Три царі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Біблійні маги (волхви, мудреці, жерці), традиційно Три царі Каспар, Мельхіор і Балтазар (англ. Biblical Magi (біблійні маги), Three Wise Men (три мудреці), Three Kings (три царі)) — за західноєвропейською традицією імена волхвів, які принесли Ісусу дари на Різдво. У Євангелії їхні імена й царський сан не згадуються, традиція виникла в середньовіччі. Православна церква не вважає їх царями, не підраховувала їх кількість, не давала їм імена та не вписувала їх у доктрину.

Царі, мудреці або волхви (маги)[ред. | ред. код]

Слово маги — латинізована множина грецького слова магос (μαγος мн. μαγοι). Магами також називають особливу професійну касту жерців зороастризму. Як частині своєї релігії, ці жерці приділяли особливу увагу зіркам та зажили слави астрологів, знавців науки, яка високо цінувалася в ті часи. Їхні релігійні звичаї та застосування астрологічних наук назвали відповідно терміном магія, що застосовувався до окультизму взагалі. Від нього пішло слово магічний в українській мові.

Імена[ред. | ред. код]

У східній церкві багато різних імен давали цій трійці, проте на Заході імена були визначені з VIII століття Каспар (Caspar), Мельхіор (Melchior) та Балтазар (Balthasar). Вони походять з грецького манускрипту з Александрії початку VI століття. За латинським джерелом Collectanea et Flores, що є перекладом з давньогрецької, Мельхіор був літньою людиною з сивою бородою, Каспар — безбородим юнаком, тоді як третій, Балтазар, мав темну пишну бороду.

Східна церква Ефіопське християнство, наприклад, називала їх Hor (Гор), Karsudan (Харсудан) та Basanater (Базантар), тоді як у вірменів їх звали Kagpha, Badadakharida and Badadilma. Жодне з цих імен не мало перського походження, хоча Каспар іноді іменувався як Gaspar або Jasper. Один із кандидатів на першоджерело для імені Каспар з'являється у «Діяннях Хоми» (англ. Acts of Thomas) як Гондофарез (англ. Gondophares) (21 рік н. е. — близько 47 рік н. е.), або 'Gudapharasa' (від якого могло піти ім'я 'Каспар' як перекручене 'Gaspar'). Цей Гондофарез проголосив незалежність від Аршакидів (англ. Arsacids щоб стати першим індо-пакистанським царем, якого, за легендою, відвідав Апостол Фома. Християни могли обрати Гондофара просто тому, що це був східний цар, який жив приблизно в той же час.

На відміну від сирійців, християни називали волхвів Larvandad, Gushnasaph та Hormisdas. Ці імена були значно більше подібні до перських, хоча також не гарантовано, що вони справжні.

Багато християн у Китаї вірять, що один із волхвів прийшов із Китаю.

Подорож[ред. | ред. код]

Картина "Поклоніння волхвів" роботи флорентійського художника Джотто (1267—1337). Віфлеємська зірка зображена як комета над дитиною. Джотто був очевидцем Комети Галлея у 1301.

Як стверджує Євангеліє від Матвія, мудреці знайшли Христа, ідучи за Вифлеємською зіркою; а знайшовши, принесли йому три символічні дари: золото, ладан та миро. Будучи попередженими уві сні до Ірода не завертати (Мт. 2:12), повернулись додому іншою дорогою. Це спонукало Ірода вдатися до вбивства всіх немовлят у Вифлеємі — дії, названої «побиття немовлят», у спробі знищити суперника, що може відібрати у нього царський престіл. Ісус та Його сім'я, однак, заздалегідь утекли до Єгипту (Мт. 2:13-14). Після цих подій вони зникли з поля зору Ірода. Історія різдва у Матвія прославляє Ісуса, уподобляє Його до Мойсея та показує Його життя як виконання пророцтв.

На відміну від Луки, Матвій не згадує фактичного народження Ісуса, замість цього зосереджується на тому, що відбулось потім. Матвій представляє волхвів, які прийшли поклонитись Ісусу, та під час подорожі та повідомили Ірода про його народження. Волхви прийшли в Єрусалим, бо бачили зірку (Мт. 2:2) і розпитали царя Ірода про царя юдейського та стривожили його. Придворні книжники та первосвященники відповіли мудрецям, що, згідно з пророцтвом, цар мав народитися у Віфлеємі юдейськім. Тоді Ірод покликав мудреців і відрядив їх до Віфлеєму вивідати все і йому доповісти. Вони знайшли Ісуса вже у домі і піднесли Христу дарунки. Попереджені уві сні мудреці повернулись іншою дорогою додому.

