Гоголів (Броварський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Гоголів
Hoholiv s.png Gogolev selo fl.png
Герб Прапор
Церква Різдва Богородиці, 1863 рік побудови
Церква Різдва Богородиці, 1863 рік побудови
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район Броварський
Громада Великодимерська селищна громада
Основні дані
Засноване 1148
Перша згадка 1148 (874 роки)[1]
Населення 5016 (2017 рік)
Площа 13,08 км²
Густота населення 367,66 осіб/км²
Поштовий індекс 07452
Телефонний код +380 4594
Географічні дані
Географічні координати 50°31′12″ пн. ш. 31°01′45″ сх. д. / 50.52000° пн. ш. 31.02917° сх. д. / 50.52000; 31.02917Координати: 50°31′12″ пн. ш. 31°01′45″ сх. д. / 50.52000° пн. ш. 31.02917° сх. д. / 50.52000; 31.02917
Середня висота
над рівнем моря
116 м
Водойми річка Гоголів
Місцева влада
Адреса ради Гоголів, вул. Київська, 160
Карта
Гоголів. Карта розташування: Україна
Гоголів
Гоголів
Гоголів. Карта розташування: Київська область
Гоголів
Гоголів
Мапа

CMNS: Гоголів у Вікісховищі

Го́голів — село у Броварському районі Київської області, до 1921 — місто, що в часи Гетьманщини мало Магдебурзьке право, а в часи Війська Запорозького Городового — адміністративний центр Гоголівської сотні Київського полку. Орган місцевого самоврядування — Гоголівська сільська рада.

Кількість мешканців 5 016 (2017 рік). Загальна площа землі в адмінмежах Гоголівської сільської ради — 9477,4 га.

Батьківщина класика української літератури ХХ століття Грицька Чупринки, на честь якого було присвоєно підпільницьке ім'я генералу УПА, Герою України Роману Шухевичу.

Географія[ред. | ред. код]

У селі бере початок річка Гоголів, права притока Трубежа.

Історія[ред. | ред. код]

Минуле Гоголева історики ототожнюють з літописним градом Носовим на Руді, який згадується близько 1148 р.

У складі Речі Посполитої[ред. | ред. код]

Бурхливий розвиток Гоголів отримав на початку XVII століття. У той час було збудовано сильну фортецю, кілька церков. Містечко отримує статус міського самоуправління (Магдебурзьке право). За королівським указом 25 лютого 1625 р. Гоголеву пожаловано «вольность мєстную», повну судову владу передано містечковому уряду на вічні часи.

У 1628 році у польських джерелах значиться Гоголів із шістьма господарствами («димами») та десятьма земельними наділами.

У 1630 році у ході війни поляків і козаків-українців (черкасів) військо Конєцпольського, переправившись з правого берега Дніпра, повністю вирізало всіх людей у містечку Гоголеві (на той час козачому).

У складі Війська Запорозького Городового[ред. | ред. код]

1649 року тут формується адміністративна одиниця Київського полку Війська Запорозького Городового — Гоголівська козацька сотня. У наступні століття Гоголів прославився своїми ярмарками, виріс до найбільшого містечка Остерського повіту Чернігівської губернії, став центром Гоголівської волості.

1656 Павло Алепський у «Подорожі антіохійського патріарха Макарія в Росію» писав:

...великий базар с укріпленням, замком і двома ровами з проточною водою. Він називається Гогола (Гоголів). В ньому дві церкви: одна — в ім'я Преображення, інша — Різдва Богородиці.

