Вулиця Лесі Українки (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Лесі Українки
Львів
Горішня частина вулиці (2012 р.)
Горішня частина вулиці (2012 р.)
Місцевість Історичний центр Львова
Район Галицький
Назва на честь Лесі Українки
Колишні назви
Краківська бічна (Кракауер Зайтенґассе),
Вірменська нижня (Унтере Арменієґассе),
Театральна (Театрґассе), Скарбковська,
Лесі Українки,Скарбковська,
Альтштадштрассе, Скарбківська
польського періоду (польською) Krakowska boczna (Krakauer Seiten Gasse), Ormiańska niższa (Untere Armenier Gasse),
Teatralna (cz.; Theater Gasse), Skarbkowska
радянського періоду (українською) Лесі Українки, Скарбковська, Скарбківська
радянського періоду (російською) Леси Украинки, Скарбковская
Загальні відомості
Протяжність 450 м
Координати початку 49°50′37″ пн. ш. 24°01′36″ сх. д. / 49.8438194° пн. ш. 24.0267639° сх. д. / 49.8438194; 24.0267639Координати: 49°50′37″ пн. ш. 24°01′36″ сх. д. / 49.8438194° пн. ш. 24.0267639° сх. д. / 49.8438194; 24.0267639
Координати кінця 49°50′36″ пн. ш. 24°01′05″ сх. д. / 49.8434556° пн. ш. 24.0180639° сх. д. / 49.8434556; 24.0180639
Поштові індекси 79008[1]
Транспорт
Рух пішохідна (за винятком ділянки між проспектом Свободи та вул. Театральною)
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки № 1,5,7,10,11,12,13,14,
15,16,17,18,19,21,23,24,
25,26,27,30,32,35,39,43[2]
Пам'ятники Марії Заньковецькій, медальйон з портретним зображенням Станіслава Скарбека (фойє театру);
меморіальні таблиці Лесі Українці, до 400-ліття початку книгодрукування в Україні
Навчальні заклади Українська академія друкарства
Заклади культури Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької
Поштові відділення ВПЗ № 8 (вул. Валова, 14)[1]
Забудова ренесанс, бароко, класицизм, сецесія
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Лесі Українки (Львів) на Вікісховищі

Ву́лиця Ле́сі Українки — вулиця у Галицькому районі міста Львова, в історичному центрі міста, що сполучає проспект Свободи з вулицею Підвальною. Утворює перехрестя з вулицями Театральною, Краківською та Друкарською.

Історія[ред. | ред. код]

У 1781 було демонтовано мури в районі Краківської брами, завдяки цьому розширилась вулиця Нижня Вірменська (сучасна вулиця Лесі Українки). У 1811 році вулиця сполучена з валом, а через нього з передмістям.[3]

У 2012 році була проведена реконструкція проїжджої частини, після чого вулиця Лесі Українки майже повністю стала пішохідною.[4]

Назва[ред. | ред. код]

Сучасна вулиця Лесі Українки складається з трьох ділянок, які свого часу мали різні назви.

Ділянка вулиці між сучасними вулицею Театральною та вулицею Краківською
Ділянка вулиці між сучасними проспектом Свободи та вулицею Театральною
  • у 1844 — 1871 роках належала до вулиці Театральної.
Ділянка вулиці між сучасними вулицею Краківською та вулицею Підвальною

1871 року три вулиці були об'єднані в одну вулицю Скарбковську, названу так на честь графа Станіслава Скарбека, засновника театру свого імені (нині Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької) на цій вулиці, але й її не оминула хвиля перейменувань, переважно у зв'язку зі змінами політичних режимів:

  • лютий-серпень 1941 року — вулиця Лесі Українки, на честь Лесі Українки, української письменниці, перекладачки, культурної діячки.[5]
  • серпень-листопад 1941 року — вулиця Скарбковська, повернена передвоєнна назва вулиці.
  • листопад 1941 — липень 1944 року — на часі німецької окупації, Альтштадштрассе (вулиця Староміська).
  • липень — грудень 1944 року — вулиця Скарбківська, вдруге повернена передвоєнна назва вулиці.
  • від грудня 1944 року — сучасна назва — вулиця Лесі Українки.[6]

Забудова[ред. | ред. код]

