Водокрес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Водохреща)
Перейти до: навігація, пошук
Водокрес
Водокрес
Теодор Аксентович, Водосвяття.
Інші назви «Свята вады» (білорус.), Хрещення, Богоявлення (христ.)
Тип народно-православний
Дата 6 (19) січня
Традиції водосвяття, купання в ополонці (Йордані)
В очікуванні хресного ходу на Богоявлення. 1898

Водокрес (Водохрищі) — народно-православне слов'янське свято, що припадає на 6 (19) січня. Одне з великих річних свят. У цей день закінчувалися Святки, відбувалося освячення водойм, купалися в ополонці і починали готуватися до зимового весільного сезону.

У рідновірів[ред.ред. код]

Вважається, що в цей день Іскра Небесного Вогню (Креса) падає із кузні Сварога у води Землі, наділяючи їх чудодійними властивостями, а Велес благословляє всі земні води, щоб кожен хто омиється в них у цей день зцілився від усіляких недугів. Водокрес є завершенням Велесових Святок, які починаються 24 грудня зі свята Корочуна і тривають до 6 січня.

Деякі язичники пов'язують свято Водокрес із пробудженням Богині Дани. Досить розповсюджена інша назва Водокреса — Туриці Зимові, так як свято присвячують дуже шановній у слов'ян тварині — Туру, як втіленню союзу Велеса і Перуна.

Українські православні рідновіри кличуть свято ЯрДаною і трактують його як оглядини сонячним Богом Дажбогом Богині води Дани. В цей день Дажбог висловлює Дані свою щиру любов, аби на Великдень заручитись та одружитись на Купала. Дажбог, наближаючись до нашої Землі, наснажує воду сонячною силою, і вода під кригою починає зрушуватись до весни. Саме тому в цей день православні рідновіри прорубують ополонки та здійснюють омовіння тіла.

Не зважаючи на різні інтерпретації суті свята та його назви, сучасні язичники відзначають його приблизно однаково — купаючись в ополонках.

Хрещення Господнє — хрещення Іваном Хрестителем Ісуса Христа на річці Йордані на старовинній паломницькій переправі «Віфавара», а також велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 18-19 січня щороку. Це збігається зі святом Богоявлення (19 січня), однак ці свята слід розрізняти, хоча дві події двох свят відбувалися на одному місці з тими ж самими особами. Народні назви свята — Йорда́на (або Ордана), Водохреща.

Опис події у Біблії[ред.ред. код]

Із Хрещенням Господнім за розповіддю у Євангеліях, пов'язують хрещення Іваном Хрестителем Ісуса Христа на Йордані там, де знаходиться давня місцевість «Віфавара». Слухаючи Предтечу народ постійно перебував у чеканні. Багатьом було відомо, що Збавитель тривалий час перебуває невпізнаним, тому слова Івана: «Він стоїть серед вас» заставили серця прискорено битися. І в цей час серед юрби на березі з'явився Чоловік з Назарету. Ісус опинився між грішниками. Він разом з всіма готувався прийняти хрещення від Івана. Ніхто не знав його навіть сам Іван, але мав якесь передчуття. Голос Святого Духа дав йому пізнати хто був Месія. Коли Іван підійшов до води, всіх вразили дивні слова звернені до Галилеянина : «Я повинен хреститися від Тебе і чи Тобі йти до мене?». Відповідь Ісуса :«Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду. (Мт. 3:15)» нічого не пояснила оточенню, але для Івана мали певний зміст і переконали його охрестити й тоді його передчуття перемінилось у певність. Він погодився здійснити обряд. У ту мить, коли Ісус стояв у річці і молився, сталося щось таємниче, знак розпізнавання. Ісус сходить, як і інші у воду, але не виявляє жодного гріха, а коли виходить з висоти Дух у вигляді голуба зійшов на Нього і почувся голос «Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Його!» (Мр. 1:11). Ця небесна поява пригадує появу над печерою у Вифлеємі. Там звіщається про нього пастушкам, тут - невинному предтечі й розкаяним грішникам. Проте звіщення над берегами Йордану коротке у часі й мало з тих до котрих було звернене, його пізнало. Про це свідчення пізніше Іван Богослов скаже -

І свідчив Іван, промовляючи: Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому. І не знав я Його, але Той, Хто хрестити водою послав мене, мені оповів: Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, це Той, Хто хреститиме Духом Святим. І я бачив, і свідчив, що Він Божий Син! (Ів. 1:32-34)

Свято Хрещення Господнього[ред.ред. код]

Отже коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення в річці Йордан. Вийшов на берег, а з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.

Вірування та обряди[ред.ред. код]

Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.

В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі освячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що вода з Водохреща не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду. Проте ця думка є помилковою, оскільки не завжди у воду занурюють срібний хрест, а використовують дерев'яний чи з будь-якого металу, а вода все одно роками не псується.

Традиції[ред.ред. код]

До Водохреща жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум'яними. Загалом до Водохрещ протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки.

Напередодні Водохрещі святкується «Голодна кутя», або другий Святий Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постять. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви — смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився».

На другий день зранку ходять до церкви святити воду. Цією свяченою водою почи­нається трапеза, нею ж кожний госпо­дар кропить усіх членів сім'ї, хату, інші будівлі, криниці.

За давньою тра­дицією, церемонія освячення води відбувалася просто неба, на берегах річок, струмків, озер. Ще напередодні Йордана, з льо­ду вирубували великий хрест («йордан») і ставили його поруч з ополонкою. Скульптурне зображення хреста встановлювали вертикально і нерідко обливали буряковим квасом, від чого воно набирало червоного ко­льору. Було прийнято також при­крашати хрест барвінком і гілками сосни.

До радянських часів у день водосвяття в селах і містах влаштовува­лись багатолюдні хресні ходи до річ­ки. Крім ікон і церковних хорогв учасники цих процесій несли запалені «трійці» — три свічки, перевиті зіллям волошок, чебрецю та інших квіток. Акт водосвяття в багатьох місцевостях супроводжувався стріляниною з рушниць порожніми набоями. Одночасно у небо випускали голубів, попередньо прикрашаючи їх стрічками з кольорового паперу.

Після Водохреща розпочинався новий весільний се­зон, який тривав до Великого посту. Це був час веселощів і до­звілля. Молодь збиралась на вечорниці, сім'ї влаштовували складчини та ходили один до одного в гості з метою наблизити весну.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Виноградова Л. Н., Плотникова Л. А. Крещение // Славянские древности: Этнолингвистический словарь в 5-ти томах / Под ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — Москва: Международные отношения, 1999. — Т. 2. — С. 667–672. — ISBN 5-7133-0982-7.

Посилання[ред.ред. код]