Сара Бернар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сара Бернар
фр. Sarah Bernhardt
Фото Сари Бернар 1880 року роботи Наполеона Сароні
Фото Сари Бернар 1880 року роботи Наполеона Сароні
Ім'я при народженні Розін Бернар
фр. Rosine Bernardt
Народилася 25 жовтня 1844(1844-10-25)
Париж, Франція
Померла 26 березня 1923(1923-03-26) (78 років)
Париж, Франція
  • уремія і ниркова недостатність
  • Поховання
    Національність єврейка
    Громадянство Франція
    Релігія католицтво
    Діяльність акторка театру й німого кіно
    Alma mater Вища національна консерваторія драматичного мистецтва
    Вчителі Jean-Baptiste François Provostd
    Відомі учні Lucie Manveld, Georges Le Royd, Nellie Yu Roung Lingd і Юй Дерлін
    Роки діяльності 1862—1923
    Чоловік Жак Арістідіс Дамала (1882—1889)
    Діти Maurice Bernhardtd
    Батьки Жулі Бернар
    Брати / сестри Jeanne Bernhardtd
    Провідні ролі «Гамлет», «Дама з камеліями»
    IMDb nm0076800
    Автограф Signature de Sarah Bernhardt.png
    Нагороди та премії
    Кавалер ордена Почесного легіону

    CMNS: Сара Бернар у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Са́ра Берна́р (фр. Sarah Bernhardt, повне ім'я Sara Marie Henriette Bernhardt; нар. 25 жовтня 1844, Париж  — пом. 26 березня 1923, Париж) — французька акторка єврейського походження, скульпторка та письменниця, авторка кількох п'єс і мемуарів. Божественну Сару[6][7][8] вважають еталоном акторської майстерності. Заснувала власну трупу, з якою гастролювала світом, та відкрила театр свого імені. Першою з великих театральних акторок звернулася до кінематографу. Відзначена на Поверсі спадщини Джуді Чикаго.

    Життєпис[ред. | ред. код]

    При народженні Розін Бернар (фр. Rosine Bernardt)[9]. Мати, Жулі Бернар, була куртизанкою і приймала Александра Дюма, батька та сина, композитора Джоаккіно Антоніо Россіні, політика і фінансиста Шарль де Морні. Батьком вважають офіцера флоту Франції на ім'я Морель. Розін мала двох сестер.

    До 5 років вихована годувальницею, після чого вступила до пансіону пані Фрессар, а згодом в монастир Гран-Шан. Коли Розін виповнилося 14, мати повернула її в Париж та найняла вчительку. За порадою герцога де Морні Сара вступає в Паризьку національну вищу консерваторію музики й танцю, де навчається під керівництвом Прово і Сансона.

    Джейн Гайдінг та Жак Дамала у постановці «Maitre de Forges» 1883 року

    Перші відомі відкриті стосунки Бернар зав'язала з графом де Кератрі.

    1863 року народила сина Моріса від бельгійця Євгенія, 8-го принца де Ліна[en]. Принц пропонував Бернар шлюб, однак через спротив його родини Бернар вимушена відмовити і розірвати стосунки[10]. Пізніше принц пропонував синові офіційне визнання, але той категорично відмовився. Незабаром принц одружився з польською принцесою Марією Яблоновською.

    1882 року Бернар знайомиться з радником грецької дипломатичної місії в Парижі, 26-річним Жаком Дамала (справжнє ім'я — Арістідіс) зі славою нового Казанови. Натомість Дамала покинув службу, кар'єру, батьківщину і вступив у трупу Бернар. Бернар одружується з ним, але через кілька місяців шлюб фактично розпався через пристрасть чоловіка до морфію, хоча офіційно тривав до його смерті 1889 року. Більше Бернар не одружувалась.

    В останні роки «шлюбу» мала стосунки із Принцом Уельським, який пізніше став королем Едуардом VII[11].

    1910 року під час гастролей у США 66-річна Бернар познайомилася молодшим на 35 років американцем голландського походження Лу Теллегеном і завела з ним 4-річні стосунки.

    Сара Бернар близько товаришувала з французьким гравером Гюставом Доре, актором Жаном Муне-Сюллі, письменником Віктором Гюго. Надихнула Альфонса Муху на кілька його найкращих робіт в стилі модерн. Довгі роки близько дружила з художницею Луїзою Аббема.

