У

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Літера У
Cyrillic letter U.png
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ А̄ А̊ Ӓ Ӓ̄ Ә Ә́
Ә̃ Ӛ Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄
Ӻ Ӷ Ԁ Ԃ
Ԫ Ԭ Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈
Ӂ Җ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ
Ԑ Ԑ̈ Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ
Ӥ Қ Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ
Ԛ Ӆ Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ
Ӎ Ӊ Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ
Ԋ О̆ О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄
Ӫ Ҩ Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ
Ҫ Ԍ Ҭ Ԏ
У̃ Ӯ Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́
Ұ Х̑ Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈
Ԧ Ӽ Ҵ Ҷ Ӵ
Ӌ Ҹ Ҽ Ҿ
Ы̆ Ы̄ Ӹ Ҍ Э̆ Э̄ Э̇
Ӭ Ӭ́ Ӭ̄ Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄
Я̆ Я̄ Я̈ Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ѕ Џ Ҁ Ѻ
Ѹ Ѡ Ѽ Ѿ
Ѣ ІЯ Ѥ Юси
Ѧ Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ
Ѱ Ѳ Ѵ Ѷ
           
Літери кирилиці

У, у — літера кириличної абетки. Є в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі. За формою накреслення — видозмінена літера кириличної абетки.

Історія[ред.ред. код]

У старослов'янській абетці називалася «ук» і мала вигляд диграфа з літер Early Cyrillic letter Onu.png («он») та «ік», який був графічним варіантом Ѵ («іжиці») і відрізнювався від неї подовженою нижньою частиною. Обидва елементи могли записуватись в рядок (ѹ), або одна над одною (ꙋ). Це диграфічне позначення походить з грецького письма, де [u] передається сполученням ου («омікрон» + «іпсилон»). Вибір диграфа для позначення монофтонга пов'язаний з тим, що в грецькій мові перехід праіндоєвропейського дифтонга *ou̯ в [u] (див. нижче) стався вже у писемний період, що й відбилося в графіці.

Поряд з диграфом ѹ для передавання звука [u] використовували і його лігатурний варіант, який може мати кілька форм, частіше вживалося накреслення Cyrillic y.jpg. Разом з диграфами спектр можливих зображень літери є вельми різноманітним: Early Cyrillic letter Ouk.png. Подібні форми зберігаються досі у церковнослов'янській писемності, причому перша форма використовується як заголовна, диграфи — на початку слів, лігатури — у середині та наприкінці.

У старослов'янській кириличній цифірі мала числове значення «400», причому для позначення числа могла використовуватися і диграфічна, і лігатурна форма. У сучасному церковнослов'янському варіанті буквеної цифірі для цієї мети вживають другу частину диграфа, тобто знак «ік» (іжицю з довгим «хвостиком») — Cyrillic 400.jpg.

У глаголиці буква «укъ» мала накреслення Глаголиця. Буква ук. Glagolitic letter Uku.png, її числове значення також було «400». Очевидна аналогія у глаголичному та кириличному передаванні [u]: глаголичний «укъ» має схожість з Glagolitic on.svg («онъ») і Glagolitic izhitsa.svg («іжиця»).

Сучасна форма йде з початку XVIII ст.: коли в гражданському шрифті церковнослов'янський диграфічний і лігатурний «ук» був замінений на «ік», стилізований під малу латинську y.

Див. також: Ук (літера) та Іжиця

В українській мові[ред.ред. код]

У — двадцять четверта літера української абетки.

У сучасній українській мові літерою «у» позначають звук [u] — лабіалізований голосний заднього ряду високого підняття (успіх, дуб, наука).

