Кордони Ізраїлю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кордони Ізраїлю обумовлені британським мандатом від 1922. Його загальні риси вже були закладені в таємному договорі між Об'єднаним Королівством та Францією, з урахуванням очікуваного падіння Османської імперії у наступній І світовій війні. Кордони Ізраїлю з Єгиптом і Йорданією і були обумовлені в рамках мирних договорів з цими країнами, і з Ліваном в рамках угоди про перемир'я 1949. Кордон з Сирією, як і раніше, не врегульовано. Про делімітацію кордону між Ізраїлем та палестинськими територіями також ще належить провести переговори.

Британський мандат[ред.ред. код]

Лінія Сайкса-Піко[ред.ред. код]

Зони французького і британського впливу та контролю, згідно з угодою Сайкса-Піко

Згідно з Угодою Сайкса-Піко у 1916, таємно було розподілено терени Османської імперії на Близькому Сході між британськими та французькими сферами впливу. Вони домовились про те, що "Палестина" повина була лишитись в якості "міжнародного анклаву"..[1] Ця угода була переглянута Великою Британією та Францією у 1919. Було вирішено, що Палестина і Вілайет Мосул в сучасному Іраку буде частиною Британської сфери в обмін на отримання британської підтримки французького впливу в Сирії та Лівані[2]

У Сан-Ремо (19 - 26 квітня 1920) Верховна Рада Антанти надала мандат на Палестину та Месопотамію до Великобританії без точного визначення меж затверджених територій[3][4] .Попри те, що землі на схід від річки Йордан були частиною сирійської адміністративної одиниці за часи Османської імперії, вона була виключена з французького мандата у Сан-Ремській конференції, "на тій підставі, що вона була частиною Палестини."[5]

Франко-британська погранична угода[ред.ред. код]

У франко-британській пограничній угоді від 1920, вирішувала питання кордонів по мандатам в Палестині та Месопотамії, віднесено до Великобританії, і мандати в Сирії та Лівані, віднести до Франції.

Кордон між майбутніми британським та французьким мандатами був визначений в загальних рисах[6]. Ця угода передала більшу частину Голанських висот у французьку сферу впливу. Згідно з договором також створили спільну комісію для врегулювання прикордонних питань по розподілу землі[6] . Ця комісія представила свою заключну доповідь 3 лютого 1922, і вона була прийнята з деякими застереженнями з боку британського та французького урядів 7 березня 1923, за кілька місяців, перш ніж Великобританія та Франція увійшли у свої права 29 вересня 1923.[7][8] Згідно з цим договором, терени, що належали древньому коліну Дан були передані з Сирії до Палестини на початку 1924. Таким чином, на Голанські висоти увійшла до складу французького мандата в Сирії. Коли французький Мандат в Сирії, закінчився в 1944, Голанські висоти залишилися частиною нової незалежної держави Сирії.

Трансйорданія[ред.ред. код]

У березні 1921, колоніальний секретар, Вінстон Черчилль, відвідав Єрусалим. Після обговорення з Еміром Абдуллою було вирішено, що Єврейський національний дом провідна мета Британського мандата в Палестині, не буде застосовуватися до території мандату на схід від річки Йордан.

У червні 1922, Ліга Націй затвердила Палестинський мандат, який має вступити в силу автоматично, коли буде врегульована суперечка між Францією та Італією що до Сирійського мандату. У мандаті також було затверджено що Єврейский національний Дом, не є обов'язково розповсюджувати на території на схід від річки Йордан, що зветься Трансйорданією. У вересні 1922, уряд Великобританії представив меморандум у Лігу Націй, заявивши, що до Трансйорданії будуть виключені всі положення, що стосуються єврейських поселень, і цей меморандум був схвалений 23 вересня. Французька/ Італійська суперечка була вирішена 29 вересня 1923, і обидва Мандати вступив в силу з цієї дати.