    Бернар характеризували як сувору вегетаріанку (веганка), оскільки вона уникала молочних продуктів, яєць та м'яса[12][13]. Її раціон складався із зернових, фруктів, горіхів та овочів[13]. Однак у біографії Бернар 1923 року зазначалося, що вона вживала рибу і в пізніші роки надавала перевагу сиру Грюєр або Пон-л'Евек[14].

    1905 року під час спектаклю «Тоска» в Ріо-де-Жанейро, Сара Бернар впала зі значної висоти та травмувала праву ногу (її героїня Тоска мала здійснити самогубство, стрибнувши з башти, однак ніхто не підстрахував акторку). Хоча травма спричиняла біль, Бернар продовжувала виступати на сцені. 1906 року вона знову приїхала в Америку, 1908 року востаннє грала в Росії.

    У 1915 ногу ампутують, що не завадило Бернар грати надалі, зокрема, для військових на фронті Першої світової війни. Замість цілих ролей акторка обирала окремі сцени, віртуозно представляючи своїх героя чи героїню і змушуючи публіку вкотре захоплюватися її талантом.

    Востаннє вийшла на сцену 1922 року у постановці «Слави» Едмона Ростана.

    Померла Сара Бернар 26 березня 1923 року в Парижі у віці 78 років від уремії після відмови нирок. Похована на кладовищі Пер-Лашез[15].

    Театральна кар'єра[ред. | ред. код]

    1862 року Сара Бернар розпочала акторську кар'єру в Комеді Франсез — найпрестижнішому паризькому театрі, маючи рекомендації Шарля де Морні та Дюма-батька. Її гра в дебютній постановці «Іфігенія в Авліді» Жана Расіна здобула схвальні відгуки критики. Однак за рік Бернар вимушена залишити Комеді Франсез, після того, як вдарила іншу акторку у гніві.

    Театр «Жімназ» запропонував Бернар головну роль у п'єсі Ежена Лабіша. Однак напередодні прем'єри вона раптово їде з Парижа й повертається лише після тривалої подорожі Іспанією. В цей час Бернар народила сина і, аби годувати родину, погодилась на роботу в театрі «Порт-Сен-Мартен».

    Театр «Одеон»[ред. | ред. код]

    Фото Сари Бернар роботи Надара

    В театрі «Одеон» Бернар виконала знакову роль Анни Дембо в «Кіні» Дюма-старшого. Після прем'єри 18 лютого 1868 року критик щоденної газети Le Figaro писав: «…Її теплий голос, надзвичайний дивовижний голос, проникає в серця глядачів. Вона приборкала, підкорила їх, подібно Орфею!»[16]. Наступним гучним успіхом Бернар 1869 року стала роль юнака Занетті в п'єсі Франсуа Коппе «Перехожий». Пізніше сенсаційний успіх супроводжував її ролі в драмах Шекспіра й Расіна. Вона стала кумиркою сучасного покоління.

    Під час французько-прусської війни 1870—1871 років Бернар організувала в театрі «Одеон», вже під час облоги Парижа, військовий госпіталь, особисто доглядала хворих і поранених. Наполегливість Бернар виходила пораненого юнака, майбутнього маршала Франції Фердинанда Фоша.

    Після війни продовжувала акторську роботу в «Одеоні». 26 січня 1872 року тріумфально дебютувала роллю Королеви у постановці «Рюї Блазе» за Віктором Гюго. Після вистави Гюго особисто дякував Бернар за блискуче виконання.

    Повернення у «Комеді Франсез»[ред. | ред. код]

    1872 року Сара Бернар повертається до «Комеді Франсез». 22 серпня 1873 грає у прем'єрі «Андромахи» за Расіном з Жаном Муне-Сюллі (грав Ореста). Згодом Бернар блискуче втілилася у Федру, однак ще більший успіх їй принесла роль Аріс у «Федрі». В подальшому вона ще неодноразово виконувала провідні ролі в трагедіях Расіна. Шалений успіх 1874 року мав «Заїр» за Вольтером. В новому трагічному амплуа критика порівнювала талант Бернар з іншою великою французькою акторкою Елізою Рашель (1821—1858).

