Велика Лука (Тернопільський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Вели́ка Лука́́
На одній з вулиць села
На одній з вулиць села
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Тернопільський район
Рада/громада Великолуцька сільська рада
Код КОАТУУ 6125282201
Locator Dot2.gif
Розташування села Вели́ка Лука́́
Основні дані
Перша згадка 1473
Колишня назва Довга Долина
Населення 1 225
Територія 1.930 км²
Густота населення 634.72 осіб/км²
Поштовий індекс 47732
Телефонний код +380 0352
Географічні дані
Географічні координати 49°26′52″ пн. ш. 25°35′17″ сх. д. / 49.44778° пн. ш. 25.58806° сх. д. / 49.44778; 25.58806Координати: 49°26′52″ пн. ш. 25°35′17″ сх. д. / 49.44778° пн. ш. 25.58806° сх. д. / 49.44778; 25.58806
Середня висота
над рівнем моря
317 м
Водойми Серет
Найближча залізнична станція Березовиця-Острів
Місцева влада
Адреса ради с. Велика Лука, Тернопільський р-н, Тернопільська обл.
Сільський голова Лучків Орест Борисович[1]
Карта
Вели́ка Лука́́ is located in Україна
Вели́ка Лука́́
Вели́ка Лука́́
Вели́ка Лука́́ is located in Тернопільська область
Вели́ка Лука́́
Вели́ка Лука́́

Вели́ка Лука́ — село Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на правому березі річки Серет, за 14 км від Тернополя і за 7 км від найближчої залізничної станції Березовиця-Острів на лінії Тернопіль-Ходорів, на півдні району. Населення становить 1225 осіб (2001 р.).

Історія[ред.ред. код]

Згадується 21 квітня 1466 року в книгах галицького суду [2].

Перша писемна згадка — 1473 року під назвою Довга Долина.

Населений пункт виник приблизно в XII столітті. За переказами старожилів збоку села на підвищенні стояла козацька сигнальна вишка, де весь час була варта, завданням якої було попередження про наближення ворога.

Раніше неподалік села був хутір Гулька (така топонімічна назва приналежної до населеного пункту частини території збереглася донині). Хутір виник у XVII столітті. По цій місцевості проходив Чорний шлях на Зборів. Тут ріс розкішний дубовий ліс, стояла корчма і було кілька будівель сторожки. Козаки часто зупинялися тут для відпочинку і влаштовували гуляння — гульки. Звідси і пішла назва хутора, який до 70 років минулого століття налічував три двори. Межував хутір Гулька з хутором Хатки (віддаль 4 км від села), і виник значно пізніше, після скасування кріпосного права у 1848 році. Першими поселенцями були люди, які охоронці землі. В 1900 році було 30 хат. Перші будівлі були тимчасові (на літо), тому і називалися хатки — маленькі хати. До 80 років хутір мав 90 дворів.

У 1893 році в селі започатковано діяльність товариства «Просвіта», а у 1926 році за кошти жителів, пожертвування уродженців села, які емігрували до Америки, добровільні роботи та для потреб громади, і у першу чергу просвітницьких, збудовано кам'яний будинок, у якому діяла читальня та функціонував магазин. Над головним входом у будинок товариства «Просвіта», на кам'яному перекритті, викарбувані слова Тараса Шевченка «Учітеся, брати мої». На той час товариством управляли: Іван Поліщук — голова, Микола Рогатий — заступник голови, Михайло Комар — секретар, Василь Брикайло — скарбник, Гнат Озерянський — господар, Василь Звір — виділовий.       

Станом на 6 лютого 1915 року населення села становило 2022 мешканців. Згідно складеного 18 березня 1926 року документу про завершення будівництва будинку товариства «Просвіта» у селі проживало 1800 мешканців (884 чоловіків та 916 жінок), з них 905 українці, 895 поляки та 25 євреї. 1408 мешканців сповідували греко-католицьку віру, 367 — римо-католицьку віру. На 1 червня 1963 року населення села становило 1550 осіб, з них 668 чоловіків та 882 жінок.       

Першими після радянської окупації у 1940 році та через свою патріотичну позицію зазнали  політичних репресій і відправлені комуністичним режимом до Сибіру: Марія Брикайло, Емілія і Филимон Комар (мама та батько провідника ОУН Тернопільської округи Івана Комара) Романів Марія і Мартин та Євгенія Муран. В 1947 році у так званому адміністративному порядку вислані до Сибіру Бедрій Анна, Степан та Семен, Звір Євгенія, Євдокія та Станіслава, Комар Варвара, Марина, Комар (Тицька) Марія, Комар (Могильницька) Марія, Комар Михайло, Нестор, Олександр, Текля та Теофілій, Перегіняк Федір, Семків Василь та Марина, Юзьків (Лукава) Ганна та Юзьків Євген.   