Кордон з Ліваном[ред.ред. код]

В червні 2000, Організація Об'єднаних Націй була закликана визначити кордон між Ліваном та Ізраїлем, з тим щоб визначити, чи виведені всі Ізраїльські війська з Лівану згідно з резолюцією 425 Ради Безпеки. Цей напрямок стали називати "синя лінія". У той же час, Організація Об'єднаних Націй не розглядала юридично не демаркірованого міжнародного кордону на Голанських висотах, оскільки це не потрібно для виконання резолюції 425. Згідно з цим, Голанські висоти прямо не називаються "синьою лінією".

"Синя лінія", яку ООН повинна була визначити лінію розгортання Війська Оборони Ізраїлю до 14 березня 1978, коли Ізраїль вторгся до Лівану. Лінія має бути визнана Ліваном та Ізраїлем в якості міжнародної кордону, а не просто як лінії перемир'я 1949,(що зазвичай називають "зеленою лінією") за підсумками 1948, арабо-ізраїльської війни.

Історія[ред.ред. код]

14 березня 1978, Ізраїль почав Операцію «Літані», зайнявши в районі на південь від Літані, за винятком містом Тіру. У відповідь на вторгнення, Рада Безпеки ООН прийняла резолюції 425 і резолюцію 426, що закликають до виведення ізраїльських військ з Лівану. Ізраїльські війська були виведені в кінці 1978, але передали свої позиції на території Лівану їх союзника, Армії Південного Лівану (АПЛ).

17 квітня 2000, Ізраїль оголосив, що він виведе свої війська з Лівану. Уряд Лівану відмовився взяти участь у створенні кордону. ООН, таким чином, провів своє власне обстеження базується на лінії для цілей резолюції Ради Безпеки ООН 425 (1978).

Синя лінія[ред.ред. код]

Організація Об'єднаних Націй спробувала як найближче відтворити синю лінію в 2000, в якості кордону між Ліваном та Ізраїлем, від Середземного моря до річки Хасбані, екстраполюючи на Зелену лінію встановлену згідно з Угодою про перемир'я 1949, між Ліваном та Ізраїлем. . Район на схід від річки Хасбані, вважається частиною Сирії і є до Голанськими висотами.

Угода про перемир'я між Ліваном та Ізраїлем була підписана 23 березня 1949. Основні моменти:

  • Лінія перемир'я (тобто "зелена лінія") є міжнародний кордон, що відповідає кордону 1923, між французьким мандатом у Лівані і британським мандатом в Палестині (Севрський мирний договір).
  • На відміну від інших угод, Зелена лінія, вона не містить положення утвердження цієї лінії в якості міжнародної кордону, а тому розглядається де-юре міжнародним кордонои.
  • Ізраїль виводить свої війська з 13 селищ на території Лівану, які були окуповані в ході війни.

У 1923, 38 прикордонних знаків були розміщені уздовж 49-мильного кордону і текст детального опису був опублікований[9]. У 2000, "блакитна лінія" відрізняється приблизно на 475 метрів від Зеленої 1949 року.

У період між 1950 і 1967 роках, Ізраїлю та Лівану вдалося завершити 25 км маркірування кордону.

Висновок[ред.ред. код]

16 червня, то Генеральний секретар повідомив в Раді Безпеки, що Ізраїль вивів свої війська з Лівану згідно з резолюцією 425 Ради і виконав вимоги, встановлені в його доповіді від 22 травня, 2000[10].


Кордон з Сирією[ред.ред. код]

Окупована частина Голан позначена світлим

У 1923, було узгоджено між Сполученим Королівством та Францією створення кордону між британським мандатом в Палестині та французьким мандатом в Сирії. Британці передали південь Голанських висот французам в обмін на північ долини річки Йордан. Межа прямувала по обидві сторони від річки Йордан і Галілейським морем, в тому числі 10-метровою шириною вздовж північно-східного узбережжя, яка була зроблена частиною Палестини[11]. У 1947, ООН згідно з розділами плану розмежування віддав цей терен Ізраїлю.