В забудові вулиці Лесі Українкиї переважають ренесанс, бароко, класицизм, сецесія.[7] Більшість будинків є пам'ятками архітектури національного та місцевого значення:[2]

  • № 1. Театр Скарбека. Театр був збудований у 18371842 роках на площі Каструм, що утворилася у 1802 році після розібрання давнього Низького замку за проектом віденський архітектора Людвика Піхля, будівництвом керував львівський міський архітектор Йоган Зальцман. Будинок є характерним зразком пізнього класицизму у варіанті віденської архітектурної школи. Згідно декрету 1783 року імператора Йосифа ІІ, граф Станіслав Скарбек, який був фундатором будівництва, отримав привілей на утримання театру без сплати податків на 50 років й одночасно став директором театру. Урочисте відкриття відбулося 28 березня 1842 року виставою «Життя як сон» за п'єсою австрійського драматурга Франца Ґрільпарцера. З 1900 року приміщення Театру Скарбека починає занепадати, оскільки в цей час поряд розпочалося будівництво Великого міського театру (тепер Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької). Після смерті Станіслава Скарбека у 1848 році театр очолює колегія із провідних акторів трупи. Приблизно з 1906 року, коли вже починає повноцінно функціонувати сцена Великого міського театру, театральне приміщення графа Скарбека стає другорядною сценою у місті. Це приміщення використовують як філармонію або для виступів гастрольних труп чи окремих театральних зірок того часу, які відвідують Львів.[8] У 1913 році Людвіг Кухар відкрив у приміщенні колишнього театру Скарбека кінотеатр «Лев», найбільший і найкращий у Львові на той час. Кінотеатр «Лев» працював до початку другої світової війни, у 1931 році змінивши назву на «Атлантик».[9][10] Під час другої світової війни німецька адміністрація у Львові в театрі Скарбека організувала філармонію на стаціонарній основі. З відходом німецьких військ і другою радянською окупацією почався новий етап історії функціонування цього приміщення, коли театр став домівкою для заньківчан.[8] Від радянських часів й донині в колишньому театральному приміщенні графа Скарбека функціонує Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької.[11] У 1871 році в фойє театру був встановлений пам'ятник Станіславові Скарбеку (скульптор Парис Філіппі), який прибрали у радянські часи. У 1997 році за ініціативи головного художника театру Мирона Кипріяна на стіні лівого крила фойє встановлений медальйон із портретним зображенням Станіслава Скарбека (скульптор Дмитро Крвавич). У фойє другого поверху розташована скульптура Марії Заньковецької (скульптор Лука Біганич). На лівому крилі будинку 1971 року встановлена художньо-меморіальну таблицю з нагоди 100-ліття від дня народження української поетеси Лесі Українки (скульптор Еммануїл Мисько).[12] Будинок театру є одним із найбільших у Європі та пам'яткою архітектури національного значення під охоронним № 1286.[2]
  • № 5. Тут у міжвоєнний період містилася польська кредитна спілка.[13] У 1940-х-1950-х роках тут містився народний суд другої дільниці Сталінського району м. Львова.[14] Нині тут функціонує громадська приймальня депутатів львівської міської ради.[15]
  • № 10. Монастир вірменських бенедиктинок, при якому існувала середня семикласна школа.[16] У 1872 році проведено реконструкцію за проектом Едмунда Келера.[17]
  • № 11. 1873 року тут збудовано будинок за проектом Юзефа Мецького. Наступного року надбудовано ще поверх. У цьому будинку від народження й до 1913 року мешкав поет Леопольд Стафф. 1913 року будинок перейшов у власність Зигмунта Кеффлера. Його розібрано і до наступного року споруджено новий модерністичний, за проектом, виконаним у бюро Станіслава Борковського.[18] У 1940-х-1950-х роках тут працювала артіль імені В. І. Леніна львівського облтліспромсоюзу.[19] Тепер перший поверх будинку займає продуктова крамниця ТМ «Рукавичка».[20]
  • № 12. Триповерховий мурований житловий будинок, споруджений наприкінці XVIІ століття. Був частиною давньої Резиденції вірменських вікаріїв. У 1852 році його власником був Генріх Шмідт. У ХІХ столітті сформувався сучасний вигляд будинку з внутрішнім подвір’ям, відгородженим муром.[21] За Польщі в будинку містився публічний ломбард «Монс-Піус».[13] Після другої світової війни будівля перейшла у власність міста. В частині будинку, де знаходився ломбард «Монс-Піус», розмістили реставраційні майстерні, а іншій, від вул. Лесі Українки, залишився житловим.[21]
