Конфедерація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Конфедера́ція (англ. Confederation, нім. Konföderation, лат. Confœderatio) — політичний союз, кожний член якого зберігає незалежність. Форма державного або соціального устрою. Держава-конфедерація має власні органи державної влади та управління, але водночас створює спеціальні органи для координації діяльності в певних, чітко визначених сферах (насамперед військовій, рідше зовнішньополітичній, економічній та інших сферах).

Члени конфедерації зберігають свій державний суверенітет, незалежну систему органів влади, своє законодавство і передають в компетенцію Союзу лише рішення обмеженої кількості питань — найчастіше в області оборони, зовнішньої політики. Рішення по загальним для союзних держав питань необов'язково діє на території кожного, що входить в конфедерацію держави.

Конфедерація — форма державного устрою, яка зустрічається найрідше. Деякі політологи навіть схильні не вважати конфедерацію повноцінною, справжньою державою. Форма організації центрального уряду при такому державному устрої буде слабкою: центральний орган в конфедерації не володіє безпосередньою юрисдикцією над громадянами держави і діє тільки через суб'єкти, рішення так званих органів спільного управління, які не володіють силою прямої дії. Такі рішення можуть вступити в силу тільки після затвердження центральними органами влади держав-членів конфедерації. У конфедерації немає єдиної вищого законодавчого органу, так само, як і єдиного громадянства. Країни-учасниці конфедерації мають право за бажанням вийти зі складу конфедерації, тобто розірвати конфедеративний договір. Згідно Е.Хейвуду, концепція конфедерації — найслабша форма наднаціонального співробітництва. Вона охоплює будь-які форми взаємодії держав, які зберігають незалежність і суверенітет кожної країни.

Ознаки конфедерації[ред.ред. код]

1. Відсутність загальної для всієї конфедерації території і державного кордону.

2. Відсутність загальних законодавчих органів і системи управління.

3. Відсутність загальної для всіх учасників конституції, законодавства, громадянства, фінансової системи.

4. Відсутність суверенітету конфедерації, але збереження міжнародного статусу учасників.

5. Наявність загального конфедеративного органу, що складається з делегатів суверенних держав.

6. Рішення загальних конфедеративних органів здійснюються за принципом консенсусу.

7. Наявність права виходу зі складу конфедерації.

Держави-конфедерації[ред.ред. код]

Часом термін конфедерація помилково використовується замість федерація. Конфедерація — це країна або утворення, схоже у своїй пірамідальній структурі на федерацію, але з не таким могутнім центральним урядом. Конфедерація може складатися з країн-членів, що тимчасово делегують свій суверенітет, які у своїх повноваженнях можуть вважатися цілком суверенними і залишають право на вихід. Хоча конфедерація це «вільне подружжя» але, дійсно, різниця з федерацією не є виразною.

Через етап конфедерації пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація — Сенегамбія, 1981-1989 роки.

США[ред.ред. код]

США спершу були засновані як конфедерація, підписавши Акт Конфедерації, але пізніше перетворилися на федерацію, ратифікувавши сучасну (з деякими поправками) Конституцію США у 1789 році.
Громадянська війна в Америці почалась iз створення КША - але вони були не зважаючи на свою назву, не конфедерацiую а звичайною федерацiую, метою якої була не змiна полiтично устрою з федеративного на конфедеративний а пiдтримка рабства на своїй териториї.

ЄС[ред.ред. код]

Європейський Союз не можна віднести до конфедерації оскільки це насамперед економічний союз, який складається з ряду країн, які зберігають свій суверенітет. Конституція ЄС була ратифікована не усіма суб'єктами ЄС, а деякі розглядали питання виходу з конфедерації. Це головна ознака конфедерації, коли суб'єкт узгоджує, але не завжди виконує загальні умови, враховуючи свої культурно-історичні традиції, особливості господарювання, території.

Історія[ред.ред. код]

Історія знає приклади конфедерацій з центральними органами, що володіють як широкими, так і майже чисто формальними повноваженнями. Так на ранньому етапі формування своєї державності, США були конфедерацією з вкрай слабким центром. Ось, що говорилося в декларації на початку «Статей Конфедерації», видані в 1777 році: «Зазначені штати, кожен окремо, укладають між собою міцні дружні союзи з метою спільної оборони, захисту своїх свобод і загального добробуту. Вони з'єднуються один з одним, щоб надавати взаємну допомогу проти будь-яких чужих сил або нападів, спрямованих проти всіх відразу або проти кожного з них окремо, під приводом релігії, суверенітету або чогось іншого».