В XVII ст. жителі села брали участь в одному з козацьких повстань і були знищені імперськими російськими військами, про що в праці «Історія Росії» згадує історик Сергій Соловйов, цитуючи листа гетьмана Брюховецького до україно-руських козаків із закликом приєднатися з великоруськими козаками до спільного повстання проти імперських порядків під проводом Степана Разіна і його: «Остерегаю вас: как только нас усмирят, станут промышлять об искоренении Дона и Запорожья. Их злое намерение уже объявилось: в недавнее время под Киевом в городах Броворах, Гоголеве и других всех жителей вырубили, не пощадив и малых деток. Прошу вторично и остерегаю: не прельщайтесь их несчастною казною, но будьте в братском единомыслии с господином Стенькою, как мы находимся в неразрывном союзе с заднепровскою братьею нашею». Також під час Московсько-Української війни під приводом Гетьмана Іоанна Брюховецького згадується гоголівський священик Ісакій, про якого є наступна згадка у Соловйова:

Пришел в Киев гоголевский поп Исакий и объявил воеводе: «Был я в Терехтемировском монастыре и слышал от тамошнего игумена, что гетман Демьян и полковники разных городов переяславской (восточной) стороны часто списываются с гетманом Дорошенком о том, чтобы им не допустить государя до миру с польским королем, а если государь отдаст Киев польскому королю, то им соединиться всем с обеих сторон, за Киев стоять и с поляками биться».

В 1651 році згадуються межі Гоголівського староства Переяславської землі, на основі якого була сформована Гоголівська сотня Переяславського полку.

У містечку Гоголеві гетьманськими військами 24 серпня 1658 року був схоплений заколотник, полковник Полтавського полку Яків Барабаш при спробі Ромодановського переправити його, після поразки протигетьманських військ під Полтавою, під охороною до Києва до воєводи Василя Шереметєва.

У складі Російської імперії[ред. | ред. код]

Після ліквідації Війська Запорізького у Гоголеві і окрузі зростає кількість населення — на землях під Києвом оселяються немало запорозьких козаків.

1859 року у козацькому містечку мешкало 3665 осіб (1771 осіб чоловічої статі та 1894 — жіночої), налічувалось 604 дворових господарств, існували 2 православні церкви та винокуренний завод, відбувалось 3 ярмарки на рік та базари.

Жителі містечка Гоголева, українські трудові козаки-християни, фото початку 20-го ст. У 2-му ряду 3-й зліва син реєстрового козака Василя Кузьмина Деревця Іван

На початку XX ст. — містечко Гоголів Остерського повіту Чернігівської губернії Російської імперії. Після встановлення радянської влади — село Гоголів Броварського району Київської області.

У 1904 р. тут проживали 7 500 чоловік, діяло 150 торгово-промислових установ.

У складі УНР та комуністична окупація[ред. | ред. код]

З 1917 Гоголів у складі УНР. 1919 місто захопили російський большевики. 15 січня 1921 Гоголів визволили від большевиків повстанці Отамана Ромашки в кількості 60 чоловік. Вони обеззброїла місцеву банду ОГПУ і ліквідували кілька активних провокаторів-комуністів, які були єврейського походження. Пізніше самі комуністи вигадали «еврейский погром», хоча страти відбувалися не за національною ознакою, а за вироком трибуналу без огляду на національність, а лише на злочинну діяльність.

30 квітня 1921 околиці Гоголева звільнили від комуністів рейдуючі загони Революційної повстанської армії України Нестора Махна.

1920—1930 у містечку панував комуністичний терор, піком якого стали депортації козацьких сімей, розграбування господарств та організація масових убивств голодом 1932-1933.

Гоголів. Земська дерев'яна лікарня. 1906 р. Досі працює за призначенням!
Гоголів. Земська дерев'яна лікарня. 1906 р. Досі працює за призначенням!

У Другу світову війну в районі Гоголева діяли банди російських провокаторів-комуністів, які свідомо тероризували місцевих мешканців, а також даючи підстави німецькій владі й собі тероризувати гоголівців.

Після війни в Гоголеві відновлене колгоспне рабство, а 1946 комуністи вдалися до нового Голодомору. Також окупацйнний уряд СССР знову вдався до депортацій, зокрема дівчат 16-20 річного віку викрадали прямо на вулицях та відправляли на каторжні роботи на шахти Донбасу.