У 1943–1944 роках в селі діяв збірний пункт для добровольців Української Народної Самооборони (УНС), які після інтенсивної підготовки, яку проводили у Тернопільській окрузі повітові військові команди (ПВК), прибували на збір з повітів Скалат, Тернопіль та Збараж, тут їх інформували про військово-політичне становище в Україні, вони отримували від провідників ОУН Тернопільської округи відповідні завдання спрямовані на подальший збройний спротив.

У 1951 році, переслідуючи мету затримання провідника ОУН Тернопільської округи Івана Комара, більшовицька влада з далекого Сибіру, тимчасово для так званої «приманки», повернула в село його батьків — Филимона та Емілію. Через відсутність у селі зрадників, дотримуючись правил конспірації та при допомозі односельців, Івану Комару черговий раз вдалося перехитрити чекістів. Після тривалої розлуки він таки зустрівся зі своїми батьками, тоді ж і попрощався з ними, оскільки знав про підступну мету цієї «оперативної комбінації», після провалу якої Филимона та Емілію Комар вдруге комуністичний режим відправив до Сибіру.

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • церква святого Архістратига Михаїла
  • У центрі села встановлено пам'ятний знак про скасування панщини, проведеного австрійським урядом під час революції 1848 року.
  • У селі насипана символічна могила УСС (відновлена у 1992 році). У єдиному українському національному військовому формуванні в складі Австро-Угорської армії, сформованому з добровольців, підрозділах Австро-Угорської армії та в Українській Галицькій армії брали участь на бойовищах Східної Європи уродженці села Велика Лука — Тимофій Венгер, Іван Гладкий, Іван Ількевич, Василь Комар, Филимон Комар (батько провідника ОУН Тернопільської округи Івана Комара), Петро Лучків, Іван Швець та інші.
  • споруджено пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1995 року).

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Діють загальноосвітня школа І ступеня, клуб, бібліотека, ФАП. Діти з села беруть участь у ансамблі «Диво-струни».

Діють 4 магазини, є бар «Фільварок». На місці бару колись дійсно був фільварок (багатогалузеве господарство, орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж), а поряд карвасари. Така топонімічна назва частини населеного пункту зустрічається лише у місті Кам'янець-Подільський. Етимологія назви, це перекручене слово «Караван-сарай», заїжджий двір для гостей. .

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Похорон Івана Вітишина
  • Іван Комар псевдо «Олесь», «Шелест» (1915–1952) — провідник ОУН Тернопільської округи. Загинув 23 квітня 1952 року у бою з частинами МДБ у лісі біля с. Чернихова Зборівського району разом з іншими керівниками обласного Проводу ОУН. Згідно з наказом ГК УПА ч. 1/52 від 20 червня 1952 року нагороджений Срібним хрестом заслуги бійців і командирів УПА (такою нагородою удостоєно 150 лицарів Срібного хреста заслуги). Останнє нагородження відбулося 1952 року. Після цього відзначення бойовими нагородами УПА ні в Україні, ні за кордоном не проводили.
  • Касян Брикайло («Колос»), у другій половині 1940-х років референт пропаганди у Тернопільському надрайоні Організації Українських Націоналістів (ОУН). З листопада 1944 року очолював боївку УПА. Загинув 13 березня 1950 року у с. Лучка Тернопільського району.
  • Іван Вітишин, позивний «Тесть» (1976–2015) — військовослужбовець, старший сержант 80-ї окремої аеромобільної бригади. Загинув у боях в аеропорту Донецька.

Перебували[ред.ред. код]

У 1898 році у Великій Луці перебував літератор і громадський діяч Михайло Павлик[3].

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Великолуцька сільська рада
  2. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.310, №3289 (лат.)
  3. Б. Мельничук, Л. Щербак. Павлик Михайло Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 5. — ISBN 978-966-528-279-2.

Джерела[ред.ред. код]

  • Уніят В. Велика Лука // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 236. — ISBN 966-528-197-6.
  • Державний архів Тернопільської області. Підстава: Ф-254, оп. 1, спр. 53, арк. 16, 16 зв. 
  • За честь і славу, за народ! — Тернопіль: Збруч, 2003. Редакція обласної Книги Пам'яті Тернопільщини і Книги «Реабілітовані історією». Серія «Реабілітовані історією». — С. 210–216.  
  • Манзуренко В. Лицарі найвищих бойових нагород УПА в наказах ГВШ // Український визвольний рух / Відп. ред. В. В'ятрович. — Львів, 2006. — Зб. 7. — С. 267–287.
  • Хроніка сотні «Буйні» // Літопис УПА. Нова серія. — Т. 20: Воєнна округа УПА «Лисоня». 1943–1952. Документи і Матеріали / [упор. С. Волянюк]. — Київ: Торонто, 2012. — С. 391–441.
  • (7) Łuka Wielka (Łuka Wełyka) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1884. — T. V : Kutowa Wola — Malczyce. (пол.). — S. 809.(пол.)