Кобринь
Транслітерація назви | Kobryń | ||||
---|---|---|---|---|---|
| |||||
Основні дані | |||||
52°13′ пн. ш. 24°22′ сх. д. / 52.217° пн. ш. 24.367° сх. д. | |||||
Країна | Білорусь | ||||
Область | Берестейська область | ||||
Район | Кобринський район | ||||
Перша згадка | 1287 | ||||
Магдебурзьке право | 1589 | ||||
Статус | з 1589 року | ||||
Населення | 51 166 (2009[1]) | ||||
Площа | 30,5 км² | ||||
Часовий пояс | час у Білорусі | ||||
Поштовий індекс | 225301–225306 і 225860 | ||||
Телефонний код | +375-1642 | ||||
Висота | 147 м | ||||
Водний об'єкт | Кобринка, Мухавець | ||||
Міста-побратими | Гларус, Ільцен, Враца (2001)[2] | ||||
Транспорт, відстані | |||||
Найближча залізнична станція | Кобринь | ||||
До Мінська | |||||
- фізична | 285 км | ||||
До обласного центру | |||||
- фізична | 52 км | ||||
Кобринь у Вікісховищі |
Ко́бринь[3][4][5] (Ко́брин, у частині місцевих діалектів також Кобрень, біл. Кобрын; пол. Kobryń; їд. קאברין) — місто, центр Кобринського району Берестейської області Білорусі, один з великих центрів Берестейщини. Розташований за 52 км від Берестя. Залізнична станція на лінії Берестя — Гомель, вузол автодоріг на Мінськ, Берестя, Пінськ, Ковель, Малориту. Лежить на українській етнічній території[6].
За однією з версій, назва походить від літописних обрів (аварів)[3].
Розташований при впадінні річки Кобринки до річки Мухавець у місці її з'єднання з Дніпровсько-Бузьким каналом, за 52 км на схід від Берестя[3][4]. Лежить на Західному Поліссі[6]. Площа становить 26 км²[3].
Клімат у населеному пункті вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена)[7]. Опадів 576 мм на рік[7]. Найменша кількість опадів спостерігається в лютому й сягає у середньому 28 мм[7]. Найбільша кількість опадів випадає в липні — близько 76 мм[7]. Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 48 мм[7]. Пересічна температура січня — -5,0 °C, липня — 18,2 °C[7]. Річна амплітуда температур становить 23,2 °C[7].
Клімат | |||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Показник | Січ. | Лют. | Бер. | Квіт. | Трав. | Черв. | Лип. | Серп. | Вер. | Жовт. | Лист. | Груд. | Рік |
Середній максимум, °C | −2 | −0,5 | 4,4 | 12,8 | 19,2 | 22,3 | 23,7 | 23,1 | 18,3 | 12,0 | 4,9 | 0,2 | 11,5 |
Середня температура, °C | −5 | −3,7 | 0,7 | 7,9 | 13,6 | 16,8 | 18,2 | 17,6 | 13,4 | 8,0 | 2,4 | −2,3 | 7,3 |
Середній мінімум, °C | −7,9 | −6,9 | −3 | 3,0 | 8,0 | 11,3 | 12,7 | 12,1 | 8,5 | 4,1 | 0,0 | −4,7 | 3,1 |
Норма опадів, мм | 34 | 28 | 30 | 40 | 55 | 72 | 76 | 64 | 54 | 40 | 42 | 41 | 576 |
Джерело: Climate-Data.org (англ.) |
Уперше згадується 1287 року в Іпатіївському літописі як володіння князівни Ольги Романівни, яке входило до складу Волинського князівства, у якому тоді князював її чоловік Володимир Василькович.[3][4] За переказами Кобринь заснував один з київських Ізяславичів[4]. У 1310-1320-х роках увійшов до складу Великого князівства Литовського[3][4]. Належав великому князю Ольгердові, його синові Федору та внукові Роману[3]. У XIV столітті зведений православний Спаський монастир[6][8]. У 1404—1519 роках був осередком удільного князівства князів Кобринських, нащадків великого князя Ольгерда[3][4][6]. Після згасання князівського роду, у 1520—1566 роках був центром Кобринського повіту Підляського воєводства[3][6], а з 1566 року — Берестейського воєводства[4][6].
