Папанін Іван Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Папанін Іван Дмитрович
Papanin.jpg
Народився 14 (26) листопада 1894
Севастополь, Таврійська губернія, Російська імперія[1]
Помер 30 січня 1986(1986-01-30)[2][3] (91 рік)
Москва, СРСР
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність мандрівник-дослідник, письменник, військовослужбовець, політик, географ
Галузь географія
Науковий ступінь доктор географічних наук (1938)
Заклад Shirshov Institute of Oceanologyd і Ivan Dmitrievich Papanin Institute of Biology of Inland Watersd
Учасник Перша світова війна і німецько-радянська війна
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання контр-адмірал
Партія РКП(б)
Нагороди

Іва́н Дми́трович Папа́нін (нар. 26 листопада 1894(18941126), Севастополь — пом. 30 січня 1986, Москва) — дослідник Арктики, доктор географічних наук (1938), контр-адмірал (1943), двічі Герой Радянського Союзу (1937 і 1940).

Біографія[ред. | ред. код]

Іван Дмитрович Папанін народився в Севастополі. Його батько був матросом в порту, так що все життя хлопчика пройшло поруч з морем. Провчившись 4 роки в початковій школі, Папанін в 1908 році (в 14 років) пішов працювати на Севастопольський завод по виготовленню навігаційних приладів. У 1912 році Папаніна як одного з найкращих працівників підприємства перевели на суднобудівний завод у Ревелі (сьогодні Таллінн). У 1914 році був призваний на військову службу (потрапив на Чорноморський флот).

У 19181920 роках брав участь у Громадянській війні в Україні і в Криму (організація диверсій і повстанських загонів). З 1920 року — комісар оперативного управління при командувачі морськими силами Південно-західного фронту.

З листопада 1920 року за рекомендацією Розалії Землячки призначений комендантом Кримської ЧК, керував розстрільною командою («знищував ворогів»)[4]. В результаті діяльності Бела Куна, Розалії Землячки та Папаніна в Криму було вбито сотні тисяч безневинних людей, причому найбільше кримлів, бо вони були селянами - представниками дрібнобуржуазної верстви населення. Подібні "досягнення" мав хіба що Пол Пот у Кампучії. Було знищено до 90% кримлів. У 1921 році переведений до Харкова військовим комендантом Української ЦВК, потім з липня 1921 по березень 1922 року працював секретарем Реввійськради Чорноморського флоту.

У 1922 переведений до Москви комісаром господарського управління Народного комісаріату морських справ, в 1923 — в Народний комісаріат пошти і телеграфів керівником справами і начальником Центрального управління воєнізованої охорони. У 19231925 проходив навчання на Вищих курсах зв'язку, після яких був скерований до Якутії як заступник начальника експедиції з будівництва радіостанції.

У 19321933 був начальником полярної станції Бухта Тиха (Земля Франца-Йосифа), а в 19341935 — станції на Мисі Челюскін, в 19371938 — очолював першу у світі дрейфову станцію, «Північний полюс-1». Дев'ятимісячний дрейф експедиції «Північний полюс-1» став найбільшим географічним дослідженням двадцятого століття. Його учасники отримали вищі урядові винагороди й були призначені на високі державні пости.

У 19391948 роках працював начальником Главсевморпуті і уповноваженим Державного Комітету з перевезень на півночі.

З 1948 до 1972 був на науковій роботі: заступник директора Інституту океанології АН СРСР з експедицій, начальник Відділу морських експедиційних робіт АН СРСР, з 1956 року — директор Інституту біології внутрішніх вод АН СРСР (тепер - імені Папаніна) в селищі Борок Некоузського району Ярославскої області, голова Московської філії Географічного товариства СРСР.

Депутат Верховної Ради СРСР 1-го і 2-го скликань.

Робота на станції «Північний полюс-1»[ред. | ред. код]

21 травня 1937 року флагманський літак під управлінням командира льотного загону Михайла Водоп'янова перелетів через Північний полюс і висадив на крижину, що дрейфувала, четвірку відважних дослідників: гідробіолога і лікаря Петра Ширшова, фізика і метеоролога Євгена Федорова, радиста Ернста Кренкеля і кухаря (кока) і номінального начальника експедиції Івана Папаніна. Іван Папанін, як колишній комісар і чекіст, не мав жодних професійних щоденних зобов'язань, окрім номінального «керівництва» трьома фахівцями, що й без нього добре знали свою роботу й завдання.

Члени експедиції зазнали місяці виснажливої праці. У розпорядженні полярників був намет, дві щогли радіостанцій, метеорологічна будка, теодоліт для виміру висоти сонця, склади, споруджені з льоду, і пес на прізвисько «Веселий». Передбачалося, що станція «Північний полюс-1» залишиться на дрейфуючій крижині на рік, за який учасники експедиції повинні були зібрати наукові дані про атмосферні явища, метеорологію, геофізику і гідробіологію Північного полюса.

Щомісячно гідролог Петро Ширшов регулярно брав проби ґрунту, вимірював глибини й швидкість дрейфу, визначав координати. Фізик Євген Федоров вів магнітні виміри і метеорологічні спостереження. Було зроблено багато відкриттів. Виявилось, що весь Арктичний басейн повний життя. Полярники бачили птахів, у воді знаходили планктон. Все це підтверджувало гіпотезу, що тепла атлантична течія Гольфстрім, яка бере початок у Мексиканській затоці, доходить до самого Північного полюсу. На жаль, узагальнити дані спостережень «папанінцям», як прозвали експедицію пізніше, вдалося лише 1944 року — перешкодила війна.

Коротке полярне літо принесло тепло. Крижина, на якій перебувала полярна станція, танула і дрейфувала на Південний Захід зі швидкістю 20 кілометрів на добу. Через 274 дні вона перетворилася на уламок завширшки не більше, ніж 30 метрів з декількома тріщинами, який до 1 грудня 1937 року опинився біля берегів Гренландії, далеко від територіальних вод СРСР. Стала очевидною необхідність евакуації, і 19 лютого 1938 року полярників зняли з крижини криголами «Таймир» і «Мурман».

Після закінчення експедиції Папаніна, як «начальника експедиції», почали часто фотографувати поряд зі Сталіним. Потім його, як лояльного комуніста й чекіста, поставили на чолі Головного Управління Полярного Судоплавства СРСР «Севморпуть», усунувши з цієї посади більш інтелігентного академіка Отто Юлійовича Шмідта.

Звання і нагороди[ред. | ред. код]

  • Доктор географічних наук (1938)
  • контр-адмірал (1943)
  • Почесний громадянин міста-героя Мурманська (1974)
  • Почесний громадянин міста Архангельська (1975)
  • Почесний громадянин міста Липецька
  • Почесний громадянин Ярославської області
  • Долонька

Пам'ять[ред. | ред. код]

Пам'ятник Папаніну в Севастполі

Ім'ям Папаніна названий мис на півострові Таймир, гори в Антарктиді і підводна гора в Тихому океані; Інститут біології внутрішніх вод; вулиці в московському районі Ліанозово, Липецьку, Мурманську, Катеринбургу, Ізмаїлі і Ярославлі; науково-спортивна експедиція.

На будинку на Арбаті, де жив Папанін, встановлена меморіальна дошка. 1954 року в Севастополі йому встановлений пам'ятник. 2003 року відкритий пам'ятник у Мурманську.

На Історичному бульварі в Севастополі діє музей «Папанін — севастпольський колумб», який присвячений життю дослідника.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Іван Дмитрович Папанін — автор науково-популярних книг:

  • «Життя на крижині» (1938)
  • «Лід і полум'я» (1977)

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]