Протягом 1990-х, велися постійні переговори між Ізраїлем та Сирією щодо посередницва у конфлікті і виведення ізраїльських військ з Голанських висот, проте мирні перемовини не зазнали успіху. Провідним каменем спотикання, є 25 км² терену в долині річки Йордан, що лежить на захід від міжнародного ізраїльсько-сирійського кордону, але який був захоплено в Сирії у 1948, під час арабо-ізраїльської війни, і залишився згідно з угоди про перемир'я 1949, за Ізраїлем. Арабські країни підтримали позицію Сирії в формулі, яка закликає Ізраїль ", щоб повернутися до кордонів 1967 року". (Див. 2002 Арабська мирна ініціатива)

Конфлікт над фермами Шебаа[ред.ред. код]

Докладніше: Ферми Шебаа

Ліван та Сирія були в складі французького мандата 1920 — 1946. Суперечка з приводу суверенітету над фермами Шеба розпочалась, з одного боку, закінчення французького мандату, а згідно з цим правильна демаркації кордону між Ліваном і Сирією.

Документи 1920-х — 1930-х, свідчать про те, що деякі місцеві жителі вважають себе частиною Лівану, наприклад, сплачують податки ліванському уряду. Але французькі чиновники часів мандату припустили плутанину в відношенні фактичного місцезнаходження кордону[12].

Терен в 1930-х — 1940-х, був в складі Сирії, в рамках французького мандата. Докладні карти із зазначенням кордону було зроблено Францією в 1933, і відтворені в 1945[13]. Вони чітко показали, що терен на лежить Сирії.

Після того, як французький мандат закінчився в 1946, терен був у складі Сирії, і зображувався на всіх мапах того часу.[14]

Згідно з мапою-додатком до угоди між Сирією та Ізраїлем 1949, терен також належав Сирії.

Прикордонні суперечки виникали не одноразово. Ферми Шебаа не унікальні; низка інших прикордонних селищ мають аналогічні розбіжності в між кордоном і власністю на землю. Сирія і Ліван сформували спільний сирійсько-ліванський прикордонний комітет наприкінці 1950-х, щоб маркірувати кордоні між двома країнами. У 1964, по завершенні своєї роботи, комітет запропонував двом урядам, рішення які терени мають належити Лівану, і рекомендував проведення міжнародного кордону згідно з його пропозицією. Тим не менш, ні Сирія, ні Ліван не прийняли ці пропозиції. Таким чином, карти району продовжували відбивати господарства як власність Сирії[14].

На 1967, більшість землевласників ферм Шебаа і ліванських фермерів мешкали за межами контрольованого Сирією регіону, через лівано-сирійський кордон, в ліванському селі Шебаа. У ході шестиденної війни 1967, Ізраїль захопив Голанські висоти з Сирії, в тому числі й район ферм Шебаа. Як наслідок, ліванські землевласники були не в змозі повернути їх ферми[15].

У 1981, на Голанські висоти (у тому числі район ферм Шебаа) були офіційно анексовані Ізраїлем[16] . Ця одностороння анексія не була визнана на міжнародному рівні, Організація Об'єднаних Націй в резолюції 242 вважає районі частиною окупованих Ізраїлем територій.

Кордон з Йорданією[ред.ред. код]

Ізраїльсько-Йорданський мирний договір було підписано 26 жовтня, 1994. Договір вирішив територіальні та прикордонні питання, які тривали з часів війни 1948. У договорі визначені і повністю визнано міжнародний кордон між Ізраїлем та Йорданією. Після його підписання, річки Йордан і Ярмук, Мертве море, Гаарава/ Ваді Арава і затока Акаба були офіційно визначені в якості кордону між Ізраїлем та Йорданією, і кордоном між Йорданією і теренами, окупованими Ізраїлем у 1967. Для Західного Берегу є такі застереження:

"Ця лінія адміністративного кордону між Йорданією та територією, під ізраїльським військовим державним контролем з 1967. Будь-яке проведення розмежувальної лінії не є перешкодою для статусу цієї території".

