Велика Березовиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Велика Березовиця
Загальний вигляд селища
Загальний вигляд селища
Велика Березовиця
Велика Березовиця на мапі Тернопільського району
Велика Березовиця на мапі Тернопільського району
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Тернопільський район
Рада Великоберезовицька селищна рада
Код КОАТУУ: 6125255200
Основні дані
Засноване перші письмові згадки 1458 та 1474 рр.
Статус з 1986 року
Площа 2,4 км²
Населення 7972 (01.01.2015)[1]
Густота 302 осіб/км²
Поштовий індекс 47724, 47725
Телефонний код +380 352
Географічні координати 49°29′47″ пн. ш. 25°36′32″ сх. д. / 49.49639° пн. ш. 25.60889° сх. д. / 49.49639; 25.60889Координати: 49°29′47″ пн. ш. 25°36′32″ сх. д. / 49.49639° пн. ш. 25.60889° сх. д. / 49.49639; 25.60889
Висота над рівнем моря 305 м
Водойма р. Серет
Відстань
Найближча залізнична станція: Березовиця-Острів
До райцентру:
 - фізична: км
До обл. центру:
 - фізична: км
Селищна влада
Адреса 47724, смт Велика Березовиця
Голова селищної ради Ілля Ігорович Костюк[2]
Карта
Велика Березовиця is located in Україна
Велика Березовиця
Велика Березовиця
Велика Березовиця is located in Тернопільська область
Велика Березовиця
Велика Березовиця

Вели́ка Березови́ця — селище міського типу в Україні, в Тернопільському районі Тернопільської області. Південне передмістя Тернополя (5 км від центру міста). Розташоване в центрі району на лівому і (частково) правому березі річки Серету. Через селище проходять важливі транспортні артерії — залізнична лінія Тернопіль-Чортків і автошлях E85 Тернопіль-Чернівці. Центр селищної ради, якій підпорядковане село Кип'ячка.

Об'єкти природно-заповідного фонду[ред.ред. код]

У селищі на вул. Зеленій, за 100 м на схід від колії є гідрологічна пам'ятка природи Джерело Пресвятої Трійці.

Вулиці[ред.ред. код]

У Великій Березовиці налічується 49 вулиць і 2 провулки: вул. Березова, вул. Богдана Хмельницького, вул. Богдана Хмельницького бічна, вул. Братів Підгайних, вул. Василя Стуса, вул. Весняна, вул. Вишнева, вул. Вячеслава Чорновола, вул. Гагаріна, вул. Гаївська, вул. Галицька, вул. Гетьмана Мазепи, вул. Глибока, вул. Глибока бічна, вул. Дружби, вул. Дружби бічна, вул. Дубрівська, вул. Дубрівська бічна, вул. Енергетична, вул. Заводська, вул. Зелена, вул. Злуки, вул. Івана Франка, вул. Козацька, вул. Ланова, вул. Левка Крупи, вул. Лесі Українки, вул. Лугова, вул. Медова, вул. Микулинецька, вул. Миру, вул. Миру бічна, вул. Молодіжна, вул. Набережна, вул. Національного Відродження, вул. Перемоги, вул. Петриківська, вул. Підгірна, вул. Подільська, вул. Польова, вул. Родини Ґеретів, вул. Садова, вул. Січових Стрільців, вул. Сонячна, вул. Степана Бандери, вул. Степова, вул. Трудова, вул. Чумацька, вул. Шевченка, пров. Богдана Хмельницького, пров. Микулинецький.

Населення[ред.ред. код]

Населення у Великій Березовиці зростає з одними із найшвидших темпів у області. Станом на 1973 рік тут проживало 3 358 мешканців, 6,7 тис. осіб (2003), 7 249 осіб (2011), станом на 2015 рік населення становить 7 972 осіб.

Історія[ред.ред. код]

У селищі виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, мезоліту, ранньозалізної доби, черняхівської культури.

Перші письмові згадки зафіксовані в архівних документах датуються 1458 та 1474 р. Першими відомими власниками були представники роду Бучацьких гербу Абданк, згодом село переходило у володіння Баворовських (зокрема, Миколая, сина коронного писаря Вацлава[3]), Каковських, Дульських, Коритовських, Яніцких, Ґужковських.

У 1770 р. половину мешканців села винищила епідемія холери. Станом на 1776 р. у селі нараховувалось 148 будинків, а 1866 р. — 253 будинки. Наприкінці XVIII ст. вже мала означення «Велика». У 1831 р. до села знову навідалась епідемія холери, яка забрала чимало життів. З 1848 р. діє початкова школа. У 1880 році селі налічувалось 1489 мешканців, з них 1386 українці, 79 поляків і 24 євреї[4]. У 1891 р. четверту частину села знищив буревій, загинуло багато людей і тварин. Тоді ж зафіксовано наявність 6 корчем і 1 фільварка. На початку 1897 р. відкрито залізничну колію на Ходорів зі станцією Березовиця-Острів, яку у 1928-30 рр., польська влада дещо розбудувала і розширила. Згідно з переписом кінця 1900 р. село мало 2347 гектарів землі, та 97 га лісу, нараховувалося 303 будинки, 1761 мешканець, з яких 850 чоловіків та 911 жінок; 58 євреїв. Село поділено на два фільварки.

