Світова мережа біосферних заповідників

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (вересень 2014)
Мапа мережі станом на 2007 рік: темно-темно-зелений— більше 35 заповідників, темно-зелений— від 20 до 34, зелений— від 15 до 19, світло-зелений— від 10 до 14, світло-світло-зелений— від 5 до 9, жовтий— від 1 до 4. Транснаціональні заповідники рахуються кілька разів.

Світова мережа біосферних заповідників (англ. World Network of Biosphere Reserves) — мережа біосферних заповідників міжнародного значення під патронажем ЮНЕСКО, встановлена на Міжнародній конференції з біосферних заповідників (англ. International Conference on Biosphere Reserves) в Севільї в 1995 році.

На даний момент (2019 рік) існує 686 біосферних резерватів в 122 країнах по цілому світі, в тому числі 20 транскордонних об'єктів.[1] В деяких джерелах біосферні резервати називають біосферними заповідниками.

Кількісний поділ[ред. | ред. код]

Країни на території яких нараховується більше ніж 10 заповідних резерватів (станом на 2013 рік).

Історія створення мережі[ред. | ред. код]

Ідея створення спеціальних зон, в яких можна займатися не тільки збереженням біологічного різноманіття, а й моніторингом екологічних процесів, з'явилася майже відразу. У 1974 році в США був заснований перший біологічний резерват, основною діяльністю якого було проведення довгострокових досліджень (по базі даних програми перші біосферні заповідники з'явилися в 1976 році[2]). У 1976 році було визначено поняття біосферного резервату. Перші біологічні заповідники відкривалися на базі вже існуючих природоохоронних територій, переважно національних парків і заповідників, де стали проводитися наукові дослідження під егідою МАБ. Відповідно, вони практично не виконували функції співпраці і у них була відсутня перехідна зона[2]

У 1983 році в Мінську , СРСР, пройшов перший Конгрес з біосферних резерватів, в результаті якого був вироблений детальний план розвитку .

У 1992 році на саміті «Планета Земля» в Ріо-де-Жанейро була прийнята конвенція про біологічне різноманіття, яка підтвердила необхідність глобального аналізу соціальних та економічних проблем разом з проблемами навколишнього середовища. Конвенція представила екосистемний підхід і сформулювала ідею залучення місцевого населення у збереження і розвиток місцевого навколишнього середовища.

Севільська конференція ЮНЕСКО в 1995 році сформувала Севільську стратегію і прийняла Положення про біосферні резервати. У положенні визначаються процеси формування мережі, номінації, затвердження і виключення резерватів, періодичні перегляди діяльності. Севільська стратегія стала основоположним документом у роботі програми .

Динаміка кількості біосферних резерватів у світі[ред. | ред. код]

Рік Кількість біосферних резерватів Кількість країн учасниць
1976 59 8
1981 200 55
2009 533 107
2013 621 117
2014 631 119
2016 669 120
2019 686 122

Визначення біосферного резервату[ред. | ред. код]

Ще в 1970 — х роках фахівці ООН запропонували для біосферних резерватів концепцію зонування, яка полягає у створенні трьох спеціальних зон: ядро, буферна зона і транзитна зона[3]. Ядро, або основна територія, — найменш порушена екосистема. Воно користується довгостроковій захистом і дозволяє зберігати біологічну різноманітність. У ядрі проводяться дослідження й інша діяльність яка не вносить великих порушень, наприклад, освітня. У біосферному заповіднику може бути одна або кілька основних територій (кластерний тип ядра). Буферна зона розташовується навколо ядер або примикає до них. Вона використовується для здійснення екологічно безпечної діяльності, наприклад, екотуризму, а також прикладних та фундаментальних досліджень. Буферна зона повинна бути чітко визначена. Транзитна зона, або господарська зона, допускає розміщення населених пунктів і деяку сільськогосподарську діяльність. У господарській зоні місцеві адміністрації та інші організації працюють спільно з метою раціонального управління і стійкого відтворення ресурсів[4].

