Папанін Іван Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Папанін Іван Дмитрович
Papanin with flag.jpg
Народився 14 (26) листопада 1894
Севастополь, Таврійська губернія, Російська імперія[1]
Помер 30 січня 1986(1986-01-30)[2][3] (91 рік)
Москва, РРФСР, СРСР
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність мандрівник-дослідник, письменник, військовослужбовець, політик
Науковий ступінь доктор географічних наук (1938)
Заклад Shirshov Institute of Oceanology[d]
Учасник Перша світова війна і Німецько-радянська війна
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання контр-адмірал[d]
Партія РКП(б)
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу медаль «Золота Зірка» медаль «Золота Зірка»
орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора Order of Nakhimov, 1st class орден Вітчизняної війни I ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів орден Червоної Зірки медаль «За бойові заслуги» медаль «За оборону Москви» медаль «За оборону Радянського Заполяр'я» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За перемогу над Японією» медаль «Ветеран праці» медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»

Іва́н Дми́трович Папа́нін (нар. 26 листопада 1894(18941126), Севастополь — пом. 30 січня 1986, Москва) — дослідник Арктики, доктор географічних наук (1938), контр-адмірал (1943), двічі Герой Радянського Союзу (1937 і 1940).

Біографія[ред. | ред. код]

Іван Дмитрович Папанін народився в Севастополі, батько був матросом. Провчившись 4 роки в початковій школі, Папанін в 1908 році пішов працювати на завод. У 1914 році був призваний на військову службу (потрапив на флот).

У 19181920 роках брав участь у Громадянській війні в Україні і в Криму (організація диверсій і повстанських загонів). З 1920 року — комісар оперативного управління при командувачі морськими силами Південно-західного фронту.

З листопада 1920 року за рекомендацією Розалії Землячки призначений комендантом Кримської ЧК, керував розстрільною командою («знищував ворогів»)[4]. У 1921 році переведений до Харкова військовим комендантом Української ЦВК, потім з липня 1921 по березень 1922 року працював секретарем Реввійськради Чорноморського флоту.

У 1922 переведений до Москви комісаром господарського управління Народного комісаріату морських справ, в 1923 — в Народний комісаріат пошти і телеграфів керівником справами і начальником Центрального управління воєнізованої охорони. У 19231925 проходив навчання на Вищих курсах зв'язку, після яких був скерований до Якутії як заступник начальника експедиції з будівництва радіостанції.

У 19321933 був начальником полярної станції Бухта Тиха (Земля Франца-Йосифа), а в 19341935 — станції на Мисі Челюскін, в 19371938 — очолював першу у світі дрейфову станцію, «Північний полюс-1». Дев'ятимісячний дрейф експедиції «Північний полюс-1» став найбільшим географічним дослідженням двадцятого століття. Його учасники отримали вищі урядові винагороди й були призначені на високі державні пости.

У 19391948 роках працював начальником Главсевморпуті і уповноваженим Державного Комітету з перевезень на півночі.

З 1948 до 1972 був на науковій роботі: заступник директора Інституту океанології АН СРСР з експедицій, начальник Відділу морських експедиційних робіт АН СРСР, з 1956 року — директор Інституту біології внутрішніх вод АН СРСР в селищі Борок, голова Московської філії Географічного товариства СРСР.

Депутат Верховної Ради СРСР 1-го і 2-го скликань.

Робота на станції «Північний полюс-1»[ред. | ред. код]

21 травня 1937 року флагманський літак під управлінням командира льотного загону Михайла Водоп'янова перелетів через Північний полюс і висадив на крижину, що дрейфувала, четвірку відважних дослідників: гідробіолога і лікаря Петра Ширшова, фізика і метеоролога Євгена Федорова, радиста Ернста Кренкеля і кухаря (кока) і номінального начальника експедиції Івана Папаніна. Іван Папанін, як колишній комісар і чекіст, не мав жодних професійних щоденних зобов'язань, окрім номінального «керівництва» трьома фахівцями, що й без нього добре знали свою роботу й завдання.

Члени експедиції зазнали місяці виснажливої праці. У розпорядженні полярників був намет, дві щогли радіостанцій, метеорологічна будка, теодоліт для виміру висоти сонця, склади, споруджені з льоду, і пес по кличці Веселий. Передбачалося, що станція «Північний полюс-1» залишиться на крижині, що дрейфує, на рік, за який учасники експедиції повинні були зібрати наукові дані про атмосферні явища, метеорологію, геофізику і гідробіологію Північного полюса.

Щомісячно гідролог Петро Ширшов регулярно брав проби ґрунту, вимірював глибини й швидкість дрейфу, визначав координати. Фізик Євген Федоров вів магнітні виміри і метеорологічні спостереження. Було зроблено багато відкриттів. Виявилось, що весь Арктичний басейн повний життя. Полярники бачили птахів, у воді знаходили планктон. Все це підтверджувало гіпотезу, що тепла атлантична течія Гольфстрім, яка бере початок у Мексиканській затоці, доходить до самого Північного полюсу. На жаль, узагальнити дані спостережень «папанінцям», як прозвали експедицію пізніше, вдалося лише 1944 року — перешкодила війна.

Коротке полярне літо принесло тепло. Крижина, на якій перебувала полярна станція, танула і дрейфувала на Південний Захід зі швидкістю 20 кілометрів на добу. Через 274 дні вона перетворилася на уламок завширшки не більше, ніж 30 метрів з декількома тріщинами, який до 1 грудня 1937 року опинився біля берегів Гренландії, далеко від територіальних вод СРСР. Стала очевидною необхідність евакуації, і 19 лютого 1938 року полярників зняли з крижини криголами «Таймир» і «Мурман».

Після закінчення експедиції Папаніна, як «начальника експедиції», почали часто фотографувати поряд зі Сталіним. Потім його, як лояльного комуніста й чекіста, поставили на чолі Головного Управління Полярного Судоплавства СРСР «Севморпуть», усунувши з цієї посади більш інтелігентного академіка Отто Шмідта.

Звання і нагороди[ред. | ред. код]

  • Доктор географічних наук (1938)
  • контр-адмірал (1943)
  • Почесний громадянин міста-героя Мурманська (1974)
  • Почесний громадянин міста Архангельська (1975)
  • Почесний громадянин міста Липецька
  • Почесний громадянин Ярославської області
  • Долонька

Пам'ять[ред. | ред. код]

Пам'ятник Папаніну в Севастполі

Ім'ям Папаніна названий мис на півострові Таймир, гори в Антарктиді і підводна гора в Тихому океані; Інститут біології внутрішніх вод; вулиці в московському районі Ліанозово, Липецьку, Мурманську, Катеринбургу, Ізмаїлі і Ярославлі; науково-спортивна експедиція.

На будинку на Арбаті, де жив Папанін, встановлена меморіальна дошка. 1954 року в Севастополі йому встановлений пам'ятник. 2003 року відкритий пам'ятник у Мурманську.

На Історичному бульварі в Севастополі діє музей «Папанін — севастпольський колумб», який присвячений життю дослідника.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Іван Дмитрович Папанін — автор науково-популярних книг:

  • «Життя на крижині» (1938)
  • «Лід і полум'я» (1977)

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]