Усівка (Броварський район)

село Усівка
Герб	Прапор
	Свято-Духівська церква в УсівціСвято-Духівська церква в Усівці
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Броварський район
Громада	Згурівська селищна громада
Облікова картка	[1]
Основні дані
Засноване	1644
Населення	933
Площа	4,665 км²
Поштовий індекс	07613
Телефонний код	+380 4570
Катойконіми	усівчанин, усвічанка
Географічні дані
Географічні координати	50°31′03″ пн. ш. 31°40′35″ сх. д. / 50.51750° пн. ш. 31.67639° сх. д.Координати: 50°31′03″ пн. ш. 31°40′35″ сх. д. / 50.51750° пн. ш. 31.67639° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	126 м
Водойми	Супій
Відстань до; обласного центру	83 км
Місцева влада
Адреса ради	07600, Київська область, Броварський р-н, смт. Згурівка, вул.Українська, 10
Староста	Давидов Юрій Геннадійович
Карта
	Усівка
	Усівка
Мапа
	Усівка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Усівка.

Усі́вка — село в Україні, в Броварському районі Київської області. Входить до складу Згурівської селищної громади.

Географія[ред. | ред. код]

Розташоване за 10 км від центру громади смт Згурівка і за 100 км від міста Київ.

Історія[ред. | ред. код]

Засновано село козаками-втікачами з Правобережної України на землях, що належали Басанській сотні Переяславського полку. Бориспільська єпархія на своєму офіційному сайті подає відомості, що село Усівка засноване в 1644 році, але не вказує джерело. Ще гірше інформує офіційний сайт Згурівської районної державної адміністрації, який повідомляє, що село згадується у другій чверті XVII століття. Подібне припущення про дату заснування Усівки вказано в дослідженні Ю.Г.Давидова поміщеного в книзі «Міста і села Київщини». Це означає що історичні розвідки з приводу виникнення села Усівки ретельно не здійснювались, а більше подавалась його історія з XIX століття. Давнє поселення в межах нинішнього села могло виникнути ще в часи Київської Русі. Адже в центрі села знаходиться острівець-городище, яке в свій час оточувала з усіх сторін вода. Такі острівці в Київській Русі мали назву Вісь. Місцеві жителі називають колишній острівець – городець. Його таємницю зможуть прояснити вчені-археологи. Відомо, що Биківська волость в литовсько-польську добу була охвачена селітряним виробництвом і культурний шар Усівського городища міг бути піднятим і використаним у виробничих цілях. Більше того, поряд з Усівкою, на околицях села Софіївки, що засноване в 1838 році Аркадієм Кочубеєм, розташоване городище пізньої трипільської культури, назване вченими «софіївська культура». Отже в цих місцях життя вирувало з II віку до н.е. Не випадково поряд цих краєвидів постановою уряду ще в 1980 році оголошений Гідрологічний заказник загальнодержавного значення «Усівський-1» і «Усівський-2» , де проростають рідкісні дикоростучі рослини, що занесені в Червону Книгу і в тому числі квіти родини орхідейних. В одному з офіційних джерел – «Генеральній карті України» Гійома де Боплана Усівка позначена як село. Французький інженер над картою працював з 1630 до 1647 року і населені пункти, які виникали в цьому проміжку років, просто випадали з поля зору, а села, що пройшли свій історичний розвиток від хуторської до сільської культури і мали оборонне значення безперечно досліджувались військовим французьким картографом, запрошеним польським урядом для будівництва містечок-укріплень. То ж село Усівка в історичних джерелах згадане в 1630 році, але було засноване набагато раніше, адже в той час уже існувала Биківська сотня реєстрового козацтва, що формувалась козаками населених пунктів Биківської гетьманської волості і брала участь в повстанні Косинського (1591-1593) на чолі з тодішним власником навколишніх земель князем Юрієм Рожиновським. Насправді село відносилось до Биківської гетьманської волості ще раніше, коли перший гетьман Запорожців Євстафій Дашкович в 1514 році на своїх Биковських землях заснував 9 козацьких сіл. Назви усіх заснованих поселень Євстафієм перераховані першоджерелом, але половина з них за чотири століття була перейменована. Безперечно, що вони були позначені на карті Боплана не з початковими назвами, а тими, які прижилися. Навіть в координатах села Козацького картограф наніс кружок населеного пункту, а ось його назву не відобразив. Назва села Усівка виникла не випадково, бо козаки Усівського куреня носили довгі, пишні вуса. У 1637 році сотником Биковським був Федір (Фесько) Лутай, а уже в 1638 році його обирають кошовим отаманом Запорожського війська. І це не випадково, адже козаки осаджені в Биківській волості ще Євстафієм Дашковичем належали до гетьманського реєстру і, навіть, в Бикові на козацькій раді у 1662 році обрали гетьманом Війська Запорожського Якима Сомка. В середині 17 століття події розгортались таким чином, що колишні власники тікали до Польщі, а новими ставали особистості, що прислужувались гетьманській владі. Усівка довгенько не мала свого власника, аж поки переяславський полковник Степан Іванович Томара за відомі події 1708 року, пов'язаних з гетьманом Мазепою, отримав 14 листопада 1709 року в нагороду від імператора Петра I кілька сіл на Лівобережній Україні: Биків, Усівку, Петрівку, Красне, Козацьке, Вороньки і Веприк. Наступний співвласник Усівки місцевий козак Данилевський Юхим (нар. 1723) значковий товариш, з 1741 до 4 жовтня 1765 року військовий канцелярист головної військової канцелярії з 1766 року. Він був призначений секретарем головної військової канцелярії. У 1775 році удівець, бездітний, жив у с. Усівці Басанської сотні, де мав 21 підданого. як абшитований військовий товариш. Дружина Пилипенко Наталя Яківна (1738–1774), донька полкового переяславського осавула Якима Пилипенка (1734 – 1763). Потім Усівка стала власністю гетьмана Розумовського. Царським указом 10 листопада 1764 року було ліквідовано гетьманство і Розумовський отримав на чин генералфельдмаршала, пожиттєве жалування, а також м. Гадяч з навколишніми селами, Биківську гетьманську волость і палац у Батурині. В 1762 році він збудував у селі Усівка Олександро-Невську церкву. Опис Київського намісництва 1781 року свідчить про те, що у селі Усівка проживали два представники дворянського роду, три різночинці, два представники духовенства, два церковники. На той час у селі було двісті п‘ятдесят вісім хат: вісімдесят чотири - виборних козаків, тридцять шість — козаків підпомічників, сто тридцять вісім — посполитих, різночинних, козацьких підсусідків і підсусідків владики. За даними Книги Київського намісництва 1787 року відомо, що Усівка належала казенним людям різних чинів, козакам і власникам графа Кирила Григоровича Розумовського, писарю земського й військового звання товариша Данилевського. За даними цієї книги у селі проживав 921 чоловік.^[1]