У 1589 році отримав отримав самоврядування у формі Магдебурзького права[3][4]: магістрат на чолі з бургомістром, герб і печатку. Дозволялося вільно займатися ремеслом або торгівлею, тримати шинок чи корчму, користуватися державними заходами і вагою, влаштовувати щопонеділка торгівлю на ринку, а двічі на рік (восени та взимку) — проводити ярмарки. Євреї, першу згадку про яких можна знайти в документі короля Сигізмунда від 1514, отримали рівні права з іншими жителями. Євреї Кобриня головним чином заробляли на життя місцевою та міжміською торгівлю з Любліном, корчмами, а також митними зборами. Місто належало до маєтків Бони Сфорци. За її наказом викопано канал завдовжки 29 км, так званий канал Бони. Тоді в Кобрині поселилось кілька італійців. Згодом місто перейшло до Ганни Ягелонки.
У XVII столітті Спаський монастир переведений на римо-католицизм[6][8]. У 1626 році київський греко-католицький митрополит Йосиф (Рутський) провів у місті церковний собор[3].
У середині XVII столітті в місті відбулося декілька повстань проти литовської та польської влади[4]. Зокрема, одне з них відбулося під час повстання під проводом Богдана Хмельницького у жовтні 1648 року, коли повстали селяни Кобринської економії, бунт був жорстоко придушений литовськими військами на чолі з Р. Мирським[3]. Місто двічі захоплювали та грабували шведські війська — у 1655 році і військами Карла XII під час Північної війни у 1706 році[3]. З 1766 року місто позбавлене магдебурзького права[3].
Економічне становище погіршилося. Конституція, проголошена на варшавському сеймі 3 травня 1791 року збурила велике невдоволення серед польських магнатів і шляхти. Вони утворили конфедерацію під приводом Тадеуша Костюшка для боротьби з королем Станіславом. Росія виступала на боці Станіслава, політика проросійської орієнтації.
14 вересня 1794 року в поблизу Кобриня відбувся бій російських військ Олександра Суворова з польськими повстанськими загонами Тадеуша Костюшка, під час якого останні програли[3]. Через три дні російська армія здобула перемогу над корпусом генерала К. Сераковського. Після третього поділу Речі Посполитої 1795 року увійшов до складу Російської імперії й у 1801 році став центром Кобринського повіту[3]. 1812 року поблизу Кобриня відбувся бій російської армії з французькими військами Наполеона, у якому останні програли й внаслідок якого згоріло 548 будинків із 630[3]. 1838 року закритий Спаський монастир[6][8]. 1846 року через місто прокладено трасу Москва — Варшава, 1882 року — Поліську залізницю, це дало поштовх до розвитку торгівлі та значного приросту кількості євреїв у місті[3]. У 1847 році у Кобрині жило 4184 євреїв.
З 1882 року відкрито рух на ділянці Поліської залізниці Пінськ — Жабинка. У Кобрині з'явилася залізнична станція. У тому ж році євреям було заборонено орендувати господарства або сільські хати. За даними перепису 1897 року чисельність населення міста досягла 10 тисяч осіб[3]. Єврейське населення становило 6687 осіб (69 % від загального населення), українською мовою розмовляло 1622 міщанина, російською 1303 жителя[3]. У цьому році введення державної монополії на алкогольні напої серйозно нашкодило єврейській економічній активності в Кобрині. Як наслідок, у Кобрині виник єврейський пролетаріат і багато євреїв емігрували, особливо до США.
У 1918—1919 роках входив до складу Української Народної Республіки[4]. У Кобрині був створений курінь «Поліської Січі»[4].
