Криза III століття

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Династії римських імператорів
Криза III століття
Хронологія
Солдатські імператори 235284
Династія Гордіанів 238244
Династія Валер'яна 253261
Галльські імператори 260274
Іллірійські імператори 268284
Династія Кара 282285
Британські імператори 286297
Інші династії
Попередники:
Династія Северів
Наступники:
Діоклетіан (Тетрархія)

Криза ІІІ століття, також Військова анархія або Імперська криза (235284 рр. н.е.) — період римської історії, впродовж якого Римська імперія ледь не зазнала краху під спільним тиском численних громадянських війн, економічної та соціальної нестабільності, а також вторгнення та на її територію зовнішніх ворогів.

Криза розпочалась із вбивства останнього представника династії Северів, імператора Александра Севера, його власними військами в 235 році. Це започаткувало 50-річний період, протягом якого на титул імператора було щонайменше 26 претендентів. Здебільшого, вони були командувачами римського війська та приходили до влади з ініціативи своїх солдат, тому сучасними істориками ці імператори називаються «солдатськими».

У 251 році в битві при Абриті було вбито тодішніх імператорів Деція та Гереннія Етруска, що стало першим випадком загибелі імператорів від рук зовнішнього ворога. А в 260 році в битві при Едесі персами було взято в полон імператора Валер'яна, який незабаром загинув у ньому.

Мапа розподілу Імперії в 271 році

До 268 року імперія фактично розпалася на три незалежні держави: Галльську імперію (Галлія, Британія та Іспанія), Пальмірське царство (Сирія Палестинська та Єгипет) і власне Римську імперію. Проте згодом імператор Авреліан впродовж кількох років возз'єднав імперію. Криза остаточно закінчилася приходом до влади Діоклетіана у 284 році та здійсненням ним низки реформ, зокрема запровадження Тетрархії («влади чотирьох»).

Криза III століття призвела до значних глибоких змін в інститутах імперії, суспільстві, економічному житті та релігії. Більшістю сучасних істориків цей період розглядається як момент переходу між історичними періодами класичної античності та пізньої античності.

Стародавній Рим

Roman SPQR banner.svg
Періоди
Стіна Авреліана, побудована наприкінці кризи для захисту Рима від зовнішніх загроз

Криза імперії[ред. | ред. код]

З 235 почався період «імператорської чехарди». Бажанням вивести країну з кризи, а не насититися принадами імператорської влади відрізнялися Гай Децій (249—251 рр.), а також аристократ Публій Ліциній Валер'ян (253—260 рр.) і його син Галлієн (253—268 рр.). Однак під час їхнього правління активізувався місцевий сепаратизм, що привів до влади «династію іллірійців» (ці імператори не були родичами, але всі походили з військового стану Іллірії): Клавдій II Готський (268—270 рр.) поклав початок відродженню Імперії, передавши престол в руки Луція Доміції Авреліана (270—275 рр.). Авреліан відбив навалу германських племен, відновив римську адміністрацію в східних провінціях і підпорядкував Галльську імперію. Його влада носила абсолютний характер, що стало передумовою до подальшого оформлення імперського доміната.

Передумови Домінату[ред. | ред. код]

Іллірійська династія продовжилася в правлінні Марка Аврелія Проба (276—282), який навів лад в Іллірії, Фракії і Малій Азії. Його наступник Гай Марк Аврелій Кар (282—283) розбив германців, після чого на трон зійшов іллірієць Діокл, відомий під ім'ям Діоклетіана, і ознаменував початок періоду доміната (284—476).

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]