Вираз зі сходу є лише повідомленням про напрямок, звідки прибули царі. Традиційний погляд стверджує, що вони були персами або парфянами. Такої думки, наприклад, дотримувався Іоан Золотоустий, а візантійське мистецтво зазвичай змальовує їх у перському одязі. Панує думка, що перші волхви були з Персії, й цю землю вони населяють і досі. Дехто вірить, що вони прийшли з Вавилону, який був центром зурванізму, а через те й тогочасним центром астрології.

Святиня Трьох царів у Кельнському кафедральному соборі
Вид з іншого боку

Після візиту волхви полишили новонародженого, повертаючись іншим шляхом, щоб уникнути зустрічі з Іродом. Григорій І додає ліричності цій темі, коментуючи, що упізнавши Ісуса, нам було заборонено повертатись тією дорогою, якою ми прибули. Існує багато традиційних історій про те, що трапилося з волхвами після цього. За однією з них апостол Фома зустрів їх у Парфії, на своєму шляху до Індії. За іншою, їхні мощі знайшла свята Олена та поклала спочатку в Константинополі. Звідти їх перенесли у 344 році в Медіолан (Мілан), а потім у 1166 році до Німеччини, де у кафедральному соборі Кельна мощі зберігаються як святиня.

Дари волхвів[ред. | ред. код]

Візантійське мистецтво звичайно зображує волхвів у перському одязі (штани, плащі та фригійські головні убори (англ. Phrygian caps). Мозаїка, близько 600 р.н. е.
Базиліка Сант Аполінаре Нуово (англ. Basilica of Sant'Apollinare Nuovo), Равенна, Італія — реставр.

Побачивши Ісуса, волхви передали дари та «пали ниць» у радісному вітанні. Використаний вислів «пасти ниць» у значенні «простертись лежачи на землі», який разом з колінопреклонінням, за різдвяним свідченням Луки, мали важливе значення у християнському релігійному звичаї. До цього, як у юдейській, так і у римській традиції, побачити колінопреклоненого чи простертого на землі вважалось недостойним, що відзначено у юдейській традиції до богоявлення; хоча для жителів Персії це було знаком великої поваги, яку часто демонстрували відносно царя. Однак, за цими версіями, колінопреклоніння та поклоніння (у положенні простертого на землі) були прийняті ранньою Церквою; тоді як поклоніння (у положенні простертого на землі) зараз дуже рідко[джерело?] практикують на Заході (все ще будучи відносно близьким до Східної Церкви), особливо під час Великого посту), колінопреклоніння залишилось важливим елементом християнського богослужіння до цих днів.

Ці три дари детально описано у Євангеліє від Матвія — золото, ладан та миро; вчені-схоласти припускають, що ці «дари» були фактично скоріше цілющими, ніж дорогоцінним матеріалом для данини.

Ісайя повідомляв, що дари були принесені царями і це зіграло центральну роль у сприйнятті волхвів як царів охочіше, ніж як астрономів-священників. У церковному гімні кінця 4-го століття латинського поета Пруденція, ці три дари набувають середньовічної інтерпретації як пророчих символів ідентифікації Ісуса, добре знайомої за текстом різдвяної пісні «We Three Kings» Джона Генрі Гопкінса, Jr., 1857.

Висунуто багато різних теорій щодо значення та символізму цих дарів; тоді як золото доволі зрозуміло пояснюється (як подарунок), ладан та особливо миро здебільшого незрозумілі. Теорії в основному поділяють на дві групи:

  • Звичайні подарунки царю — миро звичайно використовувалось як олія для помазання, ладан як ароматична речовина, а золото як цінність.
  • Пророчі дари — золото як символ царства на землі, ладан як символ богослужіння та миро (бальзамуюча олія) як символ смерті. Іноді дають загальніші значення дарів: золото — символ чеснот, ладан — символ молитви та миро — символ страждання.

Іван Хреститель вважав, що ці дари були достойні не лише царя, а й Бога, що контрастувало з юдейською традицією дарувати царям овець і телят. Це доводило, що волхви поклонялись Ісусові як Богу.

Власне, дари також були об'єктом критики, адже у сім'ї бідного теслі не було потреби у більшості з них. Це часто є темою для телевізійних та інших комедій: якби вони принесли цукор, мило та свічки, вони б вчинили як мудрі люди. У Священному писанні не сказано, що потім трапилося з тими дарами, проте збереглось кілька переказів. За одним з них, золото вкрали два злодії, котрих згодом розіп'яли поруч з Ісусом. За іншим, його довірили Юді, котрий його незаконно привласнив.

