Федоров Євген Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Євген Костянтинович Федоров
рос. Евгений Константинович Фёдоров
Евгений Константинович Фёдоров (портрет).jpg
Народився 28 березня (10 квітня) 1910(1910-04-10)
Бендери
Помер 30 грудня 1981(1981-12-30) (71 рік)
Москва
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Національність росіянин
Діяльність мандрівник-дослідник, політик
Alma mater Ленінградський державний університет
Сфера інтересів геофізика
Заклад Інститут прикладної геофізики АН СРСР
Посада начальник ГУ Гідрометеорологічної служби СРСР
Вчене звання академік АН СРСР
Науковий ступінь доктор географічних наук
Аспіранти, докторанти Yuri Izrael[d]
Член Академія наук СРСР
Відомий завдяки: «Північний полюс-1»
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Кутузова II ступеня
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня
Сталінська премія — 1946 Державна премія СРСР — 1969

Федоров Євген Костянтинович у Вікісховищі?

Євге́н Костянти́нович Фе́доров (рос. Евгений Константинович Фёдоров; нар. 28 березня (10 квітня) 1910(19100410) — пом. 30 грудня 1981) — радянський вчений геофізик, академік АН СРСР (1960), доктор географічних наук (1938).

Учасник арктичної експедиції на дрейфуючій полярній станції «Північний полюс-1» під керівництвом Івана Папаніна.

Герой Радянського Союзу (1938), лауреат Сталінської (1946) і Державної премій СРСР (1969).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 28 березня (10 квітня) 1910(19100410) року в повітовому місті Бендери Бесарабської губернії Російської імперії (нині — місто Тягиня, Молдова[1]). Росіянин. Дитячі роки провів у Владивостоці, Мінську і Двінську. З 1916 року жив у Нижньому Новгороді. У 1927 році закінчив 9 класів і протягом року працював техніком у магазині радіотоварів.

1932 року закінчив геофізичне відділення Ленінградського державного університету. З 1932 по 1937 роки — науковий співробітник Всесоюзного арктичного інституту в Ленінграді. Як магнітолог зимував на полярних станціях на Землі Франца-Йосифа (1932–1933) і на мисі Челюскіна (1934–1935). З 21 травня 1937 по 19 лютого 1938 року як геофізик спільно з Іваном Папаніним, Ернстом Кренкелем і Петром Ширшовим брав участь у дрейфі першої радянської дрейфуючої станції «Північний полюс-1».

Папанінці після повернення (1938): П. Ширшов, Е. Кренкель, Є. Федоров, І. Папанін (зліва направо)

З травня 1938 року — науковий співробітник Головпівнморшляху, займався обробкою матеріалів дрейфуючої станції. З квітня 1939 року — директор Арктичного науково-дослідницького інституту. З листопада 1939 року — начальник Головного управління (ГУ) Гідрометеорологічної служби СРСР.

З початком німецько-радянської війни в липні 1941 року призваний до лав РСЧА. З липня 1941 по травень 1945 року — начальник ГУ Гідрометеорологічної служби РСЧА, генерал-лейтенант інженерно-технічної служби (з 02.11.1944). Працівники ГУ забезпечували метеорологічними даними Радянську армію, авіацію, флот і морські перевезення.

Після закінчення війни продовжував очолювати ГУ Гідрометеорологічної служби СРСР. 22 серпня 1947 року за надуманим звинуваченням усунутий з посади, позбавлений військового звання і відданий «суду честі».

З жовтня 1947 року — завідувач лабораторією атмосферної електрики, з червня 1949 року — заступник директора з наукової частини Геофізичного інституту АН СРСР. Одночасно, з 1952 по 1955 роки, очолював Геофізичну комплексну експедицію до Приельбрусся.

З березня 1955 року — директор відділення прикладної геофізики Геофізичного інституту АН СРСР. З березня 1956 по жовтень 1962 року — директор Інституту прикладної геофізики АН СРСР. Одночасно у 1959–1962 роках був головним вченим секретарем Президії АН СРСР. З жовтня 1962 року — начальник ГУ Гідрометеорологічної служби СРСР, а з квітня 1974 року — знову директор Інституту прикладної геофізики АН СРСР.

Вів значну й активну громадську роботу: у 1963–1971 роках віце-президент Всесвітньої метеорологічної організації. Активно займався проблемами наслідків зміни клімату, вивченням впливу людини на атмосферні процеси. У 1965–1979 роках — заступник голови, а з 1979 року — голова Радянського комітету захисту миру. У 1970–1976 роках — член Президії, а з 1977 року — віце-президент Всесвітньої Ради Миру.

Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 1-го (1937–1946), 9-го (1974–1979) і 10-го (з 1979) скликань, депутатом Верховної Ради Киргизької РСР 1-го скликання (1938–1947). Кандидат в члени ЦК КПРС з 1976 року.

Могила Є. К. Федорова на Новодівочому цвинтарі в Москві.

Мешкав у Москві, де й помер 30 грудня 1981 року. Похований на Новодівочому цвинтарі.

Нагороди і почесні звання[ред. | ред. код]

Почесний громадянин міст Бендери (1969) і Обнінська.

Основні твори[ред. | ред. код]

  • Глобальные исследования атмосферы и прогноз погоды. — М., 1971.
  • Взаимодействие общества и природы. — Л., 1972.
  • Полярные дневники. — Л., 1982.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Поштова марка Росії до 100-річчя від народження Є. К. Федорова (2010).

Ім'ям Євгена Федорова названо:

Федеральна служба РФ з гідрометеорології та моніторингу довколишнього середовища встановила щорічну премію імені Євгена Федорова.

В Нижньому Новгороді на будівлі, де навчався, і в Москві на будівлі, де працював Євген Федоров, встановлено меморіальні дошки.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Місто перебуває в складі самопроголошеної Придністровської Молдавської республіки.

Посилання[ред. | ред. код]