Герасимов Микола Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Микола Семенович Герасимов
рос. Николай Семёнович Герасимов
Gerasim.jpg
Народження 23 листопада (6 грудня) 1911(1911-12-06)
Симбірськ
Смерть 29 червня 1960(1960-06-29) (48 років)
Жданов
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Рід військ RAF AF branch insignia1936.gif Винищувальна авіація
Роки служби 19351954
Звання CCCP air-force Rank polkovnik infobox.svg Полковник авіації
Командування Q18543243?
Війни / битви Громадянська війна в Іспанії
Бої на Халхин-Голі
Вторгнення СРСР до Польщі
Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
Ростовська операція
Барвінково-Лозовська операція
Харківська операція
Сталінградська битва
Курська битва
Битва за Дніпро
Житомирсько-Бердичівська операція
Корсунь-Шевченківська операція
Рівненсько-Луцька операція
Проскурівсько-Чернівецька операція
Львівсько-Сандомирська операція
Східно-Карпатська операція

Радянсько-японська війна
Хінгано-Мукденська операція
Нагороди
Герой Радянського Союзу (№ 114)
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Кутузова II ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки

Микола Семенович Герасимов (рос. Николай Семёнович Герасимов; 23 листопада (6 грудня) 1911(19111206), Симбірськ — 29 червня 1960, Жданов) — радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1939), в роки німецько-радянської війни командир 256-ї винищувальної авіаційної дивізії (Воронезький і 1-й Український фронти).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 23 листопада (6 грудня) 1911 року в місті Симбірську (нині Ульяновськ) в родині робітника. Росіянин. У 19131921 роках жив в селі Ішеєвці [1], потім повернувся до Симбірська. У 1923 році закінчив 5 класів школи. З 1924 року був чорноробом, в 19261930 роках працював ткачем на текстильній суконній фабриці імені М. І. Калініна. У 1931 році закінчив курси шоферів в Ульяновську. До грудня 1932 року працював шофером в Ульяновської бронетанкової школі.

У 1933 році закінчив Ульяновську льотну школу Тсоавіахіму, в 1934 році — курси інструкторів при Центральному аероклубі в Москві. У 19341935 роках працював льотчиком-інструктором аероклубу авіазаводу № 21 в місті Горькому (нині — Нижній Новгород).

Військова кар'єра[ред.ред. код]

В армії з вересня 1935 року. У 1936 році закінчив Пермську військову школу авіатехніків, в 1937 році — Борисоглібську військову авіаційну школу льотчиків. Служив в стройових частинах ВПСКиївському військовому окрузі).

Учасник Громадянської війни в Іспанії: у червні—жовтні 1938 року — льотчик, командир ланки в авіації республіканських військ. Здійснив 80 бойових вильотів на винищувачі І-16, в 38 повітряних боях особисто збив три літаки противника [2]. У повітряному бою був поранений у праву руку.

За мужність і героїзм, проявлені при виконанні військового обов'язку, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1939 року майору Герасимову Миколі Семеновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна. Після установи знака особливої відмінності 4 листопада 1939 року йому була вручена медаль «Золота Зірка» (№ 114).

Після повернення з Іспанії продовжував службу у ВПС, був льотчиком-інспектором з техніки пілотування 69-ї винищувальної авіабригади в Київському військовому окрузі.

Учасник боїв на річці Халхін-Гол: у червні-серпні 1939 року — льотчик-інспектор з техніки пілотування 70-го винищувального авіаційного полку, в серпні 1939 року — льотчик-інспектор з техніки пілотування 22-го винищувального авіаційного полку. Здійснив кілька десятків бойових вильотів на винищувачі І-16, в повітряних боях в складі групи збив чотири літаки противника [3]. 27 червня 1939 року його літак був збитий під час зльоту з аеродрому, але М. С. Герасимов здійснив вимушену посадку і не постраждав.

У вересні 1939 року на посаді заступника командувача 5-ю армією по ВПС брав участь у вторгненні СРСР до Польщі.