    1874 року Дюма-батько написав спеціально для Бернар герцогиню де Сетмон у п'єсі «Іноземка». Однак Бернар більше прагнула втілити Графиню, тому репетирувала в півсили, недбало. Саме цей настрій героїні, спокійний, без зайвої гри, попри тиск режисера і Дюма, приніс п'єсі черговий приголомшливий успіх (історія задокументована Ернесто Россі).

    21 листопада 1877 року Бернар настільки успішно втілює донью Соль у прем'єра «Ернані» за Віктором Гюго, що стає сосьєтеркою, тобто однією з акторок(-ів) трупи «Комеді Франсез», які отримували частку доходу театру.

    1879 року розпочинає гастролі з «Комеді Франсез» в Лондоні, де швидко стає улюбленицею публіки. Незабаром після повернення до Парижа Після прем'єри «Авантюристки» за Емілем Ож'е 17 квітня 1880 року Бернар вдруге пішла з «Комеді Франсез», вважаючи театр надто консервативним і далеким від сучасного мистецтва.

    Власна трупа та театр[ред. | ред. код]

    Сара Бернар в ролі Жисмонди, плакат Альфонса Мухи для театру «Ренесанс» Сари Бернар

    1880 року Сара Бернар організовує власну театральну трупу, з якою вирушає в турне Данією та Англією. Кожну постановку і виступ Бернар супроводжував успіх, вона швидко стала заможною акторкою, що дратувало обивателів та журналістів. Трупа Бернар відгастролювала в Америці, за 7 місяців давши 156 спектаклів, представивши 8 п'єс: «Ернані», «Федра», «Андієнн Лекувре», «Фруфру», «Дама з камеліями», «Сфінкс», «Іноземка» і «Принцеса Георгія». Найчастіше (65 разів) ішла «Дама з камеліями. Під час перебування в США Бернар знайомиться з Томасом Едісоном, який записав її голос на фонограф.

    Приголомшений успіхом в Америці, антрепренер Жаретт пропонує великий тур Європою. У кожному місті потяг, яким прибувала Сара Бернар, зустрічали сотні шанувальників з оваціями і квітами: Данія, Норвегія, через Польщу в Австро-Угорщину, Королівство Румунію та Одесу, тодішню Російську імперію. В останній Сара Бернар представила «Даму з камеліями», «Сфінкса» і «Андієнн Лекувре», підкоривши публіку своєю грою та витонченістю.

    Пізніше спеціально для Бернар кілька псевдоісторичних п'єс написав Віктор'єн Сарду — «Федора» (1882), «Феодора» (1882), «Тоска» (1887), «Клеопатра» (1890), «Жисмонда» (1894), «Спіритизм» (1897) і «Відьма» (1903). Від кінця 1890-х для Бернар створив кілька неоромантичних п'єс Едмон Ростан — «Принцеса Мрія» (1895), «Самаритянка» (1897), «Орлятко» (1900).

    Сара Бернар була неповторною в чоловічих образах — Перехожий Франсуа Коппе, Лорензаччо у «Лорензаччо» Альфред де Мюссе, герцог Рейхштадтський в «Орлятко» Ростана. Особливе місце серед травестійних образів посідає Гамлет, якого Бернар зіграла 55-річною, у 1899 році. Данський принц у її виконанні був по-справжньому молодим та вродливим юнаком. І публіка, і критика були у захваті від роботи Бернар.

    Уже в 1900 році Сара Бернар знімається в німому кіно, граючи Гамлета. 1905 року Бернар поставила «Есфір», де всі ролі виконували жінки, а вона сама втілила царя Ассуера.

    1891 року Бернар здійснила турне Австралією і вдруге відвідала Росію, де показала «Федру» Расіна, «Жанну д'Арк» Анрі-Огюст Барб'є і «Клеопатру» Віктор'єна Сарду.

    Однак весь цей час Бернар прагнула не тільки організувати успішну трупу, а й заснувати власний театр. 1893 року Бернар придбала театр «Ренесанс», а 1898 року — театр на площі Шатле, якому дала назву «Театр Сари Бернар» (нині Театр де ля Віль).