У відновленій Державі Україна[ред. | ред. код]

1991 мешканці Гоголева проголосусали за відновлення державної самостійности України. З 2014 мешканці Гоголева також на фронтах війни з Російською Федерацією, наступницею сталінського СССР. На війні з російськими окупантами загинув випускник гоголівської школи Андрій Топіха (1991—2015) — молодший сержант Збройних сил України.

Освіта[ред. | ред. код]

Під час Рум'янцевського перепису населення Гоголева (1766 р.) було згадано «ветхую, деревяную» школу, що стояла недалеко від церкви Преображення Господнього. Скоріш за все, школа була збудована ще на початку XVII ст. Пізніше була школа і при церкві Різдва Богородиці (на місці розташування сучасного млина). У 1868 р. в містечку Гоголів відкрили першу земську школу для 65 хлопчиків, викладав учитель Ільницький.

У «Пам'ятній книжці Київського округу» згадується про міське двокласне народне училище в Гоголеві, засноване 1880 р. поміщицею Красовською у власному будинку. На утримання училища виділено: земством — 1324 крб, громадою — 400 крб, навчалися 10 дівчат та 152 хлопці.

У 1899 р. було відкрито земську школу — в північній околиці за оболонськими болотами, а напередодні Першої світової війни — трирічну вищу початкову школу (містилася вона неподалік Преображенської церкви), до якої приймали випускників церковнопарафіяльної та земської шкіл.

У 1912 р. в селі заснували вищу початкову школу, що відповідала чотирьом класам гімназії. До школи вступали випускники міністреського училища, інспектором був С. Я. Кононенко. У гімназії працювали вчителі-предметники: Марія Федорівна (географія), Зелінський (малювання, креслення), О. Я. Даценко (математика), В. В. Пискун (мова).

До проголошення Української Народної Республіки 1917 р. в селі було три освітні заклади:

  • У трикласній церковнопарафіяльній школі навчалося близько 50 дітей. Викладали священик Богдан та його дружина Ганна Григорівна.
  • Земська початкова школа складалася з чотирьох груп, навчання було чотирирічним. Учні безкоштовно були забезпечені зошитами, підручниками, ручками. Учителювали Є. А. Дворський та О. У. Дворська.
  • У двокласному міністерському училищі було п'ять класів, навчання тривало п'ять років. Класи містилися в приміщенні теперішньої початкової школи, збудованої 1905 р. за проектом архітектора-земляка Василя Осьмака. Вивчали арифметику, географію, геометрію, етимологію, історію, природознавство, російську мову, Закон Божий. Навчалося близько 150 учнів, завідував школою Є. І. Кібальчич; учителювали Г. Д. Прокопенко, А. Г. Слюсаренко, П. І. Кибальчич, П. Д. Бутко.

У земській і міністерській школах кожну групу вів один учитель.

У 1919 р. школою завідував Г. М. Борисполець, викладали Г. Ясько, І. І. Барак, А. Г. Слюсаренко, В. З. Приходько, О. Г. Опанасович. Пізніше завідувачами були Г. Ясько, П. М. Хоменко, П. К. Гармашенко.

В Гоголеві працювала семирічна школа. Випускали загальношкільні і класні стінгазети, а також тематичні бюлетені юннатів, любителів математики. Члени літературного гуртка готували самописний журнал «Молода зміна». За шкільним приміщенням учні створили велику садову ділянку — шкілку, де вирощували фруктові і декоративні дерева, квіти. Керував цією роботою вчитель природознавства, агроном і садівник Г. С. Непорожній.

У 1923 р. комсомольці семирічки заснували шкільну дитячу організацію «Юний спартаківець». У роки Голодомору в містечку функціонував дитячий концтабір, в якому утримували дітей убитих голодом мешканців Гоголева.