Перша світова війна принесла селу багато біди і розрух. Так, у 1914 р. в селі відбувся бій, що тривав 5 годин, від обстрілу російської артилерії загорілася церква Вознесіння, а опісля солдати спалили 85 господарств, воєнні втрати села становили близько 250 осіб. У лавах Січових Стрільців, згідно з розповідями односельчан, служило близько 20 чоловіків та стільки ж в УГА.

У червні 1919 р. з південного боку села відбувся бій частин УГА з польською армією, у ході якого мав місце значний артилерійський обстріл.

У другій половині 1920-х рр. активізується діяльність націоналістичного руху ОУН. Згідно з офіційним переписом 1921 р. у селі нараховувалось 1547 мешканців, з них 727 чоловіків і 810 жінок; мешканці мали 388 житлових будинків, територія громади становила 2,347 км².

Діяли: кооперативи «Селянська Спілка», «Надія», аматорський театральний гурток, українські товариства: «Просвіта», «Січ», «ім. Михайла Качковського», «Пожежна охорона», «Каменярі», «Сокіл», «Луг», «Рідна Школа», «Сільський Господар», співацько-музичне тов. «Трембіта», «Союз Українок»; польські товариства: «Школи Людовей» (Народної Школи), «Кулко Рольніче» (Рільничий Гурток), «Звйонзек Стшелєц» (тов. «Стрілець»), «Коло Сільських Господинь».

У 1934 р. польська влада провела адміністративну реформу[5]. внаслідок якої до збірної ґміни Велика Березовиця належали громади: Велика Березовиця, Буцнів, Серединки, Острів та Петриків. Станом на 1936 р. у селі нараховувалось 385 будинків, з яких 300 українських, 82 польських і 3 єврейські. У період з 1936 по 1938 рр. з ініціативи тов. «Просвіта» та зусиллями усієї громади села зводився Народний Дім (будинок культури). Тоді ж коштом польської влади і приватних інвесторів засновано і зведено цукровий завод «Поділля». У період ІІ світової війни у збройних формуваннях «Нахтігаль», «Роланд» та дивізії «Галичина» служило близько 35 осіб, а в УПА близько 22 особи.

Упродовж 1939—1949 рр. радянською владою із села вивезено близько 20 родин, репресовано понад 20 осіб. У 1940 р. з цукрозаводу демонтовано і вивезено найновіше устаткування, щойно встановлене в 1938—1939 рр[6]. На фронті воювало близько 70 жителів села, 27 з них загинуло, 23 нагороджено орденами та медалями. У 1939—1941 та з 1945 р. діяв колгосп, спочатку як ім. М. Хрущова, а пізніше перейменований у «Поділля». Електрифікацію проведено в 1949, радіо і газ на початку 1950-х рр. У 1958 р. північну частину території селища приєднано до м. Тернопіль. Протягом 1965—1966 рр. у центрі села проведено роботи по зміні русла ріки Серет та зведено бетонний міст. У 1968 р. налічувалося 750 дворів та 2713 мешканців. Найбільш розбудовується у період 1950-1970-ті рр. та 2005—2010 рр.

Починаючи з 1989 р. діють осередки «Народного Руху» і «Союзу Українок», функціонує селищний хор, якому у 1993 р. присвоєно звання «Аматорського Народного Хору». Діють підприємства: ВАТ «Комбінат Будіндустрія» (збірний залізобетон), ВАТ «Тернопільвтормет» (переробка металобрухту), ТОВ «Тотус» (пінополіуретан, пружинні блоки), та інші.

Релігія[ред.ред. код]

У селищі є чотири культові споруди, три з яких (храми) — діючі:

Діють Тернопільська вища духовна семінарія імені Патріарха Йосипа Сліпого та Українська Лютеранська Богословська Семінарія Святої Софії.

Транспортне сполучення[ред.ред. код]

У селище регулярно курсують автобуси, з'єднуючи В.Березовицю із білшістю мікрорайонів Тернополя.

А саме маршрутні таксі номер: 5,8,18,31 та тролейбус № 3 (курсує в будні дні за маршрутом «Ринок-Газопровід»)

Пам'ятники[ред.ред. код]

Пам'ятник Тарасові Шевченку

Споруджено пам'ятники:

  • полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1989) і
  • Тарасу Шевченку (1993, скульптор обох — Микола Невеселий),
  • насипана символічна могила полеглим за волю України (1990).

Соціальна сфера[ред.ред. код]

В селищі знаходиться Тернопільська вища духовна семінарія імені Патріарха Йосипа Сліпого[7], діють загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, початкова школа, (дошкільний заклад) «Кобзарик», будинок культури, бібліотека, Фельдшерсько-акушерський пункт, два поштові відділення, ветлікарня, 6 магазинів, ресторан «Пролісок», бар Сюрприз.

