Вулиця Лесі Українки (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Лесі Українки
Львів
Горішня частина вулиці (2012 р.)
Горішня частина вулиці (2012 р.)
Місцевість Історичний центр Львова
Район Галицький
Назва на честь Лесі Українки
Колишні назви
Краківська бічна (Кракауер Зайтенґассе),
Вірменська нижня (Унтере Арменієґассе),
Театральна (Театрґассе), Скарбковська,
Лесі Українки,Скарбковська,
Альтштадштрассе, Скарбківська
польського періоду (польською) Krakowska boczna (Krakauer Seiten Gasse), Ormiańska niższa (Untere Armenier Gasse),
Teatralna (cz.; Theater Gasse), Skarbkowska
радянського періоду (українською) Лесі Українки, Скарбковська, Скарбківська
радянського періоду (російською) Леси Украинки, Скарбковская
Загальні відомості
Протяжність 450 м
Координати початку 49°50′37″ пн. ш. 24°01′36″ сх. д. / 49.8438194° пн. ш. 24.0267639° сх. д. / 49.8438194; 24.0267639Координати: 49°50′37″ пн. ш. 24°01′36″ сх. д. / 49.8438194° пн. ш. 24.0267639° сх. д. / 49.8438194; 24.0267639
Координати кінця 49°50′36″ пн. ш. 24°02′05″ сх. д. / 49.8434556° пн. ш. 24.0347306° сх. д. / 49.8434556; 24.0347306
Поштові індекси 79008[1]
Транспорт
Рух пішохідна (за винятком ділянки між проспектом Свободи та вул. Театральною)
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки № 1,5,7,10,11,12,13,14,
15,16,17,18,19,21,23,24,
25,26,27,30,32,35,39,43[2]
Навчальні заклади Українська академія друкарства
Заклади культури Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької
Поштові відділення ВПЗ № 8 (вул. Валова, 14)[1]
Забудова ренесанс, бароко, класицизм, сецесія
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Лесі Українки (Львів) на Вікісховищі

Ву́лиця Ле́сі Українки — вулиця у Галицькому районі міста Львова, в історичному центрі міста, що сполучає проспект Свободи з вулицею Підвальною. Утворює перехрестя з вулицями Театральною, Краківською та Друкарською.

Історія[ред. | ред. код]

У 1781 було демонтовано мури в районі Краківської брами, завдяки цьому розширилась вулиця Нижня Вірменська (сучасна вулиця Лесі Українки). У 1811 році вулиця сполучена з валом, а через нього з передмістям.[3]

У 2012 році була проведена реконструкція проїжджої частини, після чого вулиця Лесі Українки майже повністю стала пішохідною.[4]

Назва[ред. | ред. код]

Сучасна вулиця Лесі Українки складається з трьох ділянок, які свого часу мали різні назви.

Ділянка вулиці між сучасними вулицею Театральною та вулицею Краківською
Ділянка вулиці між сучасними проспектом Свободи та вулицею Театральною
  • у 1844 — 1871 роках належала до вулиці Театральної.
Ділянка вулиці між сучасними вулицею Краківською та вулицею Підвальною

1871 року три вулиці були об'єднані в одну вулицю Скарбковську, названу так на честь графа Станіслава Скарбека, засновника театру свого імені (нині Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької) на цій вулиці, але й її не оминула хвиля перейменувань, переважно у зв'язку зі змінами політичних режимів:

  • лютий-серпень 1941 року — вулиця Лесі Українки, на честь Лесі Українки, української письменниці, перекладачки, культурної діячки.[5]
  • серпень-листопад 1941 року — вулиця Скарбковська, повернена передвоєнна назва вулиці.
  • листопад 1941 — липень 1944 року — на часі німецької окупації, Альтштадштрассе (вулиця Староміська).
  • липень — грудень 1944 року — вулиця Скарбківська, вдруге повернена передвоєнна назва вулиці.
  • від грудня 1944 року — сучасна назва — вулиця Лесі Українки.[6]

Забудова[ред. | ред. код]

В забудові вулиці Лесі Українкиї переважають ренесанс, бароко, класицизм, сецесія.[7] Більшість будинків є пам'ятками архітектури національного та місцевого значення:[2]

