Вулиця Пантелеймона Куліша (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Вулиця Куліша (Львів))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Куліша
Львів
Вигляд на вул. Куліша з вул. Шпитальної
Вигляд на вул. Куліша з вул. Шпитальної
Район Галицький
Назва на честь Куліша Пантелеймона Олександровича
Історичні відомості: колишні назви
Сонячна, Ботвіна
Загальні відомості
Координати початку 49°50′41″ пн. ш. 24°01′26″ сх. д. / 49.8447500° пн. ш. 24.0240111° сх. д. / 49.8447500; 24.0240111
Координати кінця 49°51′01″ пн. ш. 24°01′28″ сх. д. / 49.8503806° пн. ш. 24.0244611° сх. д. / 49.8503806; 24.0244611
Транспорт
Рух односторонній
Покриття бруківка
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
commons:Вулиця Куліша у Вікісховищі

Вулиця Куліша́ — вулиця у Галицькому районі міста Львова. Тягнеться від вулиці Шпитальної до колишньої площі Місіонерів, яку в 1957 р. назвали площею 700-річчя Львова (нині перехрестя проспекту Чорновола і вулиці Під Дубом). До 1960-х років по вулиці пролягав маршрут трамваю № 4.

Історія[ред. | ред. код]

Ця вулиця колись перетинала колишню єврейську дільницю у Львові і була, разом з вул. Казимирівською, її діловим центром. Коли вулиця вперше з'явилася на планах львівського маґістрату, а це було приблизно 1820 року, то називали її Сонячною. Як писав у своєму «Путівнику по Львові», виданому у 1904 р. Францішек Баранський, вулиця «отримала цю жартівливу назву, довільно надану в середині XIX ст.». Можливо, тому, що вулиця майже збігається з меридіаном північ-південь і в безхмарний полудень вікна її будинків освітлені сонячними променями. Ймовірніше, що вулиця отримала свою назву від синагоги «Ор Шемеш» (Сонячний промінь), яка у XIX ст. була тут під № 26 при вул. Сонячній. Таку назву вулиця зберігала аж до 1950 року. За радянських часів її перейменували на честь Нафталі Ботвіна, члена Комуністичної партії Західної України, страченого 1925 року за вбивство агента поліції. А з 1992 р. ця вулиця носить назву Пантелеймона Куліша (1819—1897) українського письменника, перекладача Біблії, історика і громадського діяча, котрий часто бував у Львові та намагався підтримувати галицьких народовців.

Біля початку вул. Куліша стоїть споруджений на початку ХХ ст. торговий дім «Магнус», а на колишній Місіонерській площі, де колись був базар вживаних речей під назвою «Тандита», відкрили торгово-розважальний центр «Форум Львів».

На плані Львова 1829 року видно, що вздовж вулиці протікав рукав річки Полтви і між вул. Сонячною та Полтв'яною (нинішнім пр. Чорновола), де було головне русло ріки, утворився острів. Ще у 1960-х вулицею їздили трамваї — від Городоцької рейки пролягали через усю вул. Сонячну (Ботвіна) і повертали на її кінці праворуч — до вул. Замарстинівської.

Будівлі[ред. | ред. код]

Між будинками №№ 23 і 25 був пасаж Абрама і Якова Германів, що вів до театру «Колізей», який було збудовано у 1898—1900 рр. за проектом архітекторів Міхала Фехтера і Артура Шлеєна на основі павільйону Яна Матейка з Галицької крайової виставки 1894 року. Спочатку цей видовищний заклад був відомий під назвою «Колізей Торна» — підприємства для «представлень розмаїття міжнародних штукмайстів на заграничний спосіб». Тут відбувалися також спектаклі єврейських театральних труп. У 1920-х в «Колізеї», який ще називався Міський театр «Новини», ставили фарси, водевілі й оперети. Після ІІ Світової війни залишки «Колізею» перебудували на заводське приміщення.

Ще один пасаж влаштували у дворі великої кам'яниці № 47 на вул. Куліша. Пасаж мав ще вихід через браму кам'яниці № 5 на вул. Цеховій. У дворі кам'яниці № 47 збереглися рейки та механізми ліфтів, якими піднімали на балкони-галереї важкі речі. Більшість будівель на вулиці Куліша було споруджено ще у XIX сторіччі. Згодом до них додалось кілька сецесійних споруд. На місці колишньої площі Зернового ринку, де ще у 1950-х вирувала торговиця, збудували готель «Львів», задвірки якого виходять на Куліша. Найгарнішою будівлею на вулиці був дім № 6-а. Його споруджували одночасно з Великим міським театром за проектом Зиґмунда Ґорґолевського. Тут були театральні майстерні та склади декорацій. Однак таке утилітарне приміщення було гарно оздоблене барельєфами та скульптурами, присвяченими театральному мистецтву. Перебудова цього будинку у 1980-х зіпсувала його стиль і пропорції.

В будинку № 30 ще в радянські часи був останній заїзд у Львові. Ще на початку 1960-х сюди заїжджали селянські вози. Тоді він називався «Будинок колгоспника», а згодом, до початку 1990-х, — готель «Комунальний».

На початку вулиці Сонячної під № 2 стояла синагога Товариства вивчення Тори, збудована у 1877 р. за ініціативою Маєра Хешеліса та Якуба Рапса. Божницю знищили у 1941 р., і відтоді ця ділянка залишилася незабудованою. Тепер її займають кіоски та інші тимчасові споруди. Згадувана вже синагога «Сонячний промінь» (Or Szemesz), вимурувана у 1842 р., простояла на вул. Сонячній, 26 до 1903 року. Тоді її розібрали й перенесли на сусідню вул. Медову, де синагога простояла до ІІ Світової війни. Зараз на її місці дитячий майданчик.

Страшний погром пережила Сонячна вулиця 22 та 23 листопада 1918 р., після того, як Львів залишили українські війська. Польське військо та міське шумовиння громили єврейські дільниці міста. Десятки жертв цієї масакри звозили до театру «Колізей».

Джерела[ред. | ред. код]

  • Мельник Ігор. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. — Львів: Центр Європи, 2008. — 384 с.: 330 іл. (ISBN 978-966-7022-79-2)

Посилання[ред. | ред. код]