У 1921 році, коли Кобринь за Ризьким мирним договором перейшов до складу Польщі, єврейська спільнота мала 5431 мешканця (66 % від загального населення). Більшість з них були зайняті в будівництві, виготовленні білизни і роздрібній торгівлі сільськогосподарською продукцією. У 1921—1939 роках Кобринь був центром Кобринського повіту Поліського воєводства міжвоєнної Польщі[3]. Тоді місто було осередком українського руху[3][4]. Тут діяли осередки «Просвіти», ОУН з Кобринським надрайоном «Лан» — провідник Арсен Клиновий («Шах»), окружні комітети «Сель-Союзу», «Сель-Робу», окружний кооператив «Селянська самопоміч», Українбанк, читальня товариства «Просвіта», проводилася українська художня самодіяльність[3][4].
1 жовтня 1933 року розширено територію міста Кобриня шляхом вилучення з сільської ґміни Кобринь Кобринського повіту і передачі частини земель з маєтків Губернія Клопотин, Троя і Губернія ІІ загальною площею 294,5 га[9].
1 вересня 1939 року почалася Друга світова війна і 17 вересня під Кобриньом у бій з німецькими військами вступив 83-й полк польського війська. Сапери навели понтонний міст, і вранці 19 вересня німецькі частини увійшли в місто[10]. За пактом Молотова — Ріббентропа 22 вересня 1939 року німці передали Кобринь радянській 32-й танковій бригаді, почалися політичні репресії. Місто було включене до складу БРСР[3]. У Кобрині серед інших міст Полісся відбулися демонстрації з проханням включити ці землі до складу УРСР[11]. 15 січня 1940 року став центром новоствореного Кобринського району у складі Берестейської області[3].
На другий день нападу на СРСР 23 червня 1941 року Кобринь був окупований німецькими частинами[3]. Тільки один день радянська 22-га танкова дивізія, разом з залишками 6-ї та 42-ї стрілецьких дивізій на чолі з генерал-майором В. П. Пугановим тримала оборону за 12—15 км на північний захід і північний схід від Кобриня. Місто включене до складу Райхскомісаріату Україна[3]. Існував Кобринський ґебіт. У 1941—1944 діяв місцевий Український допомоговий комітет на чолі з Йосипом Сацевичем[3]. У 1943 році німці розстріляли в Кобрині низку українських діячів — В. Пархотика, Йосипа Сацевича, Сороку[12].
У серпні 1941 року німці ввели податок на євреїв у розмірі 6 кг золота і 12 кг срібла. Восени того ж року було створене гетто, яке було розділене на дві частини: «А» — для працездатних, «B» — для хворих, людей похилого віку, і всіх непридатних для роботи. Євреї з сусідніх містечок також були залучені в гетто, яке було переповнено. 2 червня 1942 гетто було оточене і половина єврейської громади Кобриня була вбита на Бронній горі. Євреї спробували оборонятися — атакували німців при спробі відбити в них зброю. Група приблизно зі 100 осіб зуміли втекти до лісу і приєдналися до партизанів. Група єврейських майстрів прожила в гетто до літа 1943 року, а потім була вбита у дворі в'язниці. Чисельна група підпільників була розстріляна нацистами під мостом. 20 липня 1944 року Кобринь зайняли 12 гвардійська і 212 стрілецька дивізії радянської армії.
У травні 1945 року почалося судноплавство на оновленому Дніпро-Бузькому каналі[3]. З тієї пори місто постійно будується за соціалістичною методою[3]. У 1953 році поблизу Кобриня загинув в бою один з останніх відділів УПА на Берестейщині. З 1963 року Кобринь — місто обласного підпорядкування[3].
У 1990 році в Кобрині білоруська міліція з україноненависницькими вигуками («Бейте этих бандеровцев! Пусть убираются к себе на Львовщину!») напала на активістів Українського громадсько-культурного об'єднання, коли ті продавали на вулиці українську пресу[13]. З 1991 року — у складі незалежної Білорусі. До заборони білоруською владою діяли українські товариства — з 1991 року Українське громадсько-культурне об'єднання Берестейської області та з 1995 року відновлений осередок «Просвіти»[3][4]. У школах № 5 і № 7 викладалася українська мова[4]. Після ліквідації чільних українських організацій місцеві українські діячі на чолі з Вірою та Володимиром Мурашкевичами стали членами українських асоціацій «Ватра» та УНПС «Берегиня»[3].