Учасник радянсько-фінської війни: в листопаді 1939 — березні 1940 року — заступник командувача ВПС 7-ї армії.

Член ВКП (б) з 1940 року. У квітні—жовтні 1940 року — помічник командира 43-ї винищувальної авіабригади (в Одеському військовому окрузі). Через аварію літака знижений на посаді і призначений помічником командира 46-го винищувального авіаційного полку (в Московському військовому окрузі). У березні—червні 1941 року — слухач командного факультету Військово-повітряної академії (Моніно).

Друга світова війна[ред.ред. код]

Учасник радянсько-німецької війни: у червні—жовтні 1941 року — заступник командира 271-го винищувального авіаційного полку (ППО Ростова-на-Дону), в жовтні 1941 — жовтні 1942 року — командир 512-го винищувального авіаційного полку (Південно-Західний і Сталінградський фронти). Брав участь в Ростовській оборонній, Барвінково-Лозівській та Харківській операціях, обороні Сталінграда. У жовтні 1942 — квітні 1943 року — льотчик-інспектор з винищувальної авіації Інспекції ВПС Червоної Армії. 28 травня 1943 року йому прсвоєне військве звання полковника. У квітні 1943 — жовтні 1944 року — командир 256-ї винищувальної авіаційної дивізії (Воронезький і 1-й Український фронти). Брав участь у Курській битві і битві за Дніпро, Житомирсько-Бердичівській, Корсунь-Шевченківській, Рівенсько-Луцькій, Проскурівсько-Чернівецькій, Львівсько-Сандомирській і Східно-Карпатській операціях.

За час війни здійснив 155 бойових вильотів на винищувачах І-16, ЛаГГ-3, Як-1, Як-7 та Як-9, в повітряних боях особисто збив сім літаків противника.

Учасник радянсько-японської війни 1945 року на посаді заступника командира 245-ї винищувальної авіаційної дивізії (Забайкальський фронт). Брав участь в Хінгано-Мукденській операції.

Повоєнні роки[ред.ред. код]

Після війни продовжував службу у ВПС (на Далекому Сході). У 19471948 роках — старший льотчик-інспектор з техніки пілотування Управління 17-ї повітряної армії (Київський військовий округ), в 19481954 роках — заступник командира винищувальної авіаційної дивізії (в Прикарпатському військовому окрузі). Освоїв реактивний винищувач МіГ-15.

У відставці[ред.ред. код]

З лютого 1954 року полковник М. С. Герасимов у відставці. Жив у місті Жданові [4].

Помер 29 червня 1960 року.

Нагороди[ред.ред. код]

Нагороджений двома орденами Леніна (22 лютого 1939, 23 жовтня 1942), двома орденами Червоного Прапора (29 серпня 1939, 21 березня 1940), орденами Кутузова 2-го ступеня (8 квітня 1944), Вітчизняної війни 1-го ступеня (5 листопада 1942), двома орденами Червоної Зірки (28 серпня 1945, 15 листопада 1950), медалями, монгольськими орденом Бойового Червоного Прапора 1-го ступеня (1939) і медаллю.

Пам'ять[ред.ред. код]

Бюст Героя встановлений в селищі Ішеєвка Ульяновської області. Його ім'ям названо вулиці в Ульяновську, селищі Ішеєвці та селі Баратаєвка Ульяновської області.

Примітки[ред.ред. код]

  1. нині селище Ульяновського району Ульяновської області
  2. за іншими даними — два особисто і чотири у групі
  3. за іншими даними — два особисто і чотири у групі
  4. нині — Маріуполь

Література[ред.ред. код]

  • Абросов С. В. В небе Испании. 1936–1939 годы. М., 2003
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987
  • Кузнецов И. И., Джога И. М. Первые Герои Советского Союза (1936—1939). — Іркутськ: 1983
  • Ульяновцы в боях за Родину. — 2-е изд. Саратов, 1964.

Посилання[ред.ред. код]