Соціал-лібералізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Соціа́л-лібералі́зм — різновид лібералізму, що виступає (на відміну від неолібералізму) за втручання держави в економічні процеси. Межує з соціал-демократією.

Історія[ред.ред. код]

Соціальний лібералізм виник наприкінці XIX століття в багатьох розвинених країнах під впливом утилітаризму. Деякі ліберали сприйняли, частково або повністю, марксизм та соціалістичну теорію експлуатації, і дійшли висновку, що держава повинна використовувати свою владу для відновлення соціальної справедливості. Такі мислителі, як Джон Дьюї або Мортімер Адлер пояснювали, що всі індивідууми, будучи основою суспільства, для реалізації своїх здібностей повинні мати доступ до базових потреб, таких як освіта, економічні можливості, захист від згубних масштабних подій поза межами їх контролю. Такі позитивні права, які надаються суспільством, якісно відрізняються від класичних негативних прав, забезпечення яких вимагає від інших невтручання. Прихильники соціального лібералізму стверджують, що без гарантії позитивних прав неможлива справедлива реалізація негативних прав, оскільки на практиці малозабезпечене населення жертвує своїми правами заради виживання, а суди частіше схиляються на користь багатих. Соціальний лібералізм підтримує введення деяких обмежень на економічну конкуренцію. Він також очікує від уряду надання соціального захисту населенню (за рахунок податків), щоб створити умови для розвитку усім талановитим людям, для запобігання соціальних бунтів і просто «для загального блага» (англ. general welfare).

Між економічним і соціальним лібералізмом існує фундаментальне протиріччя. Економічні ліберали вважають, що позитивні права неминуче порушують негативні і тому неприпустимі. Вони бачать функцію держави обмеженою, головним чином, питаннями забезпечення законності, безпеки та оборони. З їхньої точки зору, ці функції і так вимагають наявності сильної централізованої державної влади. Навпаки, соціальні ліберали вважають, що головне завдання держави полягає в соціальному захисті та забезпеченні соціальної стабільності: надання харчування і житла нужденним, охороні здоров'я, шкільній освіті, пенсійному забезпеченні, догляд за дітьми, інвалідами та людьми похилого віку, допомоги жертвам стихійних лих, захисту меншин, запобігання злочинності, підтримки науки та мистецтва. Такий підхід робить неможливим введення масштабних обмежень на уряд. Незважаючи на єдність кінцевої мети — особистої свободи — економічний і соціальний лібералізм кардинально розходяться в засобах для її досягнення. Праві і консервативні рухи часто схиляються на користь економічного лібералізму, виступаючи проти культурного лібералізму. Ліві рухи, як правило, роблять акцент на культурному і соціальному лібералізмі.

Деякі дослідники вказують, що протиставлення «позитивних» і «негативних» прав на ділі є уявним, оскільки для забезпечення «негативних» прав також потрібні суспільні витрати (наприклад, утримання судів для охорони власності).

Ідеологія[ред.ред. код]

На відміну від класичного лібералізму, що розглядав ринок як саморегулюючу категорію і негативно ставився до можливості регулювання економічних і соціальних відносин, соціал-ліберали вважають, що для здійснення на практиці головного принципу лібералізму — забезпечення права індивіда на самовизначення і самореалізацію — не завжди достатньо тільки його власних зусиль. Вирівнювання стартових можливостей неможливо без участі держави, і саме держава має забезпечувати перерозподіл частини суспільного продукту на користь соціально слабких членів суспільства, надаючи їм підтримку і тим самим сприяючи гармонізації суспільних відносин і зміцнення соціальної та політичної стабільності. Однак на відміну від різних різновидів соціалістичної ідеології, соціал-ліберали прихильні капіталістичному типу економіки.

На думку соціал-лібералів, держава зобов'язана втручатися в економічні процеси з метою боротьби з монополізмом і підтримки конкурентного ринкового середовища. Суспільство повинно мати законні підстави у випадку, якщо дохід не відповідає вкладу людини в загальне благо, вилучити частину цього доходу через податки і перерозподілити його на соціальні потреби. Поліпшення умов життя найбідніших верств суспільства буде сприяти зростанню внутрішнього ринку та економічному зростанню.

Застосування цих підходів, на думку соціал-лібералів, повинно пом'якшити конфлікти в суспільстві і поступово перетворити «капіталізм епохи вільної конкуренції» у товариство з «соціальної економікою», заснованої на приватній власності і регульованих ринкових відносинах.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  • [1] П. Б. Струве «Социальный либерализм»


Cоціалізм Це незавершена стаття про соціалізм.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.