Збереження біорізноманіття в зоні з найбільш суворим природоохоронним режимом є основним результатом зонування. У буферній зоні існують менш жорсткі обмеження природокористування, а в транзитній зоні обмеження стосуються тільки певних форм діяльності, які можуть завдати непоправної шкоди природним комплексам, які охороняються у біосферних резерватах. Співробітники резервату не мають повноважень здійснювати контроль за землекористуванням в господарській зоні. Переговори носять добровільний характер, заснований на взаємному визнанні інтересів. У разі виникнення протиріч при відсутності законодавчої бази захист біосферних резерватів з боку держави в господарській зоні практично неможлива.

Включення до мережі[ред. | ред. код]

Згідно 3 статті Положення, для включення в міжнародну мережу кожен біосферний заповідник повинен виконувати ряд взаємодоповнюючих функцій: збереження, розвитку і науково-технічну функцію. Біосферні резервати затверджуються Міжнародним координаційним радою програми «Людина і біосфера» за заявкою відповідної держави[5].

Регіональні мережі[ред. | ред. код]

Важливу роль у роботі програми «Людина і біосфера» грають регіональні мережі. Регіональних мереж п'ять. Вони не мають суворих кордонів і ряд держав бере участь у роботі декількох мереж, наприклад, в базі даних програми біосферні резервати Алжиру включені як в ліги арабських держав, так і в регіональну мережу Африки. Біосферні заповідники розподілені по регіональних мережах наступним чином:

Регіон ЮНЕСКО Кількість біосферних резерватів Кількість країн учасниць
Африка 79 28
Ліга арабських держав 33 12
Азія і Тихоокеанський регіон 152 24
Європа і Північна Америка 292 37
Латинська Америка і країни Карибського басейну 130 21

Всесвітня мережа біосферних резерватів в Африці[ред. | ред. код]

Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Африці

Африканська мережа була створена на регіональній конференції по кооперації біосферних резерватів в галузі збереження біорізноманіття та сталого розвитку, яка проходила в 1996 році в Дакарі, Сенегал. Наступна зустріч у рамках мережі пройшла в Кейптауні, ПАР, з 10 по 15 вересня 2007 року, остання зустріч відбулася Найробі, Кенія, з 13 по 18 вересня 2010 року. Для збільшення ефективності роботи регіональної мережі було створено чотири тематичних підпроєкти щодо зонування і поліпшення функціонування біосферних заповідників, для зв'язку біосферних заповідників з місцевими адміністраціями, включаючи соціальну і фінансову взаємодію, щодо створення транскордонних міжнародних біосферних заповідників, по логістичній підтримці функціонування заповідників[6].

Фотогалерея
Болома-Біжагош, Гвінея-Бісау Маунт-Муланже, Малаві Кейп-Уайнлендс, ПАР

Всесвітня мережа біосферних резерватів у Лізі арабських держав[ред. | ред. код]

Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів у Лізі арабських держав

Арабська мережа біосферних резерватів була офіційно створена в 1997 році на зустрічі в Аммані, Йорданія. Метою створення регіональної мережі є об'єднання зусиль національних комітетів країн Ліги арабських держав з створення біосферних резерватів та проведення спільних досліджень. Учасники мережі сформували координаційну раду. На зустрічах ради також проходять наради експертів і технічних робочих груп. Остання зустріч координаційної ради, пройшла в 2010 році в Лівані на території біосферного резервата Шуф[7].

Фотогалерея
Сокотра, Ємен Джурджура, Алжир Шуф, Ліван

Всесвітня мережа біосферних резерватів в Азії і Тихоокеанському регіоні[ред. | ред. код]

Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Азії і Тихоокеанському регіоні

Регіональна мережа біосферних заповідників в Азії і Тихоокеанському регіоні є єдиною мережею, яка в свою чергу розділена на секції:

  • Східно — Азійська мережа біосферних заповідників ;
  • Південно — Східно — Азійська мережа біосферних заповідників ;
  • Тихоокеанська мережа біосферних заповідників ;
  • Південно — та Центрально — Азійська мережа біосферних заповідників.