    Коли особливого розголосу набула Справа Дрейфуса, 15 листопада 1897 року Бернар, що ніколи не забувала французько-прусської війни, особисто прибула до Еміля Золя із проханням втрутитись. Коли після статті «Правда рушила в дорогу, і ніщо її не зупинить…» і Я звинувачую (1898) його будинок оточили маніфестанти, Бернар за допомогою власного авторитету приборкала натовп.

    Кінематограф[ред. | ред. код]

    Сара Бернар стала першою великою театральною акторкою, яка знялася в кіно. 1900 року грає у фонорамі «Дуель Гамлета», яка забезпечувала синхронну передачу зображення і звуку, представляючи сцену дуелі. 1908 року в екранізації «Тоски» кіностудії «Фільм д'ар» Бернар була невдоволена своїм виглядом і з допомогою Віктор'єна Сарду заборонила прокат стрічки. Бернар більше не бажала зніматися в кіно, однак через грошову скруту (кредитори переслідували її до кінця життя) знову погодилася на зйомки, втіливши Маргариту Готьє у «Дамі з камеліями». Фільм вийшов у світовий прокат 1912, в тому числі у США, і був успішним.

    Після цього успіху Бернар отримувала нові пропозиції від кіностудій. У травні 1912 року в Лондоні грає головну роль у «Королеві Єлизаветі» Анрі Дефонтена і Луї Меркантона. Стрічка мала значний вплив на кіномистецтво Голлівуду і створила режисерське ім'я Меркантону, давньому товаришу Бернар, який працював у її трупі. Того ж 1912 року Бернар працює з ним ще в одній іншій стрічці — «Андієнн Лекувре». 1915 року знялася у фільмі «Французькі матері», та меркантонівській «Жанні Доре». Остання стрічка «Ворожка» вийшла 1923 року.

    Скульптура, живопис та література[ред. | ред. код]

    Автопортрет
    Скульптура роботи Бернар «Блазень та Смерть»

    1875 року Сара Бернар розпочала будівництво власного маєтку з зимовим садом та ориґінальним інтер'єром для кожної кімнати на авеню де Вільє в Парижі, запросивши архітектора Фелікса Ескальє, десятки художників і скульпторів. Вірогідно, після цього Бернар захопилася скульптурою, створюючи успішні роботи. Виконала, зокрема, бюст барона Адольфа де Ротшильда на його замовлення.

    1877 року Бернар захопилася живописом, написала кілька портретів своїх знайомих.

    Під час Всесвітньої виставки 1878 року в Парижі вона щодня підіймалася на висоту 2600 метрів на аеростаті Анрі Жіффара. Ці повітряні подорожі надихнули Бернар на написання новели «Серед хмар». З кінця 1870-х Сара Бернар почала займатися літературною творчістю. Вона написала два романи («Маленький ідол» і «Красивий двійник»), чотири п'єси для театру («Андієнн Лекувре», «Визнання», «Серце чоловіка», «Театр на полі честі»). Створила кілька біографічних творів та мемуари, серед них опубліковані:

    • Dans les nuages, Impressions d'une chaise (1878)
    • L'Aveu, drame en un acte en prose (1888)
    • Adrienne Lecouvreur, drame en six actes (1907)
    • Ma Double Vie (1907, видано також як My Double Life: Memoirs of Sarah Bernhardt, 1907)
    • Un Coeur d'Homme, pièce en quatre actes (1911)
    • Petite Idole (1920, видано також як The Idol of Paris, 1921)
    • L'Art du Théâtre: la voix, le geste, la prononciation, etc. (1923, видано також як The Art of the Theatre, 1924)

    Театральні роботи[ред. | ред. код]