У 1988, Йорданія відмовилась від будь-яких претензій на Західний Берег. На кордон між Ізраїлем і Західним берегом буде предметом перемовин між Ізраїлем і Палестинської адміністрацією.

кордон з Єгиптом[ред.ред. код]

У 1949, Угода про перемир'я між Ізраїлем та Єгиптом була ратифіковано 24 лютого 1949. Лінія перемир'я між цими країнами прямує міжнародним кордоном (починаючи з 1906), крім як у секторі Газа, який залишався під єгипетською окупацією.

Ізраїльсько-єгипетським мирним договором, підписаним 26 березня 1979, відтворенно офіційно визнані міжнародні кордони вздовж лінії 1906. Суперечка виникла з приводу визначення кордону на її південній точці в Таба. Таба була на єгипетському боці від лінії перемир'я 1949 року, але Ізраїль стверджує, що Таба був на Османському біці кордону, узгодженого між османами і Британським Єгиптом в 1906, і що відбулися помилки в маркуванні кордону. Це питання було представлено міжнародній комісії, що складалася з одного ізраїльтянина, одного єгиптянина, і трьох незалежних представників. У 1988 році Комісія винесло рішення на користь Єгипту та Ізраїль повернув Табу Єгипту протягом року.

Єгипет відкликав будь-які вимоги до сектору Газа. Кордон між Ізраїлем і сектором Газа буде предметом перемовин між Ізраїлем і Палестинською адміністрацією.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Pappe, Ilan. The Making of the Arab-Israeli Conflict, 1947–1951, I. B. Tauris; New Ed edition (August 15, 1994), p. 3.
  2. Pappe, p. 3–4. Pappe suggests the French concessions were made to guarantee British support for French aims at the post-war peace conference concerning Germany and Europe.
  3. Biger, 2005, p. 173.
  4. Chaim Weizmann, subsequently reported to his colleagues in London: "There are still important details outstanding, such as the actual terms of the mandate and the question of the boundaries in Palestine. There is the delimitation of the boundary between French Syria and Palestine, which will constitute the northern frontier and the eastern line of demarcation, adjoining Arab Syria. The latter is not likely to be fixed until the Emir Feisal attends the Peace Conference, probably in Paris." See: 'Zionist Aspirations: Dr Weizmann on the Future of Palestine', The Times, Saturday, 8 May, 1920; p. 15.
  5. Aruri, Naseer Hasan. Jordan: A Study in Political Development 1923–1965. The Hague: Martinus Nijhoff, 1972. p. 17.
  6. а б Text available in American Journal of International Law, Vol. 16, No. 3, 1922, 122–126.
  7. Agreement between His Majesty's Government and the French Government respecting the Boundary Line between Syria and Palestine from the Mediterranean to El Hámmé, Treaty Series No. 13 (1923), Cmd. 1910. Also Louis, 1969, p. 90.
  8. FSU Law.
  9. http://www.law.fsu.edu/library/collection/LimitsinSeas/numericalibs-template.html
  10. http://www.un.org/News/Press/docs/2000/20000618.sc6878.doc.html
  11. CAABU :: The Council for Arab-British Understanding
  12. Kaufman Asher Understanding the Sheeba Farms dispute // Palestine-Israel Journal. — 11 (2004) (1). Процитовано 2006-07-22.
  13. "Beyrouth" 1:200,000 sheet NI36-XII available in the U.S. Library of Congress and French archives.
  14. а б Kaufman Asher Who owns the Shebaa Farms? Chronicle of a territorial dispute // Middle East Journal. — 56 (Autumn 2002) (4) С. 576–596.
  15. Nasser, Cilina (2005-04-25). «The key to Shebaa». Al Jazeera. Процитовано 2006-07-23. 
  16. Bard, Mitchell G (2006-03-13). Myths and Facts: A Guide to the Arab-Israeli Conflict (PDF) (вид. 3rd). American-Israeli Cooperative Enterprise. ISBN 0-9712945-4-2.