У монастирі св. Павла на Афоні з XV століття зберігається золота скриня, в якій, можливо, знаходяться Дари Волхвів. Скриню пожертвувала монастирю у XV столітті Мара Бранковіч (англ. Mara Branković), дочка короля Сербії Дурада Бранковіча (англ. Đurađ Branković), дружина султана Османської імперії Мурада ІІ та хресна матір Мехмеда ІІ, завойовника Константинополя. Очевидно, це була частина реліквій Константинопольського Собору (англ. Holy Palace of Constantinople), де, як стверджують, вони зберігалися з IV століття н. е. Після землетрусу в Афінах 9 вересня 1999 вони тимчасово демонструвались Афінах щоб укріпити віру та зібрати пожертви для допомоги потерпілим від стихійного лиха.

Місце народження[ред. | ред. код]

Докладніше: Різдво Христове

Вперше як місце народження Христа Вифлеєм Юдейський згадується саме у розповіді Матвія про візит волхвів до немовляти Ісуса. Також, за твердженням Олбрайта[джерело?], засновника Євангелістської асоціації, Ісус народився у Юдеї. Цим наголошується, що це не було місто на півночі, яке також називається Вифлеєм (можливо, йдеться про сучасне місто Бейт Леє англ. Beit Lahia). Відповідно до хронології Євангеліста Луки, сім'я залишила Вифлеєм щойно Ісусові виповнилося сорок днів, але за Матвієм, волхви відвідали Ісуса у Вифлеємі, коли він був у хатіі (Мт. 2:11). Однак Матвій не каже, що будинок належав Йосипу та Марії.

Вифлеємська зірка[ред. | ред. код]

Волхвів зображували як таких, що слідували за Вифлеємською зіркою. Принаймні, з часів Кеплера, її існування намагались пояснити астрономічною подією, найчастіше збігом Юпітера та Сатурну в 7 році до н. е. Проте, за Матвієм, Ісус народився до 4 року до н. е., на відміну від точки зору Луки, який вважав, що Ісус народився у 6 році н. е. Також традиційно волхви, які прийшли зі сходу (apo anatolón, απο ανατολων), зображувались як такі, що бачили зірку на сході (ton astera en te anatole, τον αστερα εν τη ανατολη). Тут вжито грецьке слово anatole, яке багато вчених вважають більш точно перекладається як зірка, що зійшла зранку, маючи на увазі геліакічну зорю англ. heliacal rising. Зірка була лише над горизонтом, проте прихована яскравістю сонця. На думку Конрадін Феррарі д'Очієпо англ. Konradin Ferrari d'Occhieppo, це був не єдиний в історії потрійний збіг (англ. triple conjunction) Юпітера та Сатурна у 7 році до н. е. Зірка Юпітер (царська зірка у Вавилоні) зустрічала Сатурн у сузір'ї Риб (земля на заході) з 854 року.

Астроном Michael R. Molnar та інші висловлювались за те, що твердження Матвія про зірку, яка «йшла попереду» та «зупинилась над» відносяться відповідно до положення на небі царської «зірки, що подорожує» (англ. wandering star) Юпітера.

Святий Іван Золотоустий відхиляє ідею, що Вифлеємська зірка була звичайною зіркою або подібною до небесного тіла, доводячи, що то був скоріше чудесний випадок, подібно стовпу хмар, який згадується у книзі Виходу як такий, що вказував шлях ізраїльтянам з Єгипту. У візантійській традиції, на яку вплинуло писання Золотоуста та етикет, якого дотримувались у палацах, зірку трактували як офіційну особу у палаці, яка вела високопосадових іноземців до царя, як це зображено у візантійському мистецтві.

У той же час уявлення про нові зірки як такі, що вказують шлях до головних подій, було досить поширене та входило до переліку інформації, про яку доповідали таким визначним особистостям як Александр Македонський, Мітрідат, Авраам, та Август. Пліній навіть витратив багато часу, щоб спростувати теорію про те, що кожна людина має зірку, яка сходить на небі під час її народження та зникає, коли людина помирає, що доводить поширення цієї теорії серед його сучасників. За Брауном (англ. Raymond E. Brown), у той час було неприпустимо думати, що Месія народився без зіркового знамення.

Деякі християнські проповідники відчували ускладнення щодо цього посилання до зірок, оскільки у інших місцях Біблії астрологія засуджується. Тому Р. Т. Франс (англ. R. T. France) аргументував, що цей уривок не був схвалений астрологією, проте він чудово ілюструє те, що Бог опікується тим, щоб люди зустрілись у визначений час у визначеному місці. Інші християнські проповідники інтерпретують зірку як здійснення «зіркового пророцтва» (англ. Star Prophecy) у Числах (Чис. 24:17):

Я бачу його, та не тепер, дивлюся на нього, та він не близьки́й! Сходить зоря́ он від Якова, і підіймається бе́рло з Ізраїля, — ламає він скроні Моава та че́репа всіх синів Сифа!


Примітки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]