    Сара Бернар в ролі Гамлета, фото з архіву Бібліотеки конгресу
    Сара Бернар в ролі імператриці Феодори, фото Вільяма Дауні
    Рік Автор/ка Оригінальна назва Назва українською
    1862 Жан Расін Iphigénie Іфігенія
    1862 Ежен Скріб Valérie Валері
    1862 Мольєр Les Femmes Savantes Вчені дами
    1864 Ежен Лабіш Un Mari qui Lance sa Femme
    1866 T & H Cognard's La Biche aux Bois
    1866 Жан Расін Phèdre Федра
    1866 П'єр Карле де Шамблен Мариво Le Jeu de l'Amour et du Hasard Гра любові та випадковості
    1867 Мольєр Les Femmes Savantes Вчені дами
    1867 Жорж Санд Le Marquis de Villemer Маркіз де Вілльме
    1867 Жорж Санд François le Champi Франсуа ле Шамп
    1868 Александр Дюма, ст. Kean Кін
    1869 Франсуа Коппе La Passant Перехожий
    1870 Жорж Санд L'Autre Інші
    1871 Андре Тьєрі Jeanne-Marie Жанна-Марі
    1871 Франсуа Коппе Fais ce que Dois Роби те, те що маєш робити
    1871 Едуар Фузьє La Baronne Баронеса
    1872 Луї Буле Mademoiselle Aïssé Мадмуазель Аїссе
    1872 Віктор Гюго Ruy Blas Рюі Блаз
    1872 Александр Дюма, ст. Mademoiselle de Belle-Isle Мадмуазель де Бель-Іль
    1872 Жан Расін Britannicus Британнік
    1872 П'єр Бомарше Le Mariage de Figaro Весілля Фігаро
    1872 Жюль Санд Mademoiselle de la Seiglière Мадмуазель де ла Сіглієр
    1873 Октав Фейє Dalila Даліла
    1873 Поль Ферьє Chez l'Avocat Адвокат
    1873 Жан Расін Andromaque Андромаха
    1873 Жан Расін Phèdre Федра
    1873 Октав Фейє Le Sphinx Сфінкс
    1874 Вольтер Zaire Заїр
    1874 Жан Расін Phèdre Федра
    1875 Анрі де Борні La Fille de Roland Дочка Роланда
    1875 Александр Дюма, ст. L'Étrangère Іноземка
    1875 Пароді Rome Vaincue Завойований Рим
    1877 Віктор Гюго Hernani Ернані
    1879 Жан Расін Phèdre Федра
    1880 Еміль Ож'е L'Aventurière Авантюристка
    1880 Legouvé & Scribe's Adrienne Lecouvreur Андієнн Лекувре
    1880 Анрі Мельяк і Людовик Галеві Froufrou Шелестіння
    1880 Александр Дюма, мол. La Dame aux Camélias Дама з камеліями
    1882 Віктор'єн Сарду Fédora Федора
    1882 Віктор'єн Сарду Théodora Феодора
    1887 Віктор'єн Сарду La Tosca Тоска
    1887 Александр Дюма, мол. La Princesse Georges Принцеса Георгія
    1890 Віктор'єн Сарду Cléopâtre Клеопатра
    1893 Жуль Леметр Les Rois Королі
    1894 Віктор'єн Сарду Gismonda Жисмонда
    1895 Мольєр Amphytrion Амфітріон
    1895 Едмон Ростан La Princesse lointaine Принцеса Мрія
    1895 Герман Зудерман Heimat Гаймат
    1896 Александр Дюма, мол. La Dame aux Camélias Дама з камеліями
    1896 Альфред де Мюссе Lorenzaccio Лорензаччо
    1897 Віктор'єн Сарду Spiritisme Спіритизм
    1897 Едмон Ростан La Samaritaine Самаритянка
    1897 Октав Мірбо Les Mauvais bergers Погані пастухи
    1898 Катюлль Мендес Medée Медея
    1898 Александр Дюма, мол. La Dame aux Camélias Дама з камеліями
    1898 Анрі-Огюст Барб'є Jeanne d'Arc Жанна д'Арк
    1898 Поль Моран і Арман Сильвестр Izéïl Ізеїл
    1898 Вільям Шекспір King Lear Король Лір
    1899 Вільям Шекспір Hamlet Гамлет
    1899 Вільям Шекспір Antony and Cleopatra Антоній і Клеопатра
    1899 Вільям Шекспір Macbeth Макбет
    1899 Жан Рішпен Pierrot Assassin П'єро
    1900 Едмон Ростан L'Aiglon Орлятко
    1903 Віктор'єн Сарду La Sorcière Відьма
    1904 Моріс Метерлінк Pelléas et Mélisande Пеллеас і Мелісанда
    1906 Генрік Ібсен The Lady From the Sea Жінка з моря
    1906 Катюлль Мендес La Vierge d'Avila Богоматір Авіла
    1911 Еміль Моро Les Amours de la reine Élisabeth Кохання королеви Єлизавети
    1913 Тристан Бернар Jeanne Doré Жанна Доре

