Папанін Іван Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Папанін Іван Дмитрович
Papanin.jpg
Народився 14 (26) листопада 1894[1]
Севастополь, Таврійська губернія, Російська імперія[2][1]
Помер 30 січня 1986(1986-01-30)[3][4][1] (91 рік)
Москва, СРСР[1]
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність polar explorer, письменник, військовослужбовець, політик, географ
Галузь географія
Науковий ступінь доктор географічних наук (1938)
Знання мов російська[5]
Заклад Інститут океанології імені П. П. Ширшова РАНd і Ivan Dmitrievich Papanin Institute of Biology of Inland Watersd
Учасник Перша світова війна і німецько-радянська війна
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання Contraalmiranted
Партія РКП(б)
Нагороди

Іва́н Дми́трович Папа́нін (26 листопада 1895(18951126)[6], Севастополь — 30 січня 1986, Москва) — російський дослідник Арктики, доктором географічних наук (1938), контр-адміралом (1943). Двічі Герой Радянського Союзу (1937 і 1940). Член Центральної Ревізійної комісії ВКП(б) у 1941—1952 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 1—2-го скликань.

Біографія[ред. | ред. код]

Іван Дмитрович Папанін народився в Севастополі у сім'ї портового матроса. Провчившись 4 роки в початковій школі, Папанін в 1908 році (в 14 років) пішов працювати на Севастопольський завод по виготовленню навігаційних приладів. У 1912 році Папаніна як одного з найкращих працівників підприємства перевели на суднобудівний завод у Ревелі (сьогодні Таллінн). У 1914 році був призваний на військову службу (потрапив на Чорноморський флот).

У 19181920 роках у складі РСЧА брав участь у війні проти України (організація диверсій і повстанських загонів). З 1920 року — комісар оперативного управління при командувачі морськими силами Південно-західного фронту.

З листопада 1920 року за рекомендацією Розалії Землячки призначений комендантом Кримської НК, керував розстрільною командою («знищував ворогів»)[7]. В результаті діяльності Бела Куна, Розалії Землячки та Папаніна в Криму було вбито сотні тисяч безневинних людей, причому найбільше кримлів, бо вони були селянами - представниками дрібнобуржуазної верстви населення. Було знищено до 90% кримлів[джерело?]. У 1921 році переведений до Харкова військовим комендантом Української ЦВК, потім з липня 1921 по березень 1922 року працював секретарем Реввійськради Чорноморського флоту.

У 1922 переведений до Москви комісаром господарського управління Народного комісаріату морських справ, в 1923 — в Народний комісаріат пошти і телеграфів керівником справами і начальником Центрального управління воєнізованої охорони. У 19231925 проходив навчання на Вищих курсах зв'язку, після яких був скерований до Якутії як заступник начальника експедиції з будівництва радіостанції.

У 19321933 був начальником полярної станції Бухта Тиха (Земля Франца-Йосифа), а в 19341935 — станції на Мисі Челюскін, в 19371938 — очолював першу у світі дрейфуючу станцію, «Північний полюс-1». Дев'ятимісячний дрейф експедиції «Північний полюс-1» став найбільшим географічним дослідженням двадцятого століття. Його учасники отримали вищі урядові винагороди й були призначені на високі державні пости.

У 19391948 роках працював начальником Головпівнморшляху і уповноваженим Державного Комітету з перевезень на півночі.

З 1948 до 1972 був на науковій роботі: заступник директора Інституту океанології АН СРСР з експедицій, начальник Відділу морських експедиційних робіт АН СРСР, з 1956 року — директор Інституту біології внутрішніх вод АН СРСР (тепер - імені Папаніна) в селищі Борок Некоузського району Ярославскої області, голова Московської філії Географічного товариства СРСР.

Робота на станції «Північний полюс-1»[ред. | ред. код]

21 травня 1937 року флагманський літак під управлінням командира льотного загону Михайла Водоп'янова перелетів через Північний полюс і висадив на крижину, що дрейфувала, четвірку відважних дослідників: гідробіолога і лікаря Петра Ширшова, фізика і метеоролога Євгена Федорова, радиста Ернста Кренкеля і кухаря (кока) і номінального начальника експедиції Івана Папаніна. Іван Папанін, як колишній комісар і чекіст, не мав жодних професійних щоденних зобов'язань, окрім номінального «керівництва» трьома фахівцями, що й без нього добре знали свою роботу й завдання.