Походження «у»[ред.ред. код]

В українській мові звук [u] може мати різне походження:

  • Від праслов'янського *u, який сходив до праіндоєвропейських дифтонгів *ou̯, *au̯ у закритих складах. У відкритих ті ж звукосполучення дали праслов'янські *ov, *av, чим і пояснюються пізніші фонетичні чергування: прасл. *kujǫ < *kou̯jǫ («кую») — *kovati < *kou̯ati («кувати»). Йотований варіант того ж звука *ju («ю») походив від дифтонга *eu̯. Саме таке походження має «у» у більшості українських слів. У старослов'янській кириличній і глаголичній писемності [u] передавався літерою «ук».
  • Від праслов'янського  — носового варіанта звука [o], що походив зі сполучень голосних заднього ряду з наступними носовими приголосними (*on, *om, *an, *an), які утворилися у закритих складах після початку дії закону відкритого складу. У старослов'янській писемності [ǫ] передавався літерою «великий юс», який у кирилиці мав вигляд Ѫ. Після втрати носових голосних у східнослов'янських і південнослов'янських мовах Ѫ поступово змінила літера «ук», бо [ǫ] у більшості слов'янських мов збігся з [u] (лише у болгарській замість «великого юса» став вживатися «єр», бо [ǫ] у ній збігся з редукованим [ъ]). Саме таке походження має «у» у словах голуб, гуска, дуб, путь, суд, вудка та ін., у закінченнях знахідного відмінка однини іменників І-ої відміни (воду, жінку, людину), закінченнях дієслів першої особи однини (буду, ходжу, лежу) та третьої особи множини (дадуть, можуть, суть). Звук [u] «юсового» походження може виявляти давнє чергування з [ja] («я»), яке в цому випадку теж походить від носового (запрягати, супряга — супруг, супруга, трясти — трус, м'який, м'яти — мука).
  • У деяких випадках [u] походить від звичайного (неносового) [o]: кувати < прасл. *kovati, сувати < прасл. *sovati. Часто сполучення -ув трапляється на місці прасл. -ov, який чергувався з -u: внаслідок походження їх з того ж дифтонга *ou̯.
  • У запозиченнях з інших мов (музика, сурма, румб).

Прийменник[ред.ред. код]

В українській мові існують слова, що складаються з одної цієї літери — вигук «у» та прийменник «у», який є фонетичним варіантом прийменника «в» (рідше трапляються форми «ув», зі знах. і місц. відмінками вживаються також «уві», «вві», «ві», церк.-слов. «во»). Він має значну кількість значень, означаючи і місцеперебування (у лісі), і напрямок (у ліс), і посідання (у мене), і початок дії (у танець). Колись цей прийменник міг вживатися у значенні «біля», «поруч»: «Два брати, грізні ісполини ..стояли у ворот» (І. П. Котляревський); «А вона, безталанночка, поклонилась та й стала в порога, як чужа» (Марко Вовчок)[1][2].

З граматичного й етимологічного погляду в прийменнику «в/у» можна виділити два різних праслов'янських прийменники. Один, найбільш поширений, вживається з місцевим і знахідним відмінками і походить від прасл. *vъ < *vъn (давньорус. въ, вън), у якому початкове *v- має протетичне походження, а *ъn вважається спорідненим з дав.-гр. εν, лат. і англ. in, нім. im. Втрата прикінцевого *n сталася внаслідок закону відкритого складу майже у всіх позиціях, зберігся він тільки на початку деяких займенників (у них, у ньому, у неї). Другий прийменник трапляється у сполученні з родовим відмінком (у мене, заст. у воріт, у порога) і веде походження від прасл. *u (давньорус. ѹ) < пра-і.е. *au[3].

Таблиця кодів[ред.ред. код]

Кодування Регістр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий код
Юнікод
(У, у)
Велика 1059 0423 002043 00000100 00100011
Мала 1091 0443 002103 00000100 01000011
Юнікод
(Ѹ, ѹ)
Велика 1144 0478 002170 00000100 01111000
Мала 1145 0479 002171 00000100 01111001
Юнікод
(Ꙋ, ꙋ)
Велика 42570 A64A 123112 10100110 01001010
Мала 42571 A64B 123112 10100110 01001010
ISO 8859-5 Велика 195 C3 303 11000011
Мала 227 E3 343 11100011
KOI 8 Велика 245 F5 365 11110101
Мала 213 D5 325 11010101
Windows 1251 Велика 211 D3 323 11010011
Мала 243 F3 363 11110011

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. У // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. В // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. ; Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — Т. 6 : У — Я / уклад.: Г. П. Півторак та ін. — 2012. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.