Указом Президента Білорусі 2002 року Кобринський район і місто Кобринь були об'єднані в єдину адміністративно-територіальну одиницю.
У 2020 році Кобринь, як і більшість міст Білорусі була охоплена протестами. 9 серпня 2020 року Кобринь була одним із 3 перших міст Білорусі (на ряду із Лідою та Івацевичами), де ОМОН опустили свої щити в знак того, що вони відмовляються застосовувати насильство проти мирних демонстрантів.[14]
Розподіл населення міста за мовою згідно з переписом 1897 року[15]:
Мова | Осіб | Відсоток |
---|---|---|
єврейська | 6731 | 64,67 % |
українська | 1622 | 15,58 % |
російська | 1303 | 12,52 % |
польська | 471 | 4,53 % |
білоруська | 88 | 0,85 % |
фінська | 59 | 0,57 % |
татарська | 50 | 0,48 % |
німецька | 28 | 0,24 % |
чуваська | 12 | 0,12 % |
румунська | 11 | 0,11 % |
мещерська | 9 | 0,09 % |
болгарська | 5 | 0,05 % |
литовська | 4 | 0,04 % |
не вказали мови | 3 | 0,03 % |
інші | 12 | 0,12 % |
Разом | 10408 | 100 % |
За переписом населення Білорусі 2009 року чисельність населення міста становила 51 166 осіб[1].
Розподіл населення за рідною національністю за даними перепису 2009 року[16]:
Національність | Осіб | Відсоток |
---|---|---|
білоруси | 44 659 | 87,28 % |
росіяни | 3 945 | 7,71 % |
українці | 1 668 | 3,26 % |
поляки | 411 | 0,80 % |
національність не вказана | 111 | 0,22 % |
вірмени | 54 | 0,11 % |
татари | 51 | 0,10 % |
азербайджанці | 23 | 0,04 % |
німці | 22 | 0,04 % |
греки | 22 | 0,04 % |
молдовани | 19 | 0,04 % |
дві та більше національності | 18 | 0,04 % |
національність не повідомлена | 17 | 0,03 % |
євреї | 13 | 0,03 % |
цигани | 13 | 0,03 % |
грузини | 13 | 0,03 % |
інші | 106 | 0,21 % |
Разом | 51 166 | 100 % |
Основні підприємства міста — інструментальний, авторемонтний (завод гідравлічного машинобудування) заводи, СП «Полісся» ТОВ (виробництво дитячих іграшок із пластмаси), СТОВ Флексопак плюс (виробництво поліетиленового пакування). Підприємства машиннобудівної, легкої та харчової промисловостей[3].
У місті розташована найбільша баптистська церква у Білорусі. В місті є великі громади й інших протестантських церков.
Пам'ятки:
- Петропавлівська церква (1465)[3].
- Микільська церква (1750)[3].
- Парк імені Суворова (1768)[3].
- Спаський монастир (друга половина XVIII століття)[3].
- Собор Олександра Невського (1864—1868)[3].
- Успенський костел (1843)[3].
- Садиба О. Суворова з військово-історичним музеєм.
- Старі будівлі торгових рядів, житлових будинків.
- Пам'ятник на честь першої перемоги над Наполеоном в 1812 році.
- Будинок Кобринської синагоги.
- Дмитро Фальківський, визначний український поет, народився селі Великі Лепеси, яке зараз входить до складу міста[3].
- Оскар Зарицький, американський математик.
- Карлов Володимир Дмитрович (нар. 1946), український науковець, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, полковник запасу.
- Семен Сидорчук, архітектор.
- У Кобрині тривалий час жив російський полководець Олександр Суворов; зараз тут міститься його будинок-музей і парк ім. О. Суворова.
- У місті проходив службу Олександр Грибоєдов.
