Вулиця Друкарська (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Друкарська
Львів
Вигляд на Друкарську з площі Данила Галицького

Вигляд на Друкарську з площі Данила Галицького
Місцевість Історичний центр Львова
Район Галицький район
Історичні відомості: колишні назви
Дорога «За оленем», 1686,
Вірменська  бічна  поч. 19 ст.
Ґродзицкіх, 1871
Ганс Блехерґассе, 1943
Гродзіцьких, 1944
І. Федорова, 1944
Друкарська, 1949[1]
Загальні відомості
Координати початку 49°50′33″ пн. ш. 24°01′56″ сх. д. / 49.8425917° пн. ш. 24.0322917° сх. д. / 49.8425917; 24.0322917
Координати кінця 49°50′38″ пн. ш. 24°01′55″ сх. д. / 49.8441194° пн. ш. 24.0320139° сх. д. / 49.8441194; 24.0320139
Поштові індекси 79008[2]
Транспорт
Рух пішохідний
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Поштові відділення № 8, вул. Валова 14[2]
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim

Вулиця Друка́рська — вулиця у Львові, в межах Галицького району міста. Простягається від площі Ринок на північ до площі Данила Галицького. Перетинає вулиці Вірменську та Лесі Українки.

Історія вулиці і назви[ред.ред. код]

Найстаріша частина вулиці з'явилась у час закладання львівського середмістя, в XVI столітті. Вона займала територію сучасної вулиці Друкарської від Площі Ринок до вулиці Вірменської і носила назву «Вірменська вулиця через дорогу ззаду оленя», або скорочено «За Оленем». Назва очевидно походила від назви наріжної кам'яниці «Під Оленем», яка розташовувалась на місці сучасного будинку на площі Ринок, 45.
Пізніше (початок XIX століття) вулиця отримала назву Вірменська-поперечна (Ормянська пшечніца 1856), або Вірменська-бічна.[1]
1861 року вулицю було продовжено до Торговців дров (тепер площа Данила Галицького).
З 1871 року вулиця знову отримує нову назву Ґродзицьких на честь братів Павла і Кшиштофа Ґродзицьких. Під час німецької окупації вона носить назву Ганс Блехерґассе (1943). Вже в 1944 році її знову перейменовують на честь друкаря Івана Федорова. Однак в 1949 році їй дали нову назву — Друкарська. Це було пов'язано із святкуванням 375-річчя книгодрукування в УРСР, іменем Івана Федорова назвали вулицю Бляхарську, на якій розміщувалось поліграфічне училище.

Будівлі[ред.ред. код]

№ 2. У цьому будинку ще з 1775 року існувала аптека, яку збудували за проектом Петра Полейовського для аптекарів Франца Вільгельма Наторпа і Карла Шерфа; кам'яниця носила назву «Військова». Наступними власниками була родина Склепінських, яка назвала її «Під Чорним орлом». Склепінські в 1875 році добудували третій поверх, а також обновили фасад. Роботи вів будівничий Войцех Гаар. У 19271944 роках її власником був Михайло Терлецький, фармацевт, меценат, колекціонер українського мистецтва. У будинку в 1935 році розміщувались редакції «Громадський Голос», «Правда» та «Нова Зоря». З 1966 року аптеку перетворили на музей. У 1985 році було зроблено реставрацію. Під час неї відновили дерев'яну галерею на аркаді, на стіні галереї розмішено шість барельєфів з погруддями видатних медиків роботи скульптора Ярослава Скакуна, також відновлено дворовий флігель та пивниці. Роботи виконано за проектами Андрія і Ганни Новаківських та Любарта Ліщинського. Реставрацію виконувала Львівська реставраційна виробнича майстерня.

№ 3. Власник купець Штанцль Шольц у 1554 році збудував будинок із великим господарським подвір'ям, це перша будівля у місті в стилі італійського ренесансу. Кам'яниця отримала назву «Під Богородицею», бо над різьбленим порталом на фасаді розміщувалась фігура Діви Марії. Від 1858 року тут розмістилось Товариство незрячих імені святої Софії, що успадкувало будівлю від попередніх власників родини Божнянських. Наприкінці XIX ст. будинок перебував у аварійному стані, його розібрали. На його місці в 1898 році збудували новий за проектом Івана Левинського, фасад якого теж оздоблювала скульптура Богородиці. Цю скульптуру було знято за радянських часів, а в 1996 нова фігура знову повернулась на своє місце на фронтоні.

№ 4. Сучасний будинок розташовується на місці двох кам'яниць — Дерлукашевичів і Яськевичів. Обидві починаючи з 1759 року були власністю мечнікової коронної Анни з Жевуських Гумецьких.[3]

№ 6. (тепер вулиця Вірменська, 21). Від 1989 року тут перебувало Товариство української мови імені Т. Шевченка. Тепер тут розташувалась обласна організація Всеукраїнського товариства «Просвіта».

№ 9. Нині за цією адресою розташований готель «Reikartz Медіваль»[4]

№ 11. Збудована за проектом Александра Остена для голови ремісничої палати Михайла Маковича. Фасад оздоблює фігура архангела Михаїла (з датою — 1914 рік), статуї рицарів та зображення двох орлів.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова
  2. а б Офіційний сайт Укрпошти [1][2]
  3. Вуйцик В. С. Вулиця Друкарська, 2 // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — № 14. — С. 137—140.
  4. Національна мережа готелів Reikartz Hotels & Resorts Переглянуто 23 лютого 2015

Джерела[ред.ред. код]

  • Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 21. — ISBN 966-603-115-9.
  • Вуйцик В. С. Вулиця Друкарська, 2 // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — № 14. — С. 137–140.

Додаткова література[ред.ред. код]

  • Ілько Лемко, Володимир Михалик, Георгій Бегляров. 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 26. — ISBN 978-966-2154-24-5.