Викрадення нареченої (Казахстан)
Викрадення нареченої (каз. қыз алып қашу — букв. втеча з викраденням дівчини) — один із казахських весільних обрядів.
.svg){kind=small}
Практика примусового одруження на території сучасного Казахстану виникла в стародавні часи й продовжує існувати донині, хоча в радянський період явище вважалося викоріненим. За оцінками організацій із захисту прав жінок, щорічно в Казахстані викрадають та примусово шлюблять до 5 тисяч дівчат та жінок. Для ліквідації цих злочинів планується введення в Кримінальний кодекс спеціальної статті про покарання викрадачів наречених.
Стародавній звичай викрадення нареченої для укладення шлюбу виник в епоху становлення патріархату[1]. Історія обряду досі точно не встановлена. Раніше люди жили невеликими родовими общинами, які вороже ставилися до чужинців, тому єдиним способом пошлюбити дівчину з іншої громади (що урізноманітнило б і оздоровило її генофонд) було її викрасти.
У Середній Азії й Казахстані до викрадення нареченої вдавалися вкрай рідко. Зазвичай це траплялося, коли батьки не давали згоди на шлюб або занадто тягнули з весіллям[2]. Основною формою шлюбу серед казахів було одруження зі сватанням (кудалик) і наступним викупом нареченої за калим. У звичаєвому праві у казахів існувало кілька видів викрадення нареченої, ставилися до яких по-різному. Якщо наречений викрадав уже засватану наречену (юнак і дівчина домовлялися про «викрадення» заздалегідь[3]), батько якої порушив умови сватання, то це не було важким злочином. Викрадення ж чужої засватаної нареченої вважалося важким злочином[4].
Влада Російської імперії і, пізніше, СРСР офіційно забороняли цю практику кочовиків. Згідно з офіційними радянськими джерелами, в Казахській РСР звичай викрадення нареченої був викорінений[5][6]. Але насправді він не зник, а трансформувався в узгоджену «втечу» дівчини з дому, що виглядало як «викрадення». Випадки справжніх викрадень і насильницького одруження знову з'явилися в пізній радянський період і пострадянські роки[7].
За оцінками організацій із захисту прав жінок, щорічно в Казахстані викрадають до 5 тисяч жінок і дівчат. Офіційної статистики немає. Для ліквідації цього звичаю планується включити в Кримінальний кодекс спеціальну статтю про покарання викрадачів наречених. Чинним законодавством Казахстану передбачене покарання за кіднепінг: згідно зі статтею 125 Кримінального кодексу Республіки Казахстан за викрадення людини передбачається покарання позбавленням волі на строк від 4 до 7 років. Якщо викрадення було вчинено групою осіб за попередньою змовою; неодноразово; із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я; із застосуванням зброї або предметів, використовуваних як зброя; у відношенні свідомо неповнолітніх; щодо жінки, яка відомо для винного вагітна; щодо двох або більше осіб; з корисливих мотивів, то за це передбачено від 7 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна або без неї. Якщо ж злочин було вчинено злочинною групою, або вчинено з метою експлуатації викраденого(-ї), або спричинило смерть потерпілого(-ї) з необережності чи інші важкі наслідки, то це карається позбавленням волі на строк від 10 до 15 років[8]. Дана стаття Карного кодексу вступає в дію тільки у тому випадку, коли викрадена жінка чи дівчина звертається в правоохоронні органи. Але багато з викладених змиряються з долею, оскільки насильницький звичай є нормалізованим, і батьки часто не хочуть приймати назад викрадених дочок[9].
У викраденні зазвичай беруть участь подруги і знайомі «нареченої», котра нічого не підозрює. Вони виводять її в безлюдне місце, а далі «наречений» примусом садить її в автомобіль і відвозить у свій будинок. Після приїзду туди на «наречену» пов'язують хустку, накривається святковий стіл, молоді жінки починають хвалити нареченого, а його тітки і бабусі вмовляють дівчину погодитися на укладення шлюбу. Щоб утримати «наречену» в будинку, бабуся нареченого може лягти біля порога — у казахів вважається гріховним переступати через людину, особливо таку літню. Викрадена дівчина повинна володіти неабиякою силою духу, щоб вистояти проти такого тиску і не погодитися на шлюб[10].
