Щ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Літера Щ
Cyrillic letter Shcha.png
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ А̄ А̊ Ӓ Ӓ̄ Ә Ә́
Ә̃ Ӛ Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄
Ӻ Ӷ Ԁ Ԃ
Ԫ Ԭ Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈
Ӂ Җ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ
Ԑ Ԑ̈ Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ
Ӥ Қ Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ
Ԛ Ӆ Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ
Ӎ Ӊ Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ
Ԋ О̆ О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄
Ӫ Ҩ Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ
Ҫ Ԍ Ҭ Ԏ
У̃ Ӯ Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́
Ұ Х̑ Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈
Ԧ Ӽ Ҵ Ҷ Ӵ
Ӌ Ҹ Ҽ Ҿ
Ы̆ Ы̄ Ӹ Ҍ Э̆ Э̄ Э̇
Ӭ Ӭ́ Ӭ̄ Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄
Я̆ Я̄ Я̈ Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ѕ Џ Ҁ Ѻ
Ѹ Ѡ Ѽ Ѿ
Ѣ Ѥ Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ
Ѱ Ѳ Ѵ Ѷ
           
Літери кирилиці

Щ, щ («ща») — літера кирилиці. Присутня в українській, російській і болгарській абетках, а також в більшості кириличних абеток для неслов'янських мов.

Історія[ред.ред. код]

Сучасна кирилична літера «щ» походить від букви Early Cyrillic letter Shta.png («шта» або «ща») старослов'янської кириличної абетки, куди, очевидно, запозичена з ранішої глаголиці, де мала схоже накреслення Glagolitic shta.svg. Числове значення в кирилиці відсутнє, у глаголиці означала «800». Глаголична літера, як вважається, походить від гебрайської літери שׁ («шин»), подібно схожій глаголічній і кириличній Glagolitic sha.svg («ша»), від якої відрізнювалася лише доданням кружечка знизу (у кирилиці — вертикальної риски).

У деяких старовинних глаголичних пам'ятках літера Glagolitic shta.svg відсутня, її замінює буквосполучення з глаголічних літер «ш» і «т». У зв'язку з тим, що «ща» починає вживатися лише в пізніших документах, деякі дослідники (І. В. Ягич) висловлювали припущення, що в первісній глаголиці такого символа не було. Інші науковці припускають, що «ща» таки існувала в давній глаголиці і раніше, тільки мавши інше фонетичне значення: можливо, вона передавала [k'] — пом'якшений звук, що розвинувся з праслов'янського звукосполучення *tj у македонських говорах. Числове значення «800» також вважається пізнішим: літерою «ща» стали позначати це число після того, як вийшла з ужитку літера Глаголиця. Буква пѣ. Glagolitic letter Pe.png («пѣ»)[1].

У болгарських діалектах глаголічна і кирилична «ща» отримала фонетичне значення št' («шть»)[1]. Надалі [t'] ствердів, і ця вимова зберігається і в болгарській літературній мові.

Див. також: Ш

Мови[ред.ред. код]

Мова МФА Примітка
болгарська ʃt глухий заясенний фрикативний + глухий ясенний проривний; два звуки [шт]
російська ɕː довгий глухий ясенно-твердопіднебінний фрикативний; довге м'яке [ш'ш’]
українська[2] ʃt͡ʃ глухий заясенний фрикативний + глухий заясенний африкат; два звуки [шч]

Українська мова[ред.ред. код]

  • Наприклад: щука [шчука], щось [шчос'], борщ [боршч], ласощі [лас°ошч і].

Походження звука[ред.ред. код]

В українській мові літера «щ» (сполучення [ʃt͡ʃ]) може мати різне походження:

  • У більшості випадків «щ» походить від праслов'янського сполучення *šč. До слів такого походження, зокрема, належать щит (прасл. *ščitъ), щеня (прасл. *ščenę), щадити (прасл. *ščęditi). Праслов'янське *šč утворилося з ранішого сполучення *sk внаслідок першої палаталізації: *ščitъ < *skei̯tъ < *skei̯tǔs; *ščenę < *skenę < *skenent; *ščęditi < *skęditi < *skenditi[3]. Давнє сполучення *sk зберігалося без палаталізації, якщо між *s і *k знаходився редукований , наприклад, у словах прізвисько, збіговисько. При цьому паралельно можуть існувати і палаталізовані форми (прізвище, збіговище).
  • У низці випадків «щ» походить від праслов'янського *stj, *sti̯, наприклад, у словах борщ, хвощ, теща (прасл. *bъr̥tjь, *xvostjь, *tьsti̯a). Звук *šč утворився внаслідок пом'якшення *st перед *j (йотації)[4][3]. Таке ж походження «щ» у закінченнях множини слів веселощі, любощі, ласощі, солодощі тощо.
  • Сполучення «щ» також може походити з праслов'янського звукосполучення *sъč, у якому початковий *s після занепаду редукованого уподібнився наступному глухому заясенному африкату і перейшов у глухий заясенний фрикативний š. До таких слів належать щастя (прасл. *sъčęstьje, давньорус. съчѧстиѥ, съчастиѥ), застаріле щитати (прасл. *sъčьtati, давньорус. съчьтати)[3].
  • Аналогічним чином «щ» утворювався і зі сполучення *čьt, наприклад, у слові що, де після занепаду редукованого воно перетворилося на šč (прасл. *čьto, давньорус. чьто). Втім, існує версія, згідно з якою укр. що походить від прасл. *čьso, *česo — форми родового відмінка *čьto[3].
  • Одиничні випадки переходу в «щ» ранішого «ш», наприклад щогла — від давньорус. шьгла[3].
  • У слові «дощ» прикінцеве «щ» походить з ранішого «ждь» (давньорус. дъждь, прасл. *dъždžь — з ранішого *dъzdjь[5] або *dъzgjь[6]. У деяких слов'янських мовах збереглося питоме звукосполучення: біл. дождж, рос. дождь (вимовляється за нормою як [дожжь], поширена вимова [дошшь]), болг. дъжд.
  • Літера «щ» трапляється і в запозиченнях з інших мов. Насамперед, це церковнослов'янізми (плащ, священик, прапорщик, праща), де південнослов'янському «щ» відповідає східнослов'янське «ч» (пор. укр. свячений), а також запозичення з інших слов'янських мов, наприклад, Польща походить від ст.-пол. w Polszcze («у Польщі») — архаїчної форми місцевого відмінка хороніма Polska, де перехід sk > šč також пояснюється ефектом першої палаталізації. Рідше трапляється «щ» у запозиченнях з інших мов (наприклад, крещендо).

В інших абетках[ред.ред. код]

Російська[ред.ред. код]

У російській мові літературним читанням «щ» вважається [ш'ш’], тобто довге м'яке [ш], але трапляються діалектні варіанти [ш’] і [шʼчʼ]. З огляду на те, що російське «щ» читається м'яко, а українське «щ» твердо, це відбивається і при транслітерації російських назв і прізвищ. Наприклад, рос. Хрущев (вимовляється «Хрущёв», [Хрушшьоф]) українською передається як Хрущов.

Болгарська[ред.ред. код]

У болгарській мові «щ» передає сполучення глухого заясенного фрикативного [ʃ] з глухим ясенним проривним [t] (тобто [шт]). У давньоболгарській сполучення було м'яким («тьшь»), надалі ствердівши. Саме південнослов'янським читанням літери пояснюється те, що у старослов'янських кириличних і глаголічних пам'ятках замість «щ» вживалося буквосполучення «шт».

Інші[ред.ред. код]

  • У білоруській ця літера відсутня, її замінює сполучення «шч».
  • У сербській абетці скасована реформою Вука Караджича, бувши заміненою на «ћ» або «шћ» (відповідно до вимови).
  • У македонській абетці відсутня з моменту її створення в 1944 році.

У техніці та культурі[ред.ред. код]

Таблиця кодів[ред.ред. код]

Кодування Регістр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий код
Юнікод Велика 1065 0429 002051 00000100 00101001
Мала 1097 0449 002111 00000100 01001001
ISO 8859-5 Велика 201 C9 311 11001001
Мала 233 E9 351 11101001
KOI 8 Велика 253 FD 375 11111101
Мала 221 DD 335 11011101
Windows 1251 Велика 217 D9 331 11011001
Мала 249 F9 371 11111001

Інші відповідники[ред.ред. код]

  • білоруська абетка — шч
  • сербська абетка — ћ, шћ
  • польська — szcz
  • литовська — šč

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 29
  2. Press & Pugh (1999:19), Press & Pugh (1999:23)
  3. а б в г д Етимологічний словник української мови: В 7 т. / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 6: У — Я / Уклад.: Г. П. Півторак та ін. — 2012. — 568 с. ISBN 978-966-00-0197-8.
  4. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 1: А — Г / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1982. — 632 с.
  5. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 2: Д — Копці / Укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 1985. — 572 с.
  6. Т. А. Иванова Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 127.

Література[ред.ред. код]