Східно — Азійська мережа біосферних резерватів була утворена в 1994 році[8] і включає такі країни як Північна Корея, Республіка Корея, Китай, Монголія, Японія. У 1998 році до мережі приєдналася Росія. Співробітництво здійснюється 16 біосферними заповідниками, які знаходяться в азійській частині країни. Загальні наради в рамках САМБР проводяться за підтримки Пекінського бюро ЮНЕСКО раз на два роки.[9].

Південно — Східно — Азійська мережа біосферних заповідників була утворена в 1998 році і включає такі країни як Камбоджа, Китай, Індонезія, Японія, Лаос, Малайзія, М'янма, Філіппіни, Таїланд і В'єтнам. Крім того, до нарад часто приєднується Австралія[10]. Мережа працює в рамках регіонального бюро Юнекс у Джакарті[9].

Тихоокеанська мережа біосферних заповідників була утворена в 2006 році і включає в себе чотири острівних держави у Тихому океані : Федеративні Штати Мікронезії , Кірибаті , Палау і Самоа . Створення тихоокеанської мережі відображає інтереси регіону в повноправну участь у міжнародній мережі біосферних заповідників. В даний час в регіоні створено три біосферних заповідника[11].

Південно — та Центрально — Азійська мережа біосферних заповідників була утворена в 1998 році і включає такі країни як Бангладеш, Бутан , Індія, Іран, Монголія, Непал, Пакистан і Шрі-Ланка .[12]

Фотогалерея
Озеро Чині, Малайзія Кат Ба, В'єтнам Тонле Сап, Камбоджа

Всесвітня мережа біосферних резерватів в Європі та Північній Америці[ред. | ред. код]

Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Європі та Північній Америці

Європейська мережа біосферних заповідників є найбільшою і найстарішою серед регіональних мереж. Вона включає 34 країн Європи , Канаду та США і представляє 289 біосферних резервати. Зустрічі представників європейської мережі проходять майже кожні два роки з 1986 року[13].

Фотогалерея
Ніагара-Ескарпмент, Канада Пік Європа, Іспанія Ентлебух, Швейцарія

Всесвітня мережа біосферних резерватів в Латинській Америці і країнах Карибського басейну[ред. | ред. код]

Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Європі та Північній Америці

Латиноамериканська регіональна мережа покликана посилити діяльність програми в країнах Латинської Америки і Карибського басейну, а також Іспанії та Португалії допомогою консолідації зусиль національних комітетів у сфері співпраці та створення нових біосферних заповідників. 14-а нарада регіональної мережі пройшло разом з першою латиноамериканською конференцією з 9 по 14 листопада 2010 року в Пуер-Морелос, Мексика[14].

Фотогалерея
Sian Ka´an, Мексика La Campana-Pecuelas, Чилі Paraná Delta, Аргентина

Біосферні резервати за країнами[ред. | ред. код]

Список країн на території яких розташовані біосферні резервати, їх кількість станом на 2013 рік.

