К

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Літера К
Cyrillic letter Ka.png
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ А̄ А̊ Ӓ Ӓ̄ Ә Ә́
Ә̃ Ӛ Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄
Ӻ Ӷ Ԁ Ԃ
Ԫ Ԭ Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈
Ӂ Җ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ
Ԑ Ԑ̈ Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ
Ӥ Қ Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ
Ԛ Ӆ Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ
Ӎ Ӊ Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ
Ԋ О̆ О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄
Ӫ Ҩ Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ
Ҫ Ԍ Ҭ Ԏ
У̃ Ӯ Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́
Ұ Х̑ Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈
Ԧ Ӽ Ҵ Ҷ Ӵ
Ӌ Ҹ Ҽ Ҿ
Ы̆ Ы̄ Ӹ Ҍ Э̆ Э̄ Э̇
Ӭ Ӭ́ Ӭ̄ Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄
Я̆ Я̄ Я̈ Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ
ОУ Ѡ Ѽ Ѿ
Ѣ Ѥ Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ
Ѱ Ѳ Ѵ Ѷ
           
Літери кирилиці

К («ка») — літера кириличної абетки.

Історія[ред.ред. код]

Походить від старослов'янської кириличної літери Early Cyrillic letter Kako.png («како»), що походить від літери Κ, κ («каппа») греко-візантійського уніціалу. У глаголиці «како» мала накреслення Glagolitic kako.svg — можливо, воно виникло під впливом гебрейської літери ק («коф»). Назва літери походить від старослов. како — «як», «яким чином»[1]. У старослов'янській кириличній цифірі літера К мала числове значення «двадцять», у глаголичній цифірі — «сорок».

У давньоруській і староукраїнській писемностях у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) мало кілька графічних варіантів, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Використання[ред.ред. код]

К — п'ятнадцята літера української абетки.

У сучасній українській мові цією літерою позначають задньоязиковий глухий зімкнений приголосний звук [k].

Літера буває велика й мала, має рукописну й друковану форми.

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «п'ятнадцять». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 10-к і т. д.

Інше[ред.ред. код]

  • В українській мові існує слово, яке складається з тільки з цієї літери — прийменник «к» (варіант — «ік»)[2]. Зараз воно вважається застарілим, але у сполученні з давальним відмінком колись вживалося замість прийменника «до»: «К Енею руки простягає» (І. П. Котляревський, «Енеїда»), «Увесь день були замуровані вікна, і к вечору мороз рогом поліз» (С. В. Васильченко, «Мороз»). Вже на початок XX ст. цей прийменник вживався дуже рідко: здебільшого для вказання часу і в лайливих висловах («Іди к нечистій матері!», «Туди к лихій годині!» тощо)[3]. «Словарь української мови» засвідчує і фонетичний варіант цього слова — «ґ»[4].

Таблиця кодів[ред.ред. код]

Кодування Регістр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий код
Юнікод Велика 1050 041A 002032 00000100 00011010
Мала 1082 043A 002072 00000100 00111010
ISO 8859-5 Велика 186 BA 272 10111010
Мала 218 DA 332 11011010
KOI 8 Велика 235 EB 353 11101011
Мала 203 CB 313 11001011
Windows 1251 Велика 202 CA 312 11001010
Мала 234 EA 352 11101010

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]