Крім «реального» викрадення без згоди дівчини та її батьків, в сучасному Казахстані поширена[11] «імітація викрадення» нареченої за згодою[6], коли матеріальне становище нареченого не дозволяє провести повноцінне весілля[12]. Після такого «викрадення» урочистості проводяться тільки в будинку батьків нареченого, у чому простежується тенденція до скорочення і здешевлення громіздких весільних обрядів[13][14].
- ↑ Жандосов Ж. К., Степанян Ц. А. Общее и особенное в процессе перехода к социализму. — Казахстан, 1978. — С. 62. — 336 с. (рос.)
- ↑ Кишяков Н. А. Очерки по истории семьи и брака у народов Средней Азии и Казахстана. — Наука, 1969. — С. 97. — 240 с. (рос.)
- ↑ Джелбулдин Е. Обычаи и традиции. — Масс-Медиа, 2001. — С. 13. — 134 с. (рос.)
- ↑ Абиль Е. История государства и права Республики Казахстан. — 2-е изд. — ИКФ Фолиант, 2001. — С. 108—109. — 184 с. (рос.)
- ↑ Турсунбаев А. Б. Победа колхозного строя в Казахстане. — Казахское государственное издательство, 1957. — С. 246. — 325 с. (рос.)
- ↑ а б Джунусбаев М. Дж. Образ жизни семьи в Казахстане. — Чимкентский педагогический институт, 1991. — С. 132. — 147 с. (рос.)
- ↑ Pauline Jones Luong. The Transformation of Central Asia: States and Societies from Soviet Rule to Independence. — NY : Cornell University Press, 2004. — P. 60—61. — ISBN 9780801488429. (англ.)
- ↑ Кримінальний кодекс Республіки Казахстан в редакції від 3 липня 2014 року № 226-V. Архів оригіналу за 21 квітня 2020. Процитовано 9.05.2017. (рос.)
- ↑ Аскар Муминов (12.06.2015). Кража невест — часть реального Казахстана, — эксперты. КУРСИВkz — kursiv.kz. Архів оригіналу за 30.03.2017. Процитовано 9.06.2017. (рос.)
- ↑ Операция «Похищение невесты». КАРАВАН — caravan.kz. 9.01.2009. Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 9.05.2017. (рос.)
- ↑ Мустафина Р. М. Представления, культы, обряды у казахов: в контексте бытового ислама в южном Казахстане в конце XIX—XX вв.. — 1992. — С. 45. — 172 с. (рос.)
- ↑ Россия и мусульманский мир, Выпуски 7-12. — Институт научной информации по общественным наукам РАН, 2005. — С. 213. (рос.)
- ↑ Жданко Т. А. Семейный быт народов СССР. — Наука, 1990. — С. 458. — 519 с. (рос.)
- ↑ Кауанова Х. А. Образ жизни и быт рабочих семей: на материалах Казахстана. — Издательство «Наука» Казахской ССР, 1982. — С. 98—100. — 157 с. (рос.)
- Қыз алып қашу // «Қазақстан»: Ұлттық энцклопедия / Бас редактор Ә. Нысанбаев. — Алматы : «Қазақ энциклопедиясы» Бас редакциясы, 1998. — Т. 1. — ISBN 5-89800-123-9. (казах.)
- Sevara Azizova. Bride kidnapping in Kazakhstan in Discourses of Law and Custom, Nationalism and Tradition, Kinship and Gender. — Hungary : Central European University, 2009. (англ.)
- Cynthia Werner. Women, Marriage, and the Nation-State: The Rise of Nonconsensual Bride Kidnapping in Post-Soviet Kazakhstan // Transformations of Central Asian States: From Soviet Rule to Independence. Edited by Pauline Jones Luong. — Cornell University Press, 2004. Архівовано з джерела 3 червня 2020. (англ.)
- М. І. Хавронюк М. І. Викрадення людини // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. — Т. 4 : В — Вог. — 700 с. — ISBN 966-02-3354-X.
- Райхан Рахим; Чингиз Сайханов; Искандер Салиходжаев (11.07.2014). Украденные невесты. Vox Populi. Архів оригіналу за 8 лютого 2019. Процитовано 9.05.2017. (рос.)