  • № 16. У подвір'ї будинку збереглись елементи вірменського житлового будівництва XVI століття — сім кам'яних балконних консолей, прикрашених різьбленими зображеннями лицарів, левів та химер, наличники другого поверху оздоблені вірменськими написами та портал декорований орнаментом.[23]
  • № 26. У 1940-х-1950-х роках тут містилася школа торговельно-кулінарного шкільництва міського відділу народної освіти.[24]
  • № 39. У 1872 році в будинку містилась жіноча вчительська семінарія. З 1 жовтня 1899 року в цьому будинку розташовувалась Торговельна академія, яка перебувала у ньому понад 20 років. Також у цьому будинку певний час розташовувалась урядова друкарня. З 1922 року приміщення передали економічно-торговельній школі та торговельному ліцею.[25][16] За радянських часів тут містився технікум громадського харчування.[26]
  • № 45. (колишня адреса — вулиця Підвальна, 15). Триповерховий наріжний будинок, збудований 1891 року у стилі історизму за проектом, що розроблявся у міському будівельному уряді під наглядом архітектора Юліуша Гохберґера.[27]. Над входним порталом будинку з боку вулиці Підвальної розташована пам'ятна мармурова таблиця з написом: «За панування цісаря Франца Йозефа І громада міста Львова під керівництвом свого Президента Едмунда Мохнацького цей будинок для користі і добра шкільної молоді поставила у році 1891», а вхідний портал з боку вул. Лесі Українки прикрашає герб міста Львова австрійського періоду.[28] В будинку містилася жіноча та чоловіча школи імені Сташиця[29], а у міжвоєнний період — електромеханічна школа.[16] Від радянських часів у будинку міститься заочний факультет та приймальна комісія Української академії друкарства.[30] У 1974 році, на наріжнику будинку встановлено меморіальну пам'ятну таблицю з горельєфом Івана Федорова, на згадку про 400-ліття початку книгодрукування в Україні.[28]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України: Львів-8
  2. а б в Список будинків — пам’яток архітектури м. Львова
  3. Вуйцик В. С. Будівельний рух у Львові другої половини XVIII ст. // Записки Наукового товариства імені Шевченка — Том 241 (CCXLI), 2001. — С. 116.
  4. Мельник Н. Нова пішохідна: вулицю Лесі Українки нарешті відкрили для перехожих і закрили для авто... // Львівська пошта. — № 133 (1312). — 29 листопада. — 2012.
  5. Імена видатних людей у вулицях Львова, 2001, с. 73
  6. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 34
  7. 1243 вулиці Львова, 2009, с. 52
  8. а б Палій О. Театр Скарбка
  9. Ґершевська, 2004, с. 20
  10. Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 14.
  11. Харчук Х., Жук І. Вул. Лесі Укрaїнки, 01 — театр імені Марії Заньковецької
  12. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова... — С. 49.
  13. а б Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 51.
  14. Дудыкевич... — С. 152.
  15. Прийом громадян депутатами
  16. а б в Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 18.
  17. Бірюльов Ю. Кеглер Едмунд // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького та І. Підкови. — Львів: Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 77.
  18. Lewicki J. Między tradycją a nowoczesnością: architektura Lwowa lat 1893–1918. — Warszawa: Neriton, 2005. — S. 332—333. — ISBN 83-88372-29-7.
  19. Дудыкевич... — С. 183.
  20. Інформація про крамницю
  21. а б Вул. Лесі Українки, 12 — житловий будинок
  22. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 495. — ISBN 978-966-7022-77-8.; Lewicki J. Między tradycją... — S. 333—336.
  23. Липка Р. Ансамбль вулиці Вірменської. — Львів : Каменяр, 1983. — С. 51.
  24. Дудыкевич... — С. 121.
  25. Гранкін П. Будинки Комерційної Академії у Львові // Галицька брама. — 2003. — № 1-3(97-99). — С. 21—22.
  26. Дудыкевич... — С. 117.
  27. Архітектура Львова... — С. 284—285.
  28. а б Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова... — С. 114-115.
  29. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa... — S. 395.
  30. Історія академії друкарства

Джерела[ред. | ред. код]