Садиба Попова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Pictogram infobox palace.png
Споруди палацового комплексу ВДІАМЗ «Садиба Попова» 2.jpg
47°26′44″ пн. ш. 35°16′30″ сх. д. / 47.44583333002777437° пн. ш. 35.27500000002777369° сх. д. / 47.44583333002777437; 35.27500000002777369Координати: 47°26′44″ пн. ш. 35°16′30″ сх. д. / 47.44583333002777437° пн. ш. 35.27500000002777369° сх. д. / 47.44583333002777437; 35.27500000002777369
Тип споруда
Країна Flag of Ukraine.svg Україна[1]
Розташування Україна Україна
місто Василівка,
вул. Гагаріна, 12
Стиль неоготика
Архітектор Агеєнко Олександр Наумович
Засновано побудовано 1864-1884
відкрито музей у 1993
Директор Анна Головко, 2021 р.
Сайт viam.ucoz.net
Садиба Попова. Карта розташування: Україна
Садиба Попова
Садиба Попова (Україна)

CMNS: Садиба Попова у Вікісховищі

Садиба Попова — пам'ятка архітектури 2-ї половини XIX століття, палацово-парковий ансамбль у Запорізькій області, нині Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова»[2]. Збереглася частково, у збереженій частині — музейна експозиція[3].

Власники садиби Попови[ред. | ред. код]

Худ. Й-Б. Лампі. Генерал В. С. Попов

Землі поблизу майбутнього міста Олександрівська, були подаровані імператрицею Катериною II генералу Попову Василю Степановичу. Він і став засновником поселення, що пізніше стало містом Василівка. Раніше місцевість використовувалась для зимівників козаків і мала декілька хуторів.

Велике будівництво фундував онук генерала — Василь Павлович Попов у другій половині XIX століття. Родина Попових володіла садибою і до Жовтневого перевороту 1917 року.

Будівництво садиби[ред. | ред. код]

Флігель № 1

Встановити автора проєкту не вдалося. Швидше за все їх було декілька, що і спричиняє проблеми для дослідників. Серед можливих архітекторів слід назвати і місцевого — Олександра Агеєнка. За стилістичними ознаками одним з авторів міг бути архітектор із Санкт-Петербурга Бенуа Микола Леонтійович (1813—1898).

Будівництво садиби тривало 20 років (1864—1884), вона стала найбільшою серед садиб Східної України. Побудований в історичних стилях XIX століття, замок має риси північно-італійського ренесансу, готичні і мавританські риси. Будівлі споруджені з червоної цегли з власних заводів Попова в Василівці.

В.С.Попов  був управляючим конторою по будівництву царських домів і садів. У певний період, у вирі карєрних злетів і падінь, граф залишив службу через проблеми зі здоров’ям, і взявся за облаштування своїх маєтків. А їх у Попова не бракувало: у Катеринославській, Херсонській, Таврійській, Мінській губерніях і на Уралі.

Садиба, опис поруйнованої споруди[ред. | ред. код]

Головна споруда палацово-паркового комплексу — замок. Технічний проект створив архітектор Стюнкл. Побудований з цегли, двоповерховий, у первісному вигляді, замок мав п'ять веж, три з яких мали дахи-шатра. Розміри будівлі 42 на 45 метри, на підмурках, в яких розміщалися льохи для вина. Замок мав лазні (фінські, римські, тощо), бальну залу, вітальні, картинну галерею, бібліотеку, колекцію старовинної зброї. З 1907 року було влаштовано етнографічний музей, де були представлені експонати 15 різних національних культур.

На початку XX століття в садибі було обладнано метео- та електростанцію. Метеостанція садиби Попова було зараховано до мережі метеослужб Російської імперії. На даху садиби булот влаштовано і астрономічну обсерваторію з телескопом. Терасу з телескопом було прикрашено скульптурами італійського майстра Лангобарді.

Окрім основного будинку садиба мала стайні, службові приміщення, пейзажний парк і фонтани.

Замок за часів СРСР[ред. | ред. код]

Флігель № 1, Василівка, вул. Гагаріна

Жовтневий переворот і Перша світова війна спонукали власника садиби Юрія Попова рятувати майно. За переказами він встиг вивезти частину найкоштовніших речей. Книги бібліотеки, меблі, етнографічні колекції, картини, скульптури було розграбовано або знищено. Найбільших втрат зазнали замок, парк і навколишня діброва, яку вирубали на дрова. До початку Другої світової війни в будівлях садиби був розташований свинарник.

1934 року, для спорудження місцевого культурного центру було розібрано нна будівельні матеріали частину будівель садиби.. В садибі виламали дерев'яні склепіння і стелі і частково дахи.

1954 року за рішенням радянської влади було зруйновано собор Святого Петра та Павла, також збудований родиною Попових у Василівці. Пізніше в стайнях садиби розмістили школу для психічно хворих дітей. Каретний сарай надбудували другим поверхом, а на вивільненій території побудували гуртожиток місцевого технікуму. Комплекс частково зруйновано, а будівельні матеріали розікрадено місцевими мешканцями.

Музеєфікація[ред. | ред. код]

Оглядова вежа

До кінця 1980-х серед випадково збережених споруд садиби були: найбільша вежа (донжон), західний флігель (так званий «Англійський замок»), колишні стайні та деякі інші.

З 1989 року розпочалися перші спроби врятувати рештки ансамблю. Знадобилося чотири роки зусиль заради отримання комплексом статуту заповідника. З 1993 року в Північному флігелі організовано музей, у який входять:

  • зала історії садиби Попова (фото, макет первісного вигляду садиби, фрагменти декору тощо)
  • зала етнографії
  • зала історії Другої світової війни
  • твори місцевих художників
  • архітектурний макет поруйнованого садиби
  • рештки речей з колишній садиби тощо.

Зруйнованою садибою опікувалось культурно-історичне товариство «Спадщина», один з активістів якого, Володимир Мєшков, став першим директором історико-архітектурного заповідника.

15 січня 2022 року, з нагоди відзначення Дня музейного селфі, вперше за 30 років Садиба Попова відкрила для відвідування усі будівлі комплексу. Віднині у складі міні-груп (5-7 чоловік) щогодини, у супроводі співробітника музею, відвідувачі мають можливість відвідати кожну будівлю історичного комплексу[4].

Обстріли та пограбування садиби[ред. | ред. код]

7 березня 2022 року в ході військового вторгення в Україну Садибу Попова було обстріляно російськими військами. Постраждала будівля манежу-конюшні садиби Попова[5].

13 березня 2022 року музей було пограбовано російськими військовими. Окрім пограбування вони пошкодили приміщення, побили вікна та виламали всі двері[6][7].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Державний історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова // Актуальні проблеми та перспективи розвитку туристичного і готельно-ресторанного бізнесу в Запорізькому регіоні: монографія. — Запоріжжя: ЛІПС, 2012. — С. 119-121
  • Історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» // Василівщина туристична та мистецько-поетична. — Запоріжжя
  • Замок В. Попова // 101 старовинний замок: ілюстрована енциклопедія. — Х., 2009. — С. 62
  • Лютый А. история рода дворян Поповых и их усадьбы в Васильевке // Лютый А. П. Очерки истории Северной Таврии. Т. 1 / А. П. Лютый, О. В. Варяник. — Запорожье, 2005. — С. 5-214.

Ігнатуша О. М. Перлина архітектури Півдня України (за рядками архівних документів) // Нариси історії Південної України. — Запоріжжя, 1997. — С. 43-50

Посилання[ред. | ред. код]