Падаунг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Падаунг
Karen Padaung Girl Portrait.jpg
Дівчинка падаунг у Північному Таїланді
Кількість 50 тис. осіб
Ареал М'янма
Близькі до: карени
Мова каян
Релігія буддизм, християнство, анімізм

Падаунг (падонг, падаун, каян; бірм. ပ ဒောင္ လူမ္ ယုိး) — народ групи каренів, який проживає в М'янмі, на північному заході штату Кая, на півночі штату Карен і на південному заході штату Шан, а також в Таїланді. Говорять мовою каян (падаунг) каренської гілки тибето-бірманської мовної сім'ї. Чисельність понад 50 тисяч осіб.

Падаунг зазвичай живуть у високогірних селах. Будинки, на відміну від інших бірманських племен, будують не на палях, а на землі. Вирощують рис. Чоловіки практикують також роботу погоничів і власників слонів. Падаунг — анімісти, регулярно приносять жертви духам, зокрема верховному жіночому духу племені.

В 1990-ті роки внаслідок затяжного конфлікту з військовою хунтою Бірми і політикою примусового переселення народів у штаті Кайя багато вадаунгів втекли в сусідній Таїланд, де проживають в прилеглих до кордону селах на напівлегальній підставі.

Унаслідок незвичайного національного звичаю — «витягування шиї» жінкам за допомогою металевих обручів, райони проживання падаунг популярні серед туристів.

Звичаї[ред. | ред. код]

Жінка падаунг з кільцями на шиї

Жінки падаунг, починаючи приблизно з п'ятирічного віку, носять на шиї мідні кільця (точніше спіралі з прута завтовшки біля одного сантиметра, що мають вигляд кілець), які встановлюються місцевими жінками з належною кваліфікацією. Поступово кількість кілець (вірніше оборотів спіралі) збільшується, що приводить до ефекту «витягування шиї», тому туристи називають їх жінками—жирафами. У дорослої жінки кількість кілець може досягати пари десятків, а їх вага — чотирьох-п'яти кілограмів. Періодично кільця (спіралі) за бажанням, або за необхідності, знімаються і надягають знову, шкоди здоров'ю це не завдає. У разі повної відмови від носіння кілець, шия приймає звичайний вид за період від року до трьох.

Нарощувати кільця жінки припиняють до моменту виходу заміж, але так само до цього часу шия просто більше не подовжується, через вікові зміни скелету, а їх заміна, наприклад з метою поліпшення зовнішнього вигляду, або при незручність носіння старих, допускається і після цього, в будь-якому віці. Рентгенівські дослідження жінок падаунг показали, що фактично за рахунок кілець шия не витягується, а деформується плечова зона, плечовий пояс поступово опускаються під вагою кілець, оскільки він кріпиться до скелету за допомогою лише одного суглоба. В результаті створюється видимість довгої шиї, але в самій шиї ніяких змін не відбувається.

Іноді спіралі спеціально робляться надмірно високими, — дуже щільно прилеглими до плечей і голови, і тримають голову постійно в піднесеному стані. У цьому випадку жінка може втратити здатність повертати і нахиляти голову, просто тому що це стає зробити досить складно, а не через анатомічні зміни. Також, у разі зняття таких спіралей, є небезпека зламати шию, так як м'язи, які її підтримують, можуть атрофуватися. Але таке спостерігається не часто, найчастіше верхній край кілець не дістає до підборіддя, що дає деяку свободу переміщення голови.

Жінки також носять кільця на руках і ногах. Їх костюм зазвичай складається з довгої білої кофти із застібкою спереду та спідниці по коліно.

Причина звичаю носити кільця не ясна. За розповідями, вони нібито захищають від укусів тигра. Кажуть також, що кільця покликані обмежити їх можливість втекти до сусіднього селища, що було пов'язано зі звичаями торгівлі жінками. За іншими даними так в сім'ї «зберігалися» дорогоцінні метали. Самі жінки стверджують, що це — традиція самоідентифікації племені, яку вони отримали від матерів. Крім того, довга шия вважається ознакою краси і благополуччя.

За місцевою легендою предки падаунг походять від союзу вітру і драконихи. Почувши від драконихи, що вона вагітна, вітер став радісно кружляти навколо дружини, поки вона не народила великий кокон, з якого з'явився падаунг. На згадку про ці кружляння щасливого вітру жінки носять обручі на шиї. За счёт опускания плечевого сустава на один позвонок, увеличивается длина шеи.

Хоча зняття обручів можливо, рух проти цього звичаю в Бірмі виявився безуспішним. Нині жінки продовжують носити кільця ще й тому, що це приваблює туристів і створює гарну можливість для продажу ручних виробів. По суті, довгі шиї перетворилися на своєрідний бізнес, по залученню туристів.

Найбільше село Най-Сой приймає щорічно 1200 туристів, встановивши оплату за в'їзд у село 250 батів, гроші залишаються у власності таїландських туристичних агентств.

Схожі звичаї є також у племені ндебеле в Південній Африці, жінки носять кільця на шиї з 12 років до заміжжя.

Близькі етнічні групи[ред. | ред. код]

До падаунг близькі такі групи каренів:

  • лахта — 10 тис. осіб на півдні штату Шан;
  • гекхо (геку) — 13 тис. осіб на півночі штату Карен, заході штату Кая і південному заході штату Шан;
  • їнбо (самоназв. Ка-Нган) — 10 тис. осіб на сході штату Шан;
  • заейн (латха) — 10 тис. осіб на півдні штату Шан.

Посилання[ред. | ред. код]