Щодо походження назви села, то тут є різні версії. За однією з них, назва «Усівка», походить від прізвища козака — Уса, який першим поселився тут і, нарештіЮ колись тут, біля села, протікала повноводна річка з низькими заболоченими берегами, яка, розділялась своїм руслом на два рукави, нагадуючі пишні козацькі вуса.

В селі налічується п'ять кутків. Ще з тих часів на кутку Бондарі мешкали бондарі. Куток Мазурія славилася своїми хатами-мазанками, куток Чаїновка мав назву від чайок, адже зовсім поряд знаходилася ріка Супій. Городок — куток, де був острів, який зусібіч оточувала вода і куток Рашівка - сонячний, адже в давнину словом РА називали сонце. Усі ці назви вживаються місцевими жителями і дотепер.

Село є на мапі 1800 року.^[2]

У селі постійно мешкали вільні люди. Вони займалися різними промислами: гуральництвом, млинарством, бондарством, хліборобством, тваринництвом, овочівництвом. Шкода тільки, що не всі могли здобути бодай початкову освіту. В Усівці була збудована церква Пресвятої Трійці^[3], при якій функціонувала церковнопарафіяльна школа. Навчалося тут 23-30 дітей, які на той час мали змогу одягнутися і взутися. Спочатку дітей вчили священики, дяки, згодом — учителі. Навчали Закону Божого, читання, співу. Було створено церковний хор.

З 1921 року село належало до Прилуцького повіту Полтавської губернії. Подальші зміни в селі пов'язані із ліквідацією дрібного селянського господарства, яку проводила комуністична партія Радянського союзу. Першу сільськогосподарську артіль у селі засновано в 1922 році.