  • № 5. Тут у міжвоєнний період містилася польська кредитна спілка.[9] У 1940-х-1950-х роках тут містився народний суд другої дільниці Сталінського району м. Львова.[10]
  • № 10. Монастир вірменських бенедиктинок, при якому існувала середня семикласна школа.[11] У 1872 році проведено реконструкцію за проектом Едмунда Келера.[12]
  • № 11. 1873 року тут збудовано будинок за проектом Юзефа Мецького. Наступного року надбудовано ще поверх. У цьому будинку від народження й до 1913 року мешкав поет Леопольд Стафф. 1913 року будинок перейшов у власність Зигмунта Кеффлера. Його розібрано і до наступного року споруджено новий модерністичний, за проектом, виконаним у бюро Станіслава Борковського.[13] У 1940-х-1950-х роках тут працювала артіль імені В. І. Леніна львівського облтліспромсоюзу.[14]
  • № 12. Триповерховий мурований житловий будинок, споруджений наприкінці XVIІ століття. Був частиною давньої Резиденції вірменських вікаріїв. У 1852 році його власником був Генріх Шмідт. У ХІХ столітті сформувався сучасний вигляд будинку з внутрішнім подвір’ям, відгородженим муром.[15] За Польщі в будинку містився публічний ломбард «Монс-Плюс».[9] Після другої світової війни будівля перейшла у власність міста. В частині будинку, де знаходився ломбард «Монс-Плюс», розмістили реставраційні майстерні, а іншій, від вул. Лесі Українки, залишився житловим.[15]
  • № 16. У подвір'ї будинку збереглись елементи вірменського житлового будівництва XVI століття — сім кам'яних балконних консолей, прикрашених різьбленими зображеннями лицарів, левів та химер, наличники другого поверху оздоблені вірменськими написами та портал декорований орнаментом.[17]
  • № 26. У 1940-х-1950-х роках тут містилася школа торговельно-кулінарного шкільництва міського відділу народної освіти.[18]
  • № 39. У 1872 році в будинку містилась жіноча вчительська семінарія. З 1 жовтня 1899 року в цьому будинку розташовувалась Торговельна академія, яка перебувала у ньому понад 20 років. Також у цьому будинку певний час розташовувалась урядова друкарня. З 1922 року приміщення передали економічно-торговельній школі та торговельному ліцею.[19][11] За радянських часів тут містився технікум громадського харчування.[20]
  • № 45. Цю адресу за Польщі мала електромеханічна школа.[11] Нині цієї адреси не існує.

На розі з вулицею Підвальною, 17 (колишня адреса — вулиця Підвальна, 15), розташований будинок колишньої жіночої школи імені Сташиця[21], збудований у 1892 році. Проект розроблявся у Міському будівельному уряді під наглядом Юліуша Гохберґера.[22] Тепер у будинку міститься заочний факультет та приймальна комісія Української академії друкарства.[23]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України: Львів-8
  2. а б Список будинків — пам’яток архітектури м. Львова
  3. Вуйцик В. С. Будівельний рух у Львові другої половини XVIII ст. // Записки Наукового товариства імені Шевченка — Том 241 (CCXLI), 2001. — С. 116.
  4. Мельник Н. Нова пішохідна: вулицю Лесі Українки нарешті відкрили для перехожих і закрили для авто... // Львівська пошта. — № 133 (1312). — 29 листопада. — 2012.
  5. Імена видатних людей у вулицях Львова, 2001, с. 73
  6. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 34
  7. 1243 вулиці Львова, 2009, с. 52
  8. Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 14.
  9. а б Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 51.
  10. Дудыкевич... — С. 152.
  11. а б в Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 18.
  12. Бірюльов Ю. Кеглер Едмунд // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького та І. Підкови. — Львів: Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 77.
  13. Lewicki J. Między tradycją a nowoczesnością: architektura Lwowa lat 1893–1918. — Warszawa: Neriton, 2005. — S. 332—333. — ISBN 83-88372-29-7.
  14. Дудыкевич... — С. 183.
  15. а б Вул. Лесі Українки, 12 — житловий будинок
  16. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 495. — ISBN 978-966-7022-77-8.; Lewicki J. Między tradycją... — S. 333—336.
  17. Липка Р. Ансамбль вулиці Вірменської. — Львів : Каменяр, 1983. — С. 51.
  18. Дудыкевич... — С. 121.
  19. Гранкін П. Будинки Комерційної Академії у Львові // Галицька брама. — 2003. — № 1-3(97-99). — С. 21—22.
  20. Дудыкевич... — С. 117.
  21. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa... — S. 395.
  22. Архітектура Львова... — С. 284—285.
  23. Історія академії друкарства

Джерела[ред. | ред. код]