • Захар'ївська — на річці Берді, ліворуч, навпроти «розореного, невідомого ретранжаменту, який був з давніх пір»[1];
  • Святого Петра («Петровська», «Бердянська») — над Озівським морем побіля гирла річки Берди.

Виробником робіт будівництва захисної лінії був призначений відомий російський військовий інженер, член Військової колегії, сенатор(з 1781 р.) генерал поручик (з 1765 р.) Михайло Олексійович Деденьов(3.11.1720 — 1786), а спостерігачем — Щербинін.[2] У районі села Троїцьке1923 по 2016 рік — село Карла Маркса) понині збереглися залишки Захаріївської фортеці. Батальйонна фортеця Святого Петра в гирлі Берди на місці нинішнього села Новопетрівка була побудована відомим військовим інженером, полковником (що невдовзі, — 28.12.1771 р. отримав чин генерал-майора) Олександром Рігельманом(1714–1789) — першим військовим комендантом цієї морської фортеці. Восени 1782 року цій морській фортеці призначено було стати центром геополітики. Саме сюди, через Озівське море прибув з Керчі після антиханського заколоту, що спалахнув там, для переговорів з князем Потьомкіним останній кримський хан Шагин-Гірей. З донесення російського резидента при ханові Веселицького П. П. російської імператриці Катерині II:

« 21 вересня 1782 року Князь Григорій Олександрович мав до двох годин секретну конференцію з Його Світлістю Ханом; того ж числа повернутися бажав, а на інший день Хан, з ними я і весь обоз у супроводі двох піхотних полків і частини донських козаків, виступили в похід[3], досягли відстані 35 верст від тутешньої фортеці[4].  »

Супроводили останнього кримського хана в його останньому поході на Крим, племінник князя Потьомкіна Г. О., генерал-майор Олександр Миколайович Самойлов.

Населені пункти[ред.ред. код]

Населені пункти униз за течією: Вершина Друга, Смирнове, Олексіївка, Титове, Ланцеве, Білоцерківка, Лугове, Захарівка, Калайтанівка, Миколаївка, Радивонівка, Осипенко, Старопетрівка, Новопетрівка. Місто Бердянськ, зобов'язаний своєю назвою річці.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Не виключено, що «невідомий ретранжамент, який був з давніх пір» — «кіш з палей і каменій» Галицького князя Мстислава Романовича часів сумно відомих подій 1223 року на Калці-Каялі
  2. История города Александровска/ Екатеринославской губернии/ В связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии /1770 — 1806 гг./ Издано в Екатеринославе. 1905. (рос.)
  3. на Крим
  4. Захаріївської фортеці

Джерела[ред.ред. код]

  1. Українська радянська енциклопедія : у 12-ти т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. «Каталог річок України» — Видавництво АН УРСР, Київ, 1957.
  3. Географічна енциклопедія України : у 3 т. / редколегія: О. М. Маринич (відпов. ред.) та ін. — К. : «Українська радянська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989.
  4. Тунманн Иоганн. Крымское ханство / Пер. с нем. Н. Л. Эрнста и С. Л. Белявской. — Симферополь, 1991. (рос.)
  5. История города Александровска/ Екатеринославской губернии/ В связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии /1770 — 1806 гг./ Издано в Екатеринославе. 1905. (рос.)
  6. Ласковский: Мат. для истории инженерного искусства в России, 1865 г. — Фридман: История крепости в России, 1895 г. — Кюи: Очерк долговременной фортификации, 1897 г. — Фабрициус: Военно-инженерное ведомство в России, 1903 г.