Приазовська низовина
Приазо́вська низовина́ — пологохвиляста низовина на південному сході України, в межах Донецької і Запорізької областей. На сході (у пониззі річки Лозуватки) межує з Причорноморською низовиною, на півночі — з Приазовською височиною, на північному сході — з відрогами Донецької височини, на півдні уступом (завширшки від 10 до 50 м) обривається до Азовського моря.
Ширина низовини — від 20 до 100 км. Переважає плоский ало слабохвилястий рельєф. Пересічні висоти 70—80 м, максимально — до 120 м. Низовина розчленована субмередіальними долинами річок (завглибшки до 80 м), балками та ярами. Подекуди трапляються групи насипних могил заввишки до 10 м.
Найбільші річки: Лозуватка, Обитічна, Кільтиччя, Берда.
З рельєфотворних процесів переважають ерозія, абразія, зсуви, а також прибережні акумулятивні процеси, внаслідок яких утворилися коси: Крива, Білосарайська, Бердянська та Обитічна. Є вапняковий карст.
Домінують сухостепові ландшафти. Природна рослинність збереглася у Хомутівському Степу — відділі Українського степового заповідника.
Геологія, корисні копалини[ред. | ред. код]
У геоструктурному відношенні відповідає південно-східному схилу Приазовського виступу Українського щита.
Укладена кристалічними породами — гранітами, гнейсами, мігматитами, сієнітами, які перекриті вапняками, піщаноглинистими відкладами та лесами.
Природоохоронні території[ред. | ред. код]
У межах низовити розташовані: Приазовський національний природний парк, Хомутівський Степ, заказники і пам'ятки природи Гранітні Скелі, Обитічна Коса, Заплава річки Берда, Оголовок Бердянської коси та інші.
Джерела[ред. | ред. код]
- Географічна енциклопедія України : у 3 т. / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989—1993. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-015-8.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.