Дідух

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дідух
Didukh.jpg
Дідух із солом'яними квітами
Українська різдвяна прикраса
Місцевість Україна
Пов'язані події Святий Вечір
Коляда

Дідух у Вікісховищі?

Ді́дух (його ще називають: дід,[1] коляда, колядник,[1] сніп,[1] король,[1]) — українська різдвяна прикраса, символ пожертвування найкращого збіжжя у хліборобських культурах. Дідух — символ урожаю, добробуту, багатства, безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя українців, оберега роду. Традиція дідуха сягає дохристиянських часів.

Символіка і обрядовість в українців[ред. | ред. код]

Дідух — це дідівський дух, чи дух дідів, тобто всіх попередників роду[2]. Цей давній обряд засвідчує те, з якою великою шаною й повагою ставилися пращури до свого родоводу.

Дідухом називають все те, що господар і його старший син приносять на Святвечір першими до хати — це житній, пшеничний або вівсяний сніп, якого господар ставить на покуть, околіт обмолоченої соломи та жмут сіна, яких старший син відповідно стелить на долівку та на стіл під обрус (якщо в сім‘ї немає дітей чоловічої статі, то все це робить лише господар)[3].

Дідухи в звичаєво-фолькльорній палітрі різдвяно-водохресного циклу свят можуть різнитися за місцевим колоритом, мати свої типологічні риси, що зумовлено впливом християнської традиції, зміщенням у календарі, затемненням чи втратою внутрішньої форми звичаїв та обрядів, змінами в традиційному способі життя[4].

Дідуха робили з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа[1][2]. Напередодні свят зі стеблин обрядового снопа формували кілька пучечків, кожен з яких окремо обплітали соломинками чи обв'язували кольоровими нитками. Потім такі дольки-почечки складали докупи й обкручували стрічками, формуючи пишний сніп. Знизу робили розгалуження типу ніжок, щоб дідух міг стояти. Пучки колосся зверху обрамлялися кольоровим стрічками, паперовими або засушеними польовими квітами[5].

До хати його вносили напередодні Різдва. Після обходу обійстя урочисто заносили до хати необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. У народі цей святковий сніп називали «дідом», «дідухом», «колядою», «колядником». Свою обрядову роль він виконував упродовж усіх Різдвяних свят[5]. Він перебував в оселі до Нового року або до Водохреща[2].

На Покутті, Гуцульщині та Бойківщині[ред. | ред. код]

На Покутті, Гуцульщині та Бойківщині дідух символізує родоначальника сім'ї — діда, а також усіх предків, які колись жили в давні часи.

Дідух в українців Польщі

Саме в час перебування дідуха в оселі, мають зійтися всі душі родичів, щоб разом повечеряти[2]. Тому на Багату кутю для покійників клали біля Дідуха, де начебто мають перебувати душі пращурів, ложки, а на ніч поруч ставили й коливо (виготовлену з меду й приправлену кутею страву)[2]. Так мало тривати доти, допоки сніп перебуває в оселі.

Дідух ставився на покуті[2].

Християнська обрядовість[ред. | ред. код]

Традиція ставити на Святу вечерю дідух тягнеться з часів язичництва.

Існують дві версії, чому 6 січня із першою Різдвяною зіркою люди заносили у хату «хлібне дерево». За однією з них, коли на полі закінчувалися жнива, а селяни збирали урожай — це було справжнім святом. Щоб відзначити радісну подію, люди несли з поля до хати останній обжинковий сніп. Або кажуть ще, коли Ісус Христос народився в стаєнці, то було дуже холодно. У стіні Йосип знайшов шпарину і затулив її снопом із соломи. Звідтоді існує звичай на Святу вечерю застеляти підлогу в хаті сіном та ставити на чільному місці у кутку дідух — символ затишку та тепла.

Дідух ставили на найпочесніше у хаті місце — під образами.

Снопи в інших хліборобських культурах[ред. | ред. код]

Перший або останній сніп, або інша частина врожаю має особливе значення в більшості хліборобських культур не лише Європи, але й інших частин світу.

За версією Джеймса Джорджа Фрейзера, як викладено в праці «Золота гілка», він символізує дух врожаю (а не предків), який завдяки збереженню снопа та особливим ритуалам, пов'язаним з його знищенням, переноситься від минулого врожаю до наступного. Натомість, інші пояснення цих традицій можна вважати пізнішими нашаруваннями, зумовленими змінами в культурі та релігії людей, які цих традицій дотримуються.

Diduch-Lviv.jpg

Дідух на вулиці Львова

Diduch-Lviv1 (snip).JPG

Колосся дідуха

Wikiexpedition-chamber-of-yasnogorodka-03.jpg

Шкільний музей «Ясногородська світлиця»

Diduch.jpg

Дідух в Польщі

Дідух, прикрашений жовто-блакитними стрічками

Спалення дідуха[ред. | ред. код]

Навесні, на Комоїдицю (свято пробудження весни) дідуха спалювали, обов'язково до зорі, на знак закінчення зими[6]. Спалення дідуха також символізувало, що душам померлих вже час повертатися на небо[7].

Тліючими вуглинками від дідуха хлопчикам 12—13 років підсмалювали кінчик пучка волосся, «щоб не боявся нічого в цьому житті» — це вважалося першим посвяченням у парубки. Попіл від дідуха вважають помічним від хвороб як людей, так і тварин. Його зберігають рік за іконам.

Особливості плетіння та будови[ред. | ред. код]

Існують триногі, п'ятиногі дідухи. Плетуть із жита чи пшениці; де їх було обмаль, могли використати овес. Прикрашали дідуха волошками, калиною, стрічками, паперовими чи засушеними квітами.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Леся Горошко, науковий співробітник Інституту народознавства НАНУ у статті Юліії Курій, газета «Експрес»: Ялинка — це вже немодно!. — 30.12.2013 18:00
  2. а б в г д е Дванадцять місяців 1994: Настільна книга-календар Для молодшого шкільного віку / Авт.-упоряд. Скуратівський В. Т.; Ілюстрації Козіної І. П., Мягкової О. В., Павлюк С. І. — К.: Веселка, 1993. — 192 с. ISBN 5-301-01434-X
  3. Смоляк П. О. Роль зимових календарних обрядів в українському театральному мистецтві // Вісник Запорізького національного університету Збірник наукових праць. — № 1, 2010
  4. Володимир Галайчук. Різдвяно-водохресні свята в околицях Кременця // Вісник Львівського університету. Серія історична Збірник накових праць. — 2009, Вип. 44.
  5. а б Є.Бадін, Дідух як святковий символ Нового року // Борисфен Науковий журнал. — 2010, № 1.
  6. Як палити дідух розповідає довгожителька з Теребовлянщини
  7. Проводжаючи коляду, спалили дідуха

Література[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]