Адоніс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Адоніс (грец. Άδωνις — володар, пан) — син Кініра та його дочки Мірри (варіанти: Фенікса та німфи Алфесібеї; ассирійського царя Тіанта і його дочки Смірни), яка пристрасно покохала рідного батька за намовою Афродіти. Адоніс (dwniz, фінікійське Д. М., «адон», «господь», «владика»)· божество фінікійської- сирійського походження з яскраво вираженими рослинними функціями, пов'язаними з періодичним умиранням і відродженням природи. Назва може походити від біблійного «Адонай». Адоніс — грецька назва фінікійського божества рослинності та родючості, відповідника вавилонського Таммуза. Культ Адоніса відомий з ІІ тисячоліття до н. е., а з початку І тисячоліття до н. е. поширився фінікійськими колоніями середземноморря та проник в Грецію.

Походження міфу[ред.ред. код]

Міф про Адоніса в найбільш повному вигляді представлений у Аполлодора, Овідія та Антоніна Ліберала. Адоніс — син Фенікса і німфи Алфесібеі (варіанти: ассирійського царя Тіанта і його дочки Смірни або кіпрського царя Кініра і його дочки Мірри). Богиня Афродіта (Венера), розсердившись на не вважай її царську дочку (майбутню матір Адоніса), вселяє тієї пристрасть до рідного батька, який піддається спокусі, не підозрюючи, що вступає у зв'язок з власною дочкою, і після цього проклинає її.

Боги перетворюють нещасну в миррове дерево, з тріснутого стовбура якого народжується дитина дивовижної краси. Афродіта передає немовляти в скриньці на виховання Персефоні, яка не побажала надалі розлучитися з Адонісом. Суперечку богинь вирішує Зевс, що призначив Адонісу частину року проводити в аїді, царстві мертвих у Персефони і частину року на землі з Афродітою, супутником і коханим якої він стає. Розгнівана наданим Афродіті перевагою, Артеміда насилає на юнака дикого кабана, який смертельно його ранить. За іншою версією, Адоніс — жертва гніву Аполлона (його помста Афродіті за осліпленого нею сина Аполлона Еріманф) або ревнивого коханця богині Ареса. Афродіта гірко оплакує Адоніса і перетворює його в квітку, окропив нектаром пролиту кров. Юнака оплакують харіти і мойри, з крові його розквітають троянди, із сліз Афродіти — анемони.

Культ Адоніса існував у Фінікії, Сирії, Єгипті, на островах Кіпр і Лесбос. Згідно Лукіану, у Біблі було святилище Афродіти, де відбувалися оргії на честь Адоніса, що супроводжувалися священною проституцією, причому перший день був присвячений плачу, а другий — радості з воскреслому Адоніса. Розповідається про річку Адоніс, яка щорічно забарвлюється в червоний колір, коли, за переказами, в горах Лівану гине Адоніс. Однак тут же скептичні міркування щодо червоного ґрунту, який надає річці кривавий колір.

У V ст. до н. е. культ Адоніса поширився в материковій Греції. У Аргосі жінки оплакували Адоніса в особливій будівлі. В Афінах під час свята на честь Адоніса під плач і похоронні пісні всюди виставлялися зображення померлих. Адонії — свято на честь Адоніса, що проводиться 24 червня кожного року — були особливо популярні в епоху еллінізму, коли поширилися греко -східні культи Осіріса, Таммуза і ін Пізньої весни і ранньої осені жінки виставляли невеликі горщики з зеленню, яка швидко розвивається і так само швидко в'яне, так звані «садки Адоніса» — символ скороминущість життя. В Олександрії пишно святкували священний шлюб Афродіти і юного Адоніса, а наступного дня з голосінням і плачем статую Адоніса несли до моря і занурювали у воду, символізуючи повернення його в царство смерті.

У міфі про Адоніса відбилися давні матріархальні і хтоничічні риси поклоніння великому жіночому божеству родючості і залежному від нього набагато слабшого і навіть смертному, відроджуємо лише на час, чоловічому корреляту. У міфі і культі Адоніса виразно простежується розгорнута символіка вічного круговороту і гармонійного єднання життя і смерті в природі. Коли батько довідався про свій злочин, то хотів убити дочку, але боги перетворили її на миррове дерево, з якого через десять місяців народився Адоніс. За вроду хлопця відразу покохала Афродіта і таємно віддала його на виховання Персефоні, яка не схотіла повернути красеня Афродіті і та поскаржилася Зевсові. Зевс присудив так: Адоніс мав проводити третину року в Персефони, третину в Афродіти, а останньою третиною міг розпоряджатися за власним розсудом. Проте Адоніса ще в юнацькому віці вбив вепр. За другою версією, чвари й розбрат між богинями виникли після смерті Адоніса, з крові якого виросла троянда (варіант: ніжна квітка анемон).

Поширений у грецькій поезії міф про Адоніса, як і культ його, — фінікійсько-сирійського походження. Культ Адоніса як божества природи процвітав у БібліФінікії) та в його околицях, а також на Кіпрі. Звідси цей культ перейшов до Греції, де Адоніса перетворено у напівбога. Міф про Адоніса — одне з дуже поширених у багатьох стародавніх релігіях уявлень про померле й воскресле божество (пор. євангельську розповідь про Христа). Інші аналоги — Озіріс, Тамуз, шумерський Думу-зід-абзу. Свято Адоніса — Адонії випадають на 24 червня, після літнього сонцестояння і він відноситься до дуже популярного у різних народів міфологічного архетипу божеств, що оживають (Помираючий та воскресаючий бог[en]).

У мистецтві[ред.ред. код]

До міфа про кохання Адоніса й Афродіти часто зверталися художники та письменники античності, доби Відродження й пізніших епох: Тіціан, Паоло Веронезе, Пуссен, Рубенс, Джорджоне, Тінторетто, Роден, Шекспір, Лопе де Вега, Жан де Лафонтен. Міф про Адоніса став основою лібретто опер Д. Маццоккі, К. Монтеверді, Дж. Легренці.

У переносному значенні Адоніс — надзвичайно вродливий чоловік.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]