З 21 вересня 1941 року по 21 вересня 1943 року село було окуповано німецькими загарбниками. Гітлерівці встановили жорсткий режим лютого терору і насильства. Багато жителів Усівки воювали на фронтах Другої Світової війни і переважна більшість їх не повернулася додому, віддавши своє життя в боротьбі з нацизмом. Кілька мешканців села гітлерівці вивезли на примусові роботи до Німеччини. Відступаючи, нацисти спалили школу. З 20 жовтня 1943 року, після звільнення села від німців, навчання відновили. Вчителі за допомогою односельців збирали столи, звозили їх у кілька хат, де й навчалися діти.

З 1945 року школа стала семирічною. В серпні 1951 року її реорганізовано в середню, де на той час навчалося вже 383 учні. Працювало багато гуртків, зокрема «Юний Фізик», «Юний любитель літератури», «Юний Мічуринець», математичний, малювання, художньої самодіяльності, художнього читання, співочий, балетний, драматичний. З 1952 року школу очолював С. С. Куць.

У повоєнний період в Усівці було створено колгосп. Пізніше проводив свою виробничу діяльність радгосп «Усівський». Він спеціалізувався на вирощуванні картоплі, а згодом цукрового буряку і зернових. Було розвинене м'ясо-молочне виробництво. Зокрема в одному з приватних фермерських господарств виробляється сир типу камарбер з козячого молока, дуже смачний, але, на жаль, дороговартісний, далеко не всім покупцям по кишені.

05.02.1965 Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Усівську сільраду Яготинського району до складу Баришівського району.^[4]

Після Чорнобильської трагедії для переселенців було збудовано 120 будинків.

У 1986 році село передано Згурівському районі.

У 1990 році почалося будівництво нової школи, яку було відкрито 1 вересня 1992 року. Школа розрахована на 306 місць, у перший рік за парти сіли 234 учні. Школа знову набула статус середньої. Перший випуск відбувся 1994 року, випускниками були 5 учнів.

6 листопада 2007 року Предстоятель Української Православної Церкви (МП) митрополит Володимир освятив Свято-Духівський храм. Дерев'яна церква збудована за один рік. Має дзвіницю, також дерев'яну.^[5]^[6]

В 2020 році село передане Броварському району.

26 серпня 2022 року в процесі дерусифікації було перейменовано 4 вулиці: вул. Кошового на вул. Щаслива, вул. Першого Травня на вул. Перемоги, вул. Першотравнева на вул. Травнева та вул. Чкалова на вул. Козацька.^[7]

Сьогодення села[ред. | ред. код]

На сьогодні переважну більшість земельних паїв орендує СТОВ «Урожай». Його основний напрям роботи — вирощування зернових культур і цукрового буряку. Збір ціх культур постійно збільшується. На 2012 рік^[8] директором СТОВ «Урожай» є Цвик В. В. У господарстві працює близько 80 осіб. СТОВ «Урожай» щорічно виділяє кошти на соціальний розвиток села. Так, 2004 року було виділено понад 60 тисяч гривень на газифікацію.

У селі функціонують будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, магазини, загальноосвітня школа I—III ступенів. На сьогодні^[коли?] в школі навчається 157 учнів, функціонує дошкільна група, в якій виховують 19 дітей. Вони є часткою учнівського колективу. Серед 17 вчителів дев'ятеро — випускники Усівської школи. Крім того, вдається залучати й молодих спеціалістів.

Усівка на сьогодні — це сучасне впорядковане село, що тоне у зелені садів. Тут живуть працьовиті, чуйні люди, справжні патріоти рідного краю. Вже більш ніж 10 років усівським сільським головою є Давидов Юрій Геннадійович.

Цікаві об'єкти[ред. | ред. код]

На території Свято-Духівської дерев'яної церкви у вольєрі живуть павичі, а в декоративному ставку плавають золоті рибки. У ставок втікає міні-струмок, через який перекинуто красивий місток, а струмок починається з декоративного водоспаду.

Також у селі поруч з церквою побудований ресторан з гостьовими будиночками, на території комплексу багато українських народних скульптур, з дівчинкою з веслом включно, млин, дірявий віз, соняшники.

Традиції[ред. | ред. код]

У жителів села є традиція ходити один до одного на таранчук

Постаті[ред. | ред. код]

Білокриницький Федір Дмитрович (1894 — ?) — український письменник, друкувався під псевдонімом «Біла Криниця».
Тимченко Руслан Олегович (1984—2015) — солдат Збройних сил України, учасник війни на сході України.