Діти з села беруть участь у ансамблі «Диво-струни».

Мовні особливості[ред.ред. код]

У селі побутує говірка наддністрянського говору. До «Наддністрянського реґіонального словника» внесено такі слова та фразеологізми, вживані у Великій Березовиці:

  • бабура (згрубіла назва баби);
  • базьки (вербові котики);
  • бараболяник (млинець із тертої картоплі);
  • баранчик (галушка з тертої картоплі й борошна);
  • бас (частина комина на горищі);
  • без (бузина);
  • булавий (буланий);
  • бурачанка (гичка буряків);
  • вербівка (вид гриба);
  • вожій (опік);
  • вослін (ослін);
  • вуянця (дружина брата матері);
  • гакувати (розпушувати землю; переорювати першу оранку);
  • глиця (поперечна планка в бороні)
  • глійниці (бокова дошка у возі, яку закладають, коли возять гній);
  • ґладіюс (гладіоус);
  • дідура (згрубіла назва діда);
  • довбак (дятел);
  • дуга (веселка);
  • жвачка (жуйка);
  • запілє (місце у стодолі, де складають снопи);
  • катанка (піджак);
  • квасок (щавель);
  • клень (головень);
  • коваль (мурашка);
  • копальник (копач);
  • копаниці (полоз у санях);
  • копела (короткий брусок, який з'єднує полози саней);
  • коровицє (рижик);
  • косатиня (півники);
  • малькут, малькутник (шульга);
  • мамура (згрубіла назва матері);
  • мамця (пестлива назва мами);
  • ментуз (минь);
  • начинє (скручені нитки, між якими пропускають пряжу, їх закріплюють на двох дерев'яних планках ткацького верстата);
  • півшнурок (міра площі поля, що дорівнює 0,55 га);
  • підпенюк (опеньок);
  • полуйка (міра пряжі, що дорівнює 10 пасмам);
  • просянка (солома із проса);
  • пужак (держак батога);
  • п'ятка (полоз у санях);
  • редьква (редька);
  • різоха (осока);
  • роздойма (роззява);
  • рощехі (відгалуження стовбура дерева);
  • світилка (весільна дружка нареченого);
  • сволок (брус, що підтримує стелю);
  • стрихач (сніпок для покриття даху, зокрема рогів, країв);
  • толока (гуртова поміч сусідові);
  • фуґ (прилад, яким вирізують рівні рівчаки);
  • фузия (рушниця);
  • хрестовина (деталь, що з'єднує задню вісь воза з розворою);
  • цап (козел для різання дров);
  • цісьов (вигук, який уживають, щоб підкликати коня);
  • шпроца (рогатка).

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

  • Михайло Кріса (псевдо «Кобзар»; 1922—1952) — керівник боївки ОУН, що діяла у Київській області до весни 1952 року;
  • Левко Крупа (1943—2000) — український поет, драматург, громадський діяч;
  • Василь (Мендрунь) (нар. 1946) — український священик та поет;
  • Микола Пачовський (1894—1968) — стрілець УСС, хорунжий УГА; брав участь у піднятті національної фани (прапора) України над ратушею Львова 1 листопада 1918 року під час Листопадового чину;
  • Теодозія Підгайна-Гуляк (1921—1947) — діячка ОУН, дружина провідника ОУН Тернопільської області Юліяна Гуляка;[8]
  • Роман Рогатинський (нар. 1955) — український вчений у галузі механіки, доктор технічних наук, професор, проректор з наукової роботи ТНТУ;
  • Микола Тимчак (нар. 1956) — український поет, художник, скульптор, автор та виконавець пісень;
  • Іванка Чобанюк (нар. 1993) — український медик, волонтер АТО, Народний герой України;
  • Світлана Ястремська (нар. 1970) — український вчений у галузі медицини, кандидат біологічних наук, директор навчально-наукового інституту медсестринства ТДМУ.

Проживали та працювали[ред.ред. код]

  • Ігор Ґерета (1938—2002) — український археолог, мистецтвознавець, культоролог, громадсько-політичний діяч, член НСХУ та почесний член НСКУ, син П. Ґерети;
  • о. Петро Ґерета (1902—1974) — український священик, поет і композитор, суспільно-громадський діяч, батько Ігоря Ґерети;
  • Надія Пасєчко (нар. 1959) — український вчений у галузі медицини[9];
  • Олена Підгрушна — українська біатлоністка, Олімпійська чемпіонка, заслужений майстер спорту України;
  • Іван Сірант (1887—1942) — вояк УГА, невтомний активний націонал-патріотичний, просвітницький та суспільно-громадський діяч;
  • о. Йосиф Скоморовський (1815—1891) — український священик, суспільно-громадський діяч, укладач рукописного 5-и томного українсько-польського словника.

Перебували[ред.ред. код]

Фотогалерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Logo YouTube por Hernando.svg Українці відзначають День Хрещення Київської Русі-України та День рівноапостольного князя Володимира // Телекомпанія TV-4, 28 липня 2015