Країна Кількість біосферніх резерватів[пр. 1] Регіон
АвстраліяАвстралія 14 Азія і ТО
АвстріяАвстрія 7 Європа і ПА
АлжирАлжир 6 Ліга арабських держав
АргентинаАргентина 13 Латинська Америка і КБ
БілорусьБілорусь 3 Європа і ПА
БенінБенін 2 Африка
БолгаріяБолгарія 16 Європа і ПА
БолівіяБолівія 3 Латинська Америка і КБ
БразиліяБразилія 6 Латинська Америка і КБ
Буркіна-ФасоБуркіна-Фасо 2 Африка
Велика БританіяВелика Британія 5 Європа і ПА
УгорщинаУгорщина 6 Європа і ПА
ВенесуелаВенесуела 2 Латинська Америка і КБ
В'єтнамВ'єтнам 8 Азія і ТО
ГабонГабон 1 Африка
ГанаГана 2 Африка
ГватемалаГватемала 3 Латинська Америка і КБ
ГвінеяГвінея 4 Африка
Гвінея-БісауГвінея-Бісау 1 Африка
НімеччинаНімеччина 15 Європа і ПА
ГондурасГондурас 2 Латинська Америка і КБ
ГреціяГреція 2 Європа і ПА
ДаніяДанія 1 Європа і ПА
Домініканська РеспублікаДомініканська Республіка 1 Латинська Америка і КБ
ЄгипетЄгипет 2 Ліга арабських держав
ІзраїльІзраїль 2 Європа і ПА
ІндіяІндія 9 Азія і ТО
ІндонезіяІндонезія 9 Азія і ТО
ЙорданіяЙорданія 2 Ліга арабських держав
ІранІран 10 Азія і ТО
ІрландіяІрландія 2 Європа і ПА
ІспаніяІспанія 45 Європа і ПА
ІталіяІталія 9 Європа і ПА
ЄменЄмен 2 Ліга арабських держав
КамбоджаКамбоджа 1 Азія і ТО
КамерунКамерун 3 Африка
КанадаКанада 16 Європа і ПА
КатарКатар 1 Ліга арабських держав
КеніяКенія 6 Африка
КиргизстанКиргизстан 2 Азія і ТО
КНРКитай 32 Азія і ТО
КолумбіяКолумбія 5 Латинська Америка і КБ
Республіка КонгоРеспубліка Конго 2 Африка
ДР КонгоДемократична Республіка Конго 3 Африка
Північна КореяПівнічна Корея 3 Азія і ТО
Південна КореяРеспубліка Корея 5 Азія і ТО
Коста-РикаКоста-Рика 3 Латинська Америка і КБ
Кот-д'ІвуарКот-д'Івуар 2 Африка
КубаКуба 6 Латинська Америка і КБ
ЛатвіяЛатвія 1 Європа і ПА
ЛіванЛіван 3 Ліга арабських держав
МаврикійМаврикій 1 Африка
МадагаскарМадагаскар 3 Африка
МалавіМалаві 2 Африка
МалайзіяМалайзія 1 Азія і ТО
МаліМалі 1 Африка
МароккоМарокко 3 Ліга арабських держав
МексикаМексика 41 Латинська Америка і КБ
Федеративні Штати МікронезіїМікронезія 2 Азія і ТО
МонголіяМонголія 6 Азія і ТО
НігерНігер 2 Африка
НігеріяНігерія 1 Африка
НідерландиНідерланди 1 Європа і ПА
НікарагуаНікарагуа 3 Латинська Америка і КБ
ОАЕОАЕ 1 Ліга арабських держав
ПакистанПакистан 2 Азія і ТО
ПалауПалау 1 Азія і ТО
ПанамаПанама 2 Латинська Америка і КБ
ПарагвайПарагвай 2 Латинська Америка і КБ
ПеруПеру 4 Латинська Америка і КБ
ПольщаПольща 10 Європа і ПА
ПортугаліяПортугалія 7 Європа і ПА
РосіяРосія 41 Європа і ПА
РумуніяРумунія 3 Європа і ПА
РуандаРуанда 1 Африка
СальвадорСальвадор 3 Латинська Америка і КБ
СенегалСенегал 5 Африка
СербіяСербія 1 Європа і ПА
СиріяСирія 1 Ліга арабських держав
СловаччинаСловаччина 4 Європа і ПА
СловеніяСловенія 3 Європа і ПА
СуданСудан 2 Ліга арабських держав
СШАСША 47 Європа і ПА
ТаїландТаїланд 4 Азія і ТО
ТанзаніяТанзанія 3 Африка
ТунісТуніс 4 Ліга арабських держав
ТуркменістанТуркменістан 1 Азія і ТО
ТуреччинаТуреччина 1 Європа і ПА
УгандаУганда 1 Африка
УзбекистанУзбекистан 1 Азія і ТО
УкраїнаУкраїна 8 Європа і ПА
УругвайУругвай 1 Латинська Америка і КБ
ФіліппіниФіліппіни 2 Азія і ТО
ФінляндіяФінляндія 2 Європа і ПА
ФранціяФранція 13 Європа і ПА
ХорватіяХорватія 2 Європа і ПА
Центральноафриканська РеспублікаЦАР 2 Африка
ЧорногоріяЧорногорія 1 Європа і ПА
ЧехіяЧехія 6 Європа і ПА
ЧиліЧилі 10 Латинська Америка і КБ
ШвейцаріяШвейцарія 2 Європа і ПА
ШвеціяШвеція 5 Європа і ПА
Шрі-ЛанкаШрі-Ланка 4 Азія і ТО
ЕквадорЕквадор 5 Латинська Америка і КБ
ЕстоніяЕстонія 1 Європа і ПА
ПАРПАР 6 Африка
ЯпоніяЯпонія 5 Азія і ТО
КазахстанКазахстан 2 Азія і ТО
ЕфіопіяЕфіопія 3 Африка
МавританіяМавританія 1 Африка
Сан-Томе і Принсіпі Сан-Томе і Принсіпі 1 Африка
ТогоТого 1 Африка
ЗімбабвеЗімбабве 1 Африка
МальдівиМальдіви 1 Азія і ТО
ЛитваЛитва 1 Європа і ПА
ГаїтіГаїті 1 Латинська Америка і КБ
Сент-Кіттс і НевісСент-Кіттс і Невіс 1 Латинська Америка і КБ
  1. ↑ Транснаціональні резервати рахуються кілька разів.