Члени експедиції зазнали місяці виснажливої праці. У розпорядженні полярників був намет, дві щогли радіостанцій, метеорологічна будка, теодоліт для виміру висоти сонця, склади, споруджені з льоду, і пес на прізвисько «Веселий». Передбачалося, що станція «Північний полюс-1» залишиться на дрейфуючій крижині на рік, за який учасники експедиції повинні були зібрати наукові дані про атмосферні явища, метеорологію, геофізику і гідробіологію Північного полюса.

Щомісячно гідролог Петро Ширшов регулярно брав проби ґрунту, вимірював глибини й швидкість дрейфу, визначав координати. Фізик Євген Федоров вів магнітні виміри і метеорологічні спостереження. Було зроблено багато відкриттів. Виявилось, що весь Арктичний басейн повний життя. Полярники бачили птахів, у воді знаходили планктон. Все це підтверджувало гіпотезу, що тепла атлантична течія Гольфстрім, яка бере початок у Мексиканській затоці, доходить до самого Північного полюсу. На жаль, узагальнити дані спостережень «папанінцям», як прозвали експедицію пізніше, вдалося лише 1944 року — перешкодила війна.

Коротке полярне літо принесло тепло. Крижина, на якій перебувала полярна станція, танула і дрейфувала на Південний Захід зі швидкістю 20 кілометрів на добу. Через 274 дні вона перетворилася на уламок завширшки не більше, ніж 30 метрів з декількома тріщинами, який до 1 грудня 1937 року опинився біля берегів Гренландії, далеко від територіальних вод СРСР. Стала очевидною необхідність евакуації, і 19 лютого 1938 року полярників зняли з крижини криголами «Таймир» і «Мурман».

Після закінчення експедиції Папаніна, як «начальника експедиції», почали часто фотографувати поряд зі Сталіним. Потім його, як лояльного комуніста й чекіста, поставили на чолі Головного Управління Полярного Судоплавства СРСР «Севморпуть», усунувши з цієї посади академіка Отто Юлійовича Шмідта.

Звання і нагороди[ред. | ред. код]

  • Доктор географічних наук (1938)
  • контр-адмірал (1943)
  • Почесний громадянин міста-героя Мурманська (1974)
  • Почесний громадянин міста Архангельська (1975)
  • Почесний громадянин міста Липецька
  • Почесний громадянин Ярославської області

Пам'ять[ред. | ред. код]

Пам'ятник Папаніну в Севастополі

Ім'ям Папаніна названий мис на півострові Таймир, гори в Антарктиді і підводна гора в Тихому океані; Інститут біології внутрішніх вод; вулиці в московському районі Ліанозово, Липецьку, Мурманську, Єкатеринбургу, Ізмаїлі і Ярославлі; науково-спортивна експедиція.

На будинку на Арбаті, де жив Папанін, встановлена меморіальна дошка. 1954 року в Севастополі йому встановлений пам'ятник. 2003 року відкритий пам'ятник у Мурманську.

На Історичному бульварі в Севастополі діє музей «Папанін — севастопольський Колумб», який присвячений життю дослідника.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Іван Дмитрович Папанін — автор науково-популярних книг:

  • «Життя на крижині» (1938)
  • «Лід і полум'я» (1977)

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Большая российская энциклопедияБольшая российская энциклопедия, 2004. — ISBN 978-5-85270-320-0
  2. Папанин Иван Дмитриевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118591622 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. SNAC — 2010.
  5. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  6. Раніше роком народження вважався 1894. За даними Метричної книги Миколаївского Адміралтейського собору м. Севастополя (ЦДІА м. Санкт-Петербург. Фонд 19. Опис 128. Справа 319) Іван Дмитрович Папаня народився 13 листопада 1895 р. у родині запасного матроса 29-го флотського екіпажу з селян Бессарабської губ. Ізмаїльського повіту Дмитра Миколайовича Папаня і дружини його Секлетини Петрівни
  7. Никита Петров, Марк Янсен - "Сталинский питомец" - Николай Ежов/ Див. там також виноску на архівні документи: АП РФ. ф.3. Оп.24. Д.369. Л.123