П

Літера П
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ	Ӷ
Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ	Ԭ
Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ	Ԑ̈
Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ	Ӆ
Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ	Ӊ
Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ	О̆
О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃	Ӯ
Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ	Х̑
Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ	Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ	Ꚓ
Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄	Ӹ
Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄
Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄	Я̈
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Ꙉ
Літери кирилиці

П («пе») — літера кириличної абетки. 20-та літера в українській та македонській абетках (16-та в болгарській, 17-та в російській та білоруській, 19-та в сербській), використовується також в алфавітах деяких неслов'янських мов: монгольської, казахської, таджицької, абхазької.

Історія

За формою накреслення — дещо видозмінена кирилична літера («покій»), створена на основі візантійського уставного Π — варіанту грецької літери Π, π («пі»). У глаголиці мала форму  — можливо, на її форму вплинула гебрейська літера ף («пе»). Числове значення у кириличній буквеній цифірі — «вісімдесят», у глаголичній — «дев'яносто».

Назва церковнослов'янської букви пов'язана зі словом «по́кій» — «спокій», «мир». Ще на початку XX ст. назву літери вживали для позначення предметів, що формою нагадують «П» («столи розставлені покоєм», «розсаджені покоєм кущі»).

У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) вживалася у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Використання

В українській абетці є двадцятою за порядком.

В сучасній українській мові цією літерою позначають два схожих звуки: глухий губно-губний проривний звук [p] (твердий — пиріг, погоня, або м'який — пісок, піч), а також його алофон — глухий губно-зубний проривний [p̪].

«П» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.

У давньоруській та староукраїнській писемностях мало числове значення «вісімдесят». Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «двадцятий». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: Шифр № 7-п і т. д.

Цікаві факти

• Літера «п» є найуживанішою літерою української абетки. З неї починається найбільша кількість слів.
• Червона літера «П» є офіційним логотипом російського міста Перм. Там існують величезні пам'ятники букві.

Таблиця кодів

Кодування	Реєстр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод	Велика	1055	041F	002037	00000100 00011111
	Мала	1087	043F	002077	00000100 00111111
ISO 8859-5	Велика	191	BF	277	10111111
	Мала	223	DF	337	11011111
KOI 8	Велика	240	F0	360	11110000
	Мала	208	D0	320	11010000
Windows 1251	Велика	207	CF	317	11001111
	Мала	239	EF	357	11101111
Macintosh Cyrillic	Велика	143	8F	217	10001111
	Мала	239	EF	357	11101111

Література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Півторак Г. П. П // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.

Джерела

• П // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.