Таким чином, в цій декларації відбилися такі риси конфедерації як незалежність входять в конфедерацію суб'єктів («кожен окремо») і спільні цілі суб'єктів (самооборона, захист свобод.) При цьому «Статті Конфедерації» були слабкою конституцією: рішення центрального законодавчого органу носили консультативний характер, а деякі штати зберігали повний суверенітет майже з усіх питань. Надалі «Статті Конфедерації» зазнали критики з боку «батьків-засновників».

Найяскравішим прикладом існування конфедерації прийнято вважати Швейцарію. Такий державний устрій вона отримала після того, як 1 серпня 1291 року три швейцарські кантони підписали «Союзний лист». Цікаво, що коли в 1798 році Франція окупувала Швейцарію і перетворила її в унітарну Швейцарську Республіку, унітарний устрій не прижився в колишній конфедерації і вже в 1803 році Франції довелося повернути «відібрану» децентралізовану систему влади. Однак уже в середині XIX століття процес федералізації Швейцарії набрав більших оборотів. Прикладом того може служити придушення спроби сецесії семи кантонів в 1847 році.

Цікаво, що деякі дослідники розмежовують поняття конфедерації і конфедералізму, при цьому вказуючи, що однозначного визначення останнього в літературі ще немає. Так, Грей Еванс і Джеффрі Ньюхем, укладачі авторитетного «Словника міжнародних відносин», дають визначення саме конфедералізм, а не конфедерація. Серед рис цього явища англійські дослідники відзначають наступне. «Конфедералізм, як всі теорії інтеграції, є і процес, і кінцевий стан». «… <Конфедералізм> прагне задовольнити ті потреби, які виникають від такого впливу <впливу взаємозалежності і глобалізації>, за рахунок спільної роботи держав і їх співпраці». У конфедералізмі можливо змінити «як відносини між частинами, складовими конфедеративного цілого, так і саме це ціле — в тому випадку, якщо ця діяльність переходить певні межі складності».

Визначення Еванса і Ньюхема орієнтується не на якісь теоретичні конструкти, а, перш за все, на аналіз реальної практики функціонування конфедерацій, дослідження «живого» матеріалу. А так як найбільш наочним і цікавим прикладом прояву конфедералізм сьогодні є ЄС, то можна говорити, що сучасне поняття конфедералізм формується в безпосередньому зв'язку з розвитком ЄС, спираючись на такі документи, як Лісабонський договір. Втім, індуктивна методика взагалі характерна для визначення конфедерації. А. Н. Медушевський, наприклад, визначає конфедералізм як міжнародно-правове, а не державне утворення.

Деякі західні вчені пропонують сьогодні дуже широке тлумачення поняття конфедерація, приводячи як приклади існування відомих міжнародних організацій (приклад — ООН). Дійсно, конфедеративний принцип в тій чи іншій мірі відбивається в структурі багатьох міжнародних (наднаціональних організацій). Ці відображення знаходять себе у використанні організаціями двох основних правил — рівність учасників і одноголосне прийняття рішень.

З точки зору З. Махмудова, важлива риса конфедерації — її недовговічний і перехідний характер. Причини розпаду цього державного устрою або перетворення його в іншу форму можуть бути різними і залежать від конкретних історичних та інших обставин. Запорукою успішного існування та функціонування конфедерації є відповідність рівня правосвідомості населення цілям і задачам створених державою.

На сьогоднішній день жодну держава не можна назвати строго конфедеративною. При цьому конфедеративна думка розвивається досить активно. Розвиток ознак конфедерації відбувається не в результаті процесів децентралізації всередині великих держав, а в результаті об'єднання держав.

Інші конфедерації[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. * Конфедерація // Коваленко О. Самурайські хроніки. Ода Нобунаґа. — К.: Дух і Літера, 2013. — 960 с. з іл. ISBN 978-966-378-293-5 — С. 572—573.

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • О. В. Буткевич. Конфедерація // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760 с. ISBN 966-316-039-X
  • А. Сіленко. Конфедерація // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.359 ISBN 978-966-611-818-2


Політологія Це незавершена стаття з політології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.