І. Л. Хомич і М. В. Сладкевич очолили Гоголівську середню школу. Колишні випускники 1920-х років згодом були членами товариства «Просвіта», яке пропагувало українську мову, класичні твори літератури, вивчали історію України. З часом, коли політика більшовицького уряду щодо українізації набула репресивних форм, члени «Просвіти» зазнали переслідувань і були запроторені на Соловки. Серед них Г. А. Гомецький та А.Немеровець.

Напередодні Другої світової війни у Гоголеві працювали три школи: початкова, семирічна і середня, у яких навчалося 1270 учнів. Перший випуск учнів 10-го класу середньої школи відбувся в 1938 р.

У повоєнні роки був час, коли в одному класі навчалися діти різного віку, бракувало зошитів, підручників (шкільну бібліотеку знищили нацисти).

На якісно новий рівень вийшла Гоголівська середня школа під керівництвом директора М. М. Кураліної. Шкільній піонерській організації після тривалої пошукової роботи було присуджено ім'я земляка, учасника підпільної групи, колишнього вчителя П. А. Касяна. Учителька географії Н. П. Хоменко вивчає історію школи, збирає матеріали про бойовий шлях 163-ї стрілецької дивізії.

Шкільне життя стало напрочуд насиченим. Було відкрито табір літнього відпочинку. Організовували поїздки до Києва, Одеси, Херсона, Миколаєва, Москви, Ленінграда, у Карпати. Значну частину коштів учні заробляли самостійно, допомагаючи дорослим на ланах і в садах. У школі функціонував шкільний театр, клуб інтернаціональної дружби, шкільний музей, організовували спортивні змагання.

У 1980-х роках директорами школи були Костянтин Сергійович Шевцов та Леонід Васильович Оксанич. У 1987 р. Гоголівська середня школа святкувала 50-річчя.

З 1999 р. школою керує Галина Йосипівна Жовноватюк, у цей час старе шкільне приміщення було реконструйовано. Місцеві жителі О. О. Коцюба та В. О. Коцюба підготували до друку книжку з історії села.

На 2002 р. у школі навчалося 517 учнів.

Жителі[ред. | ред. код]

До давніх родів Гоголева належать Бориспольці, Білецькі, Бутко, Гути, Дейнеки, Деревці, Дикуни, Іваницькі, Касяни, Коржі, Крикуни, Круки, Лень, Осьмаки, Тарани, Хани, Чопи, Чупринки, Чухно та інші.[2]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Церква Різдва Богородиці збудована у 1827 році. Ще однією офіційною пам'яткою архітектури в Гоголеві є комплекс дерев'яних споруд земської лікарні (амбулаторія, терапеватичний та інфекційний корпуси), що були збудовані 1910 року за проектом архітектора Василя Осьмака.
  • дерев'яна будівля школи (у наш час обкладена цеглою), також побудована 1910 року Василем Осьмаком.

Відомі люди[ред. | ред. код]

У Гоголеві часто бував Тарас Шевченко, що згодом втілилося в написання поеми «Сотник».

У містечку народилися[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Офіційний сайт Гоголівської сільської ради [Архівовано 12 січня 2016 у Wayback Machine.]
  • За ред. І. Л. Лікарчука. Заклади освіти Київщини: минуле та сучасне — К.:Вид. О. М. Ешке, 2002. — 528 с.
  • І. Доцин. Історія поселень Броварського краю. Від стародавніх часів і до сьогодення. Книга третя // Серія «Броварська минувшина». — Бровари: Водограй, 2003. — 640 с.
  • Криниця. Літературна Броварщина. Поезія. Проза. Переклади. — К.: «Хрещатик», 1994. — 156 с.
  • Малаков Д. Архітектор Осьмак. Нездолана шляхетність. — К.: КИЙ, 2012.

Посилання(рос.)(рос.)[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ВРУ. Архів оригіналу за 21 липня 2018. Процитовано 21 липня 2018. 
  2. Коцюба О., Коцюба В., Овдієнко М. Дума про Гоголів: Історико-краєзнавчий нарис про с. Гоголів Броварського р-ну. — Бровари, 2004.
  3. ЕСУ. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 31 травня 2020.