Транскордонні біосферні резервати[ред. | ред. код]

Станом на листопад 2012 року у світову мережу біосферних заповідників входять 12 транскордонні резервати з 21 країни світу.[15]

Країни Біосферний резерват Рік створення
Білорусь/Україна/Польща West Polesie 2012
Хорватія/Угорщина Mura Drava Danube 2012
Марокко/Іспанія Intercontinental BR of the Mediterranean 2006
Чехія/Польща Krkokonose/Karkonosze 1992
Сальвадор/Гватемала/Гондурас Trifinio Fraternidad 2011
Франція/Німеччина Vosges du Nord / Pfälzerwald 2008
Польща/Словаччина Tatra 1992
Польща/Словаччина/Україна East Carpathians 1998
Румунія/Україна Danube Delta 1998
Бенін/Буркіна-Фасо/Нігер W Region 2002
Мавританія/Сенегал Delta du Fleuve Sénégal 2005
Португалія/Іспанія Geres — Xures 2009

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ World Network of Biosphere reserves(англ.)
  2. ↑ а б Search the Biosphere Reserves Directory(англ.)
  3. ↑ История Концепции «Человек и биосфера» («Man and Biosphere») [Архівовано 2011-09-04 у Wayback Machine.](рос.)
  4. ↑ Биосферные резерваты(рос.)
  5. ↑ International Co-ordinating Council (ICC) of the Man and the Biosphere (MAB) Programme(англ.)
  6. ↑ AfriMAB [Архівовано 2 травня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
  7. ↑ . ArabMAB [Архівовано 2 травня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
  8. ↑ East Asian Biosphere Reserve Network (EABRN) [Архівовано 27 серпня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
  9. ↑ а б 11-ое совещание Восточно-Азиатской сети биосферных резерватов(рос.)
  10. ↑ Southeast Asian Biosphere Reserve Network [Архівовано 27 серпня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
  11. ↑ PacMAB [Архівовано 27 серпня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
  12. ↑ South and Central Asia MAB Network [Архівовано 27 серпня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
  13. ↑ EuroMAB. Архів оригіналу за 29 квітня 2009. Процитовано 1 травня 2019.
  14. ↑ Outcomes of the first Ibero-American Biosphere Reserves Congress(англ.)
  15. ↑ Transboundary Biosphere Reserves(англ.)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Біосферні заповідники

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Світова мережа біосферних заповідників
Програма ЮНЕСКО «Людина і Біосфера»
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Світова_мережа_біосферних_заповідників&oldid=37289596