- Під час французько-російської війни 1812 року тут відбулася перша битва, у якій російські війська отримали локальну перемогу над французькими.
- На початку Другої світової війни в Кобрині перебував Степан Шухевич, львівський адвокат, відомий захистом в політичних справ проти українців[17].
-
Музей Суворова — колишня українська школа[18]. -
Площа Свободи. -
Вулиця Першотравнева (колишня Пінська). -
Вулиця Радянська (колишня Берестейська).
- ↑ а б Belarus. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 2 Жовтня 2019. Процитовано 23 січня 2020. (англ.)
- ↑ http://old.vratza.bg/?category=33&sub=90
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау Лебедєва В. М. Кобринь // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Леонюк В. Кобринь // Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 1996. — Т. 1. — С. 156. — ISBN 966-95063-0-1.
- ↑ Хміль І. Українське Полісся. Етнографічні нариси. — Чікаго : Видавництво Товариств колишніх вояків УПА в ЗСА і Канаді, 1976. — С. 217.
- ↑ а б в г д е ж и Кобринь // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1959. — Кн. 2, [т. 3] : Зернове господарство — Кропивницький. — С. 1058-1059. — ISBN 5-7707-4049-3.
- ↑ а б в г д е ж Kobrin climate: Average Temperature, weather by month, Kobrin weather averages. Climate-Data.org. Архів оригіналу за 3 Червня 2019. Процитовано 17 січня 2020. (англ.)
- ↑ а б в Кобринь // Українська загальна енцикльопедія : Книга знання : в 3 т. / за ред. І. Раковського. — Львів ; Станиславів ; Коломия : Рідна школа, 1930—1933. — Т. 2 : З – Р. — С. 293. — 694 с.
- ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 13 września 1933 r. o zmianie granic miata Kobrynia w powiecie kobryńskim, województwie poleskiem. [Архівовано 25 Грудня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ В.Бешанов. Червоний бліцкриг. Архів оригіналу за 1 Червня 2017. Процитовано 2 Січня 2018.
- ↑ Леонюк, 1996, с. 29.
- ↑ Леонюк, 1996, с. 29-30, 357.
- ↑ Леонюк, 1996, с. 357.
- ↑ У Кобрині, Ліді, Івацевичах «омонівці» опустили щити й відмовилися від насилля, — «Белсат» [Архівовано 18 Вересня 2020 у Wayback Machine.], Еспресо, 10 серпня 2020
- ↑ Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам 50 губерний Европейской России. http://www.demoscope.ru. Демоскоп Weekly. Архів оригіналу за 25 Лютого 2021. Процитовано 22 листопада 2019. (рос.)
- ↑ Ethnic composition of Belarus 2009. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 14 Січня 2016. Процитовано 23 січня 2020. (англ.)
- ↑ Шухевич, Степан (1991). Моє життя. Спогади (українська) . Лондон: Видання української видавничої спілки. с. 604.
- ↑ Мартынов А. М. Так создавался музей. // «Интеллектуальная Кобринщина». 26.02.1993 [Архівовано 9 Серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- Леонюк В. Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 1996. — Т. 1. — 360 с. — ISBN 966-95063-0-1.
- Kobryń // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 205. (пол.)
- Новини Кобриня [Архівовано 25 Березня 2022 у Wayback Machine.]. ПроСВІТ. (укр.)
- Віртуальна подорож по місту на сайті Туристичний Кобрин [Архівовано 13 Жовтня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- Інформаційний сайт міста Кобриня [Архівовано 13 Березня 2022 у Wayback Machine.] (рос.)
- Туристичний Кобрин [Архівовано 24 Квітня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
- Інформація про місто на сайті Берестейської області [Архівовано 18 Грудня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)
- Coat of Arms
- Photos [Архівовано 16 Липня 2012 у Wayback Machine.] on Radzima.org (біл.)
- Kobryn [Архівовано 15 Червня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
- Музей Суворова в Кобрине (рос.)
- History of the Kobrin Synagogue — Історія Кобринської синагоги [Архівовано 23 Грудня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)