    Фільмографія[ред. | ред. код]

    Рік Оригінальна назва Назва українською Роль
    1900 Hamlet Гамлет Гамлет
    1908 La Tosca Тоска Тоска
    1911 La Dame aux Camélias Дама з камеліями Маргарита Готьє
    1912 Adrienne Lecouvreur Андієнн Лекувре Андієнн Лекувре
    1912 Les Amours de la reine Élisabeth Кохання королеви Єлизавети Королева Англії Єлизавета І
    1912 Sarah Bernhardt à Belle-Isle Сара Бернар вдома Сара Бернар
    1915 Mères Françaises Матері Франції Мадам Жана Дюрбе
    1915 Ceux de Chez Nous Ті, хто вдома Сара Бернар
    1916 Jeanne Doré Жанна Доре Жанна Доре
    1921 Daniel Даніель Даніель
    1923 La Voyante Ворожка Ворожка

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. OCLC. VIAF (Virtual International Authority File)[Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
    2. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118509896 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
    3. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    4. LIBRIS — 2012.
    5. http://calmview.musikverk.se/CalmView/Record.aspx?src=CalmView.Persons&id=DS/UK/1733
    6. Університет Техасу: Sarah Bernhardt: An Inventory of Her Collection at the Harry Ransom Humanities Research Center — Biographical Sketch [Архівовано 18 лютого 2012 у Wayback Machine.]
    7. Graham Robb. The Divine Sarah — The New York Review of Books. Архів оригіналу за 5 травня 2011. Процитовано 11 квітня 2011. 
    8. Arthur Gold, Robert Fizdale. The Divine Sarah: A Life of Sarah Bernhardt. — Knopf, 1991. — 351 с. — ISBN 9780394528793.
    9. Під ним вступила до Національної консерваторії.
    10. Madame Sarah, Cornelia Otis Skinner, Houghton Mifflin. — 1966.
    11. Edward VII biography. Архів оригіналу за 25 травня 2006. Процитовано 18 жовтня 2007. 
    12. The literary digest v.46:pt.2 1913:Apr.-June.. HathiTrust (англ.). Архів оригіналу за 3 лютого 2022. 
    13. а б Якоббо, Карен (2004). Vegetarian America (англійська). Praeger Publishing. с. 132. 
    14. Thérèse Meilhan, Berton (1923). Sarah Bernhardt as I Knew Her (англійська). London: Hurst & Blackett. с. 309. 
    15. Сара Бернар на сайті Find a Grave (англ.)
    16. Процитовано за: Мусский И. А. Сара Бернар // 100 великих актеров. — Вече, 2006. — 528 с. — ISBN 978-5-9533-2855-5.

    Література[ред. | ред. код]

    Афіша Сари Бернар для гастролі у Амстердамі, 1897 рік
    • Мусский И. А. Сара Бернар // 100 великих актеров. — Вече, 2006. — 528 с. — ISBN 978-5-9533-2855-5.
    • Кугель А. Р. Сара Бернар. — В кн.: Кугель А. Р. Театральные портреты. Л., 1967. (рос.)
    • Гительман Л. И., Финкельштейн Е. Л. Сценическое искусство конца Х1Х — начала ХХ века. — В кн.: История западноевропейского театра, т. 5, М., 1970. (рос.)
    • Бернар С. Моя двойная жизнь. Мемуары. СПб, 1995. (рос.)
    • Чехов Антон Павлович. «Сара Бернар» // Собрание сочинений в двенадцати томах. — Москва : Издательство «Правда», 1985. — Т. 1. — С. 324—328. — (Библиотека «Огонёк». Отечественная классика) — 750 000 прим. (рос.)
    • Чехов Антон Павлович. «Опять о Саре Бернар» // Собрание сочинений в двенадцати томах. — Москва : Издательство «Правда», 1985. — Т. 1. — С. 328—334. — (Библиотека «Огонёк». Отечественная классика) — 750 000 прим. (рос.)

    Посилання[ред. | ред. код]