Г
| Літера Г | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||
| Кирилиця | ||||||
| А | Б | В | Г | Ґ | Д | Ѓ |
| Ђ | Е | Ѐ | Є | Ё | Ж | З |
| З́ | Ѕ | И | Ѝ | І | Ї | Й |
| Ј | К | Л | Љ | М | Н | Њ |
| О | П | Р | С | С́ | Т | Ћ |
| Ќ | У | Ў | Ф | Х | Ц | Ч |
| Џ | Ш | Щ | Ъ | Ы | Ь | Э |
| Ю | Я | |||||
| Неслов'янські літери | ||||||
| А̄ | А́ | А̀ | Ӑ | А̂ | А̊ | Ӓ |
| Ӓ̄ | А̃ | А̨ | Ә | Ә́ | Ә̃ | Ӛ |
| Ӕ | В̌ | Ғ | Г̧ | Г̑ | Г̄ | Ӻ |
| Ӷ | Ԁ | Ԃ | Ꚃ | Ꚁ | Ꚉ | Ԫ |
| Ԭ | Ӗ | Е̄ | Е̃ | Ё̄ | Є̈ | Ӂ |
| Җ | Ꚅ | Ӝ | Ԅ | Ҙ | Ӟ | Ԑ |
| Ԑ̈ | Ӡ | Ԇ | Ӣ | И̃ | Ҋ | Ӥ |
| Қ | Ӄ | Ҡ | Ҟ | Ҝ | Ԟ | Ԛ |
| Ӆ | Ԯ | Ԓ | Ԡ | Ԉ | Ԕ | Ӎ |
| Ӊ | Ң | Ԩ | Ӈ | Ҥ | Ԣ | Ԋ |
| О̆ | О̃ | О̄ | Ӧ | Ө | Ө̄ | Ӫ |
| Ҩ | Ԥ | Ҧ | Р̌ | Ҏ | Ԗ | Ҫ |
| Ԍ | Ꚑ | Ҭ | Ꚋ | Ꚍ | Ԏ | У̃ |
| Ӯ | Ӱ | Ӱ́ | Ӳ | Ү | Ү́ | Ұ |
| Х̑ | Ҳ | Ӽ | Ӿ | Һ | Һ̈ | Ԧ |
| Ꚕ | Ҵ | Ꚏ | Ҷ | Ӵ | Ӌ | Ҹ |
| Ꚓ | Ꚗ | Ꚇ | Ҽ | Ҿ | Ы̆ | Ы̄ |
| Ӹ | Ҍ | Э̆ | Э̄ | Э̇ | Ӭ | Ӭ́ |
| Ӭ̄ | Ю̆ | Ю̈ | Ю̈́ | Ю̄ | Я̆ | Я̄ |
| Я̈ | Ԙ | Ԝ | Ӏ | |||
| Застарілі літери | ||||||
| Ꙁ | Ꙇ | Ҁ | Ѻ | Ѹ | Ѡ | Ѽ |
| Ѿ | Ѣ | Ꙑ | Ꙗ | Ѥ | Юси | Ѧ |
| Ѫ | Ѩ | Ѭ | Ѯ | Ѱ | Ѳ | Ѵ |
| Ѷ | Ꙟ | Ꙡ | Ꙣ | Ꙥ | Ꙧ | Ꙩ |
| Ꙫ | Ꙭ | ꙮ | Ꚙ | Ꚛ | Ꚏ̆ | Ꙏ |
| Ꙉ | ||||||
| Літери кирилиці | ||||||
Г, г («ге») — літера кириличної абетки. Вона є в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній основі, у тому числі в українській абетці.
В українській мові ця літера передає приголосний [ɦ] (МФА).
Походить від літери 
(«глаголь») старослов'янської кириличної абетки, у якій утворена від грецько-візантійської літери Γ, γ («гамма»). У глаголиці мала накреслення 
. У кириличній буквеній цифірі числове значення — «3», у глаголичній — «4».
Назва літери «глаголь» походить від староцерк.-слов. глаголи («говори», «кажи») або глаголъ («слово»).
Процес формування українського фарингального h (g > γ > h), найімовірніше, розпочався ще в дописемний період. У найдавніших пам'ятках руські писці пропускали літеру г, що може свідчити про появу гортанного, а можливо, й фарингального г, який згодом став закономірною рисою української вимови.
У староукраїнській графіці означала фарингальний задньоязиковий [ħ], а в складі диграфа кг передавала вибуховий [ɡ] в іншомовних словах (кгвалтъ, кганокъ, паракграфъ).
У зв'язку з наявністю різних писем, шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «Г» вживалося у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.
У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.
У сучасній українській мові цією літерою позначають фарингальний щілинний дзвінкий приголосний (голова, гарно, геть, гнів). Позначає дзвінкий гортанний фрикативний [ɦˠ] або дзвінкий м'якопіднебінний фрикативний [ɣ].
Тільки в словах легкий, вогкий, нігті, кігті, дігтяр «г» знеголошується й може оглушуватися до звука [ħ] ([лехкий], [вохкий], [к'іхт'і], [н'іхт'і], [діхт'ар]).
В абсолютному кінці слова дзвінкість зберігається (біг, сніг), як і в решті слів перед глухими (мигтіти, пругкий).[1]
У словах іншомовного походження українська «г» може представляти різні звуки, це пов'язане не тільки з фонетикою мови-джерела, але й зі шляхами запозичення, а також традиціями правопису.
- Звук [g] — у всіх випадках. У чинному правописі паралельно з «г» цій функції вживають також «ґ», деякі проєкти правопису приписують передавати [g] виключно літерою «ґ».
- Звук [h] — у традиційному написанні низки слів (Гітлер, Робін Гуд, Гулль), а також у деяких проєктах правопису. У чинному правописі паралельно вживають також літеру «х» (хайль, хакер, хобі, хокей, хот-дог);
- Звук [ɣ] — на місці грецької γ (біологія, гамма, граматика), а також іспанської літери «g» (Че Гевара).
- Густий придих на початку слів у грецизмах (Геракл, гіпотеза, Гомер, гомологія). У грецьких словах, запозичених прямо з новогрецької або через церковнослов'янську мову, придих не передають (Іраклій, історія, омонім);
- Звук ɦ (Гаага, Гарлем)
Докладніше див. розділ Проблема «Г» і «Ґ»
Див. також Український правопис
- У білоруській мові передає дзвінкий м'якопіднебінний фрикативний [ɣ].
- У російській мові означає: 1) дзвінкий м'якопіднебінний проривний [ɡ] (у стані перед голосними й дзвінкими приголосними); 2) глухий м'якопіднебінний проривний [k] (перед глухими приголосними й наприкінці більшості слів); 3) дзвінкий губно-зубний фрикативний [v] (у закінченнях родового відмінка «-его», «-ого», а також у слові сегодня); 4) дзвінкий м'якопіднебінний фрикативний [ɣ] (у словах благо, Бог, Господь, иногда, когда, тогда та наприкінці слів у деяких діалектах).
- У болгарській мові передає дзвінкий м'якопіднебінний проривний [ɡ] (ґ).
- У македонській абетці передає [ɡ]. Див. також «ѓ»
- У сербській кирилиці («вуковиці») передає [ɡ].
- У казахській кирилиці «г» позначає [ɡ]; похідна від неї літера «ғ» — звуки [ʁ] і [ɣ]; для передавання схожого звука [h] використовують специфічну кириличну літеру «һ» (великий варіант — «Һ»).
- У киргизькій кирилиці «г» вживають для позначення звуків [ɡ] і [ʁ].
- У молдавській кирилиці передає [ɡ].
- У монгольській кирилиці літерою «г» передають звук [ɡ].
- У румунській кирилиці означала [ɡ]
- У таджикській кирилиці «г» позначає звук [ɡ], похідна від неї літера «ғ» вживається для позначення [ʁ]. Для передавання схожого звука — глухого гортанного фрикативного [h] використовують літеру «ҳ».
- У татарській кирилиці літерою «г» передають звук [ɡ], для передавання схожого звука [h] використовують літеру «һ».
- Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «четвертий»: розділ «г». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: 5-Г клас, будинок 12-Г тощо
- Зображення курсивної малої «г» з двома горизонтальними рисками з 1 березня 2004 року стало офіційним позначенням української гривні.
- Велика Г — скорочене позначення приставки «гіга» у SI (ГБ — «гігабайт»).
- Маленька г — скорочене позначення приставки «гекто» у СІ (га — «гектар»).
- Маленька г — скорочене позначення грама.
- Ґ ґ («г» з гачком) — літера для позначення звука [ɡ] в українській, русинській, білоруській (тарашкевиця) абетках та в абетці російського діалекту циганської мови.
- Ѓ ѓ — літера македонської абетки, уживана для позначення дзвінкого твердопіднебінного проривного звука [ɟ] або дзвінкого ясенно-твердопіднебінного африката [d̠͡ʑ].
- Ғ ғ — літера азербайджанської (до 1992 р.), башкирської, казахської, таджицької, узбецької (до 1992) абеток, а також абетки келдерарського діалекту циганської мови. Призначена для позначення звуків [ʁ] і [ɣ], схожих на український [ɦ].
- Докладніше: Правопис «г» і «ґ»
Цей розділ потребує доповнення. (лютий 2021)
Після повернення літери «Ґ» до української абетки постало питання розмежування їхніх функцій.
| Кодування | Регістр | Десятковий код | 16-ковий код | Вісімковий код | Двійковий код |
|---|---|---|---|---|---|
| Юнікод | Велика | 1043 | 0413 | 002023 | 00000100 00010011 |
| Мала | 1075 | 0433 | 002063 | 00000100 00110011 | |
| ISO 8859-5 | Велика | 179 | B3 | 263 | 10110011 |
| Мала | 211 | D3 | 323 | 11010011 | |
| KOI-8 | Велика | 231 | E7 | 347 | 11100111 |
| Мала | 199 | C7 | 307 | 11000111 | |
| Windows-1251 | Велика | 196 | C3 | 303 | 11000011 |
| Мала | 227 | E3 | 343 | 11100011 |
- ↑ Орфоепічний словник / Укладач Погрібний М. І.,К.:Рад.школа, 1983. — 629с, сторінка 11, вимова приголосних звуків
- Г — Енциклопедія сучасної України [Архівовано 3 березня 2021 у Wayback Machine.]
- Г // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Півторак Г. П. Г // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.
- Відображення глоткового г (h) // Підсистема консонантизму / Звукові риси русько-українських пам'яток XI—XIV ст., які стали нормою української мови / Спочатку було Слово… Від мовного узусу — до літературної норми (Нарис генези української літературної мови) / Віктор Мойсієнко, Йоанна Ґетка[pl]. — Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2024. — С. 114—116. — ISBN 978-83-235-6701-1; ISBN 978-83-235-6702-8.
- Г // Українська мова: Енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови; редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2—ге вид., випр. і доп. — К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — С. 91. — ISBN 966-7492-19-2.