Адоніс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Адоніс (грец. Άδωνις — володар, пан) — син Кініра та його дочки Мірри (варіанти: Фенікса та німфи Алфесібеї; ассирійського царя Тіанта і його дочки Смірни).

Походження міфу[ред.ред. код]

Адоніс (фінікійське «адон», «господь», «владика») — грецька назва божества фінікійсько-сирійського походження з яскраво вираженими рослинними функціями, пов'язаними з періодичним умиранням і відродженням природи, відповідника вавилонського Таммуза. Назва може походити від біблійного «Адонай».

Міф про Адоніса в найбільш повному вигляді представлений у Псевдо-Аполлодора, Овідія та Антоніна Ліберала.

Міфи про Адоніса[ред.ред. код]

Богиня Афродіта, розсердившись на Мірру (майбутню матір Адоніса), навіює їй пристрасть до рідного батька, який піддається спокусі, не підозрюючи, що вступає у зв'язок з власною дочкою. Коли батько довідався про свій злочин, то хотів убити дочку, але боги перетворили її на миррове дерево, з тріснутого стовбура якого народжується дитина дивовижної краси.

Пітер Пауль Рубенс «Смерть Адоніса» (1616)

За вроду хлопця відразу покохала Афродіта і таємно віддала його на виховання Персефоні, яка не схотіла повернути красеня Афродіті і та поскаржилася Зевсові, який і вирішив суперечку між богинями: Адоніс мав проводити третину року в Персефони, третину в Афродіти, супутником і коханим якої він стає, а останньою третиною міг розпоряджатися за власним розсудом.

Розгнівана наданим Афродіті перевагою, Персефона насилає на юнака дикого кабана, який смертельно його ранить. За іншою версією, Адоніс — жертва гніву Аполлона (його помста Афродіті за осліпленого нею сина Аполлона Еріманфа), або ревнивого коханця богині Ареса, або гніву Артеміди. Афродіта гірко оплакує Адоніса і перетворює його в квітку, окропив нектаром пролиту кров. Юнака оплакують харити, з крові його розквітають троянди, із сліз Афродіти — анемони.

За другою версією, чвари й розбрат між богинями виникли після смерті Адоніса, з крові якого виросла троянда (варіант: ніжна квітка анемон).

Культ Адоніса[ред.ред. код]

Культ Адоніса існував у Фінікії, Сирії, Єгипті, на островах Кіпр і Лесбос. Згідно Лукіану, у Біблі було святилище Афродіти, де відбувалися оргії на честь Адоніса, що супроводжувалися священною проституцією, причому перший день був присвячений плачу, а другий — радощам з приводу воскресіння Адоніса. Розповідається про річку Адоніс, яка щорічно забарвлюється в червоний колір, коли, за переказами, в горах Лівану гине Адоніс. Однак тут же скептичні міркування щодо червоного ґрунту, який надає річці кривавий колір.

У V ст. до н. е. культ Адоніса поширився в материковій Греції. У Аргосі жінки оплакували Адоніса в особливій будівлі. В Афінах під час свята на честь Адоніса під плач і похоронні пісні всюди виставлялися зображення померлих. Адонії — свято на честь Адоніса, що проводиться 24 червня кожного року — були особливо популярні в епоху еллінізму, коли поширилися греко-східні культи Осіріса, Таммуза і ін. Пізньої весни і ранньої осені жінки виставляли невеликі горщики з зеленню, яка швидко розвивається і так само швидко в'яне, так звані «садки Адоніса» — символ скороминущості життя. В Олександрії пишно святкували священний шлюб Афродіти і юного Адоніса, а наступного дня з голосінням і плачем статую Адоніса несли до моря і занурювали у воду, символізуючи повернення його в царство смерті.

У міфі про Адоніса відбилися давні матріархальні і хтоничічні риси поклоніння великому жіночому божеству родючості і залежному від нього набагато слабшому і навіть смертному, що відроджується лише на час, чоловічому кореляту. У міфі і культі Адоніса виразно простежується розгорнута символіка вічного колообігу і гармонійного єднання життя і смерті в природі. Інші аналоги — Озіріс, Тамуз, шумерський Думу-зід-абзу. Адоніс відноситься до дуже популярного у різних народів міфологічного архетипу божеств, що оживають (Помираючий та воскресаючий бог[en]).

У мистецтві[ред.ред. код]

До міфа про кохання Адоніса й Афродіти часто зверталися художники та письменники античності, доби Відродження й пізніших епох: Тіціан, Паоло Веронезе, Нікола Пуссен, Пітер Пауль Рубенс, Джорджоне, Тінторетто, Огюст Роден, Вільям Шекспір, Лопе де Вега, Жан де Лафонтен. Міф про Адоніса став основою лібретто опер Доменіко Маццоккі, Клаудіо Монтеверді, Джованні Легренці.

У переносному значенні Адоніс — надзвичайно вродливий чоловік.

Джерела[ред.ред. код]

  • Міфи Давньої Греції. Для серед, шкіл. в. (Переказ К. І. Гловацької. Наук, керівник вид. та автор передм. А. О. Білецький. Худож. оформл. Р. 3. Масаутова). — К.: Веселка, 1980.— 125 с., іл.
  • Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 с.
  • Фрэзер Дж. РИТУАЛ АДОНИСА // Золотая ветвь. Исследование магии и религии / Пер. с англ. М. К. Рыкли­на. — М.: Политиздат, 1980.