П

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Cyrillic letter Pe.png
Кирилиця
Слов'янські літери
А І Ќ
Б Ї У
В Й Ў
Г Ј Ф
Ґ К Х
Ѓ Л Ц
Д Љ Ч
Ђ М Џ
Е Н Ш
Ѐ Њ Щ
Є О Ъ
Ё П Ы
Ж Р Ь
З С Э
Ѕ Т Ю
И Ћ Я
Неслов'янські літери
Ӑ Ӏ Ҫ
Ӓ Ҋ Ҭ
Ә Қ Ӳ
Ӛ Ҟ Ӱ
Ӕ Ҡ Ӯ
Ғ Ӄ Ү
Ӷ Ҝ Ұ
Ҕ Ӆ Ҳ
Ӗ Ӎ Һ
Ҽ Ҥ Ҵ
Ҿ Ң Ӵ
Ӂ Ӊ Ҷ
Җ Ӈ Ӌ
Ӝ Ӧ Ҹ
Ҙ Ө Ӹ
Ӟ Ӫ Ҍ
Ӡ Ҩ Ӭ
Ӥ Ҧ
Ӣ Ҏ
Архаїчні літери
Ҁ ІА Ѯ
Ѹ Ѥ Ѱ
Ѡ Ѧ Ѳ
Ѿ Ѫ Ѵ
Ѻ Ѩ Ѷ
Ѣ Ѭ

П — двадцята літера українського та інших слов'янських алфавітів. За формою на­креслення — дещо видозмінена кирилична літера п («покой»), створена на основі візантійського ус­тавного Π (пі).

Звуки[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

У староукраїнській графіці у зв'яз­ку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) вжи­валася у кількох ва­ріантах, що допома­гає визначити час і місце написання па­м'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явила­ся друкована форма літери.

Використання[ред.ред. код]

В сучасній українській мові цією літерою позначають глухий губно-губний проривний звук — твердий (пи­ріг, погоня) або м'який (пісок, піч).

«П» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.

У давньоруській та староукраїнській писемностях мало числове значення «вісімдесят». Нині ви­користовується також при класифікаційних позна­ченнях і означає «двадцятий». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: Шифр № 7-п і т. д.

Найуживанішою літерою української абетки є літера «п». З неї починається найбільша кількість слів.[1]

Таблиця кодів[ред.ред. код]

Кодування Регістр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий код
Юнікод Велика 1055 041F 002037 00000100 00011111
Мала 1087 043F 002077 00000100 00111111
ISO 8859-5 Велика 191 BF 277 10111111
Мала 223 DF 337 11011111
KOI 8 Велика 240 F0 360 11110000
Мала 208 D0 320 11010000
Windows 1251 Велика 207 CF 317 11001